З дня виявлення заподіяної працівником шкоди у роботодавця є 1 рік для звернення до суду з позовом про її відшкодування. При цьому, не важливо що вирок працівнику було постановлено пізніше. (ВС КЦС, справа №750/10938/15-ц від 14.12.2022 р.)

Фабула судового акту: Коли ж вже роботодавців, які фактично наповнюють бюджет, будуть справедливо оцінювати і висувати адекватні умови для співпраці з працівниками? Мало того, що на роботодавців покладено всі які тільки можна обов’язки - від охорони праці - до військового обліку, так ще і повернути викрадені працівником кошти можна лише протягом 1 року, при цьому, суд не цікавить що правоохоронні органи справу розслідують роками. Ця справа гарно ілюструє прикру ситуацію.

Так, перебуваючи на посаді комерційного директора особа продавала “на ліво” продукцію, чим завдала шкоди підприємству більше ніж на 1,2 млн. (і це ще сума, яка зменшена внаслідок експертизи, бо за попередніми оцінками підприємство недорахувало 5 млн. своїх коштів). За фактом інвентаризації - про що сказав керівник постраждалого підприємства на допиті - розкрадання вони виявили в жовтні 2012 року.

Лише у липні 2014 року було постановлено такому працівнику вирок за ч.5 ст. 191 КК України, та призначено йому покарання. У листопаді 2015 року роботодавець звернувся з позовом до працівника-злочинця про відшкодування майнової шкоди, завданої внаслідок вчинення злочину. Хоча перша інстанція задовольнила його вимоги - апеляція рішення скасувала і відмовила, бо пропущено річний строк пред’явлення таких вимог до працівника згідно ст. 233 КЗпП…

Таку ж - несправедливу по відношенню до роботодавця позицію - підтримав і ВС КЦС, вказавши:

Згідно зі ст. 138 КЗпП України для покладення на працівника матеріальної відповідальності за шкоду власник або уповноважений ним орган повинен довести наявність умов, передбачених ст. 130 цього Кодексу. Відповідно до ч.1,2 ст. 130 КЗпП України працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов`язків.

За ст. 134 цього Кодексу відповідно до законодавства працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, у випадках, зокрема, коли шкоди завдано діями працівника, які мають ознаки діянь, переслідуваних у кримінальному порядку.

Для звернення власника або уповноваженого ним органу до суду в питаннях стягнення з працівника матеріальної шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації, встановлюється строк в один рік з дня виявлення заподіяної працівником шкоди (ч.3 ст. 233 КЗпП України).

Встановлені ст. 223 КЗпП України строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. Відповідно до ст. 234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених ст. 233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки. Отже, строк звернення до суду у справах щодо трудових правовідносин врегульовано нормами КЗпП України, а не нормами ЦК України.

При вирішенні спорів щодо відшкодування шкоди, завданої діями працівника, суди повинні перевіряти, чи додержався власник або уповноважений ним орган установленого ст. 233 КЗпП України річного строку з дня виявлення заподіяної працівником шкоди для звернення до суду з позовом про її відшкодування.

Днем виявлення шкоди необхідно вважати день, коли власнику або уповноваженому ним органу стало відомо про наявність шкоди, завданої працівником.

Ухвалення судом вироку чи іншого рішення в межах КК України, яким відповідача визнано винним, не усуває юридичного значення доведених до відома юридичної особи або органу державного управління актів, висновків та інших документів, що підтверджують початок перебігу встановленого ч.3 ст. 233 КЗпП України строку звернення до суду.

Отже, за змістом ч.3 ст. 233 КЗпП України день ухвалення вироку чи ухвали суду за правила КК України щодо відповідача не вважається днем виявлення заподіяної ним шкоди за наявності доказів доведеного факту завдання шкоди.

Отже у цій справі: ВС, як і суд апеляційної інстанції вказав, що днем виявлення шкоди необхідно вважати день, коли власнику або уповноваженому ним органу стало відомо про наявність шкоди, завданої працівником. Днем виявлення шкоди, встановленої в результаті інвентаризації матеріальних цінностей, при ревізії або перевірці фінансово-господарської діяльності підприємства, установи, організації, необхідно вважати день підписання відповідного акта або висновку. При цьому, встановленийст. 233 КЗпП України річний строк звернення до суду не є строком позовної давності, який регулюється нормами ЦК України.

Цікаво - чому роботодавець досі має бути кардинально і безапеляційно обмежений щоб повернути своє? Виходить якесь замкнуте коло - поки вирок не постановлено - вину працівника не довести, а потім - якщо такий вирок постановлено (як це часто буває) більше ніж через рік - вже подавати позов про відшкодування шкоди пізно. То як: подавати позов і зупиняти провадження до вироку? Чи плекати надію на те що суд поновить строк? ВС на жаль не пояснив.

Аналізуйте судовий акт: Якщо працівник звільняється через порушення роботодавцем труд.законодавства (ч.3 ст. 38 КЗпП), останній не може змінювати підставу звільнення, навіть якщо не згоден з працівником (ВС КЦС № 344/1017/20 від 13.04.2022 р.) ;

За невиконання працівницею своїх обов`язків до неї вже було застосовано догану. Оскільки після цього вона не вчинила нового проступку у роботодавця не було підстав для її звільнення за систематичне невиконання обов’язків (ВС КЦС №705/539/21 від 02.02.2022 р.);

Працівник має право звернутися з позовом про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу без обмеження будь-яким строком, в тому числі, і після ухвалення рішення про поновлення на роботі (ВП ВС справа №755/12623/19 від 08.02.2022 р.);

ВС КЦС висловився стосовно підстав звільнення працівника за ч.3 ст.40 КЗПП - у разі систематичного невиконання працівником без поважних причин обов'язків, якщо раніше застосовувались дисциплінарні заходи (ВС КЦС справа № 761/45743/19 від 15.09.2021 р.).

Постанова

Іменем України

14 грудня 2022 року

м. Київ

справа № 750/10938/15-ц

провадження № 61-559 св 22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач- товариство з обмеженою відповідальністю «ГТ СОЛЮШНС»;

відповідач - ОСОБА_1 ;

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «ГТ СОЛЮШНС» на постанову Чернігівського апеляційного суду від 08 грудня 2021 року у складі колегії суддів: Шитченко Н.В.,Онищенко О.І., Скрипки А. А.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2015 року товариство з обмеженою відповідальністю «ГТ СОЛЮШНС» (далі - ТОВ «ГТ СОЛЮШНС») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про відшкодування майнової шкоди, завданої внаслідок вчинення злочину.

Позовна заява мотивована тим, що наказом від 01 червня 2012 року № 9 ОСОБА_1 призначено на посаду комерційного директора ТОВ «ГТ СОЛЮШНС», перебуваючи на якій відповідач вчинив кримінальне правопорушення.

Досудовим розслідуванням встановлено, що ОСОБА_1 , наділений правомочністю на розпорядження майном ТОВ «ГТ СОЛЮШНС», за усною вказівкою директора ТОВ «ГТ СОЛЮШНС» ОСОБА_2 , на підставі накладної без номеру від 31 липня 2012 року передав на зберігання до холодильної камери 19 500 кг м`ясопродуктів на суму 232 861,94 грн та згідно накладної без номеру від 01 серпня 2012 року передав на зберігання до холодильної камери 19 200 кг м`ясопродуктів на суму 211 139,20 грн, які знаходяться у ТОВ «Холодторг», що розташоване по вул. Старобілоруській, 63 у м. Чернігові.

Після цього ОСОБА_1 на підставі накладних без номерів від 03 серпня 2012 року отримав від ТОВ «Холодторг» 3015 кг м`ясопродуктів, 07 серпня 2012 року 750 кг м`ясопродуктів, 10 серпня 2012 року 750 кг м`ясопродуктів, 16 серпня 2012 року 750 кг м`ясопродуктів, 20 серпня 2012 року 1500 кг м`ясопродуктів, 27 серпня 2012 року 3750 кг м`ясопродуктів, 28 серпня 2012 року 30 кг м`ясопродуктів, 07 вересня 2012 року 3000 кг м`ясопродуктів, 13 вересня 2012 року 1500 кг м`ясопродуктів, 21 вересня 2012 року 1500 кг м`ясопродуктів, 25 вересня 2012 року 1500 кг м`ясопродуктів, 09 жовтня 2012 року 1500 кг м`ясопродуктів, 10 жовтня 2012 року 1500 кг м`ясопродуктів, 10 жовтня 2012 року 750 кг м`ясопродуктів, 12 жовтня 2012 року 16500 кг м`ясопродуктів.

Отриману продукцію ОСОБА_1 реалізував невстановленим особам та одержані від реалізації кошти до каси ТОВ «ТГ СОЛЮШНС» не вніс, чим заподіяв позивачу шкоду у особливо великих розмірах на загальну суму 444 001,14 грн.

Вироком Новозаводського районного суду м. Чернігова від 29 липня 2014 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною п`ятою статті 191 КК України, і призначено йому покарання із застосуванням статті 69 КК України у вигляді п`яти років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади, пов`язані з організаційно-розпорядчими або адміністративно-господарськими функціями строком на два роки.

Позивач указував, що завдана шкода не відшкодована, а тому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просив суд стягнути з відповідача майнову шкоду, заподіяну кримінальним правопорушенням, у розмірі 1 256 382,36 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 03 липня 2017 року позов ТОВ «ГТ СОЛЮШНС» задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ГТ СОЛЮШНС» грошові кошти у розмірі 1 256 382,36 грн у відшкодування майнової шкоди, завданої злочином.

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачу з вини відповідача завдана майнова шкода, що установлено вироком Новозаводського районного суду м. Чернігова від 29 липня 2014 року, а тому, з урахуванням висновку судово-товарознавчої та судово-економічної експертизи від 18 травня 2017 року, наявні підстави для задоволення позову та стягнення з відповідача майнової шкоди у вказаному позивачем розмірі.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Чернігівського апеляційного суду від 08 грудня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено.

Рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 03 липня 2017 року скасовано й ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні позову ТОВ «ГТ СОЛЮШНС» відмовлено.

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що при вирішенні спорів щодо відшкодування шкоди, завданої діями працівника, суди повинні перевіряти додержання власником або уповноваженим ним органом установленого частиною третьою статті 233 КЗпП України річного строку з дня виявлення заподіяної працівником шкоди для звернення до суду з позовом про її відшкодування. Днем виявлення шкоди слід вважати день, коли власнику або уповноваженому ним органу стало відомо про наявність шкоди, завданої працівником.

Апеляційним судом встановлено, що про факт заподіяння ОСОБА_1 майнової шкоди позивачу стало відомо після перевірки наявності товару на зберіганні у товаристві, про що 25 жовтня 2012 року складено акт інвентаризації. Вказані обставини підтвердив також директор ТОВ «ГТСОЛЮШНС» ОСОБА_2 під час його допиту, як потерпілого, при проведенні досудового розслідування, що зафіксовано у протоколі допиту від 04 грудня 2012 року. З позовом у цій справі ТОВ «ТГ СОЛЮШНС» звернулося до суду 03 листопада 2015 року, тобто з пропуском строку, встановленого частиною третьою статті 233 КЗпП України, клопотань про поновлення строку із зазначенням поважних причин його пропуску позивач не заявляв, що є підставою для відмови у задоволенні позову.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У січні 2022 року ТОВ «ГТ СОЛЮШНС» подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просило скасувати постанову Чернігівського апеляційного суду від 08 грудня 2021 року й залишити в силі рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 03 липня 2017 року.

Підставами касаційного оскарження указаного судового рішення заявник зазначає неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального і порушення норм процесуального права, вказував, що суд застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2019 року у справі № 200/11343/14, від 24 квітня 2019 року у справі № 523/10225/15, постановах Верховного Суду від 13 січня 2020 року у справі № 442/5498/16, від 25 березня 2020 року у справі № 2607/12058/12, від 18 березня 2020 року у справі № 265/4443/16, від 01 липня 2020 року у справі № 161/1090/16 тощо (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України), а також не дослідив належним чином зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 31 січня 2022 року касаційне провадження у вказаній справі відкрито та витребувано цивільну справу № 750/10938/15-ц із Деснянського районного суду м. Чернігова.

У лютому 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 листопада 2022 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не звернув увагу на те, що 03 грудня 2013 року на стадії досудового розслідування позивачем було подано цивільний позов у кримінальному провадженні про стягнення з відповідача майнової шкоди, який з невідомих причин було повернуто потерпілому. Вказані обставини свідчать про переривання строку позовної давності, які належним чином не дослідив апеляційний суд, що призвело до ухвалення необґрунтованого судового рішення.

Указує, що з урахуванням переривання строку позовної давності, а також того, що вирок Новозаводського районного суду м. Чернігова від 29 липня 2014 року набрав законної сили 30 серпня 2015 року, копію якого позивач отримав лише у жовтні 2015 року, строк звернення до суду з позовом у цій справі позивачем не пропущено.

Крім того, суд апеляційної інстанції застосував наслідки спливу строку позовної давності за власної ініціативи та за відсутності заяви відповідача, що є грубим порушенням дискреційних повноважень та принципу рівності сторін.

Суд першої інстанції, надавши належну правову оцінку доказам і обставинам справи, ухвалив законне та обґрунтоване рішення про задоволення позову, яке безпідставно скасовано судом апеляційної інстанції.

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що наказом від 01 червня 2012 року № 9 ОСОБА_1 призначено на посаду комерційного директора ТОВ «ГТ СОЛЮШНС».

Вироком Новозаводського районного суду м. Чернігова від 29 липня 2014 року у кримінальній справі № 751/963/14 ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною п`ятою статті 191 КК України, та призначено йому покарання із застосуванням статті 69 КК України у вигляді п`яти років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади, пов`язані з організаційно-розпорядчими або адміністративно-господарськими функціями строком на два роки. На підставі статті 75 КК України ОСОБА_1 звільнено від відбування основного покарання з встановленням випробування в три роки та покладено обов`язки, передбачені статтею 76 КК України. Вирок набрав законної сили 30 серпня 2015 року (а. с. 4-8, т. 1).

Вироком суду встановлено, що перебуваючи на займаній посаді, ОСОБА_1 , наділений правомочністю на розпорядження майном ТОВ «ГТ СОЛЮШНС», за усною вказівкою директора ТОВ «ГТ СОЛЮШНС» ОСОБА_2 , на підставі накладної без номеру від 31 липня 2012 року передав на зберігання до холодильної камери 19 500 кг м`ясопродуктів на суму 232 861,94 грн та згідно накладної без номеру від 01 серпня 2012 року передав на зберігання до холодильної камери 19 200 кг м`ясопродуктів на суму 211 139,20 грн, які знаходяться у ТОВ «Холодторг», що розташоване по вул. Старобілоуській, 63 у м. Чернігові. Після цього ОСОБА_1 на підставі накладних без номерів від 03 серпня 2012 року, отримав від ТОВ «Холодторг» 3015 кг м`ясопродуктів, 07 серпня 2012 року 750 кг м`ясопродуктів, 10 серпня 2012 року 750 кг м`ясопродуктів, 16 серпня 2012 року 750 кг м`ясопродуктів, 20 серпня 2012 року 1500 кг м`ясопродуктів, 27 серпня 2012 року 3750 кг м`ясопродуктів, 28 серпня 2012 року 30 кг м`ясопродуктів, 07 вересня 2012 року 3000 кг м`ясопродуктів, 13 вересня 2012 року 1500 кг м`ясопродуктів, 21 вересня 2012 року 1500 кг м`ясопродуктів, 25 вересня 2012 року 1500 кг м`ясопродуктів, 09 жовтня 2012 року 1500 кг м`ясопродуктів, 10 жовтня 2012 року 1500 кг м`ясопродуктів, 10 жовтня 2012 року 750 кг м`ясопродуктів, 12 жовтня 2012 року 16500 кг м`ясопродуктів. Отриману продукцію ОСОБА_1 реалізував невстановленим особам та одержані кошти від реалізації до каси ТОВ «ТГ СОЛЮШНС» не вніс, чим заподіяв позивачу шкоду у особливо великих розмірах, на загальну суму 444 001,14 грн.

Також вироком Новозаводського районного суду м. Чернігова від 29 липня 2014 року встановлено, що дії обвинуваченого ОСОБА_1 у привласненні чужого майна, що належить ТОВ «ТГ СОЛЮШНС», яке перебувало у віданні службової особи, шляхом зловживання своїм службовим становищем, вчиненим повторно, у особливо великих розмірах.

Відповідно до висновку експертів комплексної судово-товарознавчої та судово-економічної експертизи, складеної 18 травня 2017 року експертами Чернігівського відділення Київського науково-дослідного інституту судових експертиз, розмір збитків, заявлений ТОВ «ТГ СОЛЮШНС» у сумі 5 121 529 грн, не підтверджується. З урахуванням оновлених норм Порядку визначення розміру збитків від розкрадання, нестачі, знищення (псування) матеріальних цінностей, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22 січня 1996 року за № 116, частини другої статті 135-3 КЗпП України, ураховуючи висновки судово-товарознавчої експертизи та ту обставину, що ТОВ «ТГ СОЛЮШНС» є платником податку на додану вартість, розмір збитків від реалізації вищевказаного товару визначено у розмірі 1 046 985,30 грн, ПДВ 209 397,06 грн, разом 1 256 382,36 грн (а. с. 231-240, т. 1).

Апеляційним судом встановлено, що про факт завдання ОСОБА_1 майнової шкоди позивачу стало відомо після перевірки наявності товару на зберіганні у товаристві, про що 25 жовтня 2012 року складено акт інвентаризації (а. с. 182, т. 1).

Вказані обставини підтвердив також директор ТОВ «ГТСОЛЮШНС» ОСОБА_2 під час його допиту, як потерпілого, при проведенні досудового розслідування, що зафіксовано у протоколі допиту від 04 грудня 2012 року (а. с. 175-177, т. 1).

З позовом у цій справі ТОВ «ТГ СОЛЮШНС» звернулося до суду 03 листопада 2015 року.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга ТОВ «ГТ СОЛЮШНС»задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Частиною першою статті 402 ЦПК України передбачено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що судове рішення суду апеляційної інстанції ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують

Згідно зі статтею 138 КЗпП України для покладення на працівника матеріальної відповідальності за шкоду власник або уповноважений ним орган повинен довести наявність умов, передбачених статтею 130 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої статті 130 КЗпП України працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов`язків.

За статтею 134 цього Кодексу відповідно до законодавства працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, у випадках, зокрема, коли шкоди завдано діями працівника, які мають ознаки діянь, переслідуваних у кримінальному порядку.

Для звернення власника або уповноваженого ним органу до суду в питаннях стягнення з працівника матеріальної шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації, встановлюється строк в один рік з дня виявлення заподіяної працівником шкоди (частина третя статті 233 КЗпП України).

Встановлені статтею 223 КЗпП України строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін.

Відповідно до статті 234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки.

Отже, строк звернення до суду у справах щодо трудових правовідносин врегульовано нормами КЗпП України, а не нормами ЦК України.

При вирішенні спорів щодо відшкодування шкоди, завданої діями працівника, суди повинні перевіряти, чи додержався власник або уповноважений ним орган установленого статтею 233 КЗпП України річного строку з дня виявлення заподіяної працівником шкоди для звернення до суду з позовом про її відшкодування.

Днем виявлення шкоди необхідно вважати день, коли власнику або уповноваженому ним органу стало відомо про наявність шкоди, завданої працівником.

Ухвалення судом вироку чи іншого рішення в межах КК України, яким відповідача визнано винним, не усуває юридичного значення доведених до відома юридичної особи або органу державного управління актів, висновків та інших документів, що підтверджують початок перебігу встановленого частиною третьою статті 233 КЗпП України строку звернення до суду.

Отже, за змістом частини третьої статті 233 КЗпП України день ухвалення вироку чи ухвали суду за правила КК України щодо відповідача не вважається днем виявлення заподіяної ним шкоди за наявності доказів доведеного факту завдання шкоди.

Такого висновку дійшов Верховний Суд України у постановах від 27 квітня 2016 року у справі № 6-216цс16, від 02 березня 2016 року у справі № 6-1263цс15 і Верховний Суд у постановах від 28 березня 2018 року у справі № 132/2083/16-ц, від 07 серпня 2019 року у справі № 366/1618/16-ц, від 16 жовтня 2019 року у справі № 380/124216-ц.

Суд апеляційної інстанції обґрунтовано вказав, що днем виявлення шкоди необхідно вважати день, коли власнику або уповноваженому ним органу стало відомо про наявність шкоди, завданої працівником. Днем виявлення шкоди, встановленої в результаті інвентаризації матеріальних цінностей, при ревізії або перевірці фінансово-господарської діяльності підприємства, установи, організації, необхідно вважати день підписання відповідного акта або висновку.

Апеляційним судом встановлено, що про факт заподіяння ОСОБА_1 майнової шкоди позивачу стало відомо після перевірки наявності товару на зберіганні у товаристві, про що 25 жовтня 2012 року складено акт інвентаризації. Вказані обставини підтвердив також директор ТОВ «ГТ СОЛЮШНС» ОСОБА_2 під час його допиту, як потерпілого, при проведенні досудового розслідування, що зафіксовано у протоколі допиту від 04 грудня 2012 року.

Отже відлік строку, установленого частиною третьою статті 233 КЗпП України для звернення до суду з позовом про відшкодування шкоди, завданої підприємству, розпочався з жовтня 2012 року.

З позовом у цій справі ТОВ «ТГ СОЛЮШНС» звернулося до суду лише у листопаді 2015 року, клопотань про поновлення строку позивач не заявляв, доказів на підтвердження поважності причин пропуску строку звернення до суду з позовом не надав.

Із вироку суду від 29 липня 2014 року у кримінальній справі № 751/963/14 по обвинуваченню ОСОБА_1 убачається, що позов про стягнення майнової шкоди відсутній.

За таких обставин суд апеляційної інстанції правильно відмовив в задоволенні позову в зв`язку з пропуском передбаченого частиною третьою статті 233 КЗпП України строку для звернення до суду із даним позовом.

При цьому апеляційний суд обґрунтовано виходив із того, що встановлений статтею 233 КЗпП України річний строк звернення до суду не є строком позовної давності, який регулюється нормами ЦК України, та застосовується незалежно від заяви сторін, а тому доводи касаційної скарги в цій частині колегією суддів відхиляються.

Також безпідставними є посилання касаційної скарги позивача про пред`явлення цивільного позову у кримінальному провадженні про стягнення з відповідача майнової шкоди та повернення цього позову потерпілому, оскільки вироком суду вказані обставини не підтверджено.

Слід зазначити, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).

Порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено.

Таким чином, оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції у межах доводів касаційної скарги ґрунтується на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна правова оцінка, правильно застосовано норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, апеляційний суд під час розгляду справи не допустив порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Посилання касаційної скарги на неврахування судами попередніх інстанцій висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2019 року у справі № 200/11343/14, від 24 квітня 2019 року у справі № 523/10225/15, постановах Верховного Суду від 13 січня 2020 року у справі № 442/5498/16, від 25 березня 2020 року у справі № 2607/12058/12, від 18 березня 2020 року у справі № 265/4443/16, від 01 липня 2020 року у справі № 161/1090/16 тощо, є безпідставним, оскільки висновки суду апеляційної інстанції не суперечать висновкам, викладеним у зазначених постановах.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками суду стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом апеляційної інстанції, який їх обґрунтовано спростував. В силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду - без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції вирішує питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстави для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, відсутні.

Керуючись статтями 400 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу товариство з обмеженою відповідальністю «ГТ СОЛЮШНС» залишити без задоволення.

Постанову Чернігівського апеляційного суду від 08 грудня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

В. В. Шипович