Головна Сервіси для юристів ... База рішень" Протокол " Ухвала КЦС ВП від 09.10.2018 року у справі №161/1090/16-ц Ухвала КЦС ВП від 09.10.2018 року у справі №161/10...
print
Друк
search Пошук
comment
КОМЕНТАР від ресурсу "ПРОТОКОЛ":

КОМЕНТАР від ресурсу "ПРОТОКОЛ":

Державний герб України

Постанова

Іменем України

17 жовтня 2018 року

м. Київ

справа № 161/1090/16-ц

провадження № 61-6540 св 18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Висоцької В. С., Лесько А. О., ПророкаВ.В. (суддя-доповідач), Сімоненко В. М., Фаловської І.М.,

учасники справи:

позивач-Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк»,відповідачі:-ОСОБА_6, -ОСОБА_7,

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_6 на рішення Апеляційного суду Волинської області в складі колегії суддів: Шевчук Л. Я., Овсієнка А. А., Подолюка В. А., від 19 вересня 2016 року.

Встановив:

У січні 2016 року Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_6, ОСОБА_7 про стягнення кредитної заборгованості.

Позовні вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк» мотивувало тим, що 13 грудня 2006 року між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_6 укладено кредитний договір, за умовами якого банк зобов'язався надати позичальнику кредит в розмірі 200 000 грн до 25 червня 2009 року, а позичальник зобов'язався повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитними коштами в строки та в порядку, передбаченими кредитним договором. Того ж дня між позивачем та ОСОБА_7 укладено договір поруки з метою забезпечення вказаних вище кредитних зобов'язань ОСОБА_6 Відповідачі належним чином не виконували своїх договірних зобов'язань, що призвело до виникнення кредитної заборгованості, та стало підставою для звернення банку до суду з цим позовом.

На підставі наведеного ПАТ КБ «ПриватБанк» просило суд стягнути на свою користь в солідарному порядку з відповідачів 176 371 грн 17 коп. заборгованості зі сплати процентів за користування кредитом, 264 489 грн 35 коп. пені за несвоєчасне виконання кредитних зобов'язань та судові витрати у справі.

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 10 червня 2016 року в позові відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що строк звернення до суду з цим позовом для позивача сплинув у травні 2015 року і про застосування наслідків спливу такого строку просив відповідач у справі, тому суд відмовив у позові на підставі статті 267 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), з урахуванням того, що цей позов банк подав до суду в 2016 році.

Рішенням Апеляційного суду Волинської області від 19 вересня 2016 року рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 10 червня 2016 року скасовано в частині відмови у позові до ОСОБА_6 про стягнення кредитної заборгованості та ухвалено в цій частині нове рішення суду про часткове задоволення вимог позивача. Стягнуто з ОСОБА_6 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» 176 371 грн 17 коп. заборгованості зі сплати процентів за користування кредитом, 176 371 грн 17 коп. нарахованої банком пені за несвоєчасне виконання кредитних зобов'язань та 13 887 грн 11 коп. судових витрат. В решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Рішення суду апеляційної інстанції мотивоване тим, що перебіг строку позовної давності розпочався в цьому випадку з 29 січня 2013 року, в момент здійснення позичальником ОСОБА_6 останнього платежу на погашення тіла кредиту, і позивачем не пропущено погодженого сторонами кредитного договору п'ятирічного строку позовної давності для звернення до суду з відповідними позовними вимогами. При цьому, апеляційний суд врахував ту обставину, що заборгованість за тілом кредиту відсутня, і що розмір пені перевищує суму основного боргу, і тому вважав за необхідне зменшити розміру пені, що підлягає стягненню, до рівня основного боргу, а саме до 176 371 грн 17 коп.

Висновки суду першої інстанції про безпідставність вимог позивача до поручителя ОСОБА_7 у зв'язку з припиненням поруки через пропуск банком шестимісячного строку на пред'явлення вимоги до поручителя апеляційний суд визнав обґрунтованими і правильними по суті.

Питання щодо розподілу судових витрат апеляційний суд вирішив на підставі статті 88 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) 2004 року.

У касаційній скарзі, поданій у жовтні 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_6, крім іншого, просить скасувати рішення Апеляційного суду Волинської області від 19 вересня 2016 року і залишити в силі рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 10 червня 2016 року.

Касаційна скарга ОСОБА_6 мотивована тим, що апеляційний суд дійшов помилкових висновків, що вимоги позивача до позичальника за кредитом обґрунтовані, оскільки відповідно до наданого позивачем розрахунку заборгованості проценти за користування кредитом та пеня нараховувалися з суми кредиту більшої ніж 200 000 грн, крім того, договірні відносини між сторонами передбачали щомісячні платежі на повернення кредитних коштів і тому строки позовної давності слід обраховувати по кожному окремому платежу. Також ОСОБА_6 вказує, що останні платежі за процентами та на погашення боргу по пені було здійснено 13 травня 2009 року, однак такі дії не свідчать про переривання перебігу строку позовної давності стосовно інших невизнаних ОСОБА_6 і нарахованих банком платежів. Ще особа, яка подала касаційну скаргу, вказує, що банком нарахована пеня за порушення договірних зобов'язань з порушенням умов пунктів 4.1, 4.2, 5.1 кредитного договору, а також апеляційним судом порушено вимоги процесуального закону при оцінці зібраних у справі доказів, не вирішено процесуальне клопотання ОСОБА_6 про зменшення розміру пені та призначення у справі бухгалтерської експертизи.

Враховуючи вимоги та обґрунтування касаційної скарги, наявні підстави вважати, що ОСОБА_6 не оспорюється в касаційному порядку рішення Апеляційного суду Волинської області від 19 вересня 2016 року в частині висновків про відмову в позові ПАТ КБ «ПриватБанк» до поручителя ОСОБА_7, а тому справа в цій частині касаційним судом не переглядається.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 08 листопада 2016 року, крім іншого, відкрито касаційне провадження у справі, роз'яснено сторонам право на подання заперечення на касаційну скаргу.

Правом на подання відзиву (заперечення) на касаційну скаргу сторони не скористалися.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 08 червня 2017 року справу призначено до судового розгляду.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

06 лютого 2018 року справу передано на розгляд Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 08 жовтня 2018 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п'яти суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в складі Верховного Суду.

У частині третій статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частина друга статті 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких згідно з пунктом 3 цієї частини є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Касаційна скарга ОСОБА_6 підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (стаття 526 ЦК України).

Судами попередніх інстанцій при вирішенні цього спору встановлено, що 13 грудня 2006 року між ПАТ «КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_6 укладено кредитний договір № UAH343. Відповідно до умов укладеного між сторонами кредитного договору ПАТ КБ «ПриватБанк» надало ОСОБА_6 грошові кошти в сумі 200 000 грн, на строк до 10 грудня 2009 року включно під 21 % річних. ОСОБА_6 зобов'язався повернути суму кредиту, проценти та винагороди, однак виконав свої зобов'язання повністю лише в частині повернення суми кредиту.

Відповідно до пункту 4.7 кредитного договору термін позовної давності по вимогах про стягнення кредиту, відсотків за користування кредитом, винагороди, комісії, неустойки-пені, штрафів за цим договором встановлюються сторонами тривалістю в п'ять років. Пунктом 4.2 договору передбачено, що нарахування неустойки за кожний випадок порушення зобов'язань здійснюється протягом 3 (трьох) років з дня, коли відповідне зобов'язання повинне було бути виконане.

29 січня 2013 року ОСОБА_6 здійснив останній платіж на погашення заборгованості по процентам за користування кредитом та пені.

Пославшись на статті 261, 264 ЦК України, апеляційний суд дійшов висновків, що у зв'язку з цим відбулося переривання перебігу позовної давності і строк позовної давності розпочався заново саме з цієї дати - 29 січня 2013 року.

З позовною заявою про стягнення заборгованості за кредитним договором ПАТ КБ «ПриватБанк» звернулося до суду 29 січня 2016 року, а тому апеляційний суд дійшов висновків, що позов подано в межах п'ятирічного строку позовної давності.

Матеріалами справи підтверджується, що банком заявлено вимогу про стягнення заборгованості зі сплати процентів за користування кредитом та пені за несвоєчасність виконання зобов'язань за кредитним договором, яка нарахована за період з травня 2009 року по січень 2016 року і апеляційний суд дійшов висновків, що розрахунки заборгованості позивача є правильними.

З такими висновками апеляційного суду погодитися не можна.

У пунктах 91-93 Постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12-ц зроблено висновок, що після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.

Якщо кредитний договір встановлює окремі зобов'язання, які деталізують обов'язок позичальника повернути борг частинами та передбачають самостійну відповідальність за невиконання цього обов'язку, то незалежно від визначення у договорі строку кредитування право кредитодавця вважається порушеним з моменту порушення позичальником терміну внесення чергового платежу. А відтак, перебіг позовної давності стосовно кожного щомісячного платежу у межах строку кредитування згідно з частиною п'ятою статті 261 ЦК України починається після невиконання чи неналежного виконання (зокрема, прострочення виконання) позичальником обов'язку з внесення чергового платежу й обчислюється окремо щодо кожного простроченого платежу.

Встановлення строку кредитування у кредитному договорі, що передбачає внесення позичальником щомісячних платежів, має значення не для визначення початку перебігу позовної давності за вимогами кредитодавця щодо погашення заборгованості за цим договором, а, насамперед, для визначення позичальнику розміру щомісячних платежів. Відтак, за вказаних умов початок перебігу позовної давності не можна визначати окремо для погашення всієї заборгованості за договором (зі спливом строку кредитування) і для погашення щомісячних платежів (після несплати чергового такого платежу).

Отже, з моменту настання строку повернення кредиту, а саме 25 червня 2009 року, як зазначено у рішенні апеляційного суду і підтверджується встановленими судами попередніх інстанцій обставинами справи, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припинилося.

Нарахувавши проценти за кредитом та пеню за період з 25 червня 2009 року по січень 2016 року, позивач діяв всупереч відповідним нормам права, висновок про правильне застосування яких зробила Велика Палата Верховного Суду, і апеляційний суд помилково залишив ці обставини без уваги при вирішенні спору.

Як наслідок, апеляційний суд допустив ухвалення у справі рішення суду, яке ґрунтується на припущеннях, що заборонено вимогами статей 60, 213, 214 ЦПК України 2004 року.

Відповідно до статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не наділений процесуальними повноваженнями оцінювати зібрані у справі докази, що не дає можливості Верховному Суду перевірити обґрунтованість розрахунку боргу, наданого позивачем на підтвердження вимог позову в частині стягнення заборгованості за процентами і пені (похідна вимога) за період дії договору кредитування. Тому оспорюване в касаційному порядку рішення апеляційного суду підлягає скасуванню з переданням справи на новий розгляд до апеляційного суду з підстав, передбачених частинами третьою та четвертою статті 411 ЦПК України.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416, 419, підпунктом 4 пункту 1 розділу ХIII «Перехідні положення» ЦПК України,

Постановив:

Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити частково.

Скасувати рішення Апеляційного суду Волинської області від 19 вересня 2016 року в частині задоволених позовних вимог, справу в цій частині направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

В іншій частині залишити без змін рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 10 червня 2016 року, в незміненій частині, та рішення Апеляційного суду Волинської області від 19 вересня 2016 року.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: В. С. Висоцька

А.О. Лесько

В.В. Пророк

В.М. Сімоненко

І.М. Фаловська

logo

Юридичні застереження

Protocol.ua є власником авторських прав на інформацію, розміщену на веб - сторінках даного ресурсу, якщо не вказано інше. Під інформацією розуміються тексти, коментарі, статті, фотозображення, малюнки, ящик-шота, скани, відео, аудіо, інші матеріали. При використанні матеріалів, розміщених на веб - сторінках «Протокол» наявність гіперпосилання відкритого для індексації пошуковими системами на protocol.ua обов`язкове. Під використанням розуміється копіювання, адаптація, рерайтинг, модифікація тощо.

Повний текст