Постанова

Іменем України

25 березня 2020 року

м. Київ

справа № 2607/12058/12

провадження № 61-12724св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.

суддів: Антоненко Н. О., Журавель В. І., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2 , подану його представником ОСОБА_3 , на заочне рішення Подільського районного суду міста Києва від 19 вересня 2018 року в складі судді Васильченка О. В. та постанову Київського апеляційного суду від 16 травня 2019 року в складі колегії суддів: Поліщук Н. В., Андрієнко А. М., Соколової В. В.,

ВСТАНОВИВ :

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2012 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , в якому просив стягнути на свою користь з відповідача 18 000,00 доларів США, що на момент подачі позову еквівалентно 143 874 грн.

Свої вимоги позивач мотивував тим, що 03 квітня 2009 року він передав у позику ОСОБА_2 18 000,00 доларів США, на підтвердження чого останній склав розписку та зобов`язався повернути кошти 25 червня 2009 року. Проте свого зобов`язання позичальник не дотримався і у визначений строк борг не повернув.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Заочним рішеннямПодільського районного суду міста Києва від 19 вересня 2018 року позов задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму боргу за договором позики в розмірі 143 874,00 грн.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення, виходив із того, що позовні вимоги підлягають задоволенню, оскільки боргові зобов`язання підтверджені розпискою та відповідачем вони не спростовані. Розрахунки судом вчинені станом на 24 вересня 2012 року (дата підписання позовної заяви).

Постановою Київського апеляційного суду від 16 травня 2019 року заочне рішення Подільського районного суду міста Києва від 19 вересня 2018 року скасовано, позов задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму боргу в розмірі 18 000,00 доларів США.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Апеляційний суд, виходив із того, що письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику. Надана розписка являє собою борговий документ, за яким зобов`язаною особою є ОСОБА_2 , а кредитором ОСОБА_1 . Відсутність назви документу не створює перешкод для того, щоб дійти висновку стосовно дійсної правової природи цього документа. Укладення і виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству. Правовідносини сторін мають характер позикових зобов`язань та не пов`язані із здійсненням розрахунків в іноземній валюті, а тому позивачу мають бути повернуті грошові кошти у валюті тієї країни, в якій вони були видані відповідачу.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У липні 2019 року ОСОБА_2 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій, ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити повністю.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У своїй касаційній скарзі ОСОБА_2 вказує, що суди попередніх інстанцій, ухвалюючи рішення, не повно з`ясували фактичні обставини справи; порушили норми матеріального та процесуального права; не вирішили питання щодо застосування строків позовної давності, про що було заявлено ним суду першої інстанції в заяві про перегляд заочного рішення Подільського районного суду міста Києва від 12 грудня 2012 року. Суд першої інстанції при повторному розгляді справи належним чином його про час і місце розгляду справи не повідомив і заочно розглянув справу, чим позбавив його можливості заявити відповідне клопотання про застосування строків позовної давності в судовому засіданні (Постанова Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року № 200/11343/14-ц). Суди не врахували, що не перериває перебігу строку позовної давності подання позову з недодержанням правил підсудності, а також з іншим предметом спору та з іншими матеріально-правовими підставами (Постанова Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6- 1763 цс16). Апеляційний суд вийшов за межі позовних вимог, стягнувши суму заборгованості в доларах США, оскільки її розмір в еквівалентні на час ухвалення рішення судом становив 522 846 грн, що більше ніж зазначав позивач - 143 874 грн.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 15 липня 2019 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 та витребувано справу із суду першої інстанції.

Ухвалою цього ж суду від 16 березня 2020 року справу призначено до судового розгляду.

Відповідно до пункту 2 розділу ІІ «;Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IX, який набрав чинності 08 лютого 2020 року, установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Відзив/заперечення на касаційну скаргу не надходили

Позиція Верховного Суду

Перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про часткове її задоволення з таких мотивів.

Судами встановлено, що03 квітня 2009 року між сторонами було укладено договір позики, про що свідчить написана відповідачем розписка, згідно якої ОСОБА_2 позичив у ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 18 000,00 доларів США на умовах повернення у строк до 25 червня 2009 року (а.с. 6).

ОСОБА_1 з позовом про стягнення з ОСОБА_2 боргу за договором позики звернувся вперше до Дніпровського районного суду міста Києва в травні 2012 року (справа № 2604/10935/12).

Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 31 травня 2012 року позовну заяву повернуто позивачу для подання до належного суду, оскільки установлено, що місце проживання відповідача зареєстровано в іншому районі міста Києва.

Відповідно до частини другої статті 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач, та в силу частини третьої цієї статті після переривання перебіг позовної давності починається заново.

Правила переривання перебігу позовної давності застосовуються судом незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання сторін у справі, якщо в останніх є докази, що підтверджують факт такого переривання.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, сформульованої у постанові від 24 травня 2017 року у справі № 6-1763цс16 позовна давність переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Не перериває перебігу такого строку подання позову з недодержанням правил підсудності, а також з іншим предметом спору та з іншими матеріально-правовими підставами.

У постанові Великої Палати від 24 квітня 2019 року у справі № 523/10225/15-ц (провадження № 14-159цс19) зроблено висновок, що «позовна давність шляхом пред`явлення позову переривається саме на ту частину вимог (право на яку має позивач), що визначена ним у його позовній заяві. Що ж до вимог, які не охоплюються пред`явленим позовом, та до інших боржників, то позовна давність щодо них не переривається. Обов`язковою умовою переривання позовної давності шляхом пред`явлення позову також є дотримання вимог процесуального закону щодо форми та змісту позовної заяви, правил предметної та суб`єктної юрисдикції та інших, порушення яких перешкоджає відкриттю провадження у справі».

В силу положень частини першої статті 265 ЦК України звернення ОСОБА_1 з позовом в травні 2012 року, який було повернуто позивачу для подання до належного суду, не перервало перебігу позовної давності, перебіг якої розпочався 25 червня 2009 року та сплинув 25 червня 2012 року.

Тому висновок апеляційного суду про переривання позовної давності поданням ОСОБА_1 . Позову в травні 2012 року є неправильним.

Згідно з частиною п`ятою статті 267 ЦК України якщо суд визнає поважними причинами пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин, суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

В постанові Верховного Суду від 12 вересня 2018 року у справі № 201/12185/14-ц (провадження № 61-6739св18) зроблено висновок, що «Виходячи з того, що неортимання позивачем ухвали суду першої інстанції про усунення недоліків позовної заяви, поданої 01 серпня 2014 року в межах позовної давності, унеможливило її виконання з незалежних від позивача причин, суд першої інстанції мотивовано вважав наведені обставини поважними причинами пропущення позовної давності та з дотриманням частини п`ятої статті 267 ЦК України вважав наявними підстави для захисту порушеного права позивача за повторно поданим ним 11 вересня 2014 року позовом».

Мотивуючи свій висновок про переривання позовної давності, вказав, що «[…] позивач в травні 2012 року, тобто в межах позовної давності, пред`явив вимогу до відповідача шляхом подання позовної заяви до суду першої інстанції, проте заява була повернута із незалежних від позивача підстав та із спливом значного терміну[…]».

Така мотивація за своїм змістом схожа із наведеним висновком Верховного Суду щодо поважності причин пропущення позовної давності. У цьому зв`язку суду апеляційної інстанції, виходячи з того, що наведені ним обставини не можуть слугувати підставою для переривання позовної давності, належало оцінити їх з точки зору поважності причин пропущення позовної давності, оскільки, як це випливає зі змісту частини п`ятої статті 267 ЦК України, визнання певних обставин поважними причинами пропущення позовної давності можливе і без відповідної заяви позивача.

Апеляційний суд, встановивши, що позовна заява ОСОБА_1 вперше була подана в межах позовної давності, проте повернута йому у зв'язку порушенням правил підсудності через тривалий проміжок часу, дійшов помилкового висновку про переривання позовної давності з цих підстав, однак не оцінив ці обставини не предмет того, чи є вони поважними причинами пропущення позовної давності.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Отже, судом апеляційної інстанції неправильно застосовані норми матеріального права та порушено норми процесуального права, оскільки не встановлено обставин щодо поважності причин пропущення позивачем позовної давності, що є підставою для скасування оскаржуваної постанови апеляційного суду з передачею справи на новий апеляційний розгляд до того ж суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 400 (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року), 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 , подану його представником ОСОБА_3 , задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного суду від 16 травня 2019 року скасувати. Справу направити на новий апеляційний розгляд до того ж суду апеляційної інстанції.

З моменту прийняття постанови судом касаційної інстанції постанова Київського апеляційного суду від 16 травня 2019 року втрачає законну силу та подальшому виконанню не підлягає.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді Н. О. Антоненко

В. І. Журавель

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук