Постанова

Іменем України

18 березня 2020 року

м. Київ

справа № 265/4443/16-ц

провадження № 61-41741св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.,

суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Журавель В. І. (суддя-доповідач), Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивач - акціонерне товариство «Комерційний банк «ПриватБанк»,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу акціонерного товариства «Комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 13 грудня 2017 року у складі судді Костромітіної О. О. та постанову апеляційного суду Донецької області від 17 липня 2018 року у складі колегії суддів: Лопатіної М. Ю., Лісового О. О., Принцевської В. П.,

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2016 року публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ «КБ «ПриватБанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Свої вимоги обґрунтовувало тим, що 13 грудня 2007 року між банком та ОСОБА_1 укладено кредитний договір, за умовами якого позичальник отримав кредит у розмірі 76 000,00 грн. Цього ж дня на забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором банк уклав з ОСОБА_2 договір поруки.

У зв`язку з невиконанням позичальником зобов`язань за кредитним договором, станом на 24 червня 2016 року утворилась заборгованість, яка становить 89 570,51 грн, що складається із заборгованості за тілом кредиту -17 406,96 грн, заборгованості за відсотками за користування кредитними коштами - 53 348,89 грн та заборгованості з пені - 18 814,66 грн, яку банківська установа просила стягнути з відповідачів у солідарному порядку.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 13 грудня 2017 року, залишеним без змін постановою апеляційного суду Донецької області від 17 липня 2018 року, в задоволенні позовних вимог ПАТ «КБ «ПриватБанк» відмовлено.

Суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, виходив із того, що, звернувшись до суду в грудні 2009 року з позовом про звернення стягнення на предмет застави, позивач реалізував своє право на дострокове стягнення з позичальника суми кредитної заборгованості, тому, подавши новий позов про стягнення заборгованості за кредитним договором із позичальника та поручителя, банк пропустив позовну давність, про застосування якої заявили відповідачі.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Не погодившись із таким вирішенням спору, АТ «КБ «ПриватБанк» (яке є правонаступником ПАТ «КБ «ПриватБанк») подало касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами обох інстанцій норм матеріального і порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга АТ «КБ «ПриватБанк» аргументована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій неповно дослідили докази у справі та дійшли передчасного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог у зв`язку з пропуском позовної давності.

Суди не взяли до уваги переривання позовної давності в результаті зарахування коштів від продажу предмета застави, оскільки банк дізнався про порушення свого права лише 23 червня 2015 року, тобто після продажу предмета застави.

Відзив/заперечення на касаційну скаргу

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 подали відзиви, в яких просять касаційну скаргу АТ «КБ «ПриватБанк» залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, які ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Рух справи

Ухвалою Верховного Суду від 20 серпня 2018 року відкрито касаційне провадження в справі за позовом публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості на підставі підпункту а) пункту другого частини третьої статті 389 ЦПК України.

Витребувано з Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області цивільну справу № 265/4443/16-ц.

Ухвалою Верховного Суду від 22 січня 2020 року вищезазначену справу призначено до судового розгляду у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи у складі колегії з п`яти суддів.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що 13 грудня 2007 року між ПАТ КБ «Приватбанк» (правонаступником якого є АТ «КБ «ПриватБанк») та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № 68М-07, за умовами якого останній отримав кредит у розмірі 76 000,00 грн із терміном повернення до 13 грудня 2012 року.

Повернення кредиту та сплата процентів здійснюється щомісячними платежами у розмірі 824,37 грн, починаючи з 10 січня 2008 року.

У цей же день між ПАТ «КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 укладено договір застави автомобіля моделі ГАЗ 3302-415 СПГ, рік випуску 2005, реєстраційний номер НОМЕР_1 .

Виконання зобов`язань за кредитним договором також забезпечено договором поруки, укладеним 13 грудня 2007 року між ПАТ «КБ «Приватбанк» та ОСОБА_2 . Відповідальність поручителя і позичальника є солідарною.

Пунктами 6.7 кредитного договору та 12 договору поруки передбачено, що строк, в межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист свого порушеного права за цим договором, встановлюється у 5 років.

У грудні 2009 року ПАТ «КБ «ПриватБанк» звернулось із позовом до ОСОБА_1 про дострокове стягнення всієї суми заборгованості шляхом звернення стягнення на предмет застави.

Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя від 16 червня 2012 року, частково зміненим рішенням апеляційного суду Донецької області від 25 грудня 2012 року, в рахунок погашення заборгованості за кредитною угодою від 13 грудня 2007 року та договору про видачу траншу від 17 грудня 2007 року в загальному розмірі 39 011,80 грн, яка складається із заборгованості за кредитом 29 406,96 грн, за процентами - 7 520,12 грн, пені -73,33 грн, штрафу - 2 011,39 грн, звернуто стягнення на заставний автомобіль моделі ГАЗ 3302-415 СПГ, рік випуску 2005, реєстраційний номер НОМЕР_1 , з наданням ПАТ КБ «ПриватБанк» права безпосереднього продажу заставного автомобіля конкретному покупцю з правом укладання заставодержателем договору купівлі - продажу предмету застави від імені заставодавця, зі зняттям вказаного автомобіля з обліку в органах ДАІ України, а також наданням ПАТ КБ «ПриватБанк» усіх повноважень, необхідних для здійснення продажу.

Згідно з актом приймання автомобіля від 18 липня 2013 року ОСОБА_1 передав автомобіль моделі ГАЗ 3302-415 СПГ рік випуску 2005, реєстраційний номер НОМЕР_1 , працівникам ПАТ «КБ «ПриватБанк».

23 червня 2015 року в рахунок погашення боргу ОСОБА_1 банк зарахував кошти у сумі 12 000,00 грн, як вартість реалізованого заставного автомобіля, проте доказів того, що предмет забезпечувального обтяження був проданий банком у відповідності до вимог Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» суду не надано.

Відповідно до довідки Територіального Сервісного центру № 1441 Регіонального Сервісного Центру Міністерства внутрішніх справ України в Донецький області, виданої 15 листопада 2017 року, вантажний автомобіль ГАЗ 3302-415 СПГ, рік випуску 2005, реєстраційний номер НОМЕР_1 , зареєстрований за ОСОБА_1 .

Звертаючись до суду з позовом 01 серпня 2016 року, ПАТ «КБ «ПриватБанк» посилалось на те, що станом на 24 червня 2016 року заборгованість за кредитним договором не погашена і її розмір становить 89 570,51 грн, з яких: 29 406,96 грн - заборгованість за кредитом, 28 163,55 грн - за відсотками за користування кредитом, 32 000,00 грн - пеня.

У подальшому банк уточнив свої вимоги і просив стягнути заборгованість, яка утворилась станом на 26 липня 2017 року, у розмірі 89 570,51 грн, яка складається з 17 406,96 грн - заборгованості за кредитом, 53 348,89 грн - заборгованості за відсотками за користування кредитом, 18 814,66 грн - пені.

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пункту 2 розділу II «;Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IX, який набрав чинності 08 лютого 2020 року, установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги.

Мотивувальна частина

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосування норм права

Вирішуючи спір, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, виходив із того, що, пред`явивши у грудні 2009 року позов про звернення стягнення на предмет застави в рахунок дострокового погашення заборгованості за кредитом, відсотками за користування кредитом та пені, кредитор відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України змінив строк виконання основного зобов`язання в повному обсязі і з того часу розпочався перебіг позовної давності для банку. До суду з цим позовом банк звернувся 01 серпня 2016 року, тобто зі спливом позовної давності, яка була збільшена до 5 років за домовленістю сторін. Оскільки банк звернувся до суду з пропуском позовної давності, про застосування наслідків якої заявляли відповідачі, суд відмовив у задоволенні позову, зазначивши, що доказів переривання позовної давності матеріали справи не містять.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно зі статтею 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Положеннями частини четвертої статті 267 ЦК України передбачено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Тлумачення статті 264 ЦК України свідчить, що переривання позовної давності можливе виключно в межах позовної давності.

Аналогічний по суті висновок зроблено в постанові Верховного Суду України від 29 березня 2017 року у справі № 6-1996цс16.

У постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 3-269гс16 Верховний Суд України зробив висновок, що «до дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов`язку, з урахуванням конкретних обставин справи, можуть належати: визнання пред`явленої претензії; зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору; письмове прохання відстрочити сплату боргу; підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір; письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу; часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій».

У постанові Верховного Суду України від 8 листопада 2017 року у справі № 6-2891цс16 вказано, що «відповідно до частин першої, третьої статті 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку; після переривання перебіг позовної давності починається заново. Правила переривання перебігу позовної давності застосовуються судом незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання сторін у справі, якщо в останніх є докази, що підтверджують факт такого переривання. До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов`язку, можуть з урахуванням конкретних обставин справи належати, зокрема, часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій. Вчинення боржником дій з виконання зобов`язання вважається таким, що перериває перебіг позовної давності лише за умови, якщо такі дії здійснено самим боржником або за його згодою чи дорученням уповноваженою на це особою».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2018 року в справі № 161/15679/15-ц (провадження № 61-765св18) міститься висновок по застосуванню частини першої статті 264 ЦК України та вказано, що «з тлумачення цієї норми слідує, що вона пов`язує переривання позовної давності з будь-якими активними діями зобов`язаного суб`єкта (боржника). При цьому не виключається й випадку коли переривання перебігу позовної давності буде відбуватися внаслідок визнання боргу, що здійснюється іншими суб`єктами, якщо на це була виражена воля боржника. Тобто коли боржник виражає свою згодою чи уповноважує на це відповідного іншого суб`єкта».

За таких обставин висновки судів попередніх інстанцій про відмову в позові в частині вимог про стягнення тіла кредиту в сумі 17 406,96 грн у зв`язку з пропуском на час звернення з позовом позовної давності, про застосування якої заявив відповідач, є правильними.

Переривання перебігу позовної давності можливе лише добровільними діями позичальника, тому колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги з цього приводу.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18) зроблено висновок, що звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Рішення суду про стягнення заборгованості чи звернення стягнення на заставлене майно засвідчує такі зміни. Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється у разі пред`явлення до позичальника вимог згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. Наявність судового рішення про дострокове задоволення вимог кредитора щодо всієї суми заборгованості, яке боржник виконав не в повному обсязі, не є підставою для нарахування процентів та пені за кредитним договором, який у цій частині змінений кредитором, що засвідчено в судовому рішенні. Якщо за рішенням про звернення стягнення на предмет застави заборгованість за кредитним договором указана в такому рішенні у повному обсязі, кредитор має право на отримання гарантій належного виконання зобов`язання відповідно до частини другої статті 625 ЦК України.

Суди встановили, що, пред`явивши у грудні 2009 року позов про звернення стягнення на предмет застави в рахунок дострокового погашення заборгованості за кредитом, відсотками за користування кредитом та пені, кредитор відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України змінив строк виконання основного зобов`язання.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18) зроблено висновок про те, що позовна давність може бути застосована лише щодо вимог про захист прав або інтересів. Оскільки після спливу строку кредитування або пред`явлення вимоги про дострокове виконання основного зобов`язання в порядку частини другої статті 1050 ЦК України у позивача було відсутнє право нараховувати проценти за кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку, то вимоги про стягнення таких процентів і неустойки є необґрунтованими. Тому відсутні правові підстави для застосування позовної давності до спірних правовідносин в частині про стягнення нарахованих процентів та неустойки після закінчення строку кредитування.

Таким чином, вказані в оскаржених судових рішеннях правові підстави для відмови в позові в частині стягнення процентів та пені є помилковими, у зв`язку з чим судові рішення в цій частині необхідно змінити та викласти їх мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Оскільки суди відмовили в задоволенні позовних вимог в повному обсязі з мотивів спливу позовної давності, хоча в частині вимог про стягнення відсотків та пені необхідно було відмовити за безпідставністю, оскаржені судові рішення підлягають зміні в цій частині. В іншій частині судові рішення підлягають залишенню без змін.

Керуючись статтями 400, 409, 412, 416 ЦПК України (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року), Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити частково.

Рішення Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 13 грудня 2017 року та постанову апеляційного суду Донецької області від 17 липня 2018 року в частині відмови в позові акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення відсотків та пені змінити, виклавши їх мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

В іншій частині рішення Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 13 грудня 2017 року та постанову апеляційного суду Донецької області від 17 липня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийВ. І. Крат Судді:Н. О. Антоненко І. О. Дундар В. І. Журавель М. М. Русинчук