Постанова

Іменем України

07 серпня 2019 року

м. Київ

справа № 366/1618/16-ц

провадження № 61-22962св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Сімоненко В. М.,

суддів: Калараш А. А., Лесько А. О., Мартєва С. Ю., Штелик С. П. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач Красятицьке споживче товариство,

відповідач - ОСОБА_1 ,

розглянув в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення апеляційного суду Київської області в складі суддів: Приходька К. П., Гуль В. В., Таргоній Д. О., від 18 січня 2017 року,

В С Т А Н О В И В :

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України (далі - Цивільний процесуальний кодекс України), у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2016 року Красятицьке споживче товариство (далі - товариство, Красятицьке СТ) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про відшкодування матеріальних збитків від злочину.

Позов обґрунтовано тим, що ОСОБА_1 , будучи головою правління Красятицького С Т, за згодою зборів уповноважених Красятицького СТ 20 березня 2012 року уклала договір купівлі-продажу нерухомого майна нежитлової будівлі магазину, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 з покупцем ОСОБА_2 , від якої отримала гроші в сумі 20 000 грн. Указані кошти відповідач в касу товариства не внесла, а привласнила їх.

По даному факту було відкрито кримінальне провадження, за ознаками злочину, передбаченого частиною другою статті 191 КК України.

Ухвалою Іванківського районного суду Київської області від 16 жовтня 2015 року ОСОБА_1 , на підставі статті 48 КК України було звільнено від кримінальної відповідальності за вчинення злочину, передбаченого частиною другою статті 191 КК України, а кримінальне провадження - закрито. Цивільний позов по справі не заявлявся.

Посилаючись на зазначене, товариство просило суд стягнути з відповідача на свою користь завдані збитки в розмірі 20 000 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Іванківського районного суду Київської області від 20 вересня 2016 року в задоволені позову відмовлено, судові витрати покладено на позивача.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що в матеріалах справи відсутні докази, які б вказували на те, що ОСОБА_1 заподіяла товариству шкоду внаслідок вчинення нею дій, які встановлені у кримінальній справі відносно вчинення нею злочину, передбаченого частиною другою статті 191 КК України.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Рішенням апеляційного суду Київської області від 18 січня 2017 року апеляційну скаргу Красятицького споживчого товариства задоволено. Рішення Іванківського районного суду Київської області від 20 вересня 2016 року скасовано.

Ухвалено нове рішення, яким позов Красятицького споживчого товариства до ОСОБА_1 про відшкодування матеріальних збитків від злочину задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Красятицького споживчого товариства завдані нею збитки в сумі 20 000 грн.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Красятицького споживчого товариства судовий збір у розмірі 2 893,80 грн.

Рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що висновки суду першої інстанції не відповідають вимогам закону, обставини справи встановлені не повно, а доводи апеляційної скарги підтверджені належними та допустимими доказами і спростовують висновків суду першої інстанції. ОСОБА_1 , перебуваючи у трудових відносинах з Красятицьким СТ, зловживала своїм службовим становищем, вчинила кримінальне правопорушення, внаслідок якого заподіяла товариству шкоду в розмірі 20 000 грн.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у лютому 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржене судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції, на думку скаржника, не повно дослідив зібрані у справі докази та дійшов помилкових висновків про задоволення позову. Апеляційний суд безпідставно послався на ухвалу Іванківського районного суду Київської області від 16 жовтня 2015 року як на підставу для задоволення позовних вимог, оскільки вказаною ухвалою ОСОБА_1 звільнено від кримінальної відповідальності за частиною другою статті 191 КК України, тому указане судове рішення не має преюдиційного значення для вирішення даного спору. Скаржник указувала, що вона не привласнювала спірні кошти, а використала їх в інтересах товариства, у зв`язку із чим відсутній факт завдання товариству шкоди внаслідок вчиненого нею діяння. Також зазначено, що апеляційний суд безпідставно застосував до вирішення спірних правовідносин норми статті 134 КЗпП України, а не 1166 ЦК України, як того просив позивач, а також помилково не застосовано положення статті 233 КЗпП України, якою установлено строки звернення до суду за вирішенням трудових спорів.

Доводи інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надходив.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 вересня 2017 року справу за позовом Красятицького споживчого товариства до ОСОБА_1 про відшкодування матеріальних збитків від злочину призначено до судового розгляду.

Обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що згідно Статуту Красятицького СТ товариство на добровільних засадах входить до складу Київської обласної спілки споживчих товариств та делегує частину своїх повноважень та виконання окремих функцій Київській облспоживспілці. Делеговані функції конкретизовані та закріплені Договором делегування повноважень та виконання окремих функцій між Красятицьким СТ та Київською обласною спілкою споживчих товариств.

Проведеною ревізією 07 серпня 2014 року ревізійною комісією Київської облспоживспілки було встановлено, що ОСОБА_1 , працюючи головою правління Красятицького СТ за згодою зборів уповноважених Красятицького СТ 20 березня 2012 року уклала договір купівлі-продажу нерухомого майна нежитлової будівлі магазину в АДРЕСА_1 з покупцем ОСОБА_2 , від якої отримала гроші в сумі 20 000 грн, які в касу Красятицького СТ не здала, а привласнила їх.

По даному факту Іванківським районним відділом міліції проведено досудове розслідування у кримінальному провадженні № 1201511010000099 за ознаками злочину передбаченого частиною другою статті 191 КК України. Цивільний позов у кримінальному провадженні Красятицьким СТ не заявлявся.

Справа з обвинувальним актом була направлена до суду.

Ухвалою Іванківського районного суду Київської області від 16 жовтня 2015 року ОСОБА_1 , на підставі статті 48 КК України у звязку зі зміною обстановки було звільнено від кримінальної відповідальності за вчинення злочину, передбаченого частиною другою статті 191 КК України, а кримінальне провадження - закрито. Цивільний позов у справі не заявлявся.

Дана ухвала суду набрала законної сили 26 жовтня 2015 року.

Судом визнано вину ОСОБА_1 у вчиненні злочину передбаченого частиною другою статті 191 КК України та привласненні нею коштів в сумі 20 000 грн, оскільки указане кримінальне провадження закрито за нереабілітуючих підстав.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

За частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд та застосовані норми права

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

Відповідно до частини першої, другої, третьої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону рішення суду апеляційної інстанцій не відповідає.

Судами встановлено, що учасники справи перебували у трудових відносинах, під час виконання яких ОСОБА_1 було вчинено кримінальне правопорушення.

Судом апеляційної інстанції встановлено наявність прямої дійсної шкоди та її розмір; характер неправомірних дій відповідача; враховано конкретну обстановку заподіяння шкоди, тощо.

На підставі викладеного, апеляційний суд дійшов правильного висновку, що ОСОБА_1 , перебуваючи у трудових відносинах з позивачем, зловживала своїм службовим становищем, вчинила кримінальне правопорушення, внаслідок якого заподіяла шкоду в розмірі 20 000 грн.

Не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги, що апеляційний суд безпідставно послався на ухвалу Іванківського районного суду Київської області від 16 жовтня 2015 року як на підставу для задоволення позовних вимог, якою ОСОБА_1 звільнено від кримінальної відповідальності за частиною другою статті 191 КК України, оскільки провадження в кримінальній справі закрито із нереабілітуючих обставин. Тому вказані обставини не свідчать про відсутність завдання збитків позивачу.

Разом з тим, згідно із частиною першою статті 1 ЦК України цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини).

Відповідно до частини першої статті 9 ЦК України положення цього Кодексу застосовуються також до трудових відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства.

За змістом частини першої статті 3 КЗпП України трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, регулює законодавство про працю.

Працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов`язків (стаття 130 КЗпП України).

За статтею 134 цього Кодексу відповідно до законодавства працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, у випадках, зокрема, коли шкоди завдано діями працівника, які мають ознаки діянь, переслідуваних у кримінальному порядку.

Для звернення власника або уповноваженого ним органу до суду в питаннях стягнення з працівника матеріальної шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації, встановлюється строк в один рік з дня виявлення заподіяної працівником шкоди (частина третя статті 233 КЗпП України).

Відповідно до статті 234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки.

Отже, строк звернення до суду у справах щодо трудових правовідносин врегульовано нормами КЗпП України.

При вирішенні спорів щодо відшкодування шкоди, завданої діями працівника, суди повинні перевіряти, чи додержався власник або уповноважений ним орган установленого статтею 233 КЗпП України річного строку з дня виявлення заподіяної працівником шкоди для звернення до суду з позовом про її відшкодування. Цей строк застосовується і в разі звернення із заявою прокурора. Днем виявлення шкоди слід вважати день, коли власнику або уповноваженому ним органу стало відомо про наявність шкоди, завданої працівником. Днем виявлення шкоди, встановленої в результаті інвентаризації матеріальних цінностей, при ревізії або перевірці фінансово-господарської діяльності підприємства, установи, організації, слід вважати день підписання відповідного акта або висновку.

Отже, ухвалення судового рішення у кримінальній справі не усуває юридичного значення доведених до відома юридичної особи або органу державного управління актів, висновків та інших документів, що підтверджують початок перебігу встановленого частиною третьою статті 233 КЗпП України строку звернення до суду.

Таким чином можна дійти висновку, що за змістом частини третьої статті 233 КЗпП України день ухвалення судового рішення у кримінальній справі відносно відповідача, не вважається днем виявлення заподіяної ним шкоди за наявності акта або висновку, складених у результаті інвентаризації матеріальних цінностей, під час ревізії або перевірки фінансово-господарської діяльності підприємства, установи, організації.

У справі, яка переглядається, вина відповідача підтверджується, зокрема, проведеною ревізією 07 серпня 2014 року ревізійною комісією Київської облспоживспілки.

Проте апеляційний суд залишив поза увагою те, що виявлення завданої відповідачем шкоди підтверджується актом зазначеної ревізії; не надав жодної правової оцінки цьому доказу та не встановив належним чином день виявлення шкоди, а також не перевірив, чи додержаний установлений статтею 233 КЗпП України річний строк для звернення до суду з відповідним позовом, а в разі його пропуску відповідно до статті 234 цього Кодексу не з`ясував, чи поважні причини такого пропуску.

Таким чином, у справі, яка переглядається Верховним Судом, суд апеляційної інстанції неправильно застосували норми частини третьої статті 233 КЗпП України, що призвело до неправильного вирішення справи, а це підставою для скасування судового рішення суду апеляційної інстанції, ухваленого у цій справі.

Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у положеннях ЦПК України, визначено обов`язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, розрахунків, з яких суд виходив при вирішенні позовів (дослідження обґрунтованості, доведеності розміру збитків, наявності доказів, що їх підтверджують).

Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення в справі неможливо.

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 07 грудня 2016 року у справі № 6-1884цс16.

У постанові Верховного Суду України від 06 квітня 2016 року у справі № 6-409цс16 зроблено висновок про те, що встановлені статтями 228, 233 КЗпП України строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. У кожному випадку суд зобов`язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк.

З таким висновком погодився і Верховний Суд у постанові від 20 червня 2019 року у справі № 513/1485/15-ц (провадження № 61-30618св18).

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Неодноразове ухвалення протилежних і суперечливих судових рішень, особливо судами вищих інстанцій, може спричинити порушення права на справедливий суд, закріплене в пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Загальновизнаний принцип правової визначеності передбачає стабільність правового регулювання і виконуваність судових рішень.

Задовольняючи позов у даній справі та стягуючи з відповідача на користь позивача суму спірної шкоди, суд апеляційної інстанції залишив поза увагою указані положення законодавства, які передбачають вирішення судом питання щодо строків звернення до суду за вирішенням трудових спорів, у зв`язку із чим апеляційний суд не дослідив зібрані у справі докази в указаній частині та не встановив обставини, які є необхідними для правильного вирішення даного спору.

Відповідно до частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: 1) суд не дослідив зібрані у справі докази; або 2) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або 3) суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

Водночас, згідно вимог частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими..

Відсутність процесуальної можливості з`ясувати дійсні обставини справи щодо встановлення дня виявлення завданої відповідачем шкоди та у зв`язку з цим дотримання визначеного статтею 233 КЗпП України річного строку для звернення до суду з відповідним позовом, а в разі його пропуску відповідно до статті 234 цього Кодексу - щодо поважності причин такого пропуску, перешкоджає Верховному Суду ухвалити нове судове рішення.

За таких обставин, рішення апеляційного суду Київської області від 18 січня 2017 року підлягає скасуванню з підстав, передбачених частиною третьою статті 411 ЦПК України із направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

З урахуванням викладеного та керуючись статтями 400, 409, 411, 415 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково .

Рішення апеляційного суду Київської області від 18 січня 2017 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. М. Сімоненко

Судді: А. А. Калараш

А. О. Лесько

С. Ю. Мартєв

С. П. Штелик