Закриття провадження у справі про адмінправопорушення з підстав закінчення строків, не є реабілітуючою обставиною - тому це не спростовує факт наявності вини особи в ДТП і не звільняє її від зобов’язання відшкодувати шкоду (ВС КЦС, справа №645/6088/18 від 26.10.2022 р.)

Фабула судового акту: У цій справі водій транспортного засобу Мазда, якому була завдана майнова шкода внаслідок ДТП подав позов. Він хотів, щоб інший учасник ДТП - водій транспортного засобу Шевролет - відшкодував вартість ремонту Мазди, не покриту страховою. Так, на водія Шевролет був складений адмінпротокол (ДТП сталася фактично внаслідок того що він їхав на червоний) - тому було відкрите адмінпровадження, що згодом закрите у зв`язку із закінченням строків накладення адміністративного стягнення, визначених у ст. 38 КУпАП України.

Водій Мазда подав висновок судексперта, де пояснювалось, що з технічної точки зору, дії водія Шевролет не відповідали ПДР України, та знаходилися в причинному зв`язку з настанням даної ДТП. Виходячи з проведеного дослідження, в діях водія Мазди невідповідностей вимогам ПДР не вбачалося.

Водій Шевролет подав зустрічний позов, з вимогою відшкодувати шкоду за повністю знащений Шевроле. Зустрічний позов був мотивований тим, водій Мазди допустив зіткнення з Шевролет, а факт порушення водієм Мазди ПДР України встановлено висновком судової автотехнічної експертизи.

Перша інстанція позов водія Мазди задовольнила, а зустрічний - ні. Друга ж (апеляційна інстанція) відмовила обом водіям. Втім, розглядаючи справу, ВС КЦС підтримав доводи водія Мазди, і залишив в силі рішення першої інстанції. ВС КЦС мотивував наступним:

За ч.1 ст. 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: 1) шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою; 2) за наявності вини лише особи, якій завдано шкоди, вона їй не відшкодовується; 3) за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.

У постанові ВС від 26 січня 2022 року в справі № 465/674/19 зазначено про те, що тлумачення ст. 1188 ЦК України свідчить про те, що її застосування можливе лише у випадку наявності вини особи у вчиненні правопорушення, адже у разі відсутності вини особи в скоєнні дорожньо-транспортної пригоди провадження у справі підлягає припиненню на підставі п. 1 ч.1 ст. 247 КУпАП - через відсутність події і складу адміністративного правопорушення, відтак така обставина як закінчення на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення строків притягнення до адміністративної відповідальності, передбачених ст. 38 КУпАП, не є реабілітуючою обставиною, яка спростовує факт наявності вини особи в скоєнні ДТП.

При цьому, у постанові ВС від 04 березня 2020 року в справі № 641/2795/16-ц зазначено, що «не притягнення водіїв до адміністративної відповідальності за порушення Правил дорожнього руху не може бути підставою для звільнення володільця джерела підвищеної небезпеки від цивільно-правової відповідальності за завдану шкоду, оскільки вину особи в ДТП може бути підтверджено чи спростовано іншими належними доказами, зокрема, висновком судової експертизи тощо».

Крім того, закінчення на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення строків притягнення до адміністративної відповідальності, передбачених ст. 38 КУпАП, не є реабілітуючою, тобто не є обставиною, яка спростовує факт наявності вини особи в скоєнні ДТП (постанова ВС від 29 квітня 2020 року в справі № 686/4557/18).

Отже у цій справі: У справі, що переглядається суд першої інстанції правильно вважав, що не притягнення водія Шевролет до адміністративної відповідальності за ст. 124 КУпАП не свідчить про відсутність його вини у завданні шкоди, оскільки закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення з підстав закінчення строків, передбачених ст. 38 КУпАП не є реабілітуючою обставиною, яка спростовує факт наявності вини особи в скоєнні ДТП. Тому водій Шевролет має нести цивільно-правову відповідальність за спричинення майнової шкоди власнику Мазди, як особа, що винна у спричиненні такої шкоди. Натомість вину водія Мазди у спричиненні шкоди водія суд вважав недоведеною, оскільки протокол про адміністративне правопорушення стосовно нього не складався, а наданий водієм Шевролет висновок експертного автотехнічного дослідження не є об`єктивним, оскільки перед експертом не були поставлені питання щодо оцінки дій водія Мазди, тому даний висновок є неповним.

З огляду на презумпцію вини заподіювача шкоди, яка викладена у ч.2 ст. 1166 ЦК України, особа звільняється від обов`язку відшкодувати шкоду якщо доведе, що шкоди було завдано не з її вини. Однак, водієм Шевролет не було надано належних доказів щодо відсутності його вини у вчиненні ДТП.

Цивільне законодавство в деліктних зобов`язаннях передбачає презумпцію вини заподіювача шкоди. Якщо в процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди.

Аналізуйте судовий акт: Справа про відшкодування шкоди Нацполіцією (в порядку регресу) зі свого співробітника, який спричинив ДТП - підлягає розгляду в порядку цивільного, а не адміністративного судочинства (ВС КЦС справа № 208/13/20 від 04.08.2021 р.);

І з пішохода можна стягнути збитки спричинені внаслідок ДТП, але за певних умов (Дрогобицький міськрайсуд від 17.11.2021 у справі № 462/1837/21);

Справа НЕ закривається при постановленні вироку про звільнення особи від кримінальної відповідальності з нереабілітуючих підстав (ВС/ККС № 60/18016/15-к від 09.04.2019);

Покладання обов`язку з відшкодування шкоди на особу, яка уклала договір страхування із страховою і сплачує такій платежі, суперечить меті інституту страхування (ВС ККС справа № 310/7407/19 від 06.10.2021 р.).

Постанова

Іменем України

26 жовтня 2022 року

м. Київ

справа № 645/6088/18

провадження № 61-8502св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач),

суддів: Карпенко С. О., Мартєва С. Ю., Сердюка В. В., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 ,

відповідач (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_2 ,

третя особа за зустрічним позовом - ОСОБА_3

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Харківського апеляційного суду від 13 квітня 2021 року в складі колегії суддів: Хорошевського О. М., Бурлаки І. В., Яцини В. Б.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до Фрунзенського районного суду м. Харкова з позовом до ОСОБА_2 , приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Юнівес» (далі - ПАТ «Страхова компанія «Юнівес» в якому,з урахуванням уточнень, просивстягнути з відповідача ОСОБА_2 майнову шкоду, завдану внаслідок дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП)у розмірі 604056,71 грн, витрати на проведення експертногодослідження - 5 000грн та судові витрати; стягнути з ПАТ «Страхова компанія«Юнівес» страхове відшкодування у розмірі 100 000 грн.

Позовна заява мотивована тим, що 16 квітня 2018 року о 19 год 20 хв відповідач ОСОБА_2 , керуючи автомобілем марки «Шевролет Авео», реєстраційний номер НОМЕР_1 на проспекті Московському 247-А у м. Харкові, проїхав на червоний сигнал світлофору, порушив правила дорожнього руху України (далі ПДР України), внаслідок чого допустив зіткнення з автомобілем марки «Мазда СХ-5», реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням позивача ОСОБА_1 , завдавши механічні пошкодження автомобілю та спричинив матеріальні збитки позивачу.

Постановою Фрунзенського районного суду м. Харкова від 02 серпня 2018 року було закрито провадження по справі № 645/3240/18 щодо притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_2 за статтею 124 Кодексу про адміністративні правопорушення України (далі - КУпАП України) у зв`язку із закінченням строків накладення адміністративного стягнення, визначених у статті 38 КУпАП України.

Відповідно до висновку судового експерта Давидовича О. О., виходячи з проведеного дослідження на підставі наданих вихідних даних, з технічної точки зору, дії водія автомобіля марки «Шевролет Авео», реєстраційний номер НОМЕР_1 ОСОБА_2 не відповідали вимогам пунктів 8.7.3(е), 2.3(д), та термінів пункту 1.10 (перевага, дати дорогу) ПДР України, та знаходилися в причинному зв`язку з настанням даної ДТП. Отже, виходячи з проведеного дослідження на підставі наданих вихідних даних, з технічної точки зору, в діях водія автомобіля марки «Мазда СХ-5» реєстраційний номер НОМЕР_2 ОСОБА_1 невідповідностей вимогам ПДР, які б знаходилися в причинному зв`язку з настанням даної ДТП, не вбачається.

Таким чином, діями відповідача ОСОБА_2 , що мають причинно-наслідковий зв`язок із ДТП, ОСОБА_1 завдано значної матеріальної шкоди. З метою підтвердження її розміру та вартості відновлювального ремонту, спричиненого транспортному засобу в результаті ДТП, позивач звернувся до суб`єкта оціночної діяльності ФОП ОСОБА_4 , який 25 червня 2018 року склав звіт № 72/04-18 про оцінку вартості матеріального збитку, заподіяного власнику колісного транспортного засобу, визначивши розмір шкоди у сумі 704 056,71 грн.

Згідно пояснень позивача, після його звернення до ПАТ «Страхова компанія «Юнівес» йому було сплачено страхове відшкодування у розмірі 100 000 грн. Ухвалою Фрунзенського районного суду м. Харкова від 21 лютого 2019 року провадження в частині позовних вимог ОСОБА_1 до ПАТ СК «Юнівес» закрито.

У лютому 2019 року ОСОБА_2 подав зустрічну позовну заяву до ОСОБА_1 , приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ВУСО» (далі - ПАТ «Страхова компанія «ВУСО»), про відшкодування майнової та моральної шкоди, стягнення страхової виплати, в якій з урахуванням уточнень, просив: стягнути з ПАТ «Страхова компанія «ВУСО» суму страхового відшкодування в розмірі 100 000 грн; стягнути з ОСОБА_1 майнову шкоду, завдану внаслідок ДТП у розмірі 209446,47 грн; стягнути з ОСОБА_1 завдану внаслідок ДТПморальну шкоду у розмірі 10 000 грн; стягнути з ОСОБА_1 понесені витрати на оплату вартості проведення експертного автотехнічного дослідження - 3 603,60 грн та експертного автотоварознавчого дослідження - 2 000 грн.

Зустрічний позов мотивований тим, що 16 квітня 2018 року о 19год 20 хв ОСОБА_1 , керуючи автомобілем марки «Мазда СХ-5», реєстраційний номерНОМЕР_2 , на проспектіМосковському, 247-А у м. Харкові, допустив зіткнення з автомобілем марки «Chevrolet Aveo», реєстраційний номер НОМЕР_1 , під керуванням водія ОСОБА_2 . Внаслідок ДТП автомобілю марки«Chevrolet Aveo», реєстраційний номерНОМЕР_1 , завдано механічних ушкоджень, а водію -майнову та моральну шкоду.

Згідно постанови Фрунзенського районного суду м. Харкова від 02 серпня 2018року у справі № 645/3240/18 про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_2 за статтею 124 КУпАП, провадження у цій справі закрито у зв`язку із закінченням строків накладення адміністративного стягнення. За таких обставин ОСОБА_2 вимушений звернутись до суду та в порядку цивільного судочинства доводити вину відповідача ОСОБА_1 .

Факт порушення водієм ОСОБА_1 ПДР України встановлено висновком судової автотехнічної експертизи ХНДІСЕ ім. Засл. проф. М.С. Бокаріуса від 29 січня 2019року № 28744, згідно якого дії ОСОБА_1 не відповідають вимогам пунктів10.1, 12.3, 12.4, 12.9 б) ПДР України, а також схемою місця ДТП, поясненнями водіїв та іншимиматеріалами. З наведеного вбачається, що причиною виникнення даного ДТП є дії водія ОСОБА_1 , якими позивачу завдано майнову шкоду. Внаслідок пошкодження при ДТП автомобіль «Шевролет Авео», реєстраційний номер НОМЕР_1 , фактично відновленню не підлягає. Згідно відомостей офіційного дилера «Шевролет Авео» вартість автомобіля складає 406 574грн, що є розміром завданого позивачу збитку внаслідок пошкодження його транспортного засобу при ДТП. Цивільно-правова відповідальність відповідача на момент ДТП була застрахована у ПАТ «Страхова компанія «ВУСО» з лімітом відповідальності за майнову шкоду - 100 000 грн.

Внаслідок незаконних дій відповідача позивачу була заподіяна моральна шкода, яка полягає у таких тривалих негативних явищах, як фізичні страждання, приниження честі, гідності, престижу, ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з погіршенням здоров`я, в порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного суспільного життя, порушенні відносин з близькими людьми. Тривалий час позивач не може користуватись транспортним засобом, та як наслідок цього порушено звичний спосіб життя, що призвело до виникнення безсоння, дратівливості та загального погіршення самопочуття. Позивача було травмовано в момент сильного зіткнення транспортних засобів, яке виникло з вини відповідача ОСОБА_1 . Позивачем втрачено душевний спокій від того, що багато часу витрачено на оформлення документів по ДТП та проведення експертизи. У зв`язку з несправністю автомобіля позивач зі своєю сім`єю був позбавлений можливості виїзду для відпочинку на свята та не в змозі в повній мірі організувати побут своєї родини на час пошуку коштів для ремонту автомобіля. Моральну шкоду позивач оцінює у сумі 10 000 грн.

Ухвалами Фрунзенського районного суду м. Харкова від 26 листопада 2019 року прийнято зустрічну позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про відшкодування майнової і моральної шкоди та об`єднано в одне провадження з первісним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування майнової шкоди; зустрічну позовну заяву в частині вимог ОСОБА_2 до ПАТ «Страхова компанія «ВУСО» про стягнення страхового відшкодування повернуто позивачеві; залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_3 .

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 28 вересня 2020 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.

Стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на відшкодування майнової шкоди 604 056,71 грн, витрати, пов`язані з проведенням експертного дослідження, у розмірі 5 000 грн та судовий збір - 6 040,56 грн.

Відмовлено у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 про відшкодування майнової та моральної шкоди, стягнення страхової виплати.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_2 має нести цивільно-правову відповідальність за спричинення майнової шкоди власнику пошкодженого у ДТП 16 квітня 2018 року автомобіля марки «Мазда CX-5» ОСОБА_1 , як особа, що винна у спричиненні такої шкоди. Натомість вину ОСОБА_1 у спричиненні майнової та моральної шкоди ОСОБА_2 суд вважав недоведеною, оскільки протокол про адміністративне правопорушення стосовно водія ОСОБА_1 не складався, наданий ОСОБА_2 висновок експертного автотехнічного дослідження № 28744 від 29 січня 2019 року не є об`єктивним, оскільки перед експертом не були поставлені питання щодо оцінки дій водія ОСОБА_2 , тому даний висновок є неповним.

Постановою Харківського апеляційного суду від 13 квітня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково.

Рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 28 вересня 2020 року скасовано в частині вирішення первісного позову ОСОБА_1 та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 у повному обсязі.

В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що у справі відсутні належні докази на підтвердження вини позивача та відповідача у спричиненні ДТП, надані ними експертні висновки є суперечливими. Тому відсутні підстави для покладення майнової відповідальності на одного із них або на обох щодо відшкодування шкоди, завданої внаслідок цієї ДТП.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що

Короткий зміст вимог касаційної скарги

18 травня 2021 року ОСОБА_1 надіслав засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Харківського апеляційного суду від 13 квітня 2021 року.

У касаційній скарзі він просить суд касаційної інстанції скасувати постанову Харківського апеляційного суду від 13 квітня 2021 року і залишити в силі рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 28 вересня 2020 року.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 09 серпня 2021 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Харківського апеляційного суду від 13 квітня 2021 року та витребувано справу з суду першої інстанції.

Вказана справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 19 жовтня 2022 року справу призначено до судового розгляду.

Аргументи учасників справ

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд при перегляді рішення суду першої інстанції в частині вирішення первісного позову ОСОБА_1 надав неналежну оцінку наявним у справі доказам, зокрема експертному висновку від 27 вересня 2018 року № 60, який надано позивачем та який підтверджує вину ОСОБА_2 у спричиненні ДТП; апеляційним судом помилково взято до уваги експертний висновок від 29 січня 2019 року № 28744, який надав відповідач та в якому експерт не був попереджений про кримінальну відповідальність за дачу неправильного висновку. У даному випадку апеляційний суд не врахував висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, які викладені у постановах Верховного Суду: від 18 грудня 2019 року в справі № 522/1029/18, від 01 квітня 2020 року в справі № 676/90/17-ц, від 25 травня 2020 року в справі № 475/793/17, від 21 жовтня 2020 року в справі № 303/2642/18, від 28 березня 2018 року в справі № 520/8073/16-ц, від 08 травня 2018 року в справі № 916/259/16.

Здійснюючи перегляд рішення суду першої інстанції в частині вирішення первісного позову ОСОБА_1 апеляційний суд не врахував, що справа відносно ОСОБА_2 щодо його притягнення до адміністративної відповідальності у зв`язку із вчиненням ДТП була закрита за закінченням строків накладення адміністративного стягнення, яка не є реабілітуючою обставиною. Тобто, вина відповідача у вчиненні ДТП належним чином підтверджена, а тому він має нести майнову відповідальність перед позивачем за завдану шкоду. Апеляційний суд не врахував висновки Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, які викладені у постановах Верховного Суду: від 07 лютого 2018 року в справі № 910/18319/16; від 16 квітня 2019 року в справі № 927/623/18.

Касаційна скарга подана за пунктами 1, 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

Доводи інших учасників справи

У вересні 2021 року ОСОБА_2 надіслав відзив на касаційну скаргу, в якому вказував на безпідставність доводів касаційної скарги, зазначав про правильність постанови апеляційного суду. Просив суд залишити касаційну скаргу без задоволення.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

16 квітня 2018 року о 19 год 20 хв на проспекті Московському, 247-А в м. Харкові сталась ДТП за участю автомобіля марки «Шевролет Авео», реєстраційний номер НОМЕР_1 , яким керував ОСОБА_2 та автомобіля марки «Мазда CX-5», реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_1 .

Відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення серії БД № 018924, ОСОБА_2 16 квітня 2018 року о 19 год 20 хв, керуючи автомобілем марки «Шевролет Авео», реєстраційний номер НОМЕР_1 , на проспекті Московському, 247-А у м. Харкові, в порушення пункту 8.7.3 ПДР України, рухаючись на червоний сигнал світлофору, допустив зіткнення з автомобілем марки «Мазда CX-5», реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_1 . Чим було заподіяно майнову шкоду, автомобілі зазнали механічних пошкоджень.

Постановою Фрунзенського районного суду м. Харкова від 02 серпня 2018 року № 645/3240/18 закрито провадження у справі про адміністративне правопорушення за статтею 124 КУпАП відносно ОСОБА_2 , у зв`язку з закінченням на момент розгляду справи строку накладення адміністративного стягнення.

Згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу, ОСОБА_1 є власником автомобіля марки «Мазда CX-5», реєстраційний номер НОМЕР_2 . Власником автомобіля «Шевролет Авео», реєстраційний номер НОМЕР_1 , яким на момент ДТП на підставі довіреності керував ОСОБА_2 , є третя особа - ОСОБА_3 .

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

У статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року та протоколи до неї (далі - Конвенція), а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Як видно із касаційної скарги, постанова суду апеляційної інстанції, визначена у пункті 1 частини першої статті 389 ЦПК України оскаржується на підставі пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України.

Відповідно до частин першої та другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про те, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Статтею 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Статтею 1 Закону України «Про страхування» передбачено, що страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.

За договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору (стаття 979 ЦК України).

Відповідно до статті 980 ЦК України предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, які не суперечать закону і пов`язані, зокрема з відшкодуванням шкоди, завданої страхувальником (страхування відповідальності).

Види обов`язкового страхування в Україні визначені у статті 7 Закону України «Про страхування». До них пункт 9 частини першої вказаної статті відносить страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Відносини у цій сфері регламентує, зокрема Закон України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

За статтею 6 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого.

Відповідно до пункту 22.1 статті 22 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок ДТП життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Відшкодування шкоди особою, яка її завдала, можливе лише за умови, що згідно із Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у страховика не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування, чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування (постанова Верховного Суду від 27 березня 2019 року в справі № 754/1108/15-ц).

Подібний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду у постанові від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц.

Суди встановили, що 16 квітня 2018 року о 19 год 20 хв на проспекті Московському, 247-А в м. Харкові сталась ДТП за участю автомобіля марки «Шевролет Авео», реєстраційний номер НОМЕР_1 , яким керував ОСОБА_2 та автомобіля марки «Мазда CX-5», реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_1 .

Відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення серії БД № 018924, ОСОБА_2 16 квітня 2018 року о 19 год 20 хв, керуючи автомобілем марки «Шевролет Авео», реєстраційний номер НОМЕР_1 , на проспекті Московському, 247-А у м. Харкові, в порушення пункту 8.7.3 ПДР України, рухаючись на червоний сигнал світлофору, допустив зіткнення з автомобілем марки «Мазда CX-5», реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_1 . Чим було заподіяно майнову шкоду, автомобілі зазнали механічних пошкоджень.

Постановою Фрунзенського районного суду м. Харкова від 02 серпня 2018 року № 645/3240/18 закрито провадження у справі про адміністративне правопорушення за статтею 124 КУпАП відносно ОСОБА_2 , у зв`язку з закінченням на момент розгляду справи строку накладення адміністративного стягнення.

Диспозитивність цивільного судочинства виявляється в тому, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності (стаття 13 ЦПК України).

Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.

За статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Метою доказування є з`ясування дійсних обставин справи, обов`язок доказування покладається на сторін, суд за власною ініціативою не може збирати докази. Це положення є одним з найважливіших наслідків принципу змагальності у цивільному процесі.

Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Відповідно до частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина шоста статті 81 ЦПК України).

Тож, можна зробити висновок, що суд не втручається у процесуальну діяльність учасників процесу (реалізацію наданих їм процесуальних прав та виконання покладених на них процесуальних обов`язків), крім випадків, передбачених ЦПК України.

У процесуальному законодавстві передбачено обов`язок доказування, який слід розуміти як закріплену міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах. Цей склад фактів визначається нормою права, що регулює спірні правовідносини.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

Апеляційний суд в оскаржуваній постанові вказав, що оскільки надані сторонами експертні дослідження суперечать один одному, що унеможливлює встановлення вини або невинуватості кожного з учасників ДТП (позивача та відповідача), що має наслідком відсутність підстав для притягнення кожного з них до цивільно-правової відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду.

Однак, при цьому суд апеляційної інстанції не врахував таке.

За частиною першою статті 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: 1) шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою; 2) за наявності вини лише особи, якій завдано шкоди, вона їй не відшкодовується; 3) за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.

У постанові Верховного Суду від 26 січня 2022 року в справі № 465/674/19 зазначено про те, що тлумачення статті 1188 ЦК України свідчить про те, що її застосування можливе лише у випадку наявності вини особи у вчиненні правопорушення, адже у разі відсутності вини особи в скоєнні дорожньо-транспортної пригоди провадження у справі підлягає припиненню на підставі пункту 1 частини першої статті 247 КУпАП - через відсутність події і складу адміністративного правопорушення, відтак така обставина як закінчення на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення строків притягнення до адміністративної відповідальності, передбачених статтею 38 КУпАП, не є реабілітуючою обставиною, яка спростовує факт наявності вини особи в скоєнні ДТП.

Аналогічна позиція викладена Верховним Судом у постановах: від 07 лютого 2018 року в справі № 910/18319/16; від 16 квітня 2019 року в справі № 927/623/18, від 04 березня 2020 року у справі № 641/2795/16-ц, від 07 лютого 2018 року у справі № 910/18319/16; від 16 квітня 2019 року у справі № 927/623/18, від 29 квітня 2020 року в справі № № 686/4557/18.

У постанові Верховного Суду від 04 березня 2020 року в справі № 641/2795/16-ц зазначено, що «не притягнення водіїв до адміністративної відповідальності за порушення Правил дорожнього руху не може бути підставою для звільнення володільця джерела підвищеної небезпеки від цивільно-правової відповідальності за завдану шкоду, оскільки вину особи в ДТП може бути підтверджено чи спростовано іншими належними доказами, зокрема, висновком судової експертизи тощо».

Закінчення на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення строків притягнення до адміністративної відповідальності, передбачених статтею 38 КУпАП, не є реабілітуючою, тобто не є обставиною, яка спростовує факт наявності вини особи в скоєнні ДТП (постанова Верховного Суду від 29 квітня 2020 року в справі № 686/4557/18).

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У справі, що переглядається суд першої інстанції в частині вирішення первісного позову ОСОБА_1 , з яким помилково не погодився апеляційний суд, правильно вважав, що не притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності за статтею 124 КУпАП не свідчить про відсутність його вини у завданні шкоди, оскільки закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення з підстав закінчення строків, передбачених статтею 38 КУпАП не є реабілітуючою обставиною, яка спростовує факт наявності вини особи в скоєнні ДТП.

З огляду на презумпцію вини заподіювача шкоди, яка викладена у частині другій статті 1166 ЦК України, особа звільняється від обов`язку відшкодувати шкоду якщо доведе, що шкоди було завдано не з її вини.

Однак, відповідачем ОСОБА_2 не було надано належних доказів щодо відсутності його вини у вчиненні ДТП.

Цивільне законодавство в деліктних зобов`язаннях передбачає презумпцію вини заподіювача шкоди. Якщо в процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди.

Відповідно до частини першої статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Згідно з частинами першою, другою статті 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Частиною другою статті 22 ЦК України визначено, що збитками є витрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено (упущена вигода).

Відповідно до частини першої статті 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

За змістом зазначеної норми закону обов`язок відшкодування шкоди у особи, яка застрахувала свою цивільно-правову відповідальність, виникає у разі недостатності страхового відшкодування для повного відшкодування завданої нею шкоди.

Ліміт відповідальності страховика визначається умовами договору страхування цивільно-правової відповідальності укладеного з власником (володільцем) транспортного засобу.

Суд першої інстанції встановив, що за звітом суб`єкта оціночної діяльності ФОП ОСОБА_4 про оцінку вартості матеріального збитку, заподіяного власнику колісного транспортного засобу - автомобіля марки «Мазда CX-5», реєстраційний номер НОМЕР_2 , який належить ОСОБА_1 , вартість матеріального збитку, завданого власнику автомобіля, 704 056,71 грн.

ПАТ «Страхова компанія «Юнівес», в якій була застрахована цивільно-правова відповідальність іншого учасника ДТП як володільця автомобіля «Шевролет Авео», реєстраційний номер НОМЕР_1 , було виплачено ОСОБА_1 страхове відшкодування у розмірі 100 000 грн.

Ці обставини не були спростовані відповідачем ОСОБА_2 в силу статей 12 81 ЦПК України.

Невідшкодованою залишилась завдана ОСОБА_1 внаслідок ДТП майнова шкода у розмірі 604 056,71 грн (704 056,71-100 000), яку суд першої інстанції обґрунтовано стягнув з відповідача ОСОБА_2 .

Таким чином, суд апеляційної інстанції належним чином не врахував усі фактичні обставини спірних правовідносин та дійшов помилкового висновку про скасування рішення суду першої інстанції в частині вирішення первісного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування майнової шкоди, завданої внаслідок ДТП.

Отже, доводи касаційної скарги щодо оскарження постанови апеляційного суду в частині вирішення первісного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування майнової шкоди, завданої внаслідок ДТП, з посиланням на постанови Верховного Суду: від 07 лютого 2018 року в справі № 910/18319/16 та від 16 квітня 2019 року в справі № 927/623/18 знайшли своє підтвердження.

Верховний Суд зазначає, що касаційна скарга не містить підстав, визначених у частині другій статті 389 ЦПК України, щодо касаційного оскарження постанови Харківського апеляційного суду від 13 квітня 2021 року в частині вирішення зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа - ОСОБА_3 , про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої внаслідок ДТП, тому в цій частині оскаржувана постанова апеляційного суду не переглядається судом касаційної інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

У статті 413 ЦПК України зазначено, що суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону

Враховуючи те, що апеляційний суд скасував рішення суду першої інстанції в частині вирішення первісного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування майнової шкоди, завданої внаслідок ДТП, яке відповідає закону, суд касаційної інстанції скасовує рішення апеляційного суду у цій частині та залишає в силі рішення суду першої інстанції.

Отже, касаційну скаргу ОСОБА_1 слід задовольнити частково, постанову апеляційного суду в частині вирішення первісного позову скасувати та залишити у силі рішення суду першої інстанції в цій частині.

Щодо розподілу судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

У зв`язку із задоволенням касаційної скарги ОСОБА_1 частково, а саме, шляхом скасування постанови апеляційного суду в частині вирішення первісного позову та залишення без змін рішення суду першої інстанції, на користь ОСОБА_1 з відповідача ОСОБА_2 підлягає стягненню судовий збір за подання касаційної скарги - 12 081,12 грн (6 040,56*200%).

Керуючись статтями 141 400 401 402 409 410 413 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Харківського апеляційного суду від 13 квітня 2021 року в частині вирішення первісного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування майнової шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди скасувати.

Рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 28 вересня 2020 року в частині вирішення первісного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування майнової шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди залишити в силі.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір за подання касаційної скарги у сумі 12 081,12 грн (дванадцять тисяч вісімдесят одна гривня дванадцять копійок).

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. М. Ігнатенко

Судді: С. О. Карпенко

С. Ю. Мартєв

В. В. Сердюк

В. А. Стрільчук