Постанова

Іменем України

27 березня 2019 року

м. Київ

справа № 754/1108/15-ц

провадження № 61-20780св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Синельникова Є. В., Хопти С. Ф., Черняк Ю.В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідачі: ОСОБА_5, публічне акціонерне товариство «Національна акціонерна страхова компанія «Оранта»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_5, подану його представником ОСОБА_6, на рішення Деснянського районного суду

м. Києва у складі судді Шевчука О. П. від 19 грудня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва у складі колегії суддів: Левенця Б. Б.,

Мазурик О. Ф., Махлай Л. Д., від 14 лютого 2017 року,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2015 року ОСОБА_4 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_5, публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна страхова компанія «Оранта» (далі - ПАТ «НАСК «Оранта») про відшкодування шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП).

Позовна заява мотивована тим, що 27 січня 2012 року у с. Липовий Скиток Васильківського району Київської області сталася ДТП за участю автомобіля «Chevrolet», під його керуванням, та автомобіля «Toyota», під керуванням ОСОБА_5 Внаслідок ДТП автомобіль, яким він керував, фактично знищено, ринкова його вартість становить 241 349,60 грн. Постановою Деснянського районного суду м. Києва від 16 березня

2012 року за фактом ДТП визнано винним ОСОБА_5, цивільно-правова відповідальність якого застрахована у ПАТ «НАСК «Оранта».

Посилаючись на вищевикладене, позивач просив стягнути із ОСОБА_5 241 349,60 грн на відшкодування майнової шкоди, а із ПАТ «НАСК «Оранта» 4 701,87 грн на відшкодування шкоди, завданої здоров'ю.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 19 грудня

2016 року позов ОСОБА_4 задоволено. Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 241 349,60 грн у рахунок відшкодування майнової шкоди, завданої внаслідок ДТП. Стягнуто з ПАТ «НАСК «Оранта» на користь ОСОБА_4 витрати на лікування у розмірі 4 701,87 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що внаслідок ДТП, яка сталася з вини ОСОБА_5, автомобіль позивача було фактично знищено, чим останньому завдано майнової шкоди. При цьому суд зазначив, що оскільки право потерпілого на відшкодування шкоди її заподіювачем є абсолютним і за вибором потерпілого вимога про відшкодування шкоди може бути пред'явлена безпосередньо до винної особи, навіть, якщо його цивільно-правова відповідальність застрахована, то вважав за можливе стягнути таку шкоду із винної особи ОСОБА_5 При цьому, стягнув витрати на лікування, понесенні позивачем внаслідок ДТП, із страхової компанії, з огляду на такі вимоги позивача.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 14 лютого 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_5 відхилено, а рішення Деснянського районного суду

м. Києва від 19 грудня 2016 року залишено без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що висновки суду першої інстанції відповідають вимогам закону, обставини справи встановлені повно, а доводи апеляційної скарги не підтверджені належними та допустимими доказами і не спростовують висновків суду першої інстанції про наявність правових підстав для стягнення з винної особи майнової шкоди, завданої внаслідок ДТП.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у березні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_5 просить скасувати судові рішення в частині стягнення з нього коштів на відшкодування майнової шкоди із ухваленням в цій частині нового рішення про стягнення з нього на користь позивача 39 939,36 грн, а в іншій частині позову до нього відмовити, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу, та інших учасників справи

Касаційна скарга мотивована тим, що суди дійшли помилкового висновку про те, що він повинен відшкодовувати майнову шкоду як винна особа у ДПТ у повному обсязі, оскільки його автомобіль на момент ДТП був застрахований у ПАТ «НАСК «Оранта» за полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. При цьому вказував, що вартість належного позивачу транспортного засобу до ДТП складав 89 939,36 грн, а не 241 349,60 грн, як помилково вважали суди, а тому він повинен відшкодувати позивачу різницю між вартістю автомобіля (89 939,36 грн) та сумою, що підлягає відшкодуванню страховою компанією в межах ліміту відповідальності за полісом (50 000 грн) у розмірі 39 939, 36 грн.

В частині стягнення з ПАТ «НАСК «Оранта» на користь ОСОБА_4 витрат на лікування у розмірі 4 701,87 грн судові рішення не оскаржуються, а тому в силу вимог статті 400 ЦПК України їх законність в цій частині судом касаційної інстанції не перевіряється.

У квітні 2017 року від ОСОБА_4 надійшли заперечення на касаційну скаргу (відзив), в яких він посилається на необґрунтованість доводів скарги та законність ухвалених у справі судових рішень.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 квітня 2017 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.

Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Справа передана до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

27 січня 2012 року у с. Липовий Скиток Васильківського району Київської області сталася ДТП за участю автомобіля «Chevrolet», під керуванням ОСОБА_4, та автомобіля «Toyota», під керуванням ОСОБА_5, внаслідок якої автомобіль, яким керував позивач, фактично знищено.

Постановою Деснянського районного суду м. Києва від 16 березня

2012 року ОСОБА_5 визнано винним у скоєнні ДТП.

Цивільно-правова відповідальність ОСОБА_5 на момент ДТП була застрахована у ПАТ «НАСК «Оранта», ліміт відповідальності за шкоду, заподіяну майну, становить 50 000 грн.

21 січня 2015 року страхова компанія отримала від відповідача заяву про страхове відшкодування, однак не виплатила страхове відшкодування.

Відповідно до висновку судової автотоварознавчої експертизи від 11 липня 2016 року розмір матеріального збитку, завданого власнику автомобіля «Chevrolet» на момент його пошкодження (27 січня 2012 року) складав 89 939,36 грн, а на момент проведення експертизи склав 241 349,60 грн.

Позиція Верховного Суду

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Згідно з частинами першою, другою статті 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Частиною першою статті 1172 ЦК України передбачено, що юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.

Вирішуючи спір, суд апеляційної інстанції виходив з того, що право потерпілого на відшкодування шкоди її заподіювачем є абсолютним і за вибором потерпілого вимога про відшкодування шкоди може бути пред'явлена безпосередньо до винної особи, навіть якщо його цивільно-правова відповідальність застрахована.

Верховний Суд не погоджується з таким висновком судів попередніх інстанцій з огляду на таке.

Статтею 1 Закону України «Про страхування» передбачено, що страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.

За договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору (стаття 979 ЦК України).

Відповідно до статті 980 ЦК України предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, які не суперечать закону і пов'язані, зокрема з відшкодуванням шкоди, завданої страхувальником (страхування відповідальності).

Види обов'язкового страхування в Україні визначені у статті 7 Закону України «Про страхування». До них пункт 9 частини першої вказаної статті відносить страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Відносини у цій сфері регламентує, зокрема Закон України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Відповідно до пункту 22.1 статті 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок ДТП життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Статтею 1194 ЦК України передбачено, що особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Отже, відшкодування шкоди особою, яка її завдала, можливе лише за умови, що згідно із Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у страховика не виник обов'язок з виплати страхового відшкодування, чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування.

Відступаючи від правового висновку Верховного Суду України, наведеного у постанові від 20 січня 2016 року у справі № 6-2808цс15, згідно з яким право потерпілого на відшкодування шкоди її заподіювачем є абсолютним і за вибором потерпілого вимога про відшкодування шкоди може бути пред'явлена безпосередньо до винної особи, навіть, якщо його цивільно-правова відповідальність застрахована, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц (провадження № 14-176цс18) вказала, що покладання обов'язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Враховуючи викладене, Верховний Суд погоджується з доводами

ОСОБА_5 про те, що обов'язок з відшкодування шкоди у межах ліміту страхового відшкодування покладається на його страховика - ПАТ «НАСК «Оранта».

Як вбачається з полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів від 15 грудня 2011 року № АВ/2174461 страхова сума (ліміт відповідальності) за шкоду, заподіяну майну, становить 50 000 грн.

21 січня 2015 року страхова компанія отримала від відповідача заяву про страхове відшкодування, однак не виплатила страхове відшкодування.

Суди попередніх інстанцій, встановивши, що цивільно-правова відповідальність ОСОБА_5 на момент ДТП була застрахована у

ПАТ «НАСК «Оранта», не врахували, що коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов'язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди. Цей страховик, хоч і не завдав шкоди, але є зобов'язаним суб'єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у передбаченому Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» порядку.

З огляду на викладене, а також враховуючи те, що позивач вимагав відшкодування шкоди тільки із завдавача, цивільно-правова відповідальність якого була застрахована на підставі договору страхування цивільно-правової відповідальності зі страховиком, висновок судів попередніх інстанцій про те, що шкода має бути відшкодована тільки заподіювачем у повному обсязі, не беручи до уваги обов'язок страховика виплатити страхове відшкодування в межах ліміту, є неправильним.

За таких обставин суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про обґрунтованість стягнення з ОСОБА_5 майнової шкоди у повному обсязі без урахування положень Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Отже, суди не встановили всіх фактичних обставин, які мають значення для справи, не визначилися із нормами матеріального права, що підлягають застосуванню, у зв'язку із чим оскаржувані судові рішення в частині стягнення з ОСОБА_5 майнової шкоди у розмірі 241 349,60 грн, підлягають скасуванню із направленням справи в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції з підстав, встановлених статтею 411 ЦПК України.

Також підлягають скасуванню судові рішення й в частині стягнення з ОСОБА_5 судових витрат, пов'язаних з проведенням експертної оцінки у розмірі 2 900 грн та сплатою судового збору у розмірі 2 442,50 грн, оскільки їх розмір залежить від розміру задоволених позовних вимог у розумінні статті 141 ЦПК України.

Керуючись статтями 400, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_5, подану його представником ОСОБА_6, задовольнити частково.

Рішення Деснянського районного суду м. Києва від 19 грудня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 14 лютого 2017 року в частині задоволення позову ОСОБА_4 про стягнення з ОСОБА_5 241 349,60 грн на відшкодування майнової шкоди, а також витрат, пов'язаних з проведенням експертної оцінки у розмірі

2 900 грн та судового збору у розмірі 2 442,50 грнскасувати, а справу в цій частині направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

В іншій частині судові рішення залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: О. В. Білоконь

Є. В. Синельников

С. Ф. Хопта

Ю. В. Черняк