Консультаційних висновків оцінювача про вартість майна достатньо для поділу майна подружжя, якщо протилежна сторона не навела своїх належних доказів вартості такого. (ВС КЦС № 754/3132/16-ц від 16.01.2023 р.)

Фабула судового акту: Суд розглядав справу про поділ спільного майна подружжя. Позов подала дружина, в свою чергу, чоловік подав зустрічний позов: колишнє подружжя не могло дійти згоди. Ділили вони і нерухоме і рухоме майно. Основним спірним моментом у цій справі - що не влаштовувало позивачку, була вартість трьох спільних автомобілів подружжя. Крім того, її не влаштувало, що суд не врахував вартість мотоциклу від вимоги про поділу якого вона відмовилась ще в першій інстанції.

Представник позивачки зазначав у скаргах - що суди встановили обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (п. 4 ч.2 ст. 389, п. 4 ч. 3 ст. 411 ЦПК України). Так, очевидно недопустимими є взяті судами попередніх інстанцій до уваги надані консультаційні висновки про орієнтовну вартість транспортних засобів з огляду на те, що обставини щодо встановлення вартості майна повинні підтверджуватися висновками експерта. У задоволенні клопотання позивачки про проведення експертиз було відмовлено.

Водночас, ВС КЦС не знайшов аргументи представника позивачки обгрунтованими. ВС КЦС у своїй постанові зазначив наступне:

По-перше, позивачка не надала жодного доказу, який спростував би заявлену чоловіком вартість транспортного засобу, визначену у висновку автотоварознавчого дослідження. По-друге, під час апеляційного перегляду справи в задоволенні клопотання позивачки про призначення експертизи для визначення вартості транспортних засобів було відмовлено з огляду на те, що вона не заявляла такого клопотання в суді першої інстанції в передбачений процесуальним законодавством строк і не навела обґрунтування поважності причин його неподання.

Згідно з консультаційними висновками про вартість майна, складеними на замовлення чоловіка було встановлено ринкову вартість транспортних засобів без проведення їх огляду на дату складення висновку.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у пунктах 22, 30 постанови від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи. У випадку, коли при розгляді вимоги про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім`ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі.

Отже, вартість майна, що підлягає поділу, слід визначати виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.

При цьому, ВС посилався на практику у подібних справах. Так:

- у постанові ВС ОП КЦС від 03 жовтня 2018 року у справі № 127/7029/15-ц: вказано, що у випадку відчуження майна одним із подружжя проти волі іншого з подружжя та у зв`язку з цим - неможливості встановлення його дійсної (ринкової) вартості, визначенню підлягає ринкова вартість подібного за своїми якостями (технічними характеристиками) майна на час розгляду справи. Такий підхід є гарантією справедливої сатисфакції особі у зв`язку з припиненням її права на частку у спільному майні; Відповідач на спростування розміру ринкової вартості автомобіля інших доказів суду не надав, не звертався із клопотанням про призначення відповідної судової експертизи, не надав суду заперечень щодо звіту про оцінку транспортного засобу, а тому Верховний Суд дійшов висновку, що саме ці обставини, з`ясовані судами на підставі звіту, підлягали врахуванню ними під час визначення належного розміру компенсації частини спільного майна колишнього подружжя.

Отже, у цій справі: Чоловік - на думку ВС - вжив всіх можливих заходів для доведення дійсної вартості спірних автомобілів - надавши консультаційні висновки про вартість майна, тоді як інша сторона не надала належних та допустимих доказів на підтвердження вартості транспортних засобів на час вирішення спору і не спростувала визначений у висновках оцінювача розмір ринкової вартості спірного майна.

Отже чоловік виконав свій процесуальний обов`язок доказування - надав суду докази, що підтверджують середньостатистичну ринкову вартість подібних за своїми технічними характеристиками автомобілів, а позивачка жодного доказу на підтвердження іншого не надала тому сума компенсації залишись на рівні визначеній попередніми інстанціями.

Аналізуйте судовий акт: Здійснюючи виділ (поділ) спільного майна, суд враховує не усталений порядок користування майном, а розмір часток та технічну можливість виділу (поділу), так щоб це найбільше відповідало ідеальним часткам співвласників. (ВС КЦС, справа №712/1852/19 від 15.02.2023 р.);

Самочинно збудоване нерухоме майно не є об`єктом права власності, а тому не може бути предметом поділу (виділу) (ВС КЦС, справа №127/28862/21 від 09.03.2023 р.);

Збільшені жіночі груди є неподільною річчю. Суд стягнув із екс-дружини вартість операції (Солом`янський районний суд м. Києва, справа № 760/1150/22 від 14.11.2022 р.);

Питання щодо поділу об`єктів нерухомого майна може розглядатись лише після визнання права власності на них відповідно до закону. (ВС КЦС № 215/4928/20 від 14.06.2023 р.).

Постанова

Іменем України

16 січня 2023 року

м. Київ

справа № 754/3132/16-ц

провадження № 61-5956св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Карпенко С. О.,

учасники справи:

позивач (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 ,

відповідач (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_2 ,

провівши в порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Хоменка Івана Миколайовича на рішення Деснянського районного суду міста Києва від 22 жовтня 2021 року у складі судді Грегуль О. В. та постанову Київського апеляційного суду від 31 травня 2022 року у складі колегії суддів: Сліпченка О. І., Сушко Л. П., Олійника В. І.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

У березні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 про поділ майна подружжя, посилаючись на те, що з 14 січня 1999 року вона перебувала з ОСОБА_3 у зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 20 грудня 2013 року. В період шлюбу сторони придбали за спільні кошти рухоме та нерухоме майно, яке відповідач не визнає їх спільною сумісної власністю. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 , з урахуванням неодноразово уточнених вимог, просила в порядку поділу спільного майна подружжя:

- припинити право спільної сумісної власності ОСОБА_3 на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 з присудженням відповідачу грошової компенсації за 1/2 частину вказаної квартири в сумі 619 225,50 грн;

- визнати за нею право власності на: 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 ; 1/2 частину незавершеного будівництвом житлового будинку, який розташований на земельній ділянці для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), землі житлової та громадської забудови, площею 0,1021 га, кадастровий номер 322081301:00:001:0233; 1/2 частину земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), землі житлової та громадської забудови, площею 0,1021 га, кадастровий номер 322081301:00:001:0233; автомобіль Dathatsu Sirion, 2006 року випуску, об`єм двигуна 1298, реєстраційний номер НОМЕР_1 ; 1/2 частину автомобіля Mercedes-Bens ML 320, 1998 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2 ; 1/2 частину мотоцикла Suzuki VZR 1800, 2007 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_3 .

У липні 2016 року ОСОБА_3 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя, в якому, з урахуванням уточнених вимог, просив: визнати його особистою приватною власністю земельну ділянку для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), землі житлової та громадської забудови, площею 0,1021 га, кадастровий номер 322081301:00:001:0233; припинити право спільної сумісної власності подружжя на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 , що зареєстрована за ОСОБА_1 ; припинити право спільної сумісної власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 , що зареєстрована на його ім`я; визнати об`єктом права спільної сумісної власності подружжя автомобіль Mercedes-Bens ML 320, автомобіль Daihatsu Sirion, компенсацію за автомобіль ВМW 118; поділити набуте за час шлюбу майно, а саме виділити в порядку поділу майна в його особисту приватну власність автомобіль Mercedes-Bens ML 320; виділити в порядку поділу майна в особисту приватну власність ОСОБА_1 автомобіль Dathatsu Sirion та грошові кошти від продажу автомобіля ВМW 118; стягнути на його користь кошти в сумі: 134 800 грн, що являє собою 1/2 частину різниці вартості часток, які виділені йому і ОСОБА_1 . Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_3 посилався на те, що в період перебування у шлюбі сторони придбали за спільні кошти рухоме та нерухоме майно, однак після розірвання шлюбу у грудні 2013 року не досягли згоди про його поділ. При цьому 16 жовтня 2015 року без його відома та згоди ОСОБА_1 відчужила автомобіль ВМW 118, реєстраційний номер НОМЕР_4 , у зв`язку з чим він має право на отримання грошової компенсації половини вартості спірного транспортного засобу.

Ухвалою Деснянського районного суду міста Києва від 22 жовтня 2021 року прийнято відмову ОСОБА_1 від позовних вимог: про припинення права спільної сумісної власності ОСОБА_3 на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 з присудженням відповідачу грошової компенсації за 1/2 частину вказаної квартири в сумі 619 225,50 грн; про визнання за нею права власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 ; про визнання за нею права власності на автомобіль Dathatsu Sirion, 2006 року випуску, об`єм двигуна 1298, реєстраційний номер НОМЕР_1 ; про визнання за нею права власності на 1/2 частину мотоцикла Suzuki VZR 1800, 2007 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_3 ; про визнання за нею права власності на 1/2 частину незавершеного будівництвом житлового будинку, який розташований на земельній ділянці для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), землі житлової та громадської забудови, площею 0,1021 га, кадастровий номер 322081301:00:001:0233; про стягнення судового збору, та в зазначеній частині закрито провадження у справі.

З огляду на відмову ОСОБА_1 від вищенаведеної частини позову та прийняття судом такої відмови остаточними матеріально-правовими вимогами за первісним позовом, стосовно яких позивач просила ухвалити судове рішення, залишилися вимоги про: визнання за нею права власності на: 1/2 частину автомобіля Daihatsu Sirion, 2006 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 ; 1/2 частину автомобіля Mercedes-Bens ML 320, 1998 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2 ; 1/2 частину земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), землі житлової та громадської забудови, площею 0,1021 га, кадастровий номер 322081301:00:001:0233.

Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 22 жовтня 2021 року первісний позов задоволено. Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину автомобіля Dathatsu Sirion, 2006 року випуску, об`єм двигуна 1298, реєстраційний номер НОМЕР_1 . Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину автомобіля Mercedes-Bens ML 320, 1998 року випуску, об`єм двигуна 3199, реєстраційний номер НОМЕР_2 . Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), землі житлової та громадської забудови, площею 0,1021 га, кадастровий номер 322081301:00:001:0233. Припинено право власності ОСОБА_3 на 1/2 частину автомобіля Dathatsu Sirion, 2006 року випуску, об`єм двигуна 1298, реєстраційний номер НОМЕР_1 . Припинено право власності ОСОБА_3 на 1/2 частину автомобіля Mercedes-Bens ML 320, 1998 року випуску, об`єм двигуна 3199, реєстраційний номер НОМЕР_2 . Припинено право власності ОСОБА_3 на 1/2 частину земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), землі житлової та громадської забудови, площею 0,1021 га, кадастровий номер 322081301:00:001:0233. Зустрічний позов задоволено частково. Припинено право спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 і ОСОБА_3 на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 . Визнано об`єктами права спільної сумісності власності подружжя автомобіль Dathatsu Sirion, реєстраційний номер НОМЕР_1 , і автомобіль Mercedes-Bens ML 320, реєстраційний номер НОМЕР_2 , та компенсацію вартості автомобіля ВМW 118, реєстраційний номер НОМЕР_4 в сумі 284 700 грн. Виділено в особисту приватну власність ОСОБА_3 автомобіль Mercedes-Bens ML 320, 1998 року випуску, об`єм двигуна 3199, реєстраційний номер НОМЕР_2 . Припинено право власності ОСОБА_1 на 1/2 частину автомобіля Mercedes-Bens ML 320, 1998 року випуску, об`єм двигуна 3199, реєстраційний номер НОМЕР_2 . Виділено в особисту приватну власність ОСОБА_1 автомобіль Dathatsu Sirion, 2006 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 . Припинено право власності ОСОБА_3 на 1/2 частину автомобіля Dathatsu Sirion, 2006 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , як одного з подружжя. Припинено право власності ОСОБА_3 на 1/2 частину автомобіля Dathatsu Sirion, 2006 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , як власника. Виділено ОСОБА_1 компенсацію вартості автомобіля ВМW 118, реєстраційний номер НОМЕР_4 , 2006 року випуску в сумі 284 700 грн. Припинено право власності ОСОБА_3 на 1/2 частину компенсації вартості автомобіля ВМW 118, реєстраційний номер НОМЕР_4 , 2006 року випуску в сумі 284 700 грн, як одного з подружжя. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 134 800 грн різниці компенсації вартості 1/2 частини майна. В задоволенні іншої частини позовних вимог за зустрічним позовом відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що все майно, щодо якого виник спір у межах заявлених позовних вимог, було набуте сторонами під час шлюбу, а тому є їх спільною сумісною власністю та підлягає поділу.

Ухвалою Деснянського районного суду міста Києва від 05 листопада 2021 року відмовлено в задоволенні заяви ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення.

Судове рішення місцевого суду мотивоване тим, що договір про надання правничої допомоги був укладений між ОСОБА_1 та адвокатом Хоменком І. М. 05 грудня 2018 року, причому не лише на ведення цієї справи. До вступу у справу названого адвоката правнича допомога надавалася позивачу іншими представниками. До заяви про долучення доказів понесення витрат на правничу допомогу та ухвалення додаткового рішення подані окремі рахунки на оплату правничої допомоги та окремі фіскальні документи про перерахування коштів, однак без детального опису понесення цих витрат. За вказаних обставин відсутні підстави для ухвалення додаткового рішення.

ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу на рішення Деснянського районного суду міста Києва від 22 жовтня 2021 року. ОСОБА_1 подала апеляційні скарги на рішення Деснянського районного суду міста Києва від 22 жовтня 2021 року та ухвалу цього суду від 05 листопада 2021 року про відмову в задоволенні її заяви про ухвалення додаткового рішення.

Постановою Київського апеляційного суду від 31 травня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишено без задоволення. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Деснянського районного суду міста Києва від 22 жовтня 2021 року задоволено частково. Рішення Деснянського районного суду міста Києва від 22 жовтня 2021 року скасовано в частині зустрічних позовних вимог ОСОБА_3 про виділення в його особисту приватну власність автомобіля Mercedes-Bens ML 320, (1998 року випуску, об`єм двигуна 3199, реєстраційний номер НОМЕР_2 ), виділення в особисту приватну власність ОСОБА_1 автомобіля Daihatsu Sirion, (2006 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 ) та ухвалено в цій частині нове судове рішення, яким відмовлено в задоволенні вказаних позовних вимог. В іншій частині рішення місцевого суду залишено без змін. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Деснянського районного суду міста Києва від 22 жовтня 2021 року залишено без задоволення. Ухвалу Деснянського районного суду міста Києва від 22 жовтня 2021 року залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що суд першої інстанції помилково задовольнив одночасно первісний та зустрічний позови в частині поділу автомобілів Mercedes-Bens ML320 та Daіhatsu Sirion, оскільки відповідно до задоволених вимог ОСОБА_1 транспортні засоби поділено між сторонами в частинах (визнано право власності ОСОБА_1 на 1/2 частку вищезгаданих автомобілів та припинено право власності ОСОБА_3 на цю частку), а відповідно до задоволених позовних вимог ОСОБА_3 вказані транспортні засоби поділені шляхом виділення в особисту приватну власність ОСОБА_1 автомобіля Daіhatsu Sirion, а в особисту приватну власність ОСОБА_3 - автомобіля Mercedes-Bens ML320. Таким чином, згадані транспортні засоби поділені одночасно за позовними вимогами сторін в різні способи, що унеможливлює виконання рішення суду в цій частині. Враховуючи, що рішення місцевого суду щодо поділу автомобілів Mercedes-Bens ML320 та Dathatsu Sirion оскаржується тільки ОСОБА_1 і лише в частині задоволення зустрічних позовних вимог ОСОБА_3 , то оскаржуване судове рішення щодо вирішення питання виділення вказаних транспортних засобів в особисту приватну власність за кожною із сторін підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову в задоволенні зустрічного позову в означеній частині. Колегія суддів повторно зауважує, що рішення місцевого суду в частині поділу вказаних транспортних засобів в рівних частинах за позовними вимогами ОСОБА_1 сторонами не оскаржувалося, що унеможливлює здійснити виділення транспортних засобів в особисту приватну власність за кожною із сторін. Крім того, поділ транспортних засобів шляхом визнання за кожною із сторін 1/2 їх частин в даному випадку є більш доцільним з огляду на незгоду ОСОБА_1 з оцінкою їх вартості. Щодо поділу автомобіля ВМW 118, то місцевий суд правильно взяв до уваги те, що ОСОБА_1 не надала жодного доказу, який спростував би заявлену ОСОБА_3 вартість цього транспортного засобу, визначену у висновку автотоварознавчого дослідження. При цьому, враховуючи, що ОСОБА_1 не надала конкретних доказів щодо перебування автомобіля ВМW 118 в її власності та його фактичного знаходження в неї, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що ОСОБА_3 має право на грошову компенсацію половини вартості цього транспортного засобу. Доводи ОСОБА_1 з приводу можливості врахування ціни мотоцикла Suzuki Boulevard для визначення компенсації вартості автомобіля ВМW 118, не заслуговують на увагу, оскільки позивач за первісним позовом відмовилася від вимог про поділ вказаного рухомого майна, що унеможливлює врахування його вартості з огляду на необхідність вирішення спору в межах предмета та підстав позову. Аргументи ОСОБА_3 про те, що спірна земельна ділянка придбана за його особисті кошти, не знайшли свого підтвердження, а зміна цільового призначення цієї ділянки не є підставою для позбавлення ОСОБА_1 права власності на це майно. Колегія суддів також зауважила, що під час апеляційного перегляду справи в задоволенні клопотання ОСОБА_1 про призначення експертизи для визначення вартості транспортних засобів ВМW 118, Mercedes-Bens ML320, Dathatsu Sirion, Suzuki Boulevard було відмовлено з огляду на те, що позивач не заявляла такого клопотання в суді першої інстанції в передбачений процесуальним законодавством строк і не навела обґрунтування поважності причин його неподання. Крім того, поділ автомобілів Mercedes-Bens ML320 та Dathatsu Sirion здійснено шляхом визнання права власності на 1/2 частку за кожною із сторін, що позбавляє необхідності проведення експертизи в цій частині, а визначення вартості мотоцикла Suzuki Boulevard є недоцільним з огляду на те, що ОСОБА_1 відмовилася від позовних вимог про здійснення його поділу.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги.

У червні 2022 року представник ОСОБА_1 - адвокат Хоменко І. М. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення Деснянського районного суду міста Києва від 22 жовтня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 31 травня 2022 року в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 грошових коштів у сумі 134 800 грн (різниці компенсації вартості 1/2 частини майна).

На обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених пунктами 1, 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), представник заявника вказав, що суди попередніх інстанцій не врахували правових висновків, викладених в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 30 січня 2019 року у справі № 158/2229/16 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України). Навіть попри відмову від позовних вимог щодо мотоциклаSuzuki Boulevard, який був проданий відповідачем без згоди ОСОБА_1 , суди повинні були врахувати його вартість при поділі майна подружжя (стягнути відповідну компенсацію на її користь). Скасовуючи рішення місцевого суду в частині поділу між сторонами в натурі двох автомобілів та залишаючи без змін це рішення в частині стягнення компенсації вартості половини майна, суд апеляційної інстанції не врахував, що грошова сума в розмірі 134 800 грн була обчислена з урахуванням вартості трьох транспортних засобів. Крім цього, суди встановили обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (пункт 4 частини другої статті 389, пункт 4 частини третьої статті 411 ЦПК України). Так, очевидно недопустимими є взяті судами попередніх інстанцій до уваги надані ОСОБА_3 консультаційні висновки про орієнтовну вартість транспортних засобів з огляду на те, що обставини щодо встановлення вартості майна повинні підтверджуватися висновками експерта.

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 липня 2022 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Деснянського районного суду міста Києва.

20 жовтня 2022 року справа № 754/3132/16-ц надійшла до Верховного Суду.

Позиція Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Відповідно до пунктів 1, 4 абзацу 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбаченихчастинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 4 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, зокрема, якщо суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

За змістом касаційної скарги судові рішення судів попередніх інстанцій оскаржуються тільки в частині задоволення зустрічної позовної вимоги про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 грошової компенсації в сумі 134 800 грн, тому в силу положень вищенаведеної частини першої статті 400 ЦПК України переглядаються Верховним Судом лише в означеній частині.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами встановлено, що з 14 січня 1999 року ОСОБА_1 та ОСОБА_3 перебували в зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 20 грудня 2013 року.

Під час перебування у шлюбі сторонами придбано, зокрема:

- автомобіль Dathatsu Sirion, 2006 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , правовстановлюючі документи на який 18 грудня 2007 року були оформлені на ім`я ОСОБА_3 ;

- автомобіль Mercedes-Bens ML 320, 1998 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2 , правовстановлюючі документи на який 11 квітня 2012 року були оформлені на ім`я ОСОБА_3 ;

- автомобіль ВМW 118, 2006 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_4 , правовстановлюючі документи на який 24 листопада 2012 року були оформлені на ім`я ОСОБА_1 .

Згідно з консультаційними висновками про вартість майна від 03 травня 2017 року та 28 січня 2021 року, складеними на замовлення ОСОБА_3 . Товариством з обмеженою відповідальністю «Реал Експерт» (оцінювач Кожемякіна Г. А.), на дату аналізу ринкова вартість транспортних засобів без проведення їх огляду становила:

- автомобіля Dathatsu Sirion, 2006 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , - 157 400 грн;

- автомобіля Mercedes-Bens ML 320, 1998 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2 , - 172 500 грн;

- автомобіля ВМW 118, 2006 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_4 , - 284 700 грн.

Під час розгляду місцевим судом справи ОСОБА_1 пояснила, що наразі в неї відсутній автомобіль ВМW 118, реєстраційний номер НОМЕР_4 .

Уточнюючи зустрічні позовні вимоги, ОСОБА_3 просив, зокрема стягнути з ОСОБА_1 на його користь компенсацію вартості 1/2 частини автомобіля ВМW 118, реєстраційний номер НОМЕР_4 , посилаючись на те, що після розірвання шлюбу без його відома та згоди ОСОБА_1 відчужила вказаний транспортний засіб, про що свідчить відповідь Регіонального сервісного центру Міністерства внутрішніх справ в місті Києві від 11 грудня 2019 року № 31/26-866аз, надана на адвокатський запит, згідно з якою 16 жовтня 2015 року спірний автомобіль, що належав ОСОБА_1 , було перереєстровано на громадянку ОСОБА_4 (том 2, а. с. 112, 113).

Відповідно до статті 60 Сімейного кодексу України (далі - СК України) майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

При цьому конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом з тим зазначена презумпція може бути спростована одним із подружжя. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї (частини перша, четверта статті 65 СК України).

Відповідно до частини першої статті 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Згідно з частинами першою, другою статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї.

Частинами першою, четвертою статті 71 СК України передбачено, що майно, яке є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у пунктах 22, 30 постанови від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи. У випадку, коли при розгляді вимоги про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім`ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі.

Отже, вартість майна, що підлягає поділу, слід визначати виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

В постановах Верховного Суду у складі колегій суддів Касаційного цивільного суду від 03 травня 2018 року у справі № 755/20923/14-ц (провадження № 61-10442св18), від 09 грудня 2020 року у справі № 301/2231/17 (провадження № 61-5392св19), від 07 квітня 2021 року у справі № 402/849/18 (провадження № 61-8383св19), в постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 127/7029/15-ц (провадження № 61-9018сво18), суд касаційної інстанції дійшов таких висновків:

- у справі № 755/20923/14-ц: при розгляді спорів про поділ цінного спірного майна та визнання недійсними правочинів, витребування цього майна у третіх осіб з підстав його відчуження без письмової згоди одного з подружжя суди мають виходити з права одного з подружжя на відповідну компенсацію вартості відчуженого не в інтересах сім`ї майна. Отже, за відсутності згоди позивача на відчуження спірного автомобіля він має право на відповідну компенсацію вартості відчуженого не в інтересах сім`ї майна;

- у справі № 127/7029/15-ц: у випадку відчуження майна одним із подружжя проти волі іншого з подружжя та у зв`язку з цим - неможливості встановлення його дійсної (ринкової) вартості, визначенню підлягає ринкова вартість подібного за своїми якостями (технічними характеристиками) майна на час розгляду справи. Такий підхід є гарантією справедливої сатисфакції особі у зв`язку з припиненням її права на частку у спільному майні;

- у справі № 301/2231/17: у випадку коли при розгляді вимог про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім`ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі. У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 03 жовтня 2018 року в справі № 127/7029/15-ц (провадження № 61-9018сво18) зазначено, що у випадку відчуження майна одним із подружжя проти волі іншого з подружжя та у зв`язку з цим - неможливості встановлення його дійсної (ринкової) вартості, визначенню підлягає ринкова вартість подібного за своїми якостями (технічними характеристиками) майна на час розгляду справи. Такий підхід є гарантією справедливої сатисфакції особі у зв`язку з припиненням її права на частку у спільному майні. Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується із висновком суду апеляційної інстанції про те, що оскільки спірний автомобіль придбаний сторонами під час їх перебування у зареєстрованому шлюбі за спільні кошти, то це майно є об`єктом спільної сумісної власності подружжя. Відповідач здійснив продаж транспортного засобу без повідомлення про це позивача та без отримання її згоди, тому має відшкодувати останній 1/2 частину його вартості, визначену відповідно до висновку (акта) експертної оцінки, за яким вартість транспортного засобу становить 132 500 грн;

- у справі № 402/849/18: у разі, коли під час розгляду вимог про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім`ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи. Визначаючи розмір компенсації вартості частки автомобіля, суди першої та апеляційної інстанцій керувалися тим, що у договорі купівлі-продажу автомобіля визначена вартість його продажу. Водночас суди не врахували, що у договорі купівлі-продажу спірного автомобіля його ціна визначається за згодою сторін, яка може не відповідати його дійсній вартості, а також на момент поділу майна вартість автомобіля може змінитися, а тому під час вирішення спору суд зобов`язаний був врахувати дійсну його вартість. Ухвалюючи оскаржувані судові рішення, суди безпідставно не застосували до спірних правовідносин правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 127/7029/15-ц (провадження № 61-9018сво18). Звертаючись до суду з позовом, позивач на обґрунтування вартості спірного автомобіля надала звіт про оцінку майна, за яким середня ринкова вартість транспортного засобу становить 489 530 грн. Відповідач на спростування розміру ринкової вартості автомобіля інших доказів суду не надав, не звертався із клопотанням про призначення відповідної судової експертизи, не надав суду заперечень щодо звіту про оцінку транспортного засобу, а тому Верховний Суд дійшов висновку, що саме ці обставини, з`ясовані судами на підставі звіту, підлягали врахуванню ними під час визначення належного розміру компенсації частини спільного майна колишнього подружжя.

За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

Встановивши, що сторони придбали автомобіль ВМW 118, реєстраційний номер НОМЕР_4 , під час перебування в зареєстрованому шлюбі і що в ОСОБА_1 , на ім`я якої був зареєстрований цей транспортний засіб, відсутнє зазначене спільне майно подружжя, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що в такому випадку позивач за зустрічним позовом має право на грошову компенсацію половини вартості спірного автомобіля.

При цьому, визначаючи розмір грошової компенсації 1/2 частини вартості автомобіля, місцевий суд правильно виходив з того, що розмір компенсації за належну частку в майні, яке є спільною сумісною власністю подружжя, визначається виходячи з вартості аналогічних транспортних засобів на час поділу майна, що відповідає правовому висновку, викладеному, зокрема у вищенаведеній постанові Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 127/7029/15-ц (провадження № 61-9018сво18).

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суди попередніх інстанцій правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і дали їм належну оцінку згідно зі статтями 76-78 81 89 368 ЦПК України, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого у вищевказаній частині ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права.

Доводи касаційної скарги про те, що суди попередніх інстанцій безпідставно не врахували правових висновків, викладених в постанові Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 158/2229/16 (провадження № 61-19420св18), згідно з якими: поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 СК України та статтею 372 Цивільного кодексу України. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи; вирішуючи спори між подружжям, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб; у випадку, коли при розгляді вимоги про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім`ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі, у зв`язку з чим залишили поза увагою те, що навіть попри відмову від позовних вимог щодо мотоциклаSuzuki Boulevard, реєстраційний номер НОМЕР_3 , який був проданий відповідачем без згоди ОСОБА_1 , суди повинні були врахувати його вартість при поділі майна подружжя (стягнути відповідну компенсацію на її користь), не заслуговують на увагу, оскільки у вказаній справі позивач просила стягнути на її користь різницю вартості спільного майна подружжя, з урахуванням відчуженого автомобіля, тоді як у справі, яка переглядається, ОСОБА_5 відмовилася від позовної вимоги про визнання за нею права власності на 1/2 частину мотоцикла Suzuki Boulevard і в порядку поділу майна подружжя не просила стягнути на її користь відповідну компенсацію або врахувати вартість цього мотоцикла до загальної вартості майна.

Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

У цивільному судочинстві діє принцип диспозитивності, який покладає на суд обов`язок вирішувати лише ті питання, про вирішення яких його просять сторони у справі (учасники спірних правовідносин), та позбавляє можливості ініціювати судове провадження. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Формування змісту та обсягу позовних вимог є диспозитивним правом позивача.

Отже, кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, а також предмет та підстави позову, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів. Суд не може вийти за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно обирати правову підставу та предмет позову.

Разом з тим за встановлених у цій справі обставин ОСОБА_1 не позбавлена можливості звернутися до суду з окремим позовом до ОСОБА_3 , в якому заявити вимогу про відповідну компенсацію половини вартості мотоцикла Suzuki Boulevard у разі, якщо таке майно було відчужене одним із подружжя проти волі іншого з подружжя та не в інтересах сім`ї.

Подібність правовідносин означає, зокрема тотожність об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм. Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи.

Під судовими рішеннями у справах зі спорів, що виникли з подібних правовідносин, необхідно розуміти, зокрема такі, в яких аналогічними є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин.

Наведені в оскаржуваних судових рішеннях висновки судів попередніх інстанцій не суперечать правовим висновкам, викладеним у вищезгаданій постанові Верховного Суду, на яку посилався представник заявника в касаційній скарзі.

Аргументи касаційної скарги про те, що суди встановили обставини, що мають суттєве значення, на підставі консультаційних висновків про орієнтовну вартість транспортних засобів, які є недопустимими доказами, також не заслуговують на увагу, оскільки в цій справі предметом дослідження судів були висновки про оцінку майна, складені й підписані оцінювачем, який безпосередньо проводив оцінку з урахуванням вимог Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні», і скріплені печаткою та підписом керівника суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання.

Правові засади здійснення оцінки майна, майнових прав та професійної оціночної діяльності в Україні, її державного та громадського регулювання, забезпечення створення системи незалежної оцінки майна з метою захисту законних інтересів держави та інших суб`єктів правовідносин у питаннях оцінки майна, майнових прав та використання її результатів визначені Законом України від 12 липня 2001 року № 2658-III «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» (далі - Закон № 2658-III).

Згідно з частиною четвертою статті 3 Закону № 2658-III процедури оцінки майна встановлюються нормативно-правовими актами з оцінки майна. У випадках проведення незалежної оцінки майна складається звіт про оцінку майна. Вимоги до звітів про оцінку майна та актів оцінки майна встановлюються відповідно до статті 12 цього Закону.

Підставою проведення оцінки майна є, зокрема, договір між суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання та замовником оцінки, який укладається в письмовій формі та може бути двостороннім або багатостороннім (за змістом частини першої статті 10 і частини першої статті 11 Закону № 2658-III).

Статтею 32 Закону № 2658-III передбачена відповідальність оцінювачів та суб`єктів оціночної діяльності, частиною другою якої визначено, що оцінювачі та суб`єкти оціночної діяльності - суб`єкти господарювання несуть відповідальність за невиконання або неналежне виконання умов договору, зокрема, за недостовірність чи необ`єктивність оцінки майна, відповідно до умов договору та закону.

Відтак, чинним законодавством України передбачені підстави відповідальності суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання в разі неналежного виконання (зокрема, недостовірність чи необ`єктивність оцінки майна) ним своїх обов`язків.

Водночас звіт про оцінку майна є документом, що містить висновки про вартість майна та підтверджує виконані процедури з оцінки майна суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання відповідно до договору. Звіт підписується оцінювачами, які безпосередньо проводили оцінку майна, і скріплюється підписом керівника суб`єкта оціночної діяльності (частина перша статті 12 Закону № 2658-III).

Системний аналіз наведених норм чинного законодавства свідчить про те, що звіт про оцінку майна є документом, який фіксує дії суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання щодо оцінки майна, здійснювані ним у певному порядку та спрямовані на виконання його професійних обов`язків, визначених законом і встановлених відповідним договором.

Звіт про оцінку майна не створює жодних правових наслідків для учасників правовідносин з оцінки майна, а лише відображає та підтверджує зроблені суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання висновки і його дії щодо реалізації своєї практичної діяльності.

Такі правові висновки викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2018 року у справі № 914/881/17 (провадження № 12-18гс18).

В постанові Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 711/650/13-ц (провадження № 61-1186св17) вказано, що на експерта покладаються інші функції та його висновки не тотожні відповідним висновкам оцінювача, складеним в рамках проведення оцінки нерухомого майна суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання. Об`єктивність і достовірність звітів і висновків оцінювача не визначається його попередженням про кримінальну відповідальність. Тоді всі звіти були б апріорі об`єктивними і достовірними на підставі лише попередження. Об`єктивність оцінки майна та здійснення її відповідно до вимог чинного законодавства як обов`язок оцінювача передбачені Законом № 2658-III без будь-якої прив`язки до повідомлень його про відповідальність. Отже, відсутні підстави стверджувати про необ`єктивність оцінювача через те, що він не був повідомлений про відповідну відповідальність. Разом з тим, за змістом статей 12 і 33 Закону2658-III звіт про оцінку майна не створює ніяких правових наслідків для учасників правовідносин з оцінки майна, а лише відображає і підтверджує зроблені оцінювачем висновки і його дії по реалізації свого завдання.

У справі, яка переглядається, позивач за зустрічним позовом ОСОБА_3 вжив всіх можливих заходів для доведення дійсної вартості спірних автомобілів, тоді як інша сторона не надала належних та допустимих доказів на підтвердження вартості транспортних засобів на час вирішення спору і не спростувала визначений у висновках оцінювача розмір ринкової вартості спірного майна.

З урахуванням наведеного, а також того, що позивач за зустрічним позовом виконав свій процесуальний обов`язок доказування - надав суду докази, що підтверджують середньостатистичну ринкову вартість подібних за своїми технічними характеристиками автомобілів, а відповідач жодного доказу на підтвердження іншого не надала, суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо наявності підстав для стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 грошової компенсації за належну йому 1/2 частку у праві власності на автомобіль ВМW 118, який був перереєстрований на іншу особу.

Проаналізувавши зміст оскаржуваних судових рішень з точки зору застосування норм права, які стали підставою для вирішення у вищевказаній частині справи по суті, колегія суддів дійшла висновку, що судами попередніх інстанцій були ухвалені судові рішення відповідно до встановлених ними обставин на підставі поданих сторонами доказів, які мають індивідуальний характер.

Таким чином, заявлені в касаційній скарзі підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, не знайшли свого підтвердження під час касаційного розгляду справи, тобто є необґрунтованими.

Доводи представника заявника про те, що скасовуючи рішення місцевого суду в частині поділу між сторонами в натурі двох автомобілів та залишаючи без змін це рішення в частині стягнення компенсації вартості половини майна, суд апеляційної інстанції не врахував, що грошова сума в розмірі 134 800 грн була обчислена з урахуванням вартості трьох транспортних засобів, є слушними, однак вказані недоліки не порушили прав та інтересів відповідача за зустрічним позовом з огляду на те, що загальна вартість автомобіля ВМW 118 становила 284 700 грн, тому стягнута судом з ОСОБА_1 сума компенсації фактично є меншою, ніж половина вартості цього транспортного засобу (284 700 грн / 2 = 142 350 грн).

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваних судових рішеннях, питання обґрунтованості висновків судів попередніх інстанцій, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків судів та за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів і встановлення обставин, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Згідно з частиною третьою статті 401 та частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і відсутні підстави для його скасування.

Оскаржувані судові рішення в частинівирішення зустрічної позовної вимоги про стягнення грошової компенсації половини вартості автомобіля ВМW 118 відповідають вимогам закону й підстави для їх скасування відсутні.

Керуючись статтями 400 401 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Хоменка Івана Миколайовича залишити без задоволення.

Рішення Деснянського районного суду міста Києва від 22 жовтня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 31 травня 2022 року в частині вирішення зустрічної позовної вимоги ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про стягнення грошової компенсації половини вартості автомобіля ВМW 118 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:В. А. Стрільчук В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко