Постанова

Іменем України

09 грудня 2020 року

м. Київ

справа № 301/2231/17

провадження № 61-5392св19

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Черняк Ю. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Київського апеляційного суду від 04 березня 2019 року у складі колегії суддів: Чобіток А. О., Немировської О. В., Ящук Т. І.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя.

Позовна заява мотивована тим, що з 31 липня 2010 року до 25 листопада 2016 року вона перебувала з ОСОБА_2 у зареєстрованому шлюбі, який було розірвано за рішенням Дарницького районного суду м. Києва. За час шлюбу вона з ОСОБА_2 придбали автомобіль "Hyundai Accent", 2013 року випуску, державна реєстрація якого була здійснена на ОСОБА_2

01 вересня 2016 року ОСОБА_2 продав спірний автомобіль без її згоди за ціною 100
000,00 грн, однак частину коштів як співвласнику цього майна останній їй не передав.

ОСОБА_1 вважає, що має право на 1/2 частину вартості спірного автомобіля, який був спільною сумісною власністю подружжя, вартість якого згідно з експертною оцінкою на час продажу становила 265 000,00 грн, а вартість її частки - 132
500,00 грн.

Відповідно до уточненої позовної заяви ОСОБА_1 просила визнати за нею право власності на 1/2 частину автомобіля "Hyundai Accent", 2013 року випуску, як на об'єкт спільної сумісної власності подружжя, стягнути з ОСОБА_2 на її користь 132 500,00 грн у рахунок компенсації 1/2 частини цього майна.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Бородянського районного суду Київської області від 11 жовтня 2018 року у складі судді Міланіч А. М. у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Суд першої інстанції виходив із того, що спірний автомобіль було відчужено відповідачем в період перебування з позивачем у шлюбі за їх взаємною згодою, доказів протилежного позивачем суду не надано. Крім того, відповідно до показань свідка позивачу було передано половину коштів, отриманих за продаж спірного автомобіля.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 04 березня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, рішення Бородянського районного суду Київської області від 11 жовтня 2018 року скасовано, позов ОСОБА_1 задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 132 500,00 грн.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Суд апеляційної інстанції постановив, що відповідач порушив майнові права позивача на належну їй частину у праві спільної сумісної власності на автомобіль, відчужив це майно без її згоди та використав кошти на власні потреби, тому права позивача підлягають захисту шляхом стягнення з відповідача на користь позивача частини від вартості спірного автомобіля.

При визначенні суми, яка підлягає компенсації, суд виходив із висновку (акта) експертної оцінки від 04 серпня 2017 року, відповідно до якого вартість спірного автомобіля на час його продажу складала 265 000,00 грн, тому 1/2 частина становить 132 500,00 грн.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів

У касаційній скарзі, поданій у березні 2019 року до Верховного Суду, ОСОБА_2, просив скасувати постанову Київського апеляційного суду від 04 березня 2019 року і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не звернув уваги на те, що спірний автомобіль був проданий сторонами за час перебування в шлюбі, тому підстави для задоволення позову відсутні. Зазначене також узгоджується із позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 18 січня 2017 року (провадження № 6-2565цс16), та у постанові Верховного Суду від 07 листопада 2018 року в справі № 405/2391/15-ц (провадження № 61-21846св18).

Короткий зміст позиції інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу від ОСОБА_1 не надходив.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 25 березня 2019 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 на постанову Київського апеляційного суду від 04 березня 2019 року і витребувано із Бородянського районного суду Київської області цивільну справу № 301/2231/17.

Ухвалою Верховного Суду від 10 листопада 2020 року справу призначено до судового розгляду.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини другої розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

Положеннями частини 2 статті 389 ЦПК України (тут і далі - у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частини 1 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга ОСОБА_2 не підлягає задоволенню.

Фактичні обставини справи

31 липня 2010 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстровано шлюб, який заочним рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 25 листопада 2016 року розірвано.

30 жовтня 2013 року між Публічним акціонерним товариством комерційним банком "ПриватБанк" та ОСОБА_2 укладено договір лізингу, відповідно до якого ОСОБА_2 був переданий у платне володіння та користування автомобіль "Hyundai Accent", 2013 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1, який після повної сплати всіх належних до сплати платежів за вказаним договором 12 квітня 2016 року був переданий ОСОБА_2 та здійснено реєстрацію цього автомобіля на його ім'я.

01 вересня 2016 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладений договір купівлі-продажу автомобіля "Hyundai Accent", 2013 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1, за 100 000,00 грн.

Відповідно до висновку (акта) експертної оцінки від 04 серпня 2017 року вартість транспортного засобу "Hyundai Accent", реєстраційний номер НОМЕР_1, становить 265 000,00 грн.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, і норми застосованого права

Відповідно до частин 1 , 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Встановлено, й це вбачається із матеріалів справи, що постанова суду апеляційної інстанції відповідає зазначеним вимогам.

Статтею 60 Сімейного кодексу України (далі - СК України) встановлено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Таке ж положення міститься у статті 368 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Згідно зі статтею 63 СК Українидружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Розмір часток майна дружини та чоловіка при поділі майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, визначається за правилами статті 70 СК України.

Відповідно до частини 1 статті 70 СК Україниу разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільної сумісної власності подружжя на майно, яке набуте ними за час шлюбу. Ця презумпція може бути спростована, один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, у тому числі в судовому порядку.

Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Відповідний правовий висновок викладений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 21 листопада 2018 року в справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18).

Тлумачення норм сімейного законодавства свідчить, що спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були набуті.

Поділ майна, що є об'єктом права спільної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а у разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю мін ними (частина 1 , 2 статті 71 СК України), або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки (частина 2 статті 364 ЦК України).

Відповідно до статті 68 СК України розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. Розпорядження майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою, відповідно до ЦК України.

У випадку коли при розгляді вимог про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім'ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі.

У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 03 жовтня 2018 року в справі № 127/7029/15-ц (провадження № 61-9018сво18) зазначено, що "як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у пунктах 22,30 постанови від 21 грудня 2007 року № 11 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя", вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи. У випадку, коли при розгляді вимог про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім'ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі.

Отже, вартість майна, що підлягає поділу, слід визначати виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.

Таким чином, у випадку відчуження майна одним із подружжя проти волі іншого з подружжя та у зв'язку з цим - неможливості встановлення його дійсної (ринкової) вартості, визначенню підлягає ринкова вартість подібного за своїми якостями (технічними характеристиками) майна на час розгляду справи. Такий підхід є гарантією справедливої сатисфакції особі у зв'язку з припиненням її права на спільне майно".

Ураховуючи викладене, колегія суддів погоджується із висновком суду апеляційної інстанції про те, що оскільки спірне майно придбане сторонами 30 жовтня 2013 року під час їх перебування у зареєстрованому шлюбі за спільні кошти подружжя, то автомобіль "Hyundai Accent", 2013 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1,є об'єктом спільної сумісної власності подружжя.

ОСОБА_2 здійснив продаж спірного автомобіля без повідомлення про це ОСОБА_1 та без отримання її згоди, тому має відшкодувати останній 1/2 частину його вартості, визначену відповідно до висновку (акта) експертної оцінки від 04 серпня 2017 року вартість транспортного засобу "Hyundai Accent", реєстраційний номер НОМЕР_1, що становить 132 500,00 грн.

Також апеляційний суд обґрунтовано не взяв до уваги посилання ОСОБА_2 про те, що спірний автомобіль продано за згодою сторін під час перебування у шлюбі і в день його продажу ОСОБА_1 отримала половину його вартості, що підтвердив свідок ОСОБА_3 під час розгляду цієї справи у судді першої інстанції.

Відповідно до частини 1 статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина 2 статті 78 ЦПК України).

Враховуючи ці положення цивільного процесуального законодавства, апеляційний суд правильно критично поставився до показань свідка ОСОБА_3, оскільки останній є рідним братом відповідача, і матеріали цієї справи не містять письмових доказів на підтвердження надання позивачем згоди на відчуження автомобіля та отримання половини коштів від його реалізації.

Ураховуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд апеляційної інстанції дослідив всі наявні у справі докази у їх сукупності, надав їм належну оцінку, правильно визначив характер спірних правовідносин і норми права, які підлягали застосуванню до цих правовідносин, і дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини 1 статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстави для задоволення касаційних скарг відсутні.

Щодо розподілу судових витрат

Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, то відповідно до частини 13 статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.

Керуючись статтями 141, 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду від 04 березня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. А. Воробйова

Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць

Ю. В. Черняк