Постанова

Іменем України

07 квітня 2021 року

місто Київ

справа № 402/849/18

провадження № 61-8383св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С., Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ульяновського районного суду Кіровоградської області від 19 листопада 2018 року у складі судді Ясінського Л. Ю. та постанову Кропивницького апеляційного суду від 13 березня 2019 року, датовану 20 березня 2019 року, у складі колегії суддів: Кіселика С. А., Дьомич Л. М., Єгорової С. М.,

ВСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Стислий виклад позиції позивача

ОСОБА_1 у липні 2018 року звернулася до суду із позовом про стягнення з ОСОБА_2 грошової компенсації середньої ринкової вартості 1/2 частки автомобіля марки RENAULT MAGNUM 480, державний реєстраційний номер НОМЕР_1, у розмірі 244 765,00 грн; грошової компенсації 1/2 частки придбаних будівельних матеріалів, побутової техніки та меблів у розмірі 70 793,53 грн.

Позивач обґрунтовувала свої вимоги тим, що сторони перебували у шлюбі з 08 вересня 2001 року, який розірвано рішенням Ульяновського районного суду Кіровоградської області від 12 липня 2017 року у справі № 402/644/17.

За період шлюбу за рахунок спільних коштів вони придбали автомобіль (спеціалізований вантажний тягач RENAULT MAGNUM 480, реєстраційний номер НОМЕР_1).

ОСОБА_1 звернулася з вимогою про повернення автомобіля, проте, відповідач повідомив, що відповідно до договору купівлі-продажу від 21 червня 2017 року він відчужив спірний автомобіль своєму батькові, який, у свою чергу, зареєстрував автомобіль на своє ім'я.

Позивач стверджувала, що згоди на відчуження автомобіля не надавала і вважає його спільною сумісною власністю подружжя, отримані кошти з відчуженого майна були витрачені не в інтересах сім'ї, оскільки вони фактично припинили шлюбні відносини, про що свідчить факт направлення до Ульяновського районного суду Кіровоградської області позовної заяви, датованої 20 червня 2017 року, про розірвання шлюбу та стягнення аліментів.

Позивач вважала, що спірний автомобіль відповідно до договору купівлі-продажу від 21 червня 2017 року проданий за заниженою вартістю, яка відповідно до договору складала лише 60 000,00 грн. Відповідно до звіту про оцінку транспортного засобу від 01 червня 2018 року № 5941, який складений судовим експертом, середня ринкова вартість оспорюваного автомобіля становить 489 530,00 грн.

Також зазначала, що відповідно до договору купівлі-продажу житлового будинку від 22 квітня 2010 року відповідачеві належить житловий будинок з господарсько-побутовими будівлями, який розташований на АДРЕСА_1. У цьому будинку з дня одруження вони проживали однією сім'єю, згодом за цією адресою позивач була зареєстрована, під час шлюбу вони здійснили ремонт будинку, а саме замінили вікна, металопластикові двері, покрівлю, керамічну плитку, установили "теплу" підлогу та інше. Загальна вартість придбаних будівельних матеріалів становить 94 428,06 грн. Кошти, які були витрачені на придбання будівельного матеріалу для оздоблення будинку, були сімейними заощадженнями.

Також за час перебування в шлюбі ними придбано таке майно: кухонний меблевий гарнітур "Венеція", вартістю 11 760,00 грн, спальне ліжко, матрац, тумба, шафа, туалетний стіл, загальною вартістю 23 765,00 грн, морозильна скриня "ZANUSSI ZFC 340 WAA", вартістю 2 984,00 грн, духова шафа, врізна плитка, мийка та інше, на загальну вартість 8 650,00 грн.

Зазначене майно знаходиться в будинку за адресою: АДРЕСА_1, де залишився проживати відповідач.

Стислий виклад заперечень відповідача

Відповідач позов не визнав, просив у його задоволенні відмовити, оскільки відсутні правовідносини, пов'язані спільною сумісною власністю подружжя.

Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Ульяновського районного суду Кіровоградської області від 19 листопада 2018 року, залишеним без змін постановою Кропивницького апеляційного суду від 26 березня 2019 року, позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію 1/2 частки автомобіля марки RENAULT MAGNUM 480, державний реєстраційний номер НОМЕР_1, у розмірі 30
000,00 грн.

В іншій частині позову відмовлено, здійснено розподіл судових витрат.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, обґрунтовував рішення тим, що сторони визнали, що зазначений автомобіль придбано під час шлюбу і він є спільним сумісним майном подружжя.

Визначаючи розмір компенсації у сумі 30 000,00 грн, суд першої інстанції послався на те, що договір купівлі-продажу автомобіля між відповідачем та його батьком ніким не оспорений, є дійсним і саме така сума становить 1/2 частки від суми, отриманої за договором купівлі-продажу цього автомобіля.

Відмовляючи у задоволенні позову щодо стягнення компенсації 1/2 частки вартості будівельних матеріалів, використаних на ремонт будинку, меблів та побутової техніки, суд першої інстанції обґрунтовував ухвалене рішення тим, що видаткові накладні та товарні чеки не містять достовірних відомостей про те, що покупцями будівельних матеріалів, побутової техніки та меблів є позивач або відповідач.

Також позивач не довела належними доказами здійснення подружжям ремонту будинку за адресою: АДРЕСА_1, в якому вони проживали, а саме: заміни вікон, металопластикових дверей, покрівлі, керамічної плитки, установки теплої підлоги та інше.

Апеляційний суд додатково зазначив, що відповідно до наданих позивачем та досліджених апеляційним судом видаткових накладних та товарних чеків товарний чек на придбання люстр не є належним доказом, оскільки позивач у своїй позовній заяві не зазначає це майно як майно, що підлягає поділу. Інші надані позивачем копії видаткових накладних містять підписи отримувача зазначених в накладних товарів. Зазначені підписи відрізняються один від одного. Крім того, встановлено, що всі вони роздруковані 31 травня 2018 року. Також встановлено, що товарні чеки на придбання духовки, витяжки, мийки на суму 8 650,00 грн та кухонних меблів "Венеція" вартістю 11 760,00 грн датовані 20 вересня 2011 року, а шлюб між позивачем та відповідачем укладений 01 жовтня 2011 року. Тобто, зазначене у товарних чеках майно придбано до укладення шлюбу, а отже не є спільним сумісним майном подружжя.

Стосовно поділу спального меблевого гарнітура "Вівалді", то апеляційний суд врахував, що до складу майна, що підлягає поділу, входить загальне майно, наявне у подружжя на час розгляду справи, і те, що знаходиться у третіх осіб.

Відповідач заперечує як факт придбання подружжям зазначених позивачем меблів, так і наявність їх у відповідача на час розгляду справи судом. Позивач будь-яких належних та допустимих доказів, які б спростовували твердження відповідача, не надала.

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду у квітні 2019 року, ОСОБА_1 просить змінити рішення Ульяновського районного суду Кіровоградської області від 19 листопада 2018 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 20 березня 2019 року в частині часткового задоволення позову, скасувати зазначені рішення в частині відмови у задоволенні позову, ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити повністю.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Заявник обґрунтовує касаційну скаргу обґрунтовується тим, що суди першої та апеляційної інстанцій дійшли помилкових висновків, що розмір компенсації частки у спільному майні, зокрема автомобіля, має визначатися за ціною, зазначеною у договорі купівлі-продажу, відповідно до якого відчужено спільний автомобіль.

Стверджує, що визначення розміру компенсації частки має визначатися виходячи з дійсної вартості майна на час розгляду справи. Також заявник вважає, що суди не встановили, яке майно є об'єктом спільної сумісної власності.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

У червні 2019 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому ОСОБА_2 просить відмовити у задоволенні касаційної скарги. Відповідач вважає, що ОСОБА_1 не довела та не підтвердила доказами, що між сторонами існує спір.

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ

Ухвалою Верховного Суду від 10 травня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі.

Провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частина 3 статті 3 ЦПК України).

Відповідно до пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (далі - ~law28~) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності ~law29~, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності ~law30~.

Враховуючи, що касаційна скарга у справі, що переглядається, подана у 2019 році, вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності ~law31~.

Ухвалою Верховного Суду від 15 березня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з положенням частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному статті 263 ЦПК України. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального права та дотримання норм процесуального права в межах доводів касаційної скарги.

Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 01 жовтня 2011 року до 12 липня 2017 року перебували у шлюбі.

За період шлюбу за рахунок спільних сумісних коштів подружжя придбало автомобіль (спеціалізований вантажний тягач RENAULT MAGNUM 480, реєстраційний номер НОМЕР_1).

Відповідно до договору купівлі-продажу від 21 червня 2017 року відповідач продав спірний автомобіль своєму батькові за 60 000,00 грн.

Позивач як доказ понесених спільних витрат на придбання будівельних матеріалів, меблів та побутової техніки надала копії таких документів: видаткової накладної від 10 березня 2012 року № Н1-13857 на придбання чотирьох люстр на суму 8 200,00 грн, видаткової накладної від 24 березня 2013 року № Н1-89347 на придбання профнастилу на суму 9 727,97 грн, видаткової накладної від 16 липня 2014 року № Н1-85624 на придбання панелі, вагонки, вікна, дверей та профнастилу на суму 27
088,19 грн, видаткової накладної від 07 вересня 2016 року № Н-003851 на придбання металочерепиці, профнастилу, гідробар'єра на суму 25 549,00 грн, видаткової накладної від 28 листопада 2016 року № Н-021521 на придбання плитки керамогранітної, клею для плитки, "теплої підлоги", терморегулятора, плінтуса на суму 23 862,00 грн, товарного чека від 04 жовтня 2011 року на придбання спального меблевого гарнітура "Вівалді" вартістю 23 765,00 грн, товарного чека від 20 вересня 2011 року на придбання побутової техніки на суму 8 650,00 грн, товарного чека від 20 вересня 2011 року на придбання кухонних меблів "Венеція" вартістю 11 760,00 грн та товарного чека від 19 лютого 2013 року на придбання морозильної скрині вартістю 2 984,00 грн.

Досліджуючи ці докази, суд першої інстанції не визнав їх належними та допустимими і зазначив, що надані до суду ксерокопії видаткових накладних та товарних чеків не містять достовірних відомостей про те, що покупцями будівельних матеріалів, побутової техніки та меблів є позивач або відповідач.

Апеляційний суд додатково зазначив, що відповідно до наданих позивачем та досліджених апеляційним судом видаткових накладних та товарних чеків товарний чек на придбання люстр не є належним доказом, оскільки позивач у своїй позовній заяві не зазначає це майно як майно, що підлягає поділу. Інші надані позивачем копії видаткових накладних містять підписи отримувача, зазначеного в накладних товарів. Зазначені підписи відрізняються один від одного. Крім того, встановлено, що ці документи роздруковані 31 травня 2018 року. Також встановлено, що товарні чеки на придбання духовки, витяжки, мийки на суму 8 650,00 грн та кухонних меблів "Венеція" вартістю 11 760,00 грн датовані 20 вересня 2011 року, а шлюб між позивачем та відповідачем укладений 01 жовтня 2011 року.

Тобто зазначене у товарних чеках майно придбано до укладення шлюбу, а отже не є спільним сумісним майном подружжя.

Стосовно поділу спального меблевого гарнітура "Вівалді", то апеляційний суд врахував, що до складу майна, що підлягає поділу, входить загальне майно, наявне у подружжя на час розгляду справи, і те, що знаходиться у третіх осіб.

Відповідач заперечує як придбання подружжям зазначених позивачем меблів, так і наявність їх у відповідача на час розгляду справи судом. Позивач будь-яких належних та допустимих доказів, які б спростовували твердження відповідача не надала.

Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі

Відповідно до частини 1 статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про запровадження презумпції спільності права власності подружжя на майно, набуте ними в період шлюбу.

Зазначена презумпція може бути спростована, один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який заперечує її застосування.

Дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування та розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними (стаття 63 СК України).

Згідно з частиною 3 статті 61 СК України якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Частиною 4 статті 65 СК України передбачено, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.

Відповідно до частини 1 статті 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Частиною 1 статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

У разі, коли під час розгляду вимог про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім'ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі.

Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.

Визначаючи розмір компенсації вартості частки автомобіля, суди першої та апеляційної інстанцій керувалися тим, що у договорі купівлі-продажу автомобіля визначена вартість його продажу. Водночас суди не врахували, що у договорі купівлі-продажу спірного автомобіля його ціна визначається за згодою сторін, яка може не відповідати його дійсній вартості, а також на момент поділу майна вартість автомобіля може змінитися, а тому під час вирішення спору суд зобов'язаний був врахувати дійсну його вартість.

Ухвалюючи судові рішення у справі, суди першої та апеляційної інстанцій не застосували до спірних правовідносин правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 127/7029/15-ц (провадження № 61-9018сво18), відповідно до якого у випадку відчуження майна одним із подружжя проти волі іншого з подружжя та у зв'язку з цим неможливістю встановлення його дійсної (ринкової) вартості, визначенню підлягає ринкова вартість подібного за своїми якостями (технічними характеристиками) майна на час розгляду справи. Такий підхід є гарантією справедливої сатисфакції особі у зв'язку з припиненням її права на спільне майно.

Зважаючи на наведене, рішення судів першої та апеляційної інстанції підлягають зміні в частині визначення розміру компенсації частки у спільному майні подружжя - автомобіля.

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 на обґрунтування вартості спірного автомобіля надала суду звіт про оцінку транспортного засобу від 01 червня 2018 року № 5941, відповідно до якого середня ринкова вартість оспорюваного автомобіля становить 489 530,00 грн.

Відповідач на спростування розміру ринкової вартості автомобіля інших доказів суду не надав, не звертався із клопотанням про призначення відповідної судової експертизи, не надав суду заперечень щодо звіту про оцінку транспортного засобу від 01 червня 2018 року № 5941, а тому Верховний Суд дійшов висновку, що саме ці обставини, з'ясовані судами на підставі звіту, підлягали врахуванню ними під час визначення належного розміру компенсації частини спільного майна колишнього подружжя.

У зв'язку з наведеним Верховний Суд вважає за можливе збільшити грошову компенсацію вартості 1/2 частки спірного автомобіля до 244 765,00 грн.

Доводи касаційної скарги в частки вирішення позовних вимог про стягнення грошової компенсації в розмірі 1/2 частки придбаних будівельних матеріалів, побутової техніки та меблів зводяться до переоцінки зібраних та досліджених судами першої та апеляційної інстанцій доказів.

Позивач не довела належними та допустимими доказами, що таке майно придбано подружжям під час шлюбу та є спільною сумісною власністю подружжя, а отже, відсутні правові підстави для стягнення на користь позивача грошової компенсації її частки у спільному майні.

Відповідно до статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до статті 13 ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених статті 13 ЦПК України випадках.

Згідно з частиною 3 статті 12, частиною 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених частиною 3 статті 12, частиною 1 статті 81 ЦПК України.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Оскільки у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судом повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду підлягають зміні в частині визначення розміру грошової компенсації, яка підлягає стягненню на користь ОСОБА_1 в рахунок її частки у спільному сумісному майні.

В інших частинах рішення судів першої та апеляційної інстанцій, зокрема, щодо вирішення позовних вимог про стягнення грошової компенсації в розмірі 1/2 вартості придбаних будівельних матеріалів, побутової техніки та меблів підлягають залишенню без змін.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

Згідно з частинами 1 та 3 статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно зі статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Розподіл судових витрат

Згідно з підпунктами "б ", "в" пункту 4 частини 1 статті 416 ЦПК України резолютивна частина постанови суду касаційної інстанції складається, в тому числі, із нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

За правилом частини 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи, що Верховний Суд зробив висновок про часткове задоволення вимог касаційної скарги, збільшення розміру грошової компенсації ОСОБА_1 частки у спільному майні, що становить 77,6 % задоволення позовних вимог, то судові витати, понесені у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, переглядом справи у судах апеляційної та касаційної інстанцій покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись статтями 141, 400, 409, 410, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Ульяновського районного суду Кіровоградської області від 19 листопада 2018 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 13 березня 2019 року, датовану 20 березня 2019 року, у частині вирішення позовних вимог про стягнення компенсації вартості частки у спільному майні подружжя за проданий автомобіль змінити, збільшивши розмір грошової компенсації 1/2 частки до 244
765,00 грн.

В іншій частині рішення Ульяновського районного суду Кіровоградської області від 19 листопада 2018 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 13 березня 2019 року, датовану 20 березня 2019 року, залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати, понесені у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, у розмірі 2 448,73 грн.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, у розмірі 3 673,10 грн.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати, понесені у зв'язку з розглядом справи у суді касаційної інстанції, у розмірі 4 896,56 грн.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді І. Ю. Гулейков

А. С. Олійник

С. О. Погрібний

В. В. Яремко