Постанова

Іменем України

30 січня 2019 року

м. Київ

справа № 158/2229/16-ц

провадження № 61-19420св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Стрільчука В. А.,

суддів: Олійник А. С., Погрібного С. О.,

Ступак О. В. (суддя-доповідач), Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_3,

відповідач - ОСОБА_4,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Ківерцівського районного суду Волинської області від 13 березня 2017 року у складі судді Костюкевича О. К. та ухвалу Апеляційного суду Волинської області від 21 квітня 2017 року у складі колегії суддів: Шевчук Л. Я., Грушицького А. І., Киці С. І.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів

У жовтні 2016 року ОСОБА_3 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_4 про розірвання шлюбу та поділ спільного майна подружжя.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що з 17 листопада 2009 року перебуває з відповідачем у зареєстрованому шлюбі, в якому ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народилася донька ОСОБА_5. Сімейне життя не склалося, відповідач перестав цікавитися сім'єю, подружні стосунки сторони не підтримують, проживають окремо, шлюб існує формально. За час перебування у шлюбі ними придбано комп'ютерну та побутову техніку, а також автомобіль «Fiat Doblo», державний номерний знак НОМЕР_1, загальною вартістю 119 248,00 грн.

Враховуючи наведене, з урахуванням уточнених позовних вимог, позивач просила розірвати шлюб, зареєстрований між сторонами 17 листопада 2009 року, та поділити спільне майно подружжя, яке є об'єктом спільної сумісної власності, а саме: визнати за нею право особистої власності на фотоапарат «Samsung», комп'ютер «Acer» (системний блок, монітор, клавіатура, комп'ютерна мишка), принтер-сканер-ксерокс «Canon», електричну м'ясорубку; визнати за ОСОБА_4 право особистої власності на комп'ютерний планшет «Lenovo», ноутбук «Lenovo», плазмовий телевізор «Sony», електричну швейну машинку, електричний вентилятор, електричну лампу від комарів, морозильну камеру «Snaige», масляний обігрівач. Стягнути з ОСОБА_4 на її користь різницю вартості спільного майна подружжя, з врахуванням відчуженого автомобіля «Fiat Doblo», 2003 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1, у сумі 44 500,00 грн.

Рішенням Ківерцівського районного суду Волинської області від 13 березня 2017 року позов задоволено частково. Розірвано шлюб, зареєстрований між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 17 листопада 2009 року відділом реєстрації актів цивільного стану Ківерцівського районного управління юстиції Волинської області, актовий запис № 170, після розірвання шлюбу позивачу залишено шлюбне прізвище ОСОБА_3.

Виділено у власність ОСОБА_3 фотоапарат «Samsung» вартістю 2 000,00 грн, комп'ютер вартістю 5 000,00 грн, принтер-сканер-ксерокс вартістю 1 000,00 грн, електричну м'ясорубкувартістю 1 500,00 грн, а всього на загальну суму 9 500,00 грн.

Виділено у власність ОСОБА_4 комп'ютерний планшет вартістю 5 000,00 грн, ноутбук вартістю 4 000,00 грн, плазмовий телевізор вартістю 6 000,00 грн, електричну швейну машинку вартістю 2 500,00 грн, електричний вентилятор вартістю 500,00 грн, електричну лампу вартістю 500,00 грн, морозильну камеру вартістю 4 500,00 грн, масляний електрообігрівач вартістю 800,00 грн, а всього на загальну суму 24 200,00 грн.

Стягнуто із ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 різницю вартості майна у праві спільної сумісної власності в сумі 7 350,00 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив із того, що сторони не підтримують подружніх відносин, проживають окремо, шлюб існує формально, збереження сім'ї неможливе, а тому суд визнав за можливе шлюб розірвати. Обсяг наведеного позивачем спільного майна в частині побутової та комп'ютерної техніки не заперечувався відповідачем і сторони досягли домовленості щодо його поділу. Відмовляючи у стягненні половини вартості реалізованого автомобіля, суд виходив із того, що зазначене майно відчужене під час шлюбу за взаємною згодою сторін, відповідач сплатив позивачу половину вартості автомобіля, отриманої за договором купівлі-продажу, та визнав, що зазначений договір укладений в інтересах сім'ї.

Ухвалою Апеляційного суду Волинської області від 21 квітня 2017 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_6 відхилено, рішення суду першої інстанції в частині задоволення позову про поділ спільного майна подружжя залишено без змін.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції в частині задоволення позову про поділ спільного майна подружжя, апеляційний суд виходив із того, що позивач не надала доказів на підтвердження того, що відповідач не повернув їй половину вартості відчуженого автомобіля, тобто суд погодився із тим, що договір купівлі-продажу спірного автомобіля укладений в інтересах сім'ї та відповідач повернув позивачу половину суми вартості автомобіля, отриманої за договором.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги та позиції інших учасників

У травні 2017 року ОСОБА_3 подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на рішення Ківерцівського районного суду Волинської області від 13 березня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Волинської області від 21 квітня 2017 року, в якій просить скасувати зазначені судові рішення в частині вирішення позовних вимог про поділ майна та передати справу в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції, обґрунтовуючи свої вимоги порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

У касаційній скарзі заявник вказує на те, що договір купівлі-продажу спірного автомобіля укладений відповідачем без її згоди, кошти, отримані від продажу автомобіля, їй не передавалися, тобто суди, відмовляючи у задоволенні позовної вимоги про стягнення на її користь половини вартості автомобіля, дійшли неправильного висновку, що договір купівлі-продажу вчинений в інтересах сім'ї та за взаємною згодою. Суди не взяли до уваги пояснення про те, що на її утриманні перебуває хвора малолітня дитина, яка внаслідок хвороби позбавлена можливості самостійно рухатися, харчуватися і потребує постійного догляду, а тому вона, з огляду на те, що автомобіль полегшив би транспортування дитини, не могла погодитися на його продаж.

Заперечень на касаційну скаргу не надходило.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 31 травня 2017 року відкрито касаційне провадження у зазначеній цивільній справі, витребувано справу та надано строк для подачі заперечень на касаційну скаргу.

15 грудня 2017 року набув чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі - Закон від 03 жовтня 2017 року), за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону від 03 жовтня 2017 року касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У травні 2018 року Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ зазначену цивільну справу передано Верховному Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 26 грудня 2018 року справу призначено до судового розгляду.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Рішення судів переглядаються в частині вирішення позовних вимог про поділ майна подружжя, в іншій частині рішення не є предметом перегляду судом касаційної інстанції, оскільки не оскаржено в касаційному порядку. При цьому доводів щодо поділу спільного майна подружжя, крім спірного автомобіля, не зазначено в касаційній скарзі.

Позиція Верховного Суду

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Судом установлено, що з 17 листопада 2009 року сторони перебувають у зареєстрованому шлюбі, в якому ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народилася донька ОСОБА_5. Сімейне життя не склалося, відповідач перестав цікавитися сім'єю, подружні стосунки сторони не підтримують, проживають окремо, шлюб існує формально. За час перебування у шлюбі подружжям придбано комп'ютерну та побутову техніку, а саме: фотоапарат «Samsung», комп'ютер «Acer» (системний блок, монітор, клавіатура, комп'ютерна мишка), принтер-сканер-ксерокс «Canon», електричну м'ясорубку, комп'ютерний планшет «Lenovo», ноутбук «Lenovo», плазмовий телевізор «Sony», електричну швейну машинку, електричний вентилятор, електричну лампу від комарів, морозильну камеру «Snaige», масляний обігрівач, загальною вартістю 24 200,00 грн, а також автомобіль «Fiat Doblo», державний номерний знак НОМЕР_1, а всього придбано майна на загальну суму 119 248,00 грн.

22 грудня 2015 року спірний автомобіль «Fiat Doblo», державний номерний знак НОМЕР_1 відчужено відповідачем на користь ОСОБА_7 на підставі договору купівлі-продажу за 74 300,00 грн.

Нормативно-правове обґрунтування

За правилом статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Відповідно до частини першої статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 СК України та статтею 372 ЦК України. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи; вирішуючи спори між подружжям, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб; у випадку, коли при розгляді вимоги про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім'ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі.

Відповідно до положень частини першої статті 71 СК України майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

Згідно із частинами другою та третьою статті 372 ЦК України у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.

За вимогами частин першої, другої статті 369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена.

Згідно з частиною третьою статті 61 СК України, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно з частиною третьою статті 65 СК України для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово.

Автомобіль є цінною річчю, а тому його продаж може здійснюватись за письмової згоди другого з подружжя.

Відповідно до частини четвертої статті 65 СК України договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.

У випадку коли при розгляді вимог про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім'ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі.

За змістом наведених норм, факт використання коштів отриманих від продажу спільного майна в інтересах сім'ї повинен доводити той із подружжя, хто відчужив таке майно без згоди на це іншого подружжя.

У відповідності до пункту третього частини першої статті 208 ЦК України у письмовій формі належить вчиняти правочини фізичних осіб між собою на суму, що перевищує у двадцять і більше разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу.

За змістом статті 218 ЦК України недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом. Заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами. Рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків.

Відповідно до статті 57 ЦПК України 2004 року доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інші обставини, які мають значення для вирішення справи.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Ухвалюючи рішення про поділ спільного майна подружжя, а саме побутової та комп'ютерної техніки, суди на підставі наявних у матеріалах справи доказах, поданих сторонами, дійшли правильного та обґрунтованого висновку щодо його поділу, виходячи із досягнення сторонами домовленості щодо його поділу та погодження його вартості.

Разом з тим, Верховний Суд не погоджується з висновками судів попередніх інстанцій у частині вирішення позовних вимог про поділ автомобіля, що є спільним майном подружжя та стягнення грошової компенсації, виходячи із наступних підстав.

Оскільки норми СК України передбачають надання згоди іншого з подружжя на відчуження цінної речі, якою є автомобіль, у письмовому вигляді, тому наявність такої згоди може бути доведена лише письмовими доказами. З огляду на викладене, висновки судів про наявність згоди позивача на відчуження автомобіля, які ґрунтуються на показах свідка - суперечать положенням статті 59 ЦПК України 2004 року щодо допустимості доказів.

Висновки судів щодо передачі відповідачем позивачу Ѕ частини від 74 300,00 грн - коштів отриманих від продажу автомобіля, які також ґрунтуються на показах свідка, не відповідають вимогам статті 59 ЦПК України 2004 року щодо допустимості доказів. Оскільки, застосовуючи положення статей 208 та 218 ЦК України, суд повинен виходити з того, що передача грошових коштів від однієї фізичної особи до іншої у сумі, яка у двадцять і більше разів перевищує розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, не може підтверджуватись в суді показами свідків.

Відповідач свої твердження про те, що спірний автомобіль відчужено за взаємною згодою сторін та ним сплачено на користь позивача половину вартості автомобіля підтверджував лише показами свідка ОСОБА_5, який є його рідним братом.

Вищевикладене свідчить про те, що судами в цій частині встановлені обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів, що у відповідності до пункту 3 частини третьої статті 411 ЦПК України є підставою для скасування рішення судів та направлення справи на новий розгляд.

Рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією Україниправ і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд в силу своїх повноважень міг усунути порушення норм процесуального права, допущені судом першої інстанції, проте в порушення частини другої статті 303 ЦПК України не надав оцінку доказам, які були прийнято судом першої інстанції всупереч положенням статті 59 ЦПК України 2004 року, що є підставою для скасування оскаржуваного рішення апеляційного суду в частині вирішення позовних вимог про поділ автомобіля та стягнення грошової компенсації та направлення справи в цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Під час нового розгляду справи апеляційному суду необхідно перевірити та встановити: чи надавала ОСОБА_3 письмову згоду на продаж спірного автомобіля; якими допустимими доказами підтверджується факт отримання позивачем від відповідача коштів від продажу зазначеного автомобіля, та лише після з'ясування зазначених обставин вирішити вимоги про поділ автомобіля, що є спільним майном подружжя та стягнення грошової компенсації від його продажу.

Оскільки суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати нові обставини, які не були встановлені судами попередніх інстанцій, враховуючи необхідність встановлення обставин, наведених вище, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково, а ухвалене у справі рішення суду апеляційної інстанції в частині вирішення вимог про поділ автомобіля та стягнення грошової компенсації - скасуванню з направленням справи в цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 409, 410, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Ухвалу Апеляційного суду Волинської області від 21 квітня 2017 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про поділ автомобіля, що є спільним майном подружжя та стягнення грошової компенсації, скасувати та справу в цій частині передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

В іншій частині рішення Ківерцівського районного суду Волинської області від 13 березня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Волинської області від 21 квітня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. А. Стрільчук

Судді: А. С. Олійник

С.О. Погрібний

О.В. Ступак

Г.І. Усик