До відносин, що виникли між адвокатом та клієнтом положення ЗУ «Про захист прав споживачів» не застосовується (ВС КЦС № 191/2617/19 від 24.11.2021 р.)

Фабула судового акту: У цій справі, адвокат намагалася стягнути з клієнта гроші за дострокове розірвання договорів про надання правової допомоги між нею та клієнткою. Так, відповідно до положень договорів, що обумовлювали надання адвокатом допомоги у справі про встановлення факту спільного проживання та поділ спільного майна - були пункти, які вказували, що у разі дострокового розірвання цих договорів клієнткою - остання має сплатити по 200 тис. грн. (загалом 400 тис.грн.). Крім того, клієнтці заборонялося наймати інших адвокатів для супроводу такої справи. Також, адвокат стягнувала несплачену клієнткою суму авансу - 39 тис. гривень. Клієнтка взагалі не сплачувала нічого до цього.

Коли адвокат подала цей позов, клієнтка звернулась із зустрічним, де вимагала визнати ці умови договорів недійсними, в тому числі через конструкцію “несправедливих умов для споживача”. Крім того, зазначала, що вона таких умов не бачила коли підписувала договори. Скоріш за все (орієнтуючись на практику деяких колег) адвокат погодила умови гонорару успіху, а щоб достроково з нею не було розірвано договір - передбачила таку компенсацію за розірвання. Проте ж звичайно, мало хто пам’ятає усні погодження, особливо коли сторони конфліктують, а мова йде про оплату.

Однак, жодна інстанція не погодилась задовольнити позов адвоката про стягнення з клієнтки сум за розірвання договору. Разом із тим ВС висловилось стосовно можливості визнання “несправедливими” умови договорів між адвокатом і клієнтом та розповсюдження на їх правовідносини умов Закону України “Про захист прав споживачів”.

Отже у цій справі, ВС вказав наступне:

Щодо розповсюдження Закону “Про захист прав споживачів” на відносини адвоката і клієнта.

Так, згідно з преамбулою до Закону України «Про захист прав споживачів» цей Закон регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів. А ось з аналізу норм Закону “Про адвокатуру та адвокатську діяльність” права вбачається, що до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.

При цьому зміст договору про надання правової допомоги не може суперечити Конституції України та законам України, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, присязі адвоката України та правилам адвокатської етики - що - на думку ВС - виключає застосування до відносин, що виникли між адвокатом та клієнтом положень Закону України «Про захист прав споживачів».

Таким чином - на думку ВС - помилковими є висновки про те, що договір про правову допомогу - це договір між фізичною особою споживачем та надавачем послуг (адвокатом), до якого, у разі «несправедливості умов договору», можна застосувати положення статті 18 Закону Україна «Про захист прав споживачів».

“Отже, зустрічний позов у частині визнання недійсними пунктів договорів як таких, що є «несправедливими умовами договору» задоволенню не підлягає” - вказав ВС.

Чесно кажучи, висновок виглядає не дуже обгрунтованим. Крім того зміст договору також має відповідати “...законам України…”, а відповідно до закону про захист споживачів, останній також застосовується при наданні послуг фізичним особам.

Щодо неустойки за розірвання договору (або як її назвали в договорі - “одноразової компенсації за розірвання договору”). В оспорюваних пунктах договорів фактично передбачено штраф за односторонню відмову від договору, проте оспорювані пункти договорів суперечать сутності неустойки, оскільки її встановлення не допускається за правомірну відмову від виконання зобов`язання або односторонню відмову від договору - констатував Суд. Внаслідок цього, відсутні і підстави для визнання оскаржуваних пунктів договорів недійсними та задоволення зустрічного позову клієнтки, оскільки такі доводи є по суті доводами фактичного характеру, які вирішено при розгляді первісного позову. Отже, підстав для задоволення зустрічного позову про визнання недійсними пунктів оскаржуваних договорів - ВС теж не знайшов.

Аналізуйте судовий акт: Після розірвання договору банківського вкладу, пеня відповідно до ч.5 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів» - не нараховується. (ВС КЦС, справа №711/7486/19 від 29.03.2023 р.);

Заборона відключення від електропостачання, як захід забезпечення позову про зобов’язання ДТЕК укласти договір із споживачем, була скасована ВС через необґрунтованість (ВС КЦС, справа №369/13584/21 від 15.02.2023 р.);

За несвоєчасне введення в експлуатацію будинку суд стягнув пеню на користь інвестора застосувавши ЗУ "Про захист прав споживачів" (КЦС/ВС у справі № 607/1569/19 від 20.05.2021);

Як захистити права споживача внаслідок невиконання чи прострочення виконавцем своєї роботи: з практики Верховного Суду ( ВС/КЦС у справі № 6-20602св07).

Постанова

Іменем України

24 листопада 2021 року

м. Київ

справа № 191/2617/19

провадження № 61-5146св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Воробйової І. А., Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А.,

Черняк Ю. В.

учасники справи:

позивач (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 ,

відповідач (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 26 серпня 2020 року, ухвалене у складі судді Твердохліб А. В., та постанову Дніпровського апеляційного суду

від 25 лютого 2021 року, прийняту у складі колегії суддів:

Петешенкової М. Ю., Деркач Н. М., Пищиди М. М., касаційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Дніпровського апеляційного суду

від 17 червня 2021 року, постановлену у складі колегії суддів:

Петешенкової М. Ю., Деркач Н. М., Пищиди М. М.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до

ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договорами про надання правової допомоги.

Позовну заяву мотивувала тим, що між нею (адвокат) та відповідачем (замовник) 26 лютого 2016 року та 06 квітня 2016 року укладено договори про надання правової допомоги у цивільних справах № 191/202/16-ц та № 185/425/16-ц про встановлення факту сумісного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу та поділ майна подружжя (далі - договори).

Позивач вказувала, що 22 квітня 2019 року вона отримала лист

від ОСОБА_2 , датований 12 квітня 2019 року, в якому відповідач повідомила про розірвання договорів в односторонньому порядку.

Відповідно до умов пунктів 4.9 зазначених договорів, у випадку дострокового розірвання цього договору з ініціативи замовника, замовник, відповідно до умов цього договору, сплачує адвокату (одноразово) грошову суму у розмірі 200 000 грн.

Строк виконання зобов`язання відповідачем перед позивачем за пунктами 4.9 договорів настав 26 квітня 2019 року (10 банківських днів з моменту прийняття відповідачем рішення про розірвання договорів). Однак відповідач не виконала вимогу пунктів 4.9 договорів про сплату одноразової грошової компенсації, у загальній сумі 400 000 грн, за двома договорами.

У зв`язку з викладеним ОСОБА_1 просила суд стягнути

з ОСОБА_2 :

- заборгованість за договором про надання правової допомоги у справі № 191/202/16-ц у сумі 200 000,00 грн;

- заборгованість за договором про надання правової допомоги у справі № 185/425/16-ц у сумі 200 000,00 грн;

- витрати на правничу допомогу у сумі 39 000,00 грн;

- судовий збір у сумі 4 000,00 грн.

У вересні 2019 року ОСОБА_2 звернулася до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про визнання недійсними положень договорів про надання правової допомоги.

Зустрічну позовну заяву мотивувала тим, що 26 лютого 2016 року та

06 квітня 2016 року укладені договори про надання правової допомоги у цивільних справах № 185/425/16-ц, № 191/202/16-ц. Підписання цих договорів відбувалось між сторонами перед початком судових засідань, проте вона чітко пам`ятає, що не бачила і не підписувала аркуші з умовами договору щодо сплати 200 000,00 грн у випадку дострокового розірвання договору саме з її ініціативи. Підтвердженням того є відсутність підпису останньої на сторінках договорів, де міститься ця обтяжлива умова.

ОСОБА_2 вказувала, що у квітні 2019 року вирішила розірвати договори про надання правової допомоги, бо мала намір звернутись до іншого адвоката, оскільки її не влаштовувало надання правової допомоги адвокатом ОСОБА_1, тому вона і направила повідомлення про відмову від указаних послуг.

У відповідь вона отримала від ОСОБА_1 пропозиції про сплату грошових сум за розірвання договорів про надання правової допомоги на загальну суму 400 000,00 грн, пені - 92 000,00 грн та 3 % річних у розумінні положень пунктів 4.9 договорів.

Окрім того, пункти 2.3.4 зазначених договорів містять умови, за якими замовник погоджується, що він не має права звертатись про надання правової допомоги до іншого адвоката (адвокатського об`єднання, адвокатського бюро) з питань, що так чи інакше стосуються виконання цих договорів, пов`язаних з їх виконанням доручень, до повного розірвання замовником з адвокатом цих договорів.

Позивач вважала, що такі положення договорів суперечать вимогам законодавства. Більш того, ці умови були включені до договору без її відома та волевиявлення, у зв`язку з чим ОСОБА_2 просила суд:

- визнати недійсним пункт 4.9 договору про надання правової допомоги, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 26 лютого 2016 року;

- визнати недійсним пункт 4.9 договору про надання правової допомоги, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 06 квітня 2016 року;

- встановити нікчемність пункту 2.3.4 договору про надання правової допомоги, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 26 лютого 2016 року;

- встановити нікчемність пункту 2.3.4 договору про надання правової допомоги, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 06 квітня

2016 року.

Ухвалою Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 20 травня 2020 року зустрічний позов ОСОБА_2 об`єднано в одне провадження із позовом ОСОБА_1 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 26 серпня 2020 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено.

Визнано недійсним пункт 4.9 договору про надання правової допомоги, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 26 лютого 2016 року,

а саме: «4.9. У випадку дострокового розірвання даного Договору з ініціативи Замовника (відкладальна обставина стаття 212 ЦК України) Замовник відповідно до умов цього договору сплачує Адвокату (одноразово) грошову суму у розмірі 200 000,00 (двісті тисяч) грн».

Визнано недійсним пункт 4.9 договору про надання правової допомоги, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 06 квітня 2016 року,

а саме: «4.9. У випадку дострокового розірвання даного Договору з ініціативи Замовника (відкладальна обставина стаття 212 ЦК України) Замовник відповідно до умов цього договору сплачує Адвокату (одноразово) грошову суму у розмірі 200 000,00 (двісті тисяч) грн».

Визнано недійсним пункт 2.3.4 договору про надання правової допомоги, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 26 лютого 2016 року,

а саме: « 2.3.4. Замовник погоджується, що він не має права звертатись про надання правової допомоги до іншого адвоката (адвокатським об`єднанням, адвокатським бюро) з питань, що так чи інакше стосується виконання цього Договору, пов`язаних з його виконанням його Доручень до повного розірвання Замовником з Адвокатом цього Договору».

Визнано недійсним пункт 2.3.4 договору про надання правової допомоги укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 06 квітня 2016 року,

а саме: « 2.3.4. Замовник погоджується, що він не має права звертатись про надання правової допомоги до іншого адвоката (адвокатським об`єднанням, адвокатським бюро) з питань, що так чи інакше стосується виконання цього Договору, пов`язаних з його виконанням його Доручень до повного розірвання Замовником з Адвокатом цього Договору».

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на правничу допомогу у розмірі 25 000,00 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що предметом договору про надання правової допомоги є вчинення певної дії або провадження певної діяльності в інтересах другої сторони (клієнта). Реалізуючи принцип свободи договору, сторони не вправі змінювати імперативну вимогу закону щодо предмета договору про надання юридичних послуг шляхом визначення в безпосередній чи завуальованій формі плати, внаслідок дострокового розірвання договору, яка не є гонораром, у зв`язку з чим позовні вимоги ОСОБА_1 є безпідставними. При цьому зустрічний позов ОСОБА_2 підлягає задоволенню, оскільки жодне із положень чинного законодавства не містить такого поняття, як плата за розірвання договору. Адвокат включила положення, яке не містить під собою правової природи, що фактично є джерелом отримання невиправданих безпідставних додаткових прибутків та порушує права клієнта на свободу укладення договору та вибір контрагента.

Короткий зміст судових рішень суду апеляційної інстанції

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 25 лютого 2021 року апеляційна скарга ОСОБА_1 залишена без задоволення. Рішення Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області

від 26 серпня 2020 року залишено без змін.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції та вказав, що сторони не вправі змінювати імперативну вимогу закону щодо предмета договору про надання юридичних послуг шляхом визнання в безпосередній чи завуальованій формі плати внаслідок дострокового розірвання договору, яка не є гонораром, а за своєю суттю є неустойкою. Натомість оспорюваний пункт договору фактично передбачає штраф за односторонню відмову від договору, що суперечить сутності неустойки, оскільки її встановлення не допускається за правомірну відмову від виконання зобов`язань або односторонню відмову від договору.

Крім того, пункт 2.3.4 договорів є несправедливим та фактично порушує право ОСОБА_2 на свободу укладення договору та вибір контрагента.

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 17 червня 2021 року у задоволенні заяви представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 про ухвалення додаткового рішення відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення про стягнення судових витрат, понесених у суді апеляційної інстанції, суд апеляційної інстанції встановив, що на підтвердження понесених витрат на правничу допомогу у суді апеляційної інстанції представник відповідача надав договір про надання правової допомоги, за умовами якого адвокатське бюро прийняло на себе зобов`язання надавати правову допомогу в обсязі та на умовах, передбачених цим договором у справі № 191/2617/19 в Дніпровському апеляційному суді з будь-яких питань, що стосуються його інтересів, прав та обов`язків. За результатом надання юридичної допомоги, за умовами договору, складається акт, що підписується представниками кожної зі сторін. До матеріалів справи долучено квитанцію про сплату ОСОБА_2 витрат на правничу допомогу.

При цьому суд апеляційної інстанції послався на висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 07 квітня 2021 року у справі № 545/3748/17 (провадження № 61-4228св20), та вказав, що матеріали справи не містять акта наданих послуг з визначенням обсягу виконаних робіт та розрахунку їх вартості, складеного адвокатом відповідно до умов договору, тому дійшов висновку про те, що витрати на правничу допомогу не можуть вважатись документально підтвердженими.

Короткий зміст вимог касаційних скарг

У березні 2021 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 26 серпня 2020 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 25 лютого 2021 року, задовольнити її позовні вимоги, а у задоволенні зустрічного позову відмовити, вирішити питання розподілу судових витрат.

У липні 2021 року ОСОБА_2 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 17 червня 2021 року, ухвалити нове судове рішення про задоволення заяви про ухвалення додаткового рішення.

Рух касаційних скарг у суді касаційної інстанції

31 березня 2021 року ухвалою Верховного Суду у складі судді

Коломієць Г. В. касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без руху, надано час на усунення недоліків.

15 квітня 2021 року ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів: Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Луспеника Д. Д., відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , витребувано цивільну справі із Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області.

У травні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

19 липня 2021 року ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів: Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Луспеника Д. Д., задоволено клопотання ОСОБА_1 , зупинено виконання рішення Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області

від 26 серпня 2020 року до закінчення перегляду справи № 191/2617/19 у касаційному порядку.

Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи, у зв`язку з перебуванням суді Гулька Б. І. у відпустці, справу призначено складу суду: Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Лідовцю Р. А., Луспенику Д. Д. (касаційна скарга ОСОБА_1 )

22 липня 2021 року ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів: Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Воробйової І. А., Луспеника Д. Д., поновлено ОСОБА_2 строк на касаційне оскарження ухвали суду апеляційної інстанції, відкрито касаційне провадження.

06 жовтня 2021 року ухвалою Верховного Суду справу призначено до розгляду у складі колегії із п`яти суддів, у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи осіб, які подали касаційні скарги

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що суди попередніх інстанцій неправильно встановили фактичні обставини справи та неправильно застосували норми матеріального права, тому дійшли помилкових висновків. Стверджує, що згідно з пунктом 32 Правил адвокатської етики, затверджених З`їздом адвокатів України 09 вересня 2017 року, оскаржувані пункти 4.9 договорів передбачали виплату гонорару, а не штрафних санкцій, як помилково вважали суди.

Заявник стверджує, що оскаржувані договори укладено після досягнення сторонами всіх істотних умов, вважає, що вимога відповідача про визнання пунктів 4.9 договорів недійсними суперечить її поведінці протягом 3,5 років і є недобросовісною. Крім того, Верховний Суд України не визнає штрафною санкцією статтю 212 ЦК України.

ОСОБА_1 стверджує, що судовими рішенням її фактично позбавили права на оплату праці, яке гарантовано Конституцією України, з урахуванням того, що за 3,5 роки відповідач жодного разу їй не заплатила.

Посилаючись на порушення норм процесуального права, заявник вказувала, що Закон України «Про захист прав споживачів» не застосовується до правовідносин, що виникають із надання професійної юридичної допомоги адвокатами, отже, суд першої інстанції мав залишити зустрічну позовну заяву без руху, проте безпідставно відмовив у задоволенні її клопотання про це.

Крім того, в оскаржуваних судових рішеннях застосовані норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17 (провадження № 61-22315сво18),

від 07 серпня 2019 року у справі № 496/1561/16-ц (провадження

№ 61-10850св19), від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17 (провадження № 61-30435сво18) та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження

№ 14-144цс18).

Касаційна скарга ОСОБА_2 мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не надав належної оцінки зібраним доказам, а в оскаржуваній ухвалі застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 28 грудня 2020 року у справі № 640/18402/19 (провадження № К/9901/27657/20).

Доводи осіб, які подали відзив на касаційні скарги

У травні 2021 року ОСОБА_2 подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 26 серпня 2020 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 25 лютого 2021 року - без змін, як такі, що ухвалені з правильним застосуванням норм матеріального права та без порушень норм процесуального права.

У вересні 2021 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, у якому просить касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а ухвалу Дніпровського апеляційного суду

від 17 червня 2021 року - без змін, як таку, що постановлена з правильним застосуванням норм матеріального права та без порушень норм процесуального права.

ОСОБА_1 не погоджується із розміром гонорару, який сплатила відповідач, звертає увагу суду на те, що такі суми є кабальними, грубо порушують права відповідача, вважає такі гонорари штучним підняттям колегою свого авторитету за її рахунок.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

26 лютого 2016 року ОСОБА_2 (замовник) та адвокат ОСОБА_1 уклали договір про надання правової допомоги у цивільній справі № 185/425/16ц за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про встановлення факту сумісного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу.

Згідно з пунктом 2.3.4 договору замовник погоджується, що він не має права звертатись про надання правової допомоги до іншого адвоката (адвокатського об`єднання, адвокатського бюро) з питань, що так чи інакше стосується виконання цього договору, пов`язаних з його виконанням доручень, до повного розірвання замовником з адвокатом цього договору.

Пунктом 4.3 цього договору визначено підстави для припинення його дії, а саме: закінчення строку дії договору; за угодою сторін, про що сторонами складається додаткова угода, яка є невід`ємною частиною цього договору; розірвання в односторонньому порядку за ініціативою адвоката, відмова від виконання цього договору; розірвання в односторонньому порядку за ініціативою замовника, відмова його від виконання цього договору, з будь-яких причин (або без їх пояснення) замовника в односторонньому порядку; відповідне рішення суду, що стосується розірвання цього договору, яке набрало законної сили, інші випадки, якщо вони прямо визначені чинним законодавством України чи/або передбачені цим договором.

У випадку дострокового розірвання договору з ініціативи замовника (відкладальна обставина статті 212 ЦК України), замовник відповідно до умов цього договору сплачує адвокату (одноразово) грошову суму у розмірі 200 000,00 грн (пункт 4.9 договору).

06 квітня 2016 року між ОСОБА_2 (замовник) та адвокатом

ОСОБА_1 укладений договір про надання правової допомоги у цивільній справі № 191/202/16-ц за позовом ОСОБА_4 до

ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу та розподіл спільного майна подружжя та визнання договору дарування удаваним.

Пунктом 2.3.4 договору визначено, що замовник погоджується, і він не має права звертатись про надання правової допомоги до іншого адвоката (адвокатського об`єднання, адвокатського бюро) з питань, що так чи інакше стосується виконання цього договору, пов`язаних з його виконанням доручень, до повного розірвання замовником з адвокатом цього договору.

У пункті 4.9 договору встановлено, що у випадку дострокового розірвання даного договору з ініціативи замовника (відкладальна обставина статті 212 ЦК України) замовник відповідно до умов цього договору сплачує адвокату (одноразово) грошову суму у розмірі 200 000,00 грн.

22 квітня 2019 року ОСОБА_1 отримала лист від ОСОБА_2 , де остання повідомила про розірвання вказаних договорів у односторонньому порядку.

01 лютого 2021 року між ОСОБА_2 та адвокатським бюро Тетяни Костюк «ВІА ЮРІС» в особі виконуючого обов`язки керуючого бюро адвоката Костюк Т. В., укладений договір про надання правничої допомоги № 1.

Згідно з пунктом 1.1 договору від 01 лютого 2021 року адвокатське бюро бере на себе зобов`язання надавати правову допомогу в обсязі та на умовах, передбачених цим договором, у справі № 191/2617/19 в Дніпровському апеляційному суді.

Відповідно до пункту 2.1.1 договору від 01 лютого 2021 року адвокатське бюро представляє у встановленому цим договором порядку інтереси клієнта, з будь-яких питань, що стосуються його інтересів, прав та обов`язків, у тому числі, але не виключно: написання відзиву на апеляційну скаргу та всіх необхідних процесуальних документів, участь у засіданнях, здійснення інших дій, передбачених ЦПК України та необхідних для захисту інтересів клієнта тощо.

Згідно з пунктом 4.1 договору від 01 лютого 2021 року гонорар адвокатського бюро є фіксованим та складає 18 000,00 грн.

Відповідно до пункту 4.5 договору від 01 лютого 2021 року за результатом надання юридичної допомоги складається акт, що підписується представниками кожної зі сторін. В акті вказується обсяг наданої адвокатським бюро юридичної допомоги і її вартість.

Матеріали справи не містять акта наданих послуг з визначенням обсягу виконаних робіт та розрахунку їх вартості, складеного адвокатом відповідно до умов договору від 01 лютого 2021 року.

Згідно з квитанцією від 18 лютого 2021 року № КП-395/1 ОСОБА_2 сплатила адвокатському бюро Тетяни Костюк «ВІА ЮРІС» суму у розмірі 18 000,00 грн.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пунктів 1, 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 підлягають частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції, постанова та ухвала суду апеляційної інстанції у повній мірі не відповідають.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм, викладених у постановах Верховного Суду.

Відповідно до пункту 4 статті 1, частини третьої статті 27 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. До договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.

Згідно з положеннями статті 29 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» дія договору про надання правової допомоги припиняється його належним виконанням. Договір про надання правової допомоги може бути достроково припинений за взаємною згодою сторін або розірваний на вимогу однієї із сторін на умовах, передбачених договором. При цьому клієнт зобов`язаний оплатити адвокату (адвокатському бюро, адвокатському об`єднанню) гонорар (винагороду) за всю роботу, що була виконана чи підготовлена до виконання, а адвокат (адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язаний (зобов`язане) повідомити клієнта про можливі наслідки та ризики, пов`язані з достроковим припиненням (розірванням) договору.

За змістом статей 632 903 ЦК України ціна договору (плата за договором) - форма грошового визначення вартості наданих послуг. Виплата виконавцю послуги здійснюється за виконання ним договірного обов`язку.

Формою винагороди адвоката за здійснення представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту є гонорар (плата за договором), порядок обчислення якого (фіксований розмір чи погодинна оплата), підстави для зміни його розміру, порядок сплати, умови повернення тощо відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Відповідно до положень статей 6 627 ЦК України в їх системному зв`язку, сторони є вільними у визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, вимог розумності та справедливості й можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносин на власний розсуд; сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це («заборонено законом») або якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту чи суті відносин між сторонами.

Отже, свобода договору не є абсолютною, вона обмежується законом і суттю договірних правовідносин, якою, за договором про надання юридичних послуг у формі представництва в суді, є забезпечення балансу приватних і публічних інтересів - права особи на кваліфіковану юридичну допомогу при розгляді її справи в суді (приватний інтерес) і незалежність та безсторонність судової влади при розгляді цивільних справ (публічний інтерес).

Реалізуючи принцип свободи договору, сторони не вправі змінювати імперативну вимогу закону щодо предмета договору про надання юридичних послуг шляхом визначення в безпосередній чи завуальованій формі плати, внаслідок дострокового розірвання договору, яка не є гонораром.

Згідно зі статтею 546 ЦК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов`язання;

3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди (частина перша статті 611 ЦК України).

Тлумачення вказаних норм свідчить, що по своїй суті неустойка - це конструкція, яка є видом забезпечення виконання зобов`язання та правовим наслідком його порушення (мірою цивільно-правової відповідальності). У статті 549 та в § 2 глави 49 ЦК України регулювання неустойки відбувається тільки з позицій забезпечення виконання зобов`язання. Неустойка (штраф чи пеня) може бути передбачена для забезпечення виконання зобов`язання. При цьому навіть визначення неустойки дозволяє констатувати, що законодавець пов`язує її стягнення саме з порушенням зобов`язання. Це підтверджується застосуванням таких понять та словосполучень, як «забезпечення зобов`язання», «порушення зобов`язання». Тому недопустимим є встановлення неустойки (штрафу чи пені) за правомірну відмову від виконання зобов`язання або односторонню відмову від договору.

Аналогічні висновки викладено у постанові Верховного Суду

від 11 листопада 2020 року у справі № 591/3176/17 (провадження

№ 61-47158св18), підстав для відступу від яких колегія суддів не вбачає.

Згідно зі статтею 217 ЦК України недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсність інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Таким чином, правильними є висновки судів попередніх інстанцій про те, що визначені у пунктах 4.9 договорів грошові суми внаслідок дострокового розірвання договорів з ініціативи замовника за своїм змістом і правовою природою не є ціною договору (платою за надані послуги) у розумінні статей 632 903 ЦК України та статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», тому не можуть ставитися у залежність від фактично наданих послуг.

Отже, у справі, що переглядається, в оспорюваних пунктах 4.9 договорів фактично передбачено штраф за односторонню відмову від договору; оспорювані пункти 4.9 договорів суперечать сутності неустойки, оскільки її встановлення не допускається за правомірну відмову від виконання зобов`язання або односторонню відмову від договору.

Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли правильних висновків про те, що позов ОСОБА_1 про стягнення одноразової грошової компенсації, визначеної пунктами 4.9 договорів про надання правової допомоги, задоволенню не підлягає.

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 щодо стягнення одноразової компенсації, визначеної пунктами 4.9 договорів, які є також предметом зустрічного позову, суди попередніх інстанцій надали їм оцінку, при цьому дійшли правильного висновку, що свобода договору не є абсолютною, вона обмежується законом і суттю договірних правовідносин.

З урахуванням того, що відмовляючи у задоволенні позову про стягнення неустойки, суди попередніх інстанцій надали оцінку одноразовій компенсації, визначеній пунктами 4.9 договорів, унаслідок чого дійшли правильного висновку про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 про стягнення компенсації, відсутні підстави для визнання оскаржуваних пунктів договорів недійсними та задоволення зустрічного позову в цій частині, оскільки такі доводи є по суті доводами фактичного характеру, які вирішено при розгляді первісного позову. Отже, підстав для задоволення зустрічного позову ОСОБА_2 про визнання недійсними пунктів 4.9 оскаржуваних договорів немає.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_1 про те, що оскаржувані пункти 4.9 договорів передбачали виплату гонорару, а не штрафних санкцій, спростовуються висновками, зробленими в цій постанові вище.

Доводи ОСОБА_1 про те, що оскаржуваними судовими рішеннями її фактично позбавлено права на оплату праці (у контексті оскаржуваних пунктів 4.9 договорів), яке гарантовано Конституцією України, на увагу не заслуговують, оскільки оплата праці адвоката (гонорар) урегульована розділом третім договорів від 26 лютого 2016 року та від 06 квітня

2016 року, а не оспорюваними пунктами цих договорів.

Згідно з підпунктами 3.1.2, 3.1.3 розділу третього вказаних договорів отримання винагороди адвоката за надання правової допомоги відбувається у формі гонорару, який складається із суми вартості послуг, тарифи яких узгоджуються сторонами та зазначені у додатку № 1 до цього договору. При визначенні розміру гонорару враховується: обсяг і час роботи, що потрібні для належного виконання доручення, ступінь складності парових питань, що стосуються доручення тощо. За надання правової допомоги, відповідно до цих договорів, замовник авансово сплачує адвокату гонорар у вказаній сумі або процентному відношенні залежно від ціни позову, відповідно до домовленості сторін. Крім оплати гонорару клієнт відшкодовує адвокату всі витрати, понесені ним у зв`язку з виконанням цих угод, зокрема видатки на міжнародний/міжміський зв`язок, поштові витрати, фотокопіювання, транспортні та відрядні витрати.

Таким чином, сторони узгодили порядок та оплату послуг адвоката та додаткові (супутні) витрати, які виникають під час надання правничої допомоги.

При цьому висновки судів попередніх інстанцій не суперечать висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17 (провадження № 61-22315сво18), від 07 серпня 2019 року у справі № 496/1561/16-ц (провадження № 61-10850св19), від 23 січня

2019 року у справі № 355/385/17 (провадження № 61-30435сво18), та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), на які, як на підставу касаційного оскарження щодо застосування норм права без урахування висновків у подібних правовідносинах, посилається ОСОБА_1 .

Твердження ОСОБА_1 про те, що до договору про надання правничої (правової) допомоги не можна застосовувати положення Закону України «Про захист прав споживачів», заслуговують на увагу, виходячи з наступного.

Згідно з преамбулою до Закону України «Про захист прав споживачів» цей Закон регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.

За положеннями пункту 4 статті 1, частин третьої та п`ятої статті 27 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. До договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права. Зміст договору про надання правової допомоги не може суперечити Конституції України та законам України, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, присязі адвоката України та правилам адвокатської етики.

Пунктом 9 частини першої статті 1 України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Відповідно до статті 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру.

Із аналізу вказаних норм права вбачається, що до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права. При цьому зміст договору про надання правової допомоги не може суперечити Конституції України та законам України, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, присязі адвоката України та правилам адвокатської етики, що виключає застосування до відносин, що виникли між адвокатом та клієнтом положень Закону України «Про захист прав споживачів».

Таким чином, помилковими є висновки судів попередніх інстанцій про те, що договір про правову допомогу - це договір між фізичною особою споживачем та надавачем послуг (адвокатом), до якого, у разі «несправедливості умов договору», можна застосувати положення статті 18 Закону Україна «Про захист прав споживачів».

Отже, зустрічний позов у частині визнання недійсними пунктів 2.3.4 договорів як таких, що є «несправедливими умовами договору» задоволенню не підлягає.

Щодо доводів касаційної скарги ОСОБА_2 про оскарження ухвали суду апеляційної інстанції, колегія суддів зазначає таке.

Згідно з пунктом 2 частини другої статті 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача.

Оскільки суд касаційної інстанції дійшов висновку про відмову у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 , підстав для задоволення заяви про стягнення витрат на правничу допомогу, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.

Отже, мотивувальна частина ухвали суду апеляційної інстанції про відмову у задоволенні заяви про стягнення витрат на правничу допомогу, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, підлягає зміні.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміні рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Таким чином, оскільки суди попередніх інстанцій правильно встановили фактичні обставини справи, однак неправильно застосували норми матеріального права, вирішуючи по суті зустрічний позов ОСОБА_2 , рішення суду першої інстанції та рішення суду апеляційної інстанції в частині задоволення зустрічного позову, стягнення судових витрат піддягають скасуванню з ухваленням судового рішення про відмову у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 .

Рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції у частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 слід залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції про відмову у задоволенні клопотання про стягнення витрат на правничу допомогу, понесених у суді апеляційної інстанції, підлягає зміні, з викладенням її мотивувальної частини у редакції цієї постанови.

Згідно з частиною третьою статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Ухвалою суду касаційної інстанції від 19 липня 2021 року зупинено виконання оскаржуваного рішення суду першої інстанції до закінчення його перегляду в касаційному порядку. Оскільки колегія суддів дійшла висновку про скасування рішення в частині задоволення зустрічного позову, вирішення судових витрат, підстави для поновлення його виконання відсутні.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною тринадцятою статті 141, підпунктів «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України слід здійснити новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, - у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення та розподілити судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

За подачу апеляційної скарги ОСОБА_1 сплатила судовий збір у розмірі 10 610,40 грн, з яких 4 610,40 грн (768,40 х 4 х 150%) - за чотири вимоги немайнового характеру зустрічного позову. За подачу касаційної скарги ОСОБА_1 сплатила судовий збір у розмірі 14 927,20 грн, з яких

6 147,20 грн (768,40 х 4 х 200%)- за чотири вимоги немайнового характеру зустрічного позову.

З урахуванням того, що касаційна скарга ОСОБА_1 частково задоволена, оскаржувані судові рішення частково скасовані з ухваленням рішення про відмову у задоволенні зустрічного позову, з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір у розмірі

10 757,60 грн, (4 610,40 грн + 6 147,20 грн), тобто за чотири вимоги немайнового характеру зустрічного позову, який сплачено за перегляд справи у судах апеляційної та касаційної інстанції.

Керуючись статтями 400 402 409 410 412 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 26 серпня 2020 року та постанову Дніпровського апеляційного суду

від 25 лютого 2021 року у частині задоволення зустрічного позову ОСОБА_2 про визнання недійсними положень договорів про надання правової допомоги, стягнення витрат на правничу допомогу скасувати.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання недійсними положень договорів про надання правової допомоги відмовити.

В іншій частині рішення Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 26 серпня 2020 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 25 лютого 2021 року залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 10 757,60 грн, сплачений за перегляд справи у судах апеляційної та касаційної інстанції.

Ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 17 червня 2021 року змінити, виклавши її мотивувальну частину у редакції цієї постанови.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. А. Воробйової

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець

Ю. В. Черняк