Постанова

Іменем України

07 квітня 2021 року

м. Київ

справа № 545/3748/17

провадження № 61-4228 св 20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1;

відповідачі: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Гуревічов Олег Миколайович, публічне акціонерне товариство "Ідея Банк";

третя особа - Полтавський районний відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Полтавській області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Полтавського апеляційного суду від 30 січня 2020 року у складі колегії суддів: Пікуля В. П., Ординської Т. В., Панченка О. О.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Гуревічова О. М., публічного акціонерного товариства "Ідея Банк" (далі - ПАТ "Ідея Банк") про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню.

Позовна заява мотивована тим, що із постанови державного виконавця від 06 вересня 2016 року про відкриття виконавчого провадження ВП № 51852457 йому стало відомо про наявність виконавчого напису, вчиненого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гуревічовим О. М., про стягнення з нього на користь ПАТ "Ідея Банк" заборгованості у розмірі 61 771,40 грн.

Вважав, що вказаний виконавчий напис вчинено нотаріусом з порушенням норм діючого законодавства, йому не було відомо про наявність заборгованості перед банком та заборгованість за кредитним договором не є безспірною.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просив суд визнати таким, що не підлягає виконанню, виконавчий напис, вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гуревічовим О. М. № 448, виданий 18 липня 2016 року про стягнення з нього на користь ПАТ "Ідея Банк" заборгованості у розмірі 61 771,40
грн.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Полтавського районного суду Полтавської області від 25 червня 2019 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що при зверненні ПАТ "Ідея Банк" до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Гуревічова О.

М. про вчинення виконавчого напису, нотаріусом здійснена перевірка наявності певних умов, за яких можливе здійснення вказаної нотаріальної дії, а також перевірка всіх пред'явлених для вчинення виконавчого напису документів, зокрема, і на підтвердження безспірності заборгованості. Отже, виконавчий напис, оспорений позивачем, вчинений у відповідності до вимог чинного законодавства і він не може бути визнаний таким, що не підлягає виконанню з підстав, зазначених позивачем.

Короткий зміст судових рішень суду апеляційної інстанції

Постановою Полтавського апеляційного суду від 28 листопада 2019 року, з урахуванням ухвали цього ж суду від 11 грудня 2019 року про виправлення описки, апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 25 червня 2019 року скасовано.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Гуревічова О. М. про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, відмовлено.

Позов ОСОБА_1 до ПАТ "Ідея Банк" про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, задоволено.

Визнано таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис, вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального Гуревічовим О. М., виданий 18 липня 2016 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ "Ідея Банк" заборгованості у розмірі 61 771,40 грн.

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що вирішуючи спір про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, суд не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172. Для правильного застосування положень статей 87, 88 Закону України "Про нотаріат" у такому спорі суд повинен перевірити доводи сторін у повному обсязі й установити та зазначити в рішенні, чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість узагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру на час вчинення нотаріусом виконавчого напису.

Також апеляційний суд зауважив, що неотримання позивачем вимоги про усунення порушень за кредитним договором об'єктивно позбавило його можливості бути вчасно проінформованим про наявність заборгованості та можливості надати свої заперечення щодо неї або оспорити вимоги ПАТ "Ідея Банк". ОСОБА_1 не мав можливості подати нотаріусу заперечення щодо вчинення виконавчого напису або висловити свою незгоду з письмовою вимогою про сплату боргу чи повідомити про наявність спору між ним та відповідачем щодо суми заборгованості, що об'єктивно виключає можливість вчинення виконавчого напису.

Суд зазначив, що аналіз матеріалів справи та доводів позивача свідчать про його незгоду зі стягнутою виконавчим написом заборгованістю, при цьому при зверненні до нотаріуса відповідач просив стягнути всю суму заборгованості по кредитному договору, достроково припинивши його дію, а не тільки прострочену, однак позивач не мав можливості надати свої заперечення, щодо суми заборгованості та висловити свою незгоду, що об'єктивно порушило його права. Дані обставини свідчать про наявність спору про право, а тому з метою непорушення прав ОСОБА_1 на захист його прав апеляційний суд дійшов висновку про задоволення позову до ПАТ "Ідея Банк".

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Гуревічова О. М. про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, апеляційний суд виходив з того, що спори за позовами про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, про повернення стягнутого за виконавчим написом вирішуються судом у порядку цивільного судочинства за позовами боржників або зазначених осіб до стягувачів, якщо однією зі сторін відповідного спору є фізична особа. За правилами цивільного судочинства як спір про право в позовному провадженні розглядаються позови про оскарження дій нотаріуса щодо вчинення виконавчого напису, коли йдеться виключно про порушення нотаріусом правил вчинення відповідної нотаріальної дії і при цьому позивачем не порушується питання про захист права відповідно до положень цивільного законодавства. Тобто нотаріус не може бути відповідачем у цій категорії справ, оскільки предметом позову є спір про право.

При вирішенні спору апеляційний суд посилався на відповідні правові висновки Верховного Суду.

У грудні 2019 року до суду апеляційної інстанції надійшла заява ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення у справі, оскільки апеляційним судом не вирішено питання про розподіл судових витрат, а саме витрат на професійну правничу допомогу, надану заявнику до ухвалення рішення судом першої інстанції.

Ухвалою Полтавського апеляційного суду від 30 січня 2020 року у прийнятті додаткового рішення за заявою ОСОБА_1 відмовлено.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що на підтвердження понесених витрат на правову допомогу в суді першої інстанції ОСОБА_1 надано копію договору про надання професійної правничої допомоги від 10 січня 2018 року, укладеного між ОСОБА_1 та адвокатом Черевичною Ю. О., копію звіту адвоката за договором від 10 січня 2018 року, копію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю № 1833, копію розрахунку розміру гонорару за надану правничу допомогу від 25 червня 2019 року. Згідно пункту 3 договору про надання професійної правничої допомоги від 10 січня 2018 року клієнт за надання професійної правової допомоги за цим договором зобов'язується сплатити адвокату гонорар у розмірі 1 000 грн з розрахунку за кожну 1 годину виконання адвокатом робіт, обумовлених цим договором.

За змістом пункту 6 укладеного між позивачем і його представником договору, останній мав би отримати певні кошти не пізніше ніж 7 робочих днів з дня отримання клієнтом рахунку. Проте, до справи не долучено жодного належного і допустимого доказу у підтвердження сплати позивачем коштів у рахунок витрат на правничу допомогу згідно умов договору, тобто в матеріалах справи відсутні належним чином оформлені документи, які б свідчили про оплату ОСОБА_1 послуг адвоката Черевичної Ю. О., а саме платіжні документи (квитанції, тощо).

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У березні 2020 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу Полтавського апеляційного суду від 30 січня 2020 року й постановити нове судове рішення про задоволення його заяви про вирішення питання щодо розподілу судових витрат на правничу допомогу.

Підставою касаційного оскарження вказаного судового рішення заявник зазначає неповне дослідження та ненадання правової оцінки наявним у справі доказам, невідповідність висновків суду обставинам справи, зокрема, про те, що до справи не долучено жодного належного і допустимого доказу на підтвердження сплати коштів у рахунок витрат на правничу допомогу.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 березня 2020 року відкрито касаційне провадження в указаній справі, витребувано цивільну справу № 545/3748/17 із Полтавського районного суду Полтавської області.

У квітні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 березня 2021 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що судом апеляційної інстанції не врахована практика Верховного Суду щодо розгляду справ у подібних правовідносинах, викладена, зокрема, у постанові Об'єднаної палати Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, у якій зазначено, що витрати на надану правничу допомогу підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною чи тільки має бути сплачено.

Вважав, що ненадання позивачем доказів на підтвердження сплати коштів у рахунок витрат на правничу допомогу згідно з умовами договору про надання професійної правової допомоги від 10 січня 2018 року не є законною підставою для відмови у прийнятті додаткового рішення про стягнення вказаних витрат.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У квітні 2020 року АТ "Ідея Банк" подало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, у в якому зазначено, що підстав для скасування оскаржуваного судового рішення немає, оскільки доводи касаційної скарги не свідчать про те, що судом апеляційної інстанції допущено порушення норм процесуального права, судом апеляційної інстанції постановлено законну та обґрунтовану ухвалу про відмову у прийнятті додаткового рішення, яка відповідає вимогам процесуального закону.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

На підтвердження понесених витрат на правову допомогу в суді першої інстанції ОСОБА_1 надано копію договору про надання професійної правничої допомоги від 10 січня 2018 року, укладеного між ОСОБА_1 та адвокатом Черевичною Ю. О., копію звіту адвоката за договором від 10 січня 2018 року, копію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю № 1833, копію розрахунку розміру гонорару за надану правничу допомогу від 25 червня 2019 року.

Згідно пункту 3 договору про надання професійної правничої допомоги від 10 січня 2018 року клієнт за надання професійної правової допомоги за цим договором зобов'язується сплатити адвокату гонорар у розмірі 1 000 грн з розрахунку за кожну 1 годину виконання адвокатом робіт, обумовлених цим договором.

За змістом пункту 6 укладеного між позивачем і його представником договору, гонорар сплачується адвокату при умові задоволення позову повністю чи частково, не пізніше ніж 7 робочих днів з дня отримання клієнтом рахунку від адвоката.

Матеріали справи не містять підтвердження сплати позивачем коштів у рахунок витрат на правничу допомогу згідно з умовами договору про надання професійної правової допомоги від 10 січня 2018 року.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною 3 статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з пунктами 1, 4 частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини 2 статті 389 ЦПК України.

Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин 1 , 2 статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення апеляційної інстанції ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Відповідно до частини 13 статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до частини 1 статті 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: 1) стосовно певної позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення; 2) суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, що треба виконати; 3) судом не вирішено питання про судові витрати; 4) суд не допустив негайного виконання рішення у випадках, встановлених частини 1 статті 270 ЦПК України.

Статтею 59 Конституції України визначено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Згідно з частиною 2 статті 15 ЦПК України представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Відповідно частини 1 , пунктів 1, 4 частини 3 статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до частин 1 -6 статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до пунктів 1, 2 частини 3 статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.

На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), розрахунок наданих послуг, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу та розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення від 06 липня 2015 року у справі "Заїченко проти України").

Таким чином, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.

Подібні правові висновки висловлені у постановах Верховного Суду від 13 червня 2018 року (справа № 757/47925/15-ц), від 20 червня 2018 року (справа № 127/1284/14-ц), від 27 червня 2018 року (справа № 554/9348/15-ц), від 25 липня 2018 року (справа № 522/4198/17-ц).

На підтвердження понесених витрат на правову допомогу в суді першої інстанції ОСОБА_1 надано копію договору про надання професійної правової (юридичної, правничої) допомоги від 10 січня 2018 року, укладеного між ОСОБА_1 та адвокатом Черевичною Ю. О., копію звіту адвоката про надану правничу (правову, юридичну) допомогу за договором від 10 січня 2018 року, копію розрахунку розміру гонорару за надану професійну правничу (правову, юридичну) допомогу від 25 червня 2019 року, копію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю серії ПТ №
1833.

Згідно пункту 3 договору про надання професійної правової (юридичної, правничої) допомоги від 10 січня 2018 року сторони дійшли згоди про те, що клієнт за надання професійної правничої (правової, юридичної) допомоги за цим договором зобов'язується сплатити адвокату гонорар у розмірі 1 000 грн з розрахунку за кожну 1 годину виконання адвокатом робіт, обумовлених цим договором.

За змістом пункту 6 вказаного договору, гонорар сплачується адвокату при умові задоволення позову повністю чи частково, не пізніше ніж 7 робочих днів з дня отримання клієнтом рахунку від адвоката.

Відмовляючи у прийнятті додаткового рішення за заявою ОСОБА_1 про стягнення витрат на правничу допомогу, суд апеляційної інстанції виходив з того, що заявником не долучено жодного належного і допустимого доказу на підтвердження сплати ним коштів у рахунок витрат на правничу допомогу згідно умов договору, не надано належним чином оформлених документів, які б свідчили про оплату ОСОБА_1 послуг адвоката Черевичної Ю. О., а саме платіжних документів (квитанцій, тощо).

Матеріали справи не містять акту виконаних робіт, рахунку на оплату наданих послуг, складного адвокатом відповідно до умов договору, та платіжних документів на підтвердження сплати ОСОБА_1 цих послуг, а тому витрати на правничу допомогу не можуть вважатись документально підтвердженими.

Колегія суддів погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для стягнення на користь позивача витрат на правничу допомогу, які загалом є законними та обґрунтованими.

Слід зазначити, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).

Судом апеляційної інстанції зроблена належна оцінка доказів.

Посилання ОСОБА_1 у касаційній скарзі на неврахування судом апеляційної інстанції висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Об'єднаної палати Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, є безпідставним, оскільки висновки суду апеляційної інстанції не суперечать висновкам, викладеним у зазначеній постанові.

Разом з тим колегія суддів звертає увагу на те, що у разі доведеності заявником понесених ним витрат на правничу допомогу з наданням належних та допустимих доказів на підтвердження сплати ним коштів у рахунок витрат на правничу допомогу згідно умов договору, він не позбавлений можливості звернутися до суду із відповідною заявою про відшкодування цих витрат.

Інші доводи касаційної скарги на законність оскаржуваного судового рішення не впливають, зводяться до незгоди з висновками суду апеляційної інстанції стосовно установлення обставин справи та містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки апеляційним судом, який їх обґрунтовано спростував. В силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Отже, наведені у касаційній скарзі доводи не дають підстав для висновку про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, що можуть бути підставою для скасування оскаржуваного судового рішення.

Відповідно до частини 3 статті 406 ЦПК України касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанцій розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статті 410 ЦПК України межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, судове рішення суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Полтавського апеляційного суду від 30 січня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

В. В. Шипович