Головна Сервіси для юристів ... База рішень" Протокол " Ухвала КГС ВП від 27.04.2020 року у справі №925/642/19 Ухвала КГС ВП від 27.04.2020 року у справі №925/64...
print
Друк
search Пошук
comment
КОМЕНТАР від ресурсу "ПРОТОКОЛ":

КОМЕНТАР від ресурсу "ПРОТОКОЛ":



УХВАЛА

08 липня 2020 року

м. Київ

Справа № 925/642/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Кушнір І. В. - головуючий, Краснов Є. В., Мачульський Г. М.,

За участю секретаря судового засідання Шпорта О. В.

розглянувши касаційну скаргу Родниківської сільської ради на рішення Господарського суду Черкаської області від 14.11.2019 (суддя Васянович А. В. ) та постанову Північного апеляційного господарського суду від 13.02.2020 (головуючий суддя: Агрикова О. В., судді: Чорногуз М. Г., Євсіков О. О.)

за позовом Родниківської сільської ради

до Уманської міської ради,

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - ОСОБА_1,

про визнання незаконним та скасування рішення,

За участю представників:

позивача - Яремчук Р. А. - сільський голова

відповідача - Мусійчук Т. В. - представник

третьої особи - не з'явився

ВСТАНОВИВ:

Родниківська сільська рада (далі - позивач) звернулася до Господарського суду Черкаської області з позовом до Уманської міської ради (далі - відповідач) про визнання незаконним та скасування рішення Уманської міської ради №5.16-52/6 від 08 квітня 2014 року.

Ухвалою Господарського суду Черкаської області від 22.08.2019 залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача ОСОБА_1.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що приймаючи оскаржуване рішення відповідач перевищив свої повноваження щодо розпорядження землями, які розташовані за межами населеного пункту м. Умані і відносяться до земель Родниківської сільської ради.

Відповідач проти задоволення позову заперечив, вказуючи, що Уманська міська рада прийняла рішення про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі для обслуговування оздоровчої бази "Зміна" площею 5,7708 га за адресою: АДРЕСА_1 ОСОБА_1 (кадастровий номер 7110800000:02:007:0032) за рахунок земель комунальної власності Уманської міської ради, які перебували в користуванні ОСОБА_2 на підставі розробленої землевпорядниками технічної документації, яка була погоджена в тому числі з органом центральної виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, ведення та адміністрування Державного земельного кадастру.

Технічна документація, серед іншого містить інформацію щодо місця розташування та форми власності земельної ділянки.

Рішенням Господарського суду Черкаської області від 14.11.2019, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 13.02.2020, в позові відмовлено повністю.

Судові рішення мотивовано тим, що матеріали справи не містять доказів того, що саме позивач є власником або землекористувачем спірної землі з кадастровим номером 7110800000:02:007:0032, і що остання є комунальною власністю територіальної громади села Родниківка та знаходиться в адміністративних межах села.

02.04.2020 (згідно з відміткою на конверті) Родниківською сільською радою безпосередньо до Касаційного господарського суду подано касаційну скаргу на рішення Господарського суду Черкаської області від 14.11.2019 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 13.02.2020 у справі №925/642/19.

Ухвалою Верховного Суду від 09.06.2020 заяву Родниківської сільської ради про поновлення строку на касаційне оскарження задоволено, поновлено строк для подання касаційної скарги, відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою та призначено її до розгляду на 08.07.2020, визначено строк для подання відзиву на касаційну скаргу з доказами надсилання копій відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи до 03.07.2020.

01.07.2020 судом отримано відзив на касаційну скаргу Уманської міської ради, скерований на адресу суду 24.06.2020.

У судове засідання 08.07.2020 з'явилися представники позивача та відповідача.

Представник позивача підтримав касаційну скаргу. Представник відповідача виклав заперечення проти касаційної скарги та просив відмовити в її задоволенні.

Представник третьої особи у судове засідання не з'явився, хоча вказаний учасник справи про дату, час та місце судового засідання був повідомлений належним чином, що підтверджується матеріалами справи.

У касаційній скарзі скаржник просить скасувати рішення Господарського суду Черкаської області від 14.11.2019 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 13.02.2020 повністю та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити повністю.

Касаційна скарга мотивована, тим, що судами попередніх інстанцій не було враховано висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 13.03.2018 у справі №809/563/15, від 03.03.2020 у справі № 367/6388/16-а щодо застосування норми ст.20 Закону України "Про державний земельний кадастр" та ч.1 ст.174 Земельного кодексу України. Також не враховано висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 18.07.2018 у справі № 758/824/17.

Крім того, позивач вважає, що відсутні висновки Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах щодо права Родниківської сільської ради як органу місцевого самоврядування звертатись до судів щодо захисту свого права на отримання коштів до бюджету села від передачі в оренду спірної земельної ділянки.

У відзиві на касаційну скаргу відповідач просить відмовити у задоволенні касаційних вимог, судові рішення залишити без змін.

Розглядаючи доводи касаційної скарги та заперечень на неї суд касаційної інстанції відмічає наступне.

1. У постанові Верховного Суду України від 27.09.2017 у справі №391/1055/14-ц, на яку також посилається скаржник у касаційній скарзі, викладено таку правову позицію:

"Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 173 ЗК України (в редакції на час прийняття рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою) визначено, що межа району, села, селища, міста, району у місті - це умовна замкнена лінія на поверхні землі, що відокремлює територію району, села, селища, міста, району у місті від інших територій.

Межі району, села, селища, міста, району у місті встановлюються і змінюються за проектами землеустрою, які розробляються відповідно до техніко-економічного обґрунтування їх розвитку, генеральних планів населених пунктів. Включення земельних ділянок у межі району, села, селища, міста, району у місті не тягне за собою припинення права власності і права користування цими ділянками, якщо не буде проведено їх вилучення (викупу) відповідно до Статтею 173 ЗК України.

За положеннями частини 2 статті 174 ЗК України, в редакції яка діяла на час прийняття рішення про надання дозволу на розробку документації на виділення земельної ділянки, рішення про встановлення і зміну меж сіл, селищ приймаються Верховною Радою Автономної Республіки Крим, обласними, Київською чи Севастопольською міською радами за поданням районних та відповідних сільських, селищних рад.

Отже, межі населеного пункту повинні встановлюватися та/або змінюватись рішенням відповідного компетентного органу або на підставі інших правових документів, виготовлених та/або прийнятих компетентними органами відповідно до законодавства, що діяло на час утворення населеного пункту та/або зміни його меж.

Крім того, статтею 46 Закону України "Про землеустрій" (в редакції на час прийняття рішення про надання дозволу на розробку документації) передбачено, що для встановлення і зміни меж адміністративно-територіальних утворень розробляються проекти землеустрою щодо встановлення і з міни меж відповідних адміністративно-територіальних утворень. Порядок розробки проектів землеустрою щодо встановлення і зміни меж адміністративно-територіальних утворень установлюється законодавством України.

Згідно зі статтею 176 ЗК України межі адміністративно-територіальних утворень посвідчуються державним актом України.

Форма та порядок видачі державного акта України на межі адміністративно-територіального утворення встановлюються Верховною Радою України.

Проте чинними на сьогодні нормативно-правовими актами не затверджено форми та порядку видачі державних актів України на межі адміністративно-територіальних утворень.

У свою чергу, відповідно до статті 55 Закону України "Про землеустрій" установлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) проводиться відповідно до топографо-геодезичних і картографічних матеріалів.

Встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється на основі технічної документації із землеустрою, якою визначається місцеположення поворотних точок меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).

Системний аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку що сільська, селищна, міська рада має повноваження щодо розпорядження земельними ділянками, які віднесено до земель комунальної власності та у межах населеного пункту (села, селища, міста).

Межі населеного пункту встановлюються, змінюються відповідними компетентними органами у відповідності до положень земельного законодавства та законодавства про містобудівну діяльність, яке діяло на час утворення населеного пункту або зміни його меж.

Межі населеного пункту вважаються встановленими, а органи місцевого самоврядування набувають права розпоряджатися земельними ділянками, які відповідно до розроблених проектів щодо встановлення меж відповідної сільської, селищної, міської ради включаються до їх територій, після встановлення (винесення) меж території населеного пункту в натуру (на місцевість), закріплення меж території межовими знаками та внесення відомостей про земельну ділянку до державного земельного кадастру (АС ДЗК), якщо межі населеного пункті не були встановлені/змінені у іншому порядку передбаченому законодавством, яке діяло на час утворення населеного пункту його розбудови та/ або зміни меж.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову прокурора саме з такої правової позиції виходив суд першої інстанції, врахувавши при цьому доводи сторін у справі та відсутність будь яких об'єктів на території села Тернова Балка, яке входить до території Мар'ївської сільської ради та відсутність будь яких доказів про межі цього села та належність земель до комунальної власності."

2. З постанови Верховного Суду у складі Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 21.10.2019 у справі №357/7270/17 вбачається, що судом касаційної інстанції було враховано вищевказану правову позицію, викладену в постанові Верховного Суду України від 27.09.2017 у справі №391/1055/14-ц.

При цьому, під час розгляду справи №357/7270/17 суд касаційної інстанції погодився з висновками суду апеляційної інстанції, який встановив, що у матеріалах справи є рішення Фурсівської сільської ради № 35-741 від 04 березня 2014 року про затвердження Генерального плану сіл Фурси та Чмирівка та розпорядження Білоцерківської районної державної адміністрації Київської області № 147 від 20 березня 2014 року, яким зазначений Генеральний план було погоджено.

Відповідно до листа Головного управління Держгеокадастру у Київській області вбачається, що межі с. Фурси внесені до даних Національної кадастрової системи лише 25 грудня 2015 року на підставі документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж в натурі на місцевості адміністративно-територіальної одиниці с. Фурси.

Дані обставини свідчать, що саме на дату передачі спірної земельної ділянки у власність ОСОБА_1 вона не знаходилася в межах с. Фурси, в зв'язку із чим у позивача було відсутнє право розпорядження цією земельною ділянкою, яке могло б бути порушене внаслідок передачі її у власність відповідача.

3. Отже в даних постановах фактично зроблено правовий висновок, що межі населеного пункту вважаються встановленими, а органи місцевого самоврядування набувають права розпоряджатися земельними ділянками такого населеного пункту, тільки, якщо межі населеного пункті були встановлені/змінені у порядку, передбаченому законодавством, яке діяло на час утворення населеного пункту, його розбудови або фактичного встановлення/зміни меж.

4. Разом з тим, у постанові від 03.03.2020 у справі №367/6388/16-а, на яку також посилається скаржник, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, з урахуванням положень статті 173, частини 1 статті 174 Земельного кодексу України, зазначив, що законом регламентований порядок встановлення меж населених пунктів.

Судам необхідно встановити, чи були встановлені межі населених пунктів у встановленому законом порядку, після чого з'ясувати, у межах якого з них перебуває спірна земельна ділянка.

Водночас, у разі якщо межі населених пунктів не встановлені у порядку, визначеному Земельним кодексом України, судам належить виходити з фактичних меж населених пунктів. Так, відсутність реалізації компетентними органами своїх повноважень щодо встановлення меж міста не свідчить про фактичну відсутність таких меж.

Проте, судами попередніх інстанцій не було з'ясовано на підставі належних та допустимих доказів питання, в межах якого населеного пункту розташовані спірні земельні ділянки.

5. Колегія суддів Касаційного господарського суду у даній справі, що переглядається, вважає за необхідне відступити від вказаного висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 03.03.2020 у справі №367/6388/16-а, оскільки даний висновок повністю суперечить правовим висновкам, викладеним у вищевказаних постановах Верховного Суду України від 27.09.2017 у справі №391/1055/14-ц та Верховного Суду у складі Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 21.10.2019 у справі №357/7270/17, з якими колегія суддів у даній справі, що переглядається, повністю погоджується.

6. Разом з тим, вищевказані правові висновки, як і спірні правовідносини в даній справі, що переглядається, свідчать про наявність трьох виключних правових проблем, які вимагають формування єдиної правозастосовчої практики для судів різних юрисдикцій, оскільки з вказаного вбачається, що спори, пов'язані з з'ясуванням меж населених пунктів, розглядаються судами господарської, цивільної та адміністративної юрисдикції.

7. Так, відповідно до п.8. Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності", який набрав чинності з 01 січня 2013 року:

"У разі якщо межі сіл, селищ, міст не встановлені відповідно до вимог статей 174, 175 та 176 Земельного кодексу України, визначення меж земель державної та комунальної власності здійснюється з урахуванням меж населених пунктів, зазначених у Державному земельному кадастрі."

8. У даній справі №925/642/19, що переглядається, судом першої інстанції встановлено, що у своєму листі від 18 жовтня 2004 року №14-22-6/8940 Державний комітет України по земельних ресурсах зазначав, що Уманським БТІ у 1966 році на замовлення Уманської міської ради була підготовлена технічна документація по встановленню меж міста Умань, яка затверджена рішенням виконкому обласної ради від 15 липня 1966 року №470, але не була подана на затвердження Верховною Радою УРСР, як це було передбачено чинним на той час законодавством.

Крім того в листі Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 28 травня 2019 року №18-28-0.21-4680/2-19 вказано, що за інформацією Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області відомості про межі м. Умань та с. Родниківка в порядку, передбаченому Законом України "Про Державний земельний кадастр" та Порядком ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2012 року №1051, до Державного земельного кадастру не внесені.

9. Відповідно до частини 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України:

"Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування."

10. Отже в наведених постановах Верховного Суду України від 27.09.2017 у справі №391/1055/14-ц та Верховного Суду у складі Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 21.10.2019 у справі №357/7270/17 фактично зроблено правовий висновок, що допустимими доказами, які підтверджують встановлені межі населеного пункту, є лише рішення відповідного компетентного органу або інші правові документи, виготовлені та/або прийняті компетентними органами відповідно до законодавства, що діяло на час утворення населеного пункту, його розбудови або фактичного встановлення/зміни меж.

11. Разом з тим, враховуючи наявність населених пунктів без таких встановлених меж, в т. ч. не внесених меж у Державний земельний кадастр, як в даній справі, що переглядається, першою правовою проблемою є визначення:

- чи відсутність рішення або інших правових документів компетентних органів щодо встановлення меж населеного пункту та відсутність таких даних у Державному земельного кадастру дійсно свідчить про фактичну відсутність таких меж;

- якщо ні, які саме докази є допустимими щодо встановлення таких меж.

12. По-друге, відповідно до п. п. "г" п.4, п. п.6,7 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності", який набрав чинності з 01 січня 2013 року:

"4. У державній власності залишаються:

г) усі інші землі, розташовані за межами населених пунктів, крім земельних ділянок приватної власності та земельних ділянок, зазначених у підпункті "а" пункту 3 цього розділу.

6. У разі якщо відомості про земельні ділянки, зазначені у пунктах 3 і 4 цього розділу, не внесені до Державного реєстру земель, надання дозволу на розроблення документації із землеустрою, що є підставою для державної реєстрації таких земельних ділянок, а також її затвердження здійснюються:

у межах населених пунктів - сільськими, селищними, міськими радами;

за межами населених пунктів - органами виконавчої влади, які відповідно до закону здійснюють розпорядження такими земельними ділянками.

7. З дня набрання чинності Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності" землі державної та комунальної власності в Україні вважаються розмежованими."

13. В даній справі, що переглядається, суди в позові відмовили з тих підстав, що матеріали справи не містять доказів того, що саме Родниківська сільська рада є власником або землекористувачем спірної землі з кадастровим номером 7110800000:02:007:0032, і що остання є комунальною власністю саме територіальної громади села Родниківка та знаходиться в адміністративних межах села.

14. Даний факт позивачем і не заперечується, проте, за доводами позивача, спірна земельна ділянка знаходиться в адміністративних межах Родниківської сільської ради.

З рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень частини 1 статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес) справа N1-10/2004 від 1 грудня 2004 року N 18-рп/2004 випливає, що, поняття "охоронюваний законом інтерес", що вживається в частині 1 статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (1501-06) та інших законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції (254к/96-ВР) і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загально-правовим засадам.

З урахуванням викладеного, позивач вказує, що, якщо спірна земельна ділянка буде визнана такою, що знаходиться в адміністративних межах Родниківської селищної ради, а не міста Умані, то, незважаючи на те, що вона належить до державної власності і розпорядження нею здійснює відповідний орган державної влади, орендна плата за її оренду буде надходити саме до бюджету Родниківської сільської ради, тобто, в даному випадку майновим інтересом позивача є отримання орендної плати в бюджет сільської ради.

15. Вказані доводи позивача підтверджуються наступним.

Згідно зі статтею 8 Податкового кодексу України:

"8.1. В Україні встановлюються загальнодержавні та місцеві податки та збори.

8.3. До місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених статтею 8 Податкового кодексу України, рішеннями сільських, селищних, міських рад та рад об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, у межах їх повноважень і є обов'язковими до сплати на території відповідних територіальних громад."

Відповідно до підпункту 10.1.1. пункту 10.1. статті 10 Податкового кодексу України до місцевих податків належить податок на майно.

Згідно зі статтею 265 Податкового кодексу України:

265.1. Податок на майно складається з:

265.1.1. податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки;

265.1.2. транспортного податку;

265.1.3. плати за землю.

Відповідно до підпункту 14.1.147. пункту 14.1. статті 14 Податкового кодексу України плата за землю - обов'язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Згідно з п.19 ч.1 ст.64 Бюджетного кодексу України:

"До доходів загального фонду бюджетів міст республіканського Автономної Республіки Крим та обласного значення, міст Києва та Севастополя, районних бюджетів, бюджетів об'єднаних територіальних громад належать:

19) податок на майно, що зараховується до бюджетів місцевого самоврядування."

16. Крім того, позивач, обґрунтовуючи наявність порушення права та інтересу, вказує, що Родниківська сільська рада, виступаючи як представницький орган територіальної громади с. Родниківка, має діяти в її інтересах.

При цьому, у касаційній скарзі скаржник посилається на постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 14.11.2019 у справі №0740/885/18, в якій викладена така правова позиція:

"76. Касаційний суд наголошує, що територіальні громади мають власні типи соціальної поведінки, стосовно яких територія є умовою, що забезпечує стійку взаємодію соціальних суб'єктів, які формують територіальні соціальні мережі. При цьому, територія соціально-економічної активності одночасно є фактором зв'язку та умовою діяльності. Це стає можливим тоді, коли для господарюючого суб'єкта, яким є територіальна громада, мотивом економічної діяльності стає не лише максимальний прибуток, а й територіальний інтерес у будь-якій його формі.

77. Територія з її природними особливостями та природними ресурсами, якими вона володіє, а також соціально-економічною інфраструктурою, що функціонує на ній, є матеріальною основою життя територіальної громади.

78. Отже, територіальний інтерес є системою очікувань соціальних суб'єктів, що ґрунтується на рефлексії території, а також пов'язаних із нею проблем, їх життєвого простору, які є безпосередньою причиною відповідного типу територіальної поведінки або соціальної дії.

79. Соціальні інтереси територіальної громади детермінують: розвиток соціальної інфраструктури відповідної території; поліпшення соціально-психологічного клімату та оптимізацію соціальних взаємодій і відносин на відповідній території; інтерес у забезпеченні правопорядку та громадської безпеки."

17. Вищевикладене свідчить про наявність другої виключної проблеми, а саме можливості у спорі, що стосується саме земельних правовідносин, обґрунтовувати свої позовні вимоги не наявністю прав власності, користування чи інших титулів на спірну земельну ділянку (сервітут, суперфіцій емфітевзис тощо) або претендуванням на них, а іншими правами чи інтересами, які не витікають напряму із земельних правовідносин.

18. По-третє, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.05.2018 у справі № 911/4144/16 викладена така правова позиція:

"5.15. Таким чином, рішення суб'єкта владних повноважень у сфері земельних відносин може оспорюватися з точки зору його законності, а вимога про визнання рішення незаконним - розглядатися в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо за результатами реалізації рішення у фізичної чи юридичної особи виникло право цивільне й спірні правовідносини, на яких ґрунтується позов, мають приватноправовий характер. У такому випадку вимогу про визнання рішення незаконним можна розглядати як спосіб захисту порушеного цивільного права за статтею 16 ЦК України та пред'являти до суду для розгляду в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо фактично підґрунтям і метою пред'явлення позовної вимоги про визнання рішення незаконним є оспорювання цивільного права особи (зокрема, права власності на землю), що виникло в результаті та після реалізації рішення суб'єкта владних повноважень.

5.16. Ураховуючи, що позивач звернувся до господарського суду з позовом про визнання недійсним наказу ГУ Держгеокадастру № 10-3623/15-16-сг від 12 березня 2016 року про надання земельної ділянки у власність ОСОБА_8 та скасування в Поземельній книзі запису про надання земельної ділянки за кадастровим номером НОМЕР_1 у приватну власність, такий спір є приватноправовим і за суб'єктним складом сторін підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства, оскільки його вирішення впливає на права та обов'язки цієї фізичної особи. При цьому доводи суду апеляційної інстанції, що власник спірної земельної ділянки (фізична особа) не був зазначений позивачем під час подання позову як відповідач, оскільки спірна земельна ділянка не була виділена в натурі на місцевості й знаходиться у володінні та користуванні ПАТ "Обухівське", не можуть бути підставою для розгляду спору господарськими судами, адже предмет спору безпосередньо стосується прав і обов'язків такої фізичної особи."

19. У даній справі №925/642/19, що переглядається, позов про визнання незаконним та скасування рішення фактично пред'явлено не з підстав оспорювання цивільного права особи (оренди земельної ділянки), що виникло в результаті та після реалізації рішення суб'єкта владних повноважень, а з підстав оспорювання сільською радою права саме Уманської міської ради щодо розпорядження спірною земельною ділянкою, тобто, оспорюється фактично її повноваження і компетенцію в спірних правовідносинах.

При цьому, як зазначено вище, свої позовні вимоги позивач обґрунтовує не порушенням його будь-яких прав на земельну ділянку, а майновим інтересом отримання орендної плати в бюджет сільської ради та територіальними інтересами територіальної громади села Родниківка.

Зазначене вказує на можливість віднесення даної справи до адміністративної юрисдикції.

20. Крім того, відповідно до рішення Уманської міської ради від 08.04.2014 за №5.16-52/6 "Про затвердження документації із землеустрою, надання земельних ділянок у власність та у користування" затверджено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельних ділянок в натурі (на місцевості): для обслуговування оздоровчої бази "Зміна" площею 5,7708 га за адресою: АДРЕСА_1 (кадастровий номер undefined) за рахунок земель комунальної власності Уманської міської ради, які перебували в користуванні ОСОБА_2 та віднесені до категорії земель рекреаційного призначення, та надано в користування на умовах оренди вказану земельну ділянку строком на 10 років ОСОБА_1, без зазначення про наявність статусу фізичної-особи підприємця у даної особи на момент прийняття спірного рішення.

Оскільки вирішення даного спору прямо впливає на права та обов'язки вказаної фізичної особи, то, з урахуванням наведеної позиції Великої Палати Верховного Суду, зазначене може свідчити про те, що дана справа може бути віднесена і до цивільної юрисдикції.

21. Отже третьою виключною правовою проблемою даної справи є балансування компетенції її розгляду між трьома судовими юрисдикціями: господарською, цивільною та адміністративною.

22. Відповідно до частин 3, 5 статті 302 Господарського процесуального кодексу України:

"3. Суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об'єднаної палати передає справу на розгляд Великої Палати, якщо така колегія (палата, об'єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об'єднаної палати) іншого касаційного суду.

5. Суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики."

З огляду на викладене, колегія суддів вбачає правові підстави та вважає за необхідне передати справу №925/642/19 на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Керуючись статтями 234, 235, 300, 301, 302, 303 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд -

УХВАЛИВ:

Справу №925/642/19 разом із касаційною скаргою Родниківської сільської ради на рішення Господарського суду Черкаської області від 14.11.2019 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 13.02.2020 у даній справі передати на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає.

Головуючий І. Кушнір

Судді Є. Краснов

Г. Мачульський
logo

Юридичні застереження

Protocol.ua є власником авторських прав на інформацію, розміщену на веб - сторінках даного ресурсу, якщо не вказано інше. Під інформацією розуміються тексти, коментарі, статті, фотозображення, малюнки, ящик-шота, скани, відео, аудіо, інші матеріали. При використанні матеріалів, розміщених на веб - сторінках «Протокол» наявність гіперпосилання відкритого для індексації пошуковими системами на protocol.ua обов`язкове. Під використанням розуміється копіювання, адаптація, рерайтинг, модифікація тощо.

Повний текст