ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 грудня 2016 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого Волкова О.Ф., суддів:Гриціва М.І., Кривенди О.В., Прокопенка О.Б., Самсіна І.Л., -

розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_6 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області (далі - ГУ МВС), Лозівського міського відділу ГУ МВС, третя особа - начальник ГУ МВС, про скасування наказів про притягнення до дисциплінарної відповідальності, поновлення на роботі та стягнення грошового забезпечення,

в с т а н о в и л а:

У квітні 2014 року позивач звернувся до суду з позовом, у якому просив: скасувати накази начальника ГУ МВС від 27 вересня 2011 року №№ 1274, 210 о/с в частині притягнення його до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення з органів внутрішніх справ (далі - накази №№ 1274, 210 о/с); поновити його на посаді оперуповноваженого сектору боротьби з незаконним обігом наркотиків Лозівського міського відділу ГУ МВС та виплатити грошове утримання за час вимушеного прогулу з 27 вересня 2011 року та на момент постановлення рішення судом із розрахунку 62 грн 46 коп. за кожен день вимушеного прогулу, з 1 жовтня 2011 року по 20 серпня 2014 року в сумі 65 832 грн 84 коп.

На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що з 12 вересня 2008 року він проходив службу в органах внутрішніх справ (далі - ОВС).

З травня 2010 року проходив службу на посаді оперуповноваженого сектору боротьби з незаконним обігом наркотиків Лозівського міського відділу ГУ МВС.

12 січня 2011 року в.о. начальника ГУ МВС видав наказ № 16, яким ОСОБА_6 було притягнуто до дисциплінарної відповідальності у вигляді попередження про неповну посадову відповідність.

27 вересня 2011 року на підставі постанови слідчого прокурора Харківської області, у порядку статті 115 Кримінально процесуального кодексу України за підозрою у скоєнні злочину, передбаченого частиною третьою статті 365 Кримінального кодексу України, ОСОБА_6 затримано та з 8 жовтня 2011 року він знаходився у Харківському слідчому ізоляторі.

27 вересня 2011 року наказом № 1274 ОСОБА_6 притягнуто до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення з ОВС.

Наказом № 210 о/с ОСОБА_6 звільнено за пунктом 64 «є» Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 липня 1991 року № 114 (далі - Положення), - за порушення дисципліни.

Зазначає, що накази про звільнення та про притягнення його до дисциплінарної відповідальності є неправомірними та такими, що порушують його права та інтереси, оскільки він не був ознайомлений з матеріалами службового розслідування та наказом про звільнення, тобто вони винесені з порушенням вимог чинного законодавства.

Харківський окружний адміністративний суд постановою від 20 серпня 2014 року позов задовольнив частково: скасував накази №№ 1274, 210 о/с; зобов'язав ГУ МВС поновити позивача на посаді оперуповноваженого сектору боротьби з незаконним обігом наркотиків Лозівського міського відділу ГУ МВС та виконати вимоги пункту 24 Положення, а саме виплатити ОСОБА_6 грошове забезпечення за час вимушеного прогулу за один рік. В іншій частині позову відмовив.

Харківський апеляційний адміністративний суд постановою від 7 жовтня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 9 березня 2016 року, скасував постанову суду першої інстанції в частині зобов'язання Лозівського міського відділу ГУ МВС виконати вимоги пункту 24 Положення щодо виплати ОСОБА_6 грошового забезпечення за час вимушеного прогулу за один рік. В іншій частині рішення залишив без змін.

Не погоджуючись із рішенням суду касаційної інстанції, ОСОБА_6 із підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), звернувся із заявою про його перегляд Верховним Судом України, у якій просить скасувати ухвалу Вищого адміністративного суду України від 9 березня 2016 року та направити її на новий касаційний розгляд.

На обґрунтування заяви додав копію рішення Вищого адміністративного суду України від 24 грудня 2015 року (К/800/1841/15, К/800/2943/15).

Перевіривши наведені у заяві доводи, колегія суддів вважає, що заява не підлягає задоволенню з таких підстав.

За правилами пункту 1 частини першої статті 237 КАС однією із підстав перегляду Верховним Судом України судових рішень в адміністративних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи, перевірка правильності встановлення яких не належить до компетенції Верховного Суду України.

У справі, яка розглядається, суд касаційної інстанції, погоджуючись із висновком суду апеляційної інстанції, виходив із того, що, враховуючи той факт, що стосовно позивача обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою і з дня звільнення з ОВС по день розгляду справи у суді він перебував у слідчому ізоляторі, підстав для виплати йому грошового забезпечення за час вимушеного прогулу немає.

Крім того, суд зазначив, що у разі визнання незаконним тримання під вартою позивача кошти можуть бути стягнуті за правилами цивільного судочинства.

Натомість у рішенні Вищого адміністративного суду України від 24 грудня 2015 року, наданому на підтвердження наведених у заяві доводів, суд касаційної інстанції виходив із того, що факт незаконного звільнення є підставою для виплати грошового забезпечення за час вимушеного прогулу на підставі Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100. Крім того, суди встановили, що позивачу змінена міра запобіжного заходу з утримання під вартою на заставу.

Аналіз рішення, про перегляд якого подано заяву, та рішення, наданого для порівняння, не дає підстав для висновку про наявність неоднакового застосування судом норм матеріального права, оскільки прийняття різних за змістом судових рішень зумовлено різними фактичними обставинами, які були встановлені під час розгляду цих справ, перевірка правильності встановлення яких не належить до компетенції Верховного Суду України.

На думку колегії суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України, у справі, що розглядається, і справі, рішення в якій надане на підтвердження наведених у заяві доводів, різне матеріально-правове регулювання спірних правовідносин, що не дає підстав для висновку про подібність правовідносин та неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права.

За таких обставин у задоволенні заяви ОСОБА_6 слід відмовити.

Керуючись пунктом 6 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VІІІ «Про судоустрій і статус суддів», статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

У задоволенні заяви ОСОБА_6 відмовити.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий О.Ф. Волков Судді:М.І. ГрицівО.В. Кривенда О.Б. ПрокопенкоІ.Л. Самсін