П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 квітня 2016 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого Маринченка В.Л.,суддів:Волкова О.Ф., Гриціва М.І., Коротких О.А., Кривенди О.В., Панталієнка П.В., Прокопенка О.Б., Самсіна І.Л., Терлецького О.О., -розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_10 до управління Пенсійного фонду України в м. Марганці Дніпропетровської області (далі - управління ПФУ, ПФУ відповідно) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и л а:

У липні 2014 року ОСОБА_10 звернулася до суду з позовом, у якому просила визнати протиправною відмову управління ПФУ призначити їй пенсію за вислугу років як педагогічному працівнику відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України від 5 листопада 1991 року № 1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 1788-ХІІ) та зобов'язати управління ПФУ призначити таку пенсію з 26 червня 2014 року.

На обґрунтування позову ОСОБА_10 зазначила, що її стаж як педагогічного працівника складає понад 25 років, а управління ПФУ безпідставно відмовило їй у призначенні пенсії, не врахувавши до спеціального стажу періоди роботи на посадах концертмейстера та викладача фортепіано, адже зазначені посади включені до посад педагогічних працівників відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 14 червня 2000 року № 963 «Про затвердження переліку посад педагогічних та науково-педагогічних працівників» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - постанова № 963).

Управління ПФУ зазначило, що періоди роботи на посадах викладача фортепіано та концертмейстера не можуть бути зараховані до стажу, що дає право на призначення пенсії за вислугу років на підставі пункту «е» статті 55 Закону № 1788-ХІІ, оскільки вони не передбачені Переліком закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 4 листопада 1993 року № 909 (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Перелік).

Марганецький міський суд Дніпропетровської області постановою від 1 жовтня 2014 року позов задовольнив.

У своєму рішенні суд першої інстанції зазначив, що стаж ОСОБА_10 як працівника освіти становить понад 25 років, що дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону № 1788-ХІІ, оскільки за клопотанням Міністерства соціального захисту населення України від 1 лютого 1995 року № 01-3/133-02-2 Кабінет Міністрів України погодився поширити на викладачів музичних, художніх, хорових, хореографічних шкіл, шкіл мистецтв та інших шкіл естетичного виховання порядок призначення пенсії за вислугу років, передбачений Переліком, без внесення змін до нього, зазначене передбачено постановою № 963; зобов'язав управління ПФУ призначити ОСОБА_10 пенсію за вислугу років з 24 червня 2014 року.

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд постановою від 19 січня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 3 червня 2015 року, скасував постанову суду першої інстанції, у задоволенні позову відмовив.

У заяві про перегляд судових рішень Верховним Судом України ОСОБА_10, посилаючись на неоднакове застосування касаційним судом одних і тих самих норм матеріального права, просить скасувати ухвалу Вищого адміністративного суду України від 3 червня 2015 року та прийняти нове судове рішення.

На обґрунтування заяви ОСОБА_10 додала ухвалу Вищого адміністративного суду України від 12 квітня 2012 року (№ К-36956/09).

Перевіривши наведені у заяві доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку про відсутність підстав для її задоволення з огляду на нижченаведене.

За правилами пункту 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України одним із мотивів перегляду Верховним Судом України судових рішень в адміністративних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи, перевірка правильності встановлення яких не належить до компетенції Верховного Суду України.

У справі, що розглядається, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що стаж роботи позивача як працівника освіти становить понад 25 років, що дає ОСОБА_10 право на призначення пенсії за вислугу років. Водночас погодився з висновками суду апеляційної інстанції щодо відмови у задоволенні позову, зазначивши, що умови призначення пенсії за вислугу років, встановлені статтею 7 Закону № 1788-ХІІ та абзацом другим пункту 11 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління ПФУ від 25 листопада 2005 року № 22-1 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин), не дотримано, оскільки на час звернення до відповідача із заявою ОСОБА_10 продовжувала працювати в дитячій музичній школі м. Марганця на посаді концертмейстера. Отже, управління ПФУ, відмовляючи у призначенні пенсії за вислугу років, діяло відповідно до вимог Закону № 1788-ХІІ, однак, мотивуючи рішення про відмову в призначенні зазначеної пенсії відсутністю встановленого пунктом «е» статті 55 зазначеного Закону спеціального стажу роботи, що дає право на пенсію за вислугу років, відповідач порушив вимоги цього Закону.

Водночас у справі, на рішення в якій посилається ОСОБА_10 на підтвердження неоднакового застосування норм матеріального права, касаційний суд залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій про задоволення позову у справі про визнання неправомірними дій пенсійного органу щодо відмови у призначенні пенсії за вислугу років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону № 1788-ХІІ, зобов'язання призначити таку пенсію, виходячи з того, що стаж роботи позивача на посаді викладача по класу баяна в Брошнівській дитячій школі мистецтв ім. В. Івасюка належить до стажу працівників освіти, оскільки відповідно до постанови № 963 до посад педагогічних працівників включена зазначена посада. Отже, оскільки спеціальний стаж позивача як працівника освіти становить понад 25 років, то він має право на призначення пенсії на пільгових умовах.

Аналіз викладених у вищезгаданих судових рішеннях висновків суду касаційної інстанції свідчить про те, що в обох справах встановлено наявність у позивачів спеціального стажу, що дає їм право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону № 1788-ХІІ. Однак у справі, що розглядається, суди апеляційної та касаційної інстанцій, відмовляючи в задоволенні позову, виходили з того, що позивач не дотримала установлених статтею 7 Закону № 1788-ХІІ умов для призначення пенсії за вислугу років, а в наданому на обґрунтування заяви рішенні Вищого адміністративного суду України обставини дотримання умов щодо призначення цього виду пенсії не досліджувалися.

Отже, наведені рішення суду касаційної інстанції ухвалені за різних фактичних обставин справ, установлених судами, тому підстав для висновку про неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах немає.

Ураховуючи те, що обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України, керуючись частиною першою статті 244 Кодексу адміністративного судочинства України,

п о с т а н о в и л а:

У задоволенні заяви ОСОБА_10 відмовити.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий В.Л. Маринченко Судді: О.Ф. Волков М.І. Гриців О.А. Коротких О.В. Кривенда П.В. Панталієнко О.Б. Прокопенко І.Л. Самсін О.О. Терлецький