П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 травня 2016 року м. Київ

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

головуючого Яреми А.Г., суддів:Гуменюка В.І.,Лященко Н.П.,Охрімчук Л.І., Романюка Я.М.,Сімоненко В.М., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_7, ОСОБА_8 до ОСОБА_9, ОСОБА_10 про поділ будинку та усунення перешкод у користуванні спадковим майном та за зустрічним позовом ОСОБА_10 до ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 про припинення права власності на частку в спільному майні, стягнення компенсації вартості частки у спільному майні та визнання права власності на частини домоволодіння за заявою

ОСОБА_9 про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 березня 2015 року,

в с т а н о в и л а:

У лютому 2004 року ОСОБА_7 та ОСОБА_8 звернулися до суду із зазначеною позовною заявою, посилаючись на те, що згідно зі свідоцтвом про право на спадщину від 12 січня 2002 року їм належить по 1/6 частині домоволодіння на АДРЕСА_1, що разом складає 1/3 частину зазначеного домоволодіння. ОСОБА_9 та ОСОБА_10 належать по 1/3 частині цього домоволодіння, що разом складає 2/3 його частини. Оскільки між ними та відповідачами виникають спори з приводу користування й володіння житловим будинком та господарськими будівлями, угоди про спосіб виділення частки позивачів зі спільного з відповідачами майна не досягнуто, а відповідачі перешкоджають у користуванні спадковим майном, ОСОБА_7 та

ОСОБА_8 запропонувавши варіант поділу будинку, просили виділити свою частку зі спільного майна та усунути перешкоди в користуванні домоволодінням.

У лютому 2004 року ОСОБА_10 звернулася до суду із зустрічною позовною заявою, посилаючись на те, що згідно зі свідоцтвом про право на спадщину від 12 січня 2002 року вона є власником 1/3 частини домоволодіння,

ОСОБА_9 - 1/3 його частини, а ОСОБА_7 й ОСОБА_8 по 1/6 частині домоволодіння. Відповідно до висновку судової будівельно-технічної експертизи від 29 липня 2004 року поділити спірне домоволодіння з дотриманням ідеальних часток власності сторін неможливо. Уточнивши свої позовні вимоги, ОСОБА_10 просила: припинити її право власності на 1/3 частину спірного домоволодіння; у рахунок компенсації вартості її частки у спільному майні стягнути із ОСОБА_7, ОСОБА_11 та ОСОБА_9 на її користь по 28 тис. 70 грн з кожної; визнати за ОСОБА_7, ОСОБА_11 та

ОСОБА_9 право власності по 1/9 частині домоволодіння за кожною.

Під час розгляду справи в суді першої інстанції сторони уклали мирову угоду, яку просили затвердити.

Києво-Святошинський районний суд Київської області ухвалою

від 19 жовтня 2005 року постановив затвердити мирову угоду та закрити провадження у справі.

Апеляційний суд Київської області ухвалою від 8 грудня 2014 року зазначену ухвалу місцевого суду скасував та направив справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 18 березня 2015 року скасувала зазначену ухвалу апеляційного суду та залишила в силі ухвалу суду першої інстанції.

У заяві ОСОБА_9 про перегляд судового рішення порушується питання про скасування ухвали касаційного суду та залишення в силі ухвали суду апеляційної інстанції з передбаченої пунктом 2 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) підстави неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм процесуального права - при оскарженні судового рішення, яке перешкоджає подальшому провадженню у справі або яке прийнято з порушенням правил підсудності або встановленої законом компетенції судів щодо розгляду цивільних справ, а саме статті 324 цього Кодексу.

На підтвердження зазначеної підстави подання заяви ОСОБА_9 посилається на ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від:

30 січня 2015 року у справі за скаргою фізичної особи на дії та рішення старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень

ДВС України (№ 6-3206ск15);

18 червня 2015 року у справі за позовом фізичної особи до фізичних осіб про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням

(№ 6-3604св15);

6 липня 2015 року у справі за заявою фізичної особи про зупинення стягнення за виконавчим листом (№ 6-2939ск15);

13 липня 2015 року у справі за заявою фізичної особи про поновлення пропущеного строку для пред'явлення до виконання виконавчого листа

(№ 6-21980ск15);

15 липня 2015 року у справі за позовом фізичної особи до

публічного акціонерного товариства «Брокбізнесбанк», уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Брокбізнесбанк» про захист прав споживача та стягнення процентів за договором банківського вкладу (№ 6-22461ск15);

20 липня 2015 року у справі за позовом фізичної особи до товариства з обмеженою відповідальністю Агропромислової організації «Агросвіт» про усунення перешкод у виконанні посадових обов'язків (№ 6-23285ск15);

12 серпня 2015 року у справі за позовом публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» до фізичних осіб про стягнення заборгованості за кредитним договором (№ 6- 25597ск15);

2 листопада 2015 року у справі за позовом публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «ПриватБанк» до публічного акціонерного товариства «Акцент-Банк», фізичної особи про стягнення заборгованості

(№ 6-32469ск15);

10 листопада 2015 року у справі за позовом фізичної особи до фізичної особи про стягнення боргу (№ 6-33593ск15);

Так, постановляючи ухвали від 30 січня, 12 серпня та 2 листопада

2015 року у справах № 6-3206ск15, 6-25597ск15, 6-32469ск15 та повертаючи касаційні скарги, суд касаційної інстанції виходив з того, що оскаржувані ухвали апеляційного суду, якими скасовано ухвали місцевого суду та передано справи для продовження розгляду у суді першої інстанції, не підлягають оскарженню в касаційному порядку, оскільки вони не перешкоджають подальшому провадженню у справі відповідно до пункту 2 частини першої статті 324 ЦПК України.

Постановляючи ухвали від 6, 13, 15 та 20 липня 2015 року у справах

№ 6-2939ск15, 6-21980ск15, 6-22461ск15, 6-23285ск15 і відмовляючи у прийнятті касаційних скарг, суд касаційної інстанції виходив з того, що оскаржувані ухвали апеляційного суду, якими скасовано ухвали місцевого суду та направлено справи на новий розгляд до суду першої інстанції, не перешкоджають подальшому провадженню у справах й не підлягають оскарженню в касаційному порядку відповідно до вимог статті 324 ЦПК України.

Постановляючи ухвалу від 18 червня 2015 року у справі № 6-3604св15 та закриваючи касаційне провадження, суд касаційної інстанції керувався тим, що оскаржувана ухвала апеляційного суду, якою скасовано ухвалу місцевого суду про закриття провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 205 ЦПК України та направлено справу на новий розгляд до суду першої інстанції, не перешкоджає подальшому провадженню у справі й не підлягає оскарженню в касаційному порядку з огляду на положення статті 324 цього Кодексу.

Постановляючи ухвалу від 10 листопада 2015 року у справі № 6-33593ск15 та відмовляючи у прийнятті касаційної скарги, касаційний суд керувався тим, що оскаржувана ухвала апеляційного суду, якою скасовано ухвалу місцевого суду про визнання мирової угоди й закриття провадження у справі та направлено справу на новий розгляд до суду першої інстанції, не підлягає перегляду в касаційному порядку відповідно до вимог статей 293, 324 ЦПК України.

Натомість у справі, яка переглядається, суд касаційної інстанції переглянув ухвалу апеляційного суду по суті спору, якою скасовано ухвалу місцевого суду про визнання мирової угоди й закриття провадження у справі та направлено справу для продовження розгляду до суду першої інстанції, постановив скасувати зазначену ухвалу апеляційного суду та залишити в силі ухвалу суду першої інстанції.

Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм процесуального права, зокрема пункту 2 частини першої статті 324 ЦПК України.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи заявника, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Суди у справі, яка переглядається, встановили, що ОСОБА_10 є власницею 1/3 частини домоволодіння на АДРЕСА_1, ОСОБА_9 - 1/3 його частини, а ОСОБА_7 й ОСОБА_8 по 1/6 частині домоволодіння кожна.

Оскільки між сторонами виникають спори з приводу користування й володіння житловим будинком та господарськими будівлями, угоди про спосіб виділення частки зі спільного майна сторін не досягнуто, а поділити спірне домоволодіння з дотриманням ідеальних часток власності сторін неможливо, ОСОБА_7, ОСОБА_8 й ОСОБА_10 звернулися до суду із вищезазначеними позовними вимогами.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції норми процесуального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого.

Реалізація права особи на судовий захист здійснюється, зокрема, шляхом оскарження судових рішень у судах касаційної інстанції.

Однією з основних засад судочинства є забезпечення касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, установлених законом.

Порядок та підстави касаційного оскарження судових рішень урегульовано у главі 2 розділу V ЦПК України.

Особливість касаційного провадження полягає перш за все у специфічних об'єктах оскарження.

За змістом пункту 2 частини першої статті 324 ЦПК України сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права, свободи чи обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку ухвали суду першої інстанції, вказані у пунктах 1, 3, 4, 13 - 18, 20, 24 - 29, 31 - 33 частини першої статті 293 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку та ухвали апеляційного суду, якщо вони перешкоджають подальшому провадженню у справі.

Отже, у касаційному порядку можуть бути оскаржені ухвали апеляційного суду, якщо вони перешкоджають подальшому провадженню у справі.

Проте ОСОБА_8 оскаржила в касаційному порядку ухвалу апеляційного суду про направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції, яка подальшому провадженню у справі не перешкоджає, отже, не може бути предметом касаційного перегляду.

Саме до такого висновку дійшов Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ в ухвалі від 10 листопада 2015 року

(№ 6-33593ск15), відмовляючи у прийнятті касаційної скарги на ухвалу апеляційного суду, якою скасовано ухвалу місцевого суду про визнання мирової угоди й закриття провадження у справі та направлено справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

З огляду на викладене висновок суду касаційної інстанції про оскарження в касаційному порядку такої ухвали апеляційного суду є незаконним та не відповідає вимогам норм процесуального права, а саме пункту 2 частини першої статті 324 ЦПК України.

Відповідно до статті 360 <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_3380/ed_2016_02_21/pravo1/T041618.html?pravo=1>4 <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_1760/ed_2016_02_21/pravo1/T041618.html?pravo=1>ЦПК України <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_1760/ed_2016_02_21/pravo1/T041618.html?pravo=1> Верховний Суд України задовольняє заяву за наявності однієї з підстав, передбачених частиною першою статті 355 цього Кодексу <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_3339/ed_2016_02_21/pravo1/T041618.html?pravo=1>.

Ураховуючи наведене, постановлену у справі ухвалу касаційного суду необхідно скасувати, а провадження у справі в касаційному порядку закрити.

Керуючись статтями 355, 3603 , 3604 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

Заяву ОСОБА_9 про перегляд судового рішення задовольнити частково.

Ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

від 18 березня 2015 року скасувати, провадження у справі в касаційному порядку закрити.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України.

Головуючий Судді Верховного Суду України:А.Г. Ярема В.І. Гуменюк Н.П. Лященко Л.І. Охрімчук Я.М. Романюк В.М. Сімоненко