ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 вересня 2015 року Справа № 908/6125/14 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого Остапенка М.І.,суддів :Вовка І.В., Кондратової І.Д. розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "РИМ - 2000"на постановуХарківського апеляційного господарського суду від 30.06.2015 рокуу справі за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "РИМ - 2000"доПриватного акціонерного товариства "Запорізький електровозоремонтний завод"простягнення коштів

В С Т А Н О В И В:

у грудні 2014 року, товариство з обмеженою відповідальністю "РИМ 2000" звернулось до господарського суду з позовом в якому просило стягнути з приватного акціонерного товариства "Запорізький електровозоремонтний завод" 31666,70 грн - основного боргу, 728,37 грн - 3% річних, 5299,91 грн - інфляційних втрат, 6817 грн - на відшкодування витрат пов'язаних з наданням правової допомоги адвоката, а також 1830 грн - судового збору, мотивуючи свої вимоги неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором поставки № ЗЕРЗ-13-184/19 від 30.08.2013 року.

Рішенням господарського суду Запорізької області від 16.02.2015 року позовні вимоги задоволено. Стягнуто з відповідача 31666,70 грн - основного боргу, 5299,91 грн - втрат від інфляції, 728,37 - 3% річних, 1827 грн - на відшкодування коштів зі сплати судового збору, 6817 грн - витрат за послуги адвоката.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 30.06.2015 року апеляційну скаргу позивача залишено без задоволення, а рішення місцевого господарського суду - без змін.

Постановлені судами рішення оскаржено у касаційному порядку і ухвалою Вищого господарського суду України від 21.09.2015 року порушено касаційне провадження у справі за касаційною скаргою позивача, у якій він посилається на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права і просить змінити мотивувальну частину судового рішення господарського суду Запорізької області від 16.02.2015 року в частині обґрунтування судових витрат на послуги адвоката, шляхом виключення посилань суду на ст. 2 та ч. 1 ст. 12 Закону України "Про адвокатуру" від 19.12.1992 року № 2887-ХІІ, внісши в мотивувальну частину рішення посилання на приписи ст. 69 Закону України "Про Конституційний Суд України" від 16.10.1996 року № 422/96-ВР та рішення Конституційного суду України від 11.07.2013 року № 6-рп/2013 у справі за конституційним зверненням Приватного малого підприємства-фірми "Максима" щодо офіційного тлумачення положень частини першої статті 59 Конституції України, частини першої статті 44 Господарського процесуального кодексу України, виключити з мотивувальної частини постанови Харківського апеляційного господарського суду від 30.06.2015 року в частині обґрунтування судових витрат на послуги адвоката по наданню правової допомоги посилання на ст. 33 Правил адвокатської етики (схвалених Вищою кваліфікаційною комісією адвокатури при КМ України 01.10.1999 року; протокол № 6/VI 1-2 жовтня 1999 року), стягнути з відповідача витрати товариства з обмеженою відповідальністю "РИМ 2000" з оплати послуг адвоката, пов'язаних з наданням правової допомоги на стадії апеляційного та касаційного провадження та витрати на відшкодування сум судового збору, сплачених при поданні апеляційної та касаційної скарг.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача, перевіривши матеріали справи та обговоривши наведені у касаційній скарзі доводи, судова колегія вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За приписами ст. 692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

З матеріалів справи вбачається, що 30.08.2013 року сторони уклали договір поставки № ЗЕРЗ -13-184/19 за умовами якого (п.1.1) постачальник (позивач) зобов'язався у 2013 році поставити (передати у власність) покупцю (відповідач) товар зазначений у специфікації № 1 - додатку до договору, а покупець зобов'язався прийняти та оплатити цей товар.

Ціна договору - 68435,16 грн, в тому числі ПДВ - 11405,86 грн (п. 3.1. договору).

За умовами договору, покупець здійснює оплату поставленого товару протягом 60 банківських днів від дати поставки, якою вважаться дата підписання уповноваженим представником покупця видаткової накладної (п. 4.2. договору).

Товар повинен бути поставлений не пізніше 20-ти днів від отримання постачальником письмової заявки замовника на постачання товару (п.5.1. договору).

Покупець зобов'язався приймати поставлені товари згідно з умовами договору та своєчасно і в повному обсязі сплачувати їх вартість, а постачальник забезпечити поставку у строки та відповідної якості (роз. VI. договору).

Розділом VII договору визначено, що у разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов'язань за договором сторони несуть відповідальність, передбачену законами та цим договором. Покупець, у разі порушення строків оплати отриманого товару сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, від суми заборгованості, за кожен день прострочення. Постачальник, за несвоєчасну поставку товару, сплачує покупцю пеню за весь період прострочення поставки товару у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості оплаченого, але не поставленого вчасно товару за кожен день прострочки. При цьому сплата штрафних санкцій не звільняє сторони від взятих на себе зобов'язань та відшкодування збитків за неналежне виконання зобов'язань за цим договором у повному обсязі.

Договір діє до 31.12.2013 року, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за договором (п. 10.1 договору).

Перевіряючи дотримання кожною із сторін своїх зобов'язань судами попередніх інстанцій встановлено, що на виконання умов договору № ЗЕРЗ -13-184/19, позивачем поставлено товар на загальну суму 32431,08 грн за видатковими накладними №№ 9235 від 19.09.2013 року, 9573 від 25.09.2013 року, 10783 від 15.10.2013 року, 11892 від 04.11.2013 року, 11895 від 04.11.2013 року, який відповідачем прийнятий без будь-яких зауважень, що підтверджується довіреностями на отримання матеріальних цінностей №№ 13391 від 19.09.2013 року, 13413 від 24.09.2013 року, 13528 від 15.10.2013 року, 13625 від 30.10.2013 року, 13625 від 30.10.2013 року та відповідними підписами уповноваженої особи у видаткових накладних.

Але, отримавши товар, відповідач, за нього у повному обсязі не розрахувався, сплатив лише 764,38 грн, про що свідчить платіжне доручення № 9907 від 31.10.2013 року і на час розгляду спору судом його борг становить 31666,7 грн, що ним і не оспорювалось, а тому, за таких обставин господарський суд першої інстанції і апеляційний господарський суд прийшли до правильного висновку, що позивач вправі вимагати сплати відповідачем боргу з урахуванням його відповідальності за порушення грошових зобов'язань, передбаченої договором та ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, правомірно задовольнили позов і підстави для зміни чи скасування судових рішень відсутні.

Що ж до вимог позивача про необхідність виключення з мотивувальних частин судових рішень посилання на Закон України "Про адвокатуру", Правила адвокатської етики та внесення до мотивувальної частини цих рішень додаткових обґрунтувань, то задоволенню вони не підлягають, оскільки посилання на Закон України "Про адвокатуру" відповідає змісту чинної редакції ст. 48 Господарського процесуального кодексу України, і це не вплинуло на визначення плати за послуги адвоката, розмір якої позивачем не оспорюється, адвокатська етика визначає норми, якими повинен керуватись адвокат у своїй професійній діяльності і його добропорядність по відношенню до клієнта, не може не враховуватись судом при визначенні плати за надані послуги, а доповнення мотивувальної частини судових рішень після їх прийняття, Господарський процесуальний кодекс України не передбачає.

За таких обставин, керуючись ст. ст. 1119, 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову Харківського апеляційного господарського суду від 30.06.2015 року та рішення господарського суду Запорізької області від 16.02.2015 року - без змін.

Головуючий М.І. Остапенко

Судді І.В. Вовк

І.Д. Кондратова