ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 березня 2016 року Справа № 910/22036/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючогоМачульського Г.М. (доповідач),суддівКоробенка Г.П., Полянського А.Г.,розглянувши у відкритому судовому засіданнікасаційну скаргуПриватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ВУСО"на постановуКиївського апеляційного господарського судувід25.01.2016у справі№910/22036/15Господарського судуміста Києваза позовомПриватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ВУСО"доПриватного акціонерного товариства "Українська транспортна страхова компанія"простягнення суми,

В С Т А Н О В И В:

Звернувшись у суд з даним позовом, Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія" "ВУСО" (далі - позивач) просило стягнути з Приватного акціонерного товариства "Українська транспортна страхова компанія" (далі - відповідач) 36265,50 грн. страхового відшкодування, 27131,37 грн. інфляційних витрат та 1856,99 грн. трьох відсотків річних.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач відповідно до приписів статті 993 Цивільного кодексу України та статті 27 Закону України "Про страхування" повинен відшкодувати позивачу суму виплаченого ним страхового відшкодування потерпілій у дорожньо-транспортній пригоді особі, винним в якій визнано особу, чию цивільно-правову відповідальність застраховано у відповідача, та згідно статті 625 Цивільного кодексу України і пункту 2 статті 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів" має сплатити йому суму інфляційних витрат та трьох відсотків річних від простроченої суми.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 30.09.2015 (суддя Сташків Р.Б.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 25.01.2016 (колегія суддів у складі: головуючий суддя Алданова С.О., судді Коршун Н.М., Сотніков С.В.), позов задоволено частково, постановлено стягнути з відповідача на користь позивача 36265,50 грн. страхового відшкодування, в іншій частині позову відмовлено.

У касаційній скарзі відповідач просить скасувати вказані судові рішення в частині відмови в задоволенні позову про стягнення інфляційних витрат та трьох відсотків річних в розмірі 1856,99 грн., і позов у цій частині задовольнити, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Учасники судового процесу відповідно до приписів статті 1114 Господарського процесуального кодексу України були належним чином повідомлені про день, час і місце розгляду касаційної скарги, однак не використали наданого законом процесуального права на участь своїх представників у судовому засіданні.

Переглянувши у касаційному порядку оскаржені судові рішення, колегія суддів Вищого господарського суду України, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, виходить з наступного.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 23.12.2012 по вул. Карпатській, в м. Коломия, Івано-Франківської області сталася дорожньо-транспортна пригода (далі - ДТП) за участю трьох автомобілів: "Мазда", д.р.н. НОМЕР_1, водій ОСОБА_4; "Мерседес", д.р.н. НОМЕР_2, водій ОСОБА_5; "Хонда", д.р.н. НОМЕР_3, водій ОСОБА_6

Судами також встановлено, і сторонами не оспорюється, що шкоду було заподіяно водієм автомобіля "Мазда", д.р.н. НОМЕР_1 ОСОБА_4 під час експлуатації цього автомобіля.

Дані обставини підтверджуються довідками ДАІ про ДТП, та постановою Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 10.10.2014 по справі №346/1462/13-п, копії яких наявні в матеріалах справи.

На момент скоєння ДТП цивільно-правова відповідальність водія ОСОБА_4 як особи, яка експлуатує автомобіль "Мазда", д.р.н. НОМЕР_1, на законних підставах, була застрахована відповідачем на підставі договору (полісу) № АВ/2743719 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних ТЗ (ліміт відповідальності за шкоду заподіяну майну третіх осіб - 50000 грн., франшиза - 0).

Внаслідок ДТП було пошкоджено автомобіль "Хонда", д.р.н. НОМЕР_3 (застрахований автомобіль), який відповідно до наявної в матеріалах справи копії реєстраційного талону належить ОСОБА_7 на праві власності, був під керуванням ОСОБА_6 на час ДТП, та який був застрахований позивачем на підставі договору добровільного страхування №124004-02-14-01 ВІД 18.06.2012.

За наслідками страхової події відповідно до умов договору добровільного страхування, позивачем було складено страхові акти, відповідно до яких позивач розрахував та виплатив страхове відшкодування в розмірі 35193,60 грн.

За вказаних обставин суди дійшли висновку, що у відповідача в зв'язку з настанням ДТП виник обов'язок відшкодувати позивачу шкоду в межах ліміту відповідальності відповідача, як страховика, за спірним страховим випадком (50000,00 грн.), не більше фактичної вартості відновлювального ремонту застрахованого автомобіля (36265,50 грн.), виходячи з суми, право на вимогу якої перейшло до позивача в зв'язку з виплатою страхового відшкодування (36265,50 грн.) і при цьому за мінусом франшизи (0 грн.), та отже в сумі 36265,50 грн.

Відповідачем не було у добровільному порядку виплачено позивачу страхове відшкодування в розмірі 36265,50 грн., що і стало підставою для звернення до суду.

Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, своє рішення про часткове задоволення позову мотивував тим, що позивач, виплативши страхувальнику страхове відшкодування відповідно договору добровільного страхування наземного транспорту набув право зворотної вимоги до відповідача у межах фактичних витрат. При цьому, суди дійшли до висновків, що нарахування та стягнення з відповідача інфляційних витрат та трьох процентів річних не ґрунтується на законі, оскільки приписи статті 625 Цивільного кодексу України не поширюються на правовідносини з відшкодування шкоди.

Звернувшись з касаційною скаргою, особа що її подала, свої доводи зводить до неправильного застосування судами норм матеріального права в частині стягнення індексу інфляції та трьох процентів річних, вважаючи, що грошовим є будь-яке зобов'язання зі сплати грошових коштів, а тому приписи статті 625 Цивільного кодексу України, застосовуються як у випадку порушення договірних зобов'язань, так і до позадоговірних зобов'язань.

Підстави для скасування судових рішень відсутні входячи з наступного.

Спір у даній справі виник з приводу виплати позивачу суми виплаченого ним страхового відшкодування потерпілій у дорожньо-транспортній пригоді особі, винним в якій визнано особу, чию цивільно-правову відповідальність застраховано у відповідача, та, як наслідок, стягнення інфляційних витрат і трьох відсотків річних від простроченої суми.

Згідно статті 993 Цивільного кодексу України та подібних положень статті 27 Закону України "Про страхування" до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Суди обох інстанцій дійшли до правильного висновку про те, що спірні правовідносини регулюються наведеними нормами права.

У наведених правовідносинах у відповідача припиняється обов'язок із виплати страхового відшкодування потерпілій у ДТП особі, і виникає новий обов'язок - здійснити виплату позивачу у межах фактичних витрат суму коштів, яку останній виплатив за договором майнового страхування вказаній потерпілій особі.

Разом з тим, за загальними положеннями статті 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної особи або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

За змістом вищезазначеної статті для застосування такої міри відповідальності як відшкодування шкоди необхідною є наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення у їх сукупності, а саме: протиправної поведінки, майнової шкоди, причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та шкодою, вини. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає.

При цьому під шкодою слід розуміти втрату або пошкодження майна потерпілого та (або) позбавлення його особистого нематеріального права (життя, здоров'я тощо).

Правовідносини, що виникли між сторонами, не пов'язуються із відшкодуванням шкоди, а передбачають виконання відповідачем свого обов'язку, визначеного положеннями статей 993 Цивільного кодексу України та 27 Закону України "Про страхування", який випливає із страхових правовідносин, та полягає у виплаті позивачу коштів, а отже такий обов'язок є грошовим.

Так, згідно статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Отже за правовідносинами що склались, позивач вчинив на користь відповідача (кредитора) певну дію, а саме виплатив страхове відшкодування потерпілій у дорожньо-транспортній пригоді особі, винним в якій визнано особу, чию цивільно-правову відповідальність застраховано у відповідача, і таким чином у відповідача припиняється обов'язок із виплати страхового відшкодування потерпілій у ДТП особі, і виникає новий обов'язок - здійснити виплату позивачу у межах фактичних витрат суму коштів, яку останній виплатив за договором майнового страхування вказаній потерпілій особі, а позивач, як кредитор, має право вимагати від відповідача як боржника виконання його обов'язку.

Згідно статті 11 ч.3 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

Відтак, у відповідача виник обов'язок повернути сплачені позивачем кошти безпосередньо на підставі цивільного законодавства, зокрема статті 27 Закону України "Про страхування" та статті 993 Цивільного кодексу України.

Відповідно до статті 599 цього кодексу зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Якщо зобов'язання виконано не належним чином, то воно не припиняється, а навпаки на сторону, яка допустила неналежне виконання, покладаються додаткові юридичні обов'язки, в тому числі передбачені статтею 625 Цивільного кодексу України.

Згідно приписів статті 625 цього кодексу боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (ч.2).

Статті 509, 599, 625 Цивільного кодексу України розміщена в розділі I "Загальні положення про зобов'язання" книги 5 Цивільного кодексу України, а тому поширюють свою дію на всі зобов'язання, якщо інше не передбачено в спеціальних нормах, які регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов'язань.

З огляду на викладене слід дійти висновку про те, що правовідносини, які склалися між сторонами, є грошовим зобов'язанням.

Подібну правову позицію викладено в постанові Верховного Суду України від 06.06.2012 зі справи №6-49цс12, яка відповідно до приписів статті 11128 Господарського процесуального кодексу України має враховуватися судами.

Таким чином, зважаючи на таку юридичну природу правовідносин сторін як грошові зобов'язання, на них поширюється дія частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України, тому висновки судів у цій частині не ґрунтуються на вказаних вище положеннях матеріального права.

Разом з тим, підстави позовних вимог щодо стягнення суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, зазначені у позові, ґрунтуються на положеннях законодавства, яке до спірних правовідносин не застосовується.

Так, згідно пункту 36.2 статті 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів" страховик не пізніше як через 90 днів з отримання заяви про страхове відшкодування зобов'язаний у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його.

Зазначена стаття розміщена у Розділі III вказаного Закону "Порядок здійснення страхового відшкодування на території України"

Згідно пункту 35.1. статті 35 вказаного Закону, який також міститься у наведеному Розділі, для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, протягом 30 днів з дня подання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду подає страховику (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) заяву про страхове відшкодування.

Отже наведений у пункті 36.2 статті 36 зазначеного Закону 90 денний строк обраховується стосовно заяви потерпілого чи іншої особи, яка має право на отримання відшкодування, і не регулює правовідносин позивача та відповідача.

Таким чином положення вказаної статті щодо обрахування терміну прострочки після 90 днів, який визначений у цій статті, не може бути підставою для визначення періоду, а зокрема початку прострочки виконання грошового зобов'язання, а відповідно, від такого строку прострочки залежить і розмір інфляційних та трьох відсотків річних.

Таким чином позов у частині стягнення розмір інфляційних та трьох відсотків річних, із підстав, наведених у ньому, задоволенню не підлягає, а судові рішення у справі належить залишити без змін з підстав, наведених у даній постанові, що не позбавляє позивача права звернутись у суд з позовом про стягнення інфляційних та трьох відсотків річних з інших підстав.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 п.1, 11111 Господарського процесуального кодексу України, -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ВУСО" залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 25.01.2016 у справі Господарського суду міста Києва №910/22036/15, залишити без змін.

Головуючий суддя Г.М. Мачульський

Судді Г.П. Коробенко

А.Г. Полянський