ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 жовтня 2015 року Справа № 917/1040/15 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Божок В.С.- головуючого, Костенко Т.Ф., Ходаківської І.П.перевіривши матеріали касаційної скаргитовариства з обмеженою відповідальністю "Голден Деррік"на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 23.07.2015 у справігосподарського суду Полтавської областіза позовомтовариства з обмеженою відповідальністю "Голден Деррік"дотовариства з обмеженою відповідальністю "Геотехконсалтинг"провизнання недійсним договору в судовому засіданні взяли участь представники:від позивача:не з'явились; від відповідача:Шерстюк О.О. - дов. №3 від 03.03.2015;

ВСТАНОВИВ:

Рішенням від 16.06.2015 господарського суду Полтавської області (суддя: Сірош Д.М.) відмовлено в задоволені позову.

Постановою від 23.07.2015 Харківського апеляційного господарського суду (судді: Бородіна Л.І. - головуючий, Лакіза В.В., Плахов О.В.) рішення від 16.06.2015 господарського суду Полтавської області залишено без змін.

Судові рішення мотивовані тим, що позивач не довів належними доказами наявності підстав, з якими законодавець пов'язує недійсність правочину в момент його укладення, а також відсутні підстави для визнання оспорюваного правочину таким, що був укладений позивачем внаслідок обману.

Не погоджуючись з судовими рішеннями ТОВ "Голден Деррік" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою та просить їх скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позову, посилаючись на те, що господарськими судами порушено норми матеріального та процесуального права, зокрема, ст.ст. 16, 230 Цивільного кодексу України; ст.42 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідач у відзиві на касаційну скаргу вважає доводи касаційної скарги безпідставними та просить постанову від 23.07.2015 Харківського апеляційного господарського суду залишити без змін.

Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права при винесенні оспорюваних судових актів, знаходить необхідним у задоволенні касаційної скарги відмовити.

Господарськими судами встановлено, що 17.01.2012 ТОВ "Геотехконсалтинг" (кредитор) та ТОВ "Голден Деррік" (позичальник) уклали договір про надання безвідсоткової позики №1/01-12, за яким в порядку та на умовах, визначених цим договором, кредитор надає позичальнику безвідсоткову позику, а останній зобов'язується повернути позику в термін, визначений договором.

Пунктами 2 та 3 цього договору встановлено, що метою використання позики є виробничі потреби; розмір позики складає 1900000,00 грн.

Відповідно п. 4 даного договору позика надається в безготівковому порядку шляхом переказу грошових коштів на поточний рахунок позичальника не пізніше 25.01.2012.

Пунктами 5 та 6 даного договору сторони обумовили, що термін повернення позики складає три роки, починаючи з дати фактичного отримання коштів. Позика повертається у безготівковому порядку шляхом переказу грошових коштів на поточний рахунок кредитора.

За п. 15 договору він набуває чинності з моменту передачі грошових коштів позичальнику і діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за цим договором.

Вказаний договір підписаний уповноваженими представниками сторін та скріплений печатками.

Платіжним дорученням №89 від 24.01.2012, на виконання умов договору №1/01-12, кредитор перерахував на розрахунковий рахунок позичальника 1900000,00грн.

Як встановлено господарськими судами предметом позову в даній справі є вимоги ТОВ "Голден Деррік" про визнання недійсним договору про надання безвідсоткової позики №1/01-12 від 17.01.2015.

Відповідно ст.11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

За ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків

Статтею 627 та частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України передбачено, що сторони є вільні в укладені договору та визначенні умов договору з урахуванням вимог цивільного законодавства. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

За ч.1 ст. 638 Цивільного кодексу України, яка кореспондується з ч.ч.2 та 3 ст.180 Господарського кодексу України істотними умовами цивільно-правового договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Відповідно ч.1 ст.1046 Цивільного кодексу України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Згідно ч.1 ст. 1047 Цивільного кодексу України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.

Відповідно ч.1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Статтею 203 Цивільного кодексу України визначені загальні підстави недійсності правочину, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей

Господарськими судами встановлено, що оспорюваний договір про надання безвідсоткової позики від 17.01.2012 укладений ТОВ "Геотехконсалтинг" та ТОВ "Голден Деррік" з додержанням вимог чинного законодавства щодо такого виду договору, сторонами досягнуто згоди щодо всіх істотних умов договору, договір підписаний уповноваженими представниками сторін та скріплений печатками.

Частиною 1 статті 229 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно ч. 1 ст. 230 Цивільного кодексу України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (ч.1 ст. 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

У пункті 3.10 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України N11 від 29.05.2013 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" у вирішенні спорів про визнання правочинів недійсними на підставі статей 230 - 233 Цивільного кодексу України господарські суди повинні мати на увазі, що відповідні вимоги можуть бути задоволені за умови доведеності позивачем фактів обману, насильства, погрози, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, тяжких обставин і наявності їх безпосереднього зв'язку з волевиявленням другої сторони щодо вчинення правочину.

Під обманом слід розуміти умисне введення в оману представника підприємства, установи, організації або фізичної особи, що вчинила правочин, шляхом: повідомлення відомостей, які не відповідають дійсності; заперечення наявності обставин, які можуть перешкоджати вчиненню правочину; замовчування обставин, що мали істотне значення для правочину (наприклад, у зв'язку з ненаданням технічної чи іншої документації, в якій описуються властивості речі). При цьому особа, яка діяла під впливом обману, повинна довести не лише факт обману, а й наявність умислу в діях відповідача та істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення. Суб'єктом введення в оману є сторона правочину, - як безпосередньо, так і через інших осіб за домовленістю. Мотиви правочину - це обставини, у зв'язку з якими особа вчиняє правочин.

За п. 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України N 9 від 06.11.2009 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину.

Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

Обман - це певні винні, навмисні дії сторони, яка намагається запевнити іншу сторону про такі властивості й наслідки правочину, які насправді наступити не можуть. При обмані наслідки правочину, що вчиняється, є відомими й бажаними для однієї зі сторін.

Встановлення наявності умислу у недобросовісної сторони ввести в оману другу сторону, щоб спонукати її до укладення правочину є неодмінною умовою кваліфікації недійсності правочину за ст. 230 Цивільного кодексу України.

Доводи позивача, що на момент укладення спірного договору між сторонами існувала домовленість, що вподальшому між ними буде укладений договір на проведення геологорозвідувальних робіт, в рамках якого позивачем за плату та за замовленням відповідача будуть здійснені геологорозвідувальні роботи на нафтогазових родовищах, визначених відповідачем і сума отриманої позики буде зарахована в якості оплати договору на проведення геологорозвідувальних робіт, що, на думку позивача, є підставою для визнання спірного договору недійсним на підставі статті 230 Цивільного кодексу України, були предметом дослідження господарських судів попередніх інстанцій.

Господарськими судами встановлено, що позивач не обґрунтував наявність умислу ТОВ "Геотехконсалтинг" при укладенні договору про надання безвідсоткової позики та не зазначив, який саме економічний результат чи матеріальну вигоду мав на меті отримати кредитор (відповідач у справі) при укладенні спірного договору. У спірному договорі відсутні жодні посилання та застереження щодо можливого укладення договору на здійснення геологорозвідувальних робіт.

Враховуючи викладене, господарські суди дійшли висновку, що позивачем не доведено факту його обману, істотності значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і наявності безпосереднього зв'язку обставин, з якими позивач пов'язує недійсність правочину, з його волевиявленням при укладенні договору про надання безвідсоткової позики від 17.01.2012, за умовами якого позивач є позичальником.

Відповідно ч.3 п.п.2.1 п.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України N 11 від 29.05.2013 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків.

Враховуючи викладене, господарські суди дійшли обґрунтованого висновку, що позивачем не доведено, а матеріали справи не містять доказів на підтвердження обставин, з якими закон пов'язує визнання договору №1/01-12 від 17.01.2012 недійсними.

Отже, доводи касаційної скарги щодо неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права є безпідставними. Інші твердження позивача, зазначені в касаційній скарзі, дублюють доводи апеляційної скарги, яким суд апеляційної інстанції під час перегляду справи в апеляційному порядку надав відповідну правову оцінку, також вони зводяться до аналізу наявних у справі доказів, встановлення та їх переоцінку, відповідно ст.1117 Господарського процесуального кодексу України, касаційна інстанція на підставі вже встановлених фактичних обставин справи перевіряє рішення місцевого господарського суду чи постанови апеляційного суду виключно на предмет правильності застосування згаданими судами норм матеріального чи процесуального права, тобто в межах юридичної оцінки фактичних обставин справи; касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Зважаючи на викладене, колегія суддів вважає, що господарськими судами дана правильна юридична оцінка обставинам справи, тому судові рішення відповідають чинному законодавству України та обставинам справи і підстав для їх скасування немає.

На підставі викладеного, керуючись ст.1115, п.1 ст.1119, ст.11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

В задоволенні касаційної скарги відмовити.

Постанову від 23.07.2015 Харківського апеляційного господарського суду зі справи № 917/1040/15 залишити без змін.

Головуючий В.С. Божок

Судді Т.Ф. Костенко

І.П. Ходаківська