ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 листопада 2015 року Справа № 904/2224/15 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіДобролюбової Т.В.,суддівГоголь Т.Г., Швеця В.О. (доповідач)розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Прем'єр лізинг"на постановуДніпропетровського апеляційного господарського суду від 15.09.2015у справі№ 904/2224/15 Господарського суду Дніпропетровської областіза позовомВиробничого кооперативу "Трансмаш"до1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Трансмаш"; 2. Публічного акціонерного товариства СКТБ "Комплекс"; 3. Товариства з обмеженою відповідальністю "Прем'єр лізинг"провизнання недійсним договору поруки

за участю представників сторін від:

відповідача-3: Мужик Л.І. (дов. від 17.08.2015)

Представники позивача, відповідачів 1, 2 в судове засідання не з'явилися, хоча належно повідомлені про час та місце розгляду касаційної скарги.

ВСТАНОВИВ:

Виробничий кооператив "Трансмаш" звернувся з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Трансмаш", Публічного акціонерного товариства СКТБ "Комплекс" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Прем'єр лізинг" про визнання недійсним договору поруки від 22.05.2013. В обґрунтування позовних вимог, позивач вказував на те, що внаслідок укладення між другим та третім відповідачами та подальшого виконання спірного договору, були порушені права та інтереси позивача, як учасника ТОВ "Трансмаш". При цьому, позивач посилався на приписи статей 203, 215, 512, 556 Цивільного кодексу України.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 28.04.2015, ухваленим суддею Соловьовою А.Є., у позові відмовлено. Вмотивовуючи рішення, суд виходив з того, що договір поруки, який оспорюється позивачем, вчинений підприємствами, учасником яких він не є. Судом враховано те, що наслідком вчинення оспорюваного договору поруки та подальшого його виконання стала заміна кредитора у зобов'язанні, боржником в якому є відповідач-1, а не позивач. За таких обставин, суд визнав недоведеним факт порушення оспорюваним договором прав позивача, як учасника ТОВ "Трансмаш". При цьому, суд керувався приписами статті 512 Цивільного кодексу України.

Дніпропетровський апеляційний господарський суд, колегією суддів у складі: Білецької Л.М. - головуючого, Верхогляд Т.А., Паруснікова Ю.Б., постановою від 15.09.2015 перевірене рішення місцевого господарського суду скасував, прийняв нове рішення яким позов задовольнив. Вмотивовуючи постанову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що наслідком виконання поручителем зобов'язання, забезпеченого договором поруки, відбулась заміна кредитора у зобов'язанні, що здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено законом або договором. Водночас, апеляційний суд дійшов висновку про те, що наявність застереження у договорі поставки щодо заборони першому та другому відповідачу передавати свої права та обов'язки за договором, є підставою для недійсності договору поруки. При цьому, суд апеляційної інстанції керувався приписами статей 512, 516, 556 Цивільного кодексу України.

Не погоджуючись з прийнятою у справі постановою, Товариство з обмеженою відповідальністю "Прем'єр лізинг" звернулося з касаційною скаргою до Вищого господарського суду України, в якій просить постанову суду апеляційної інстанції скасувати, а рішення місцевого господарського суду залишити в силі. В обґрунтування доводів касаційної скарги скаржник зазначає про те, що укладений договір поруки не порушує будь-яких прав позивача, що є самостійною підставою для відмови у позові. Також, скаржник вказує на помилковий висновок апеляційного суду щодо наявності факту відступлення права вимоги за договором поставки, оскільки таке право перейшло до поручителя в силу закону. При цьому, скаржник посилається на порушення судом апеляційної інстанції приписів статей 546 ,553, 554, 556 Цивільного кодексу України.

Відзиву на касаційну скаргу до Вищого господарського суду України не надходило.

Вищий господарський суд України, заслухавши доповідь судді Швеця В.О., пояснення представника відповідача-3, переглянувши матеріали справи і доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування господарськими судами приписів чинного законодавства, відзначає наступне.

Судами попередніх інстанцій установлено та підтверджується матеріалами справи, що 11.02.2013 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Трансмаш" (покупець) та Публічним акціонерним товариством СКТБ "Комплекс" (постачальник) укладений договір поставки № 57, за умовами пункту 1.1. якого постачальник зобов'язався поставити та передати у власність покупцю товар, а покупець сплатити та прийняти товар на умовах даного договору. 22.05.2013 Публічне акціонерне товариство СКТБ "Комплекс" (постачальник) та Товариство з обмеженою відповідальністю "Прем'єр лізинг" (поручитель) уклали договір поруки, за умовами пункту 1.1. якого поручитель зобов'язався перед постачальником солідарно відповідати за виконання Товариством з обмеженою відповідальністю "Трансмаш" (покупець), у повному обсязі зобов'язань за договором поставки №57 від 11.02.2013, укладеному між Публічним акціонерним товариством СКТБ "Комплекс" та Товариством з обмеженою відповідальністю Трансмаш", з усіма додатковими специфікаціями, угодами та додатковими договорами до нього, а саме: повернення суми оплати поставлених за договором поставки товарів, з урахуванням індексу інфляції та 3% річних, а також можливої неустойки (пені, штрафу) у розмірі та у випадках, передбачених договором поставки. Згідно з пунктом 6.2 договору поруки, він набирає чинності з дати його укладення та діє до повного виконання всіх вимог, забезпечених порукою. Як убачається з матеріалів справи, предметом даного судового розгляду є вимога Виробничого кооперативу "Трансмаш" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Трансмаш", Публічного акціонерного товариства СКТБ "Комплекс" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Прем'єр лізинг" про визнання недійсним договору поруки від 22.05.2013. Підставою позову визначено порушення спірним договором поруки прав та інтересів позивача, як учасника відповідача-1, внаслідок заміни кредитора у зобов'язанні. Статтею 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Статтею 203 Цивільного кодексу України унормовано, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Згідно з частиною 1 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Згідно з частиною 1 статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Відповідно до статті 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів. Реалізуючи передбачене Конституцією України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту. Виходячи із наведених приписів, позивач, звертаючись до суду із даним позовом та вимагаючи визнати недійсними договір поруки, не будучи стороною за цим договором, зобов'язаний довести, яким чином оспорюваний договір порушує (зачіпає) його права та законні інтереси. Отже, порушення або оспорювання прав та інтересів особи, яка звертається до суду за їх захистом, є обов'язковими, а відповідно до статті 33 Господарського кодексу України обов'язком позивача є доведення (підтвердження) в установленому законом порядку наявності факту порушення або оспорювання його прав та інтересів. Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача. Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам визначеним законодавством встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові. Водночас, припущення позивача про невідповідність оспорюваного договору нормам чинного законодавства за відсутності при цьому порушень прав та інтересів позивача, не є підставою для визнання такого договору недійсним в судовому порядку, оскільки відповідно до приписів статті 1 Господарського процесуального кодексу України особа звертається до суду саме за захистом своїх порушених або оспорюваних прав та охоронюваних законом інтересів. За приписами статті 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Як установлено місцевим господарським судом, обґрунтовуючи підстави порушення прав позивача оспорюваним договором поруки, останній посилався на те, що внаслідок укладення та наступного виконання поручителем договору поруки, відбулась заміна кредитора у зобов'язанні за договором поставки, що порушує вимоги частини 3 статті 512 Цивільного кодексу України, та відповідно порушує і права та охоронювані законом інтереси позивача, як учасника відповідача-1. Відповідно до статті 553 Цивільного кодексу України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі. Поручителем може бути одна особа або кілька осіб. Згідно зі статтею 554 вказаного Кодексу у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Перелік основних підстав для заміни кредитора у зобов'язанні визначений у частині 1 статті 512 Цивільного кодексу України. Кредитор у зобов'язанні, зокрема, може бути замінений іншою особою внаслідок: передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); правонаступництва; виконання обов'язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); виконання обов'язку боржника третьою особою. Отже, відповідно до норм чинного законодавства передання кредитором своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги) та виконання обов'язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем) є різними підставами заміни кредитора у зобов'язанні. Як правильно встановлено місцевим господарським судом, оспорюваний договір поруки не є правочином про передачу права вимоги третім особам або заміну кредитора у зобов'язанні, тому на нього не поширюється заборона, закріплена в пункті 14.6. основного договору (договору поставки № 57 від 11.02.2013). Водночас, місцевий господарський суд дійшов правомірного висновку про недоведеність позивачем в установленому законом порядку порушення його прав як учасника Товариства з обмеженою відповідальністю "Трансмаш" оспорюваним правочином, який вчинений між відповідачем-2 та відповідачем-3. Виходячи з того, що місцевим господарським судом на підставі повного та всебічного розгляду даного спору не установлено обставини, з якими законодавство пов'язує визнання договору недійсним, висновок суду про відсутність правових підстав для задоволення позову визнається правомірним. Апеляційний господарський суд наведеного не врахував та не спростував установленого господарським судом першої інстанції, що призвело до безпідставного скасування законного рішення у справі. Враховуючи наведене, судова колегія визнає правомірним висновок Господарського суду Дніпропетровської області про відсутність підстав для задоволення позову. За таких обставин, постанова Дніпропетровського апеляційного господарського суду підлягає скасуванню, а рішення Господарського суду Дніпропетровської області - залишенню в силі. Відтак, доводи, викладені в касаційній скарзі, знайшли своє підтвердження. Судовий збір відповідно до приписів статті 49 Господарського процесуального кодексу України покладається на позивача.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Прем'єр лізинг" задовольнити.

Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 15.09.2015 у справі № 904/2224/15 Господарського суду Дніпропетровської області скасувати.

Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 28.04.2015 залишити в силі.

Стягнути з Виробничого кооперативу "Трансмаш" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Прем'єр лізинг" 1 462,60 грн. судового збору за розгляд касаційної скарги.

Видачу наказу доручити Господарському суду Дніпропетровської області.

Головуючий суддя: Т. Добролюбова

Судді: Т. Гоголь

В. Швець