ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 лютого 2016 року Справа № 910/18725/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді:Губенко Н.М.,суддів:Барицької Т.Л., Шевчук С.Р.,розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Лукор"на постанову Київського апеляційного господарського суду від 03.12.2015та на рішеннягосподарського суду міста Києва від 21.09.2015у справі№910/18725/15 господарського суду міста Києваза позовомПриватного акціонерного товариства "Лукор"доПублічного акціонерного товариства "Банк Петрокоммерц-Україна"про розірвання договору №1688 від 29.02.2012, стягнення 56 716 645,17 грн. в судовому засіданні взяли участь представники:

- позивача Бабій В.В.;

- відповідача повідомлений, але не з'явився;

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду міста Києва від 21.09.2015 (суддя Головіна К.І.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 03.12.2015 (судді: Гаврилюк О.М., Сулім В.В., Майданевич А.Г.), Приватному акціонерному товариству "Лукор" (надалі позивач/скаржник/ПАТ "Лукор") відмовлено у задоволенні позову до Публічного акціонерного товариства "Банк Петрокоммерц-Україна" (надалі відповідач/банк/ПАТ "Банк Петрокоммерц-Україна") про розірвання договору та стягнення грошових коштів.

Позивач, не погоджуючись із прийнятими у даній справі судовими рішеннями, звернувся до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить рішення та постанову скасувати і прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Сторони належним чином були повідомлені про час та місце розгляду даної справи, проте відповідач не скористався своїм процесуальним правом бути присутнім у судовому засіданні.

Відповідач надав відзив на касаційну скаргу позивача, в якому заперечує проти її задоволення, просить рішення та постанову у даній справі залишити без змін.

10.02.2016 від представника відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду даної справи у зв'язку з неможливістю прибути у судове засідання. При цьому, ані у вказаному клопотанні, ані до нього не наведено та не додано жодних підстав та доказів, на підтвердження неможливості прибути у судове засідання. Колегія суддів, розглянувши вказане клопотання, не вбачає причин для його задоволення, оскільки, в ухвалі про призначення справи до розгляду сторони попереджалися про те, що неявка їх представників сторін у судове засідання не є підставою для відкладення розгляду справи; крім того, представником відповідача не наведено жодних поважних причин, що унеможливили його прибуття у судове засідання та не надано, відповідно, жодних доказів; до того ж, розгляд господарської справи обмежений строком, встановленим у ст. 69 ГПК України.

Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм господарськими судами попередніх судових інстанцій належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин справи, дотримання норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Предметом даного спору є вимога позивача (з урахуванням змін предмету позову) про розірвання договору банківського рахунку №1688 від 29.02.2012, укладеного між позивачем та відповідачем, про стягнення з відповідача 54 078 361,61 грн. грошових коштів, що знаходяться на рахунку позивача, 2 438 000,00 грн. пені та 200 383,56 грн. 3% річних.

Обґрунтовуючи підстави позову, позивач посилається на те, що позивачем відповідно до договору з використанням комплексу "Банк-Клієнт" було направлено відповідачу 08.07.2015 електронне платіжне доручення №372 про перерахування коштів у сумі 25 000 000,00 грн. на поточний рахунок ТОВ "Карпатнафтохім" з призначенням платежу: "Надання поворотної фінансової допомоги". Крім того, 09.07.2015 позивачем також було направлено відповідачу електронне платіжне доручення №416 про перерахування 28 000 000,00 грн. на поточний рахунок ПрАТ "Лукор" з призначенням платежу "перерахунок коштів на поточний рахунок ПрАТ "Лукор". Вказані платіжні доручення не були виконані відповідачем, а направлено останнім листи позивачу про надання оригіналів вказаних платіжних доручень. Незважаючи на надання позивачем оригіналів вказаних платіжних доручень, відповідач так і не здійснив перерахування грошових коштів, що й спричинило звернення із даним позовом до суду.

Суди попередніх інстанцій не погодилися із такими доводами позивача, при цьому встановили наступне.

29.02.2012 між ПрАТ „Лукор" (клієнт) та ПАТ „Банк Петрокоммерц-Україна" (банк) був укладений договір банківського рахунку № 1688, відповідно до умов якого банк зобов'язується відкрити клієнту поточні рахунки у визначених ним валютах, згідно з заявами на відкриття, приймання і зарахування на рахунки грошових коштів, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунків та проведення інших операцій за рахунками, відповідно до умов цього договору, банківських правил, чинного законодавства України та тарифів банку. За надані послуги за рахунками клієнт сплачує банку плату в розмірах, встановлених банком відповідно до діючих тарифів.

Відповідно до п.п. 2.1, 2.2 договору від 29.02.2012 № 1688 банк списує грошові кошти з рахунків на підставі розпорядження клієнта, рішення суду та у випадках встановлених цим договором.

Згідно з п. 3.1.8 договору від 29.02.2012 № 1688 банк зобов'язується виконувати доручення клієнта на здійснення договірного списання коштів з його рахунків, в порядку встановленому чинним законодавством.

29.02.2012 між ПрАТ „Лукор" (клієнт) та ПАТ „Банк Петрокоммерц-Україна" (банк) був укладений договір про банківське обслуговування з використанням програмно-технічного комплексу „Банк-Клієнт" № W085, відповідно до умов якого клієнт доручає, а банк бере на себе забезпечення надання банківських послуг із використанням програмно-технічного комплексу „Банк-Клієнт".

Відповідно до п. 3.2.1 договору від 29.02.2012 № W085 клієнт має право вимагати від банка своєчасного виконання електронних платежів, переданих у банк по каналах зв'язку, якщо дані документи оформлені і передані належним чином.

Банк зобов'язується здійснювати операції по списанню коштів з рахунку клієнта на підставі електронних документів, прийнятих по каналах зв'язку. Проводити списання коштів з рахунку клієнта на підставі електронних документів, якщо вони надійшли в банк в межах операційного часу (з 9-00 до 17-00). Платежі відправлені іншим часом, будуть виконані наступним банківським днем. Платежі з рахунку клієнта здійснюються банком у межах залишків коштів на початок операційного дня (п.п. 3.3.1, 3.3.2 договору).

На виконання договору банківського рахунку від 29.02.2012 № 1688 банк відкрив клієнту - ПрАТ „Лукор" банківський рахунок у національній валюті №2600233000102.

08.07.2015 та 09.07.2015 ПрАТ „Лукор" передало через засоби програмно-технічного комплексу "Банк-Клієнт" ПАТ „Банк Петрокоммерц-Україна" на виконання електронні платіжні доручення № 372 та № 416 на загальну суму 53 000 000,00 грн.

08.07.2015 та 09.07.2015 листами № 05-20/1268 та № 05-20/1291, посилаючись на п. 5.1 договору про банківське обслуговування з використанням програмно-технічного комплексу „Банк-Клієнт" від 29.02.2012 № W085, банк (відповідач) звернувся до клієнта (позивача) з проханням надати йому оригінали вказаних платіжних доручень (на паперовому носії).

У відповідь на вказані листи, до банку були направлені по одному примірнику оригінали вказаних платіжних доручень кур'єрською службою, які (розрахункові документи) були залишені банком без виконання.

Встановивши вищенаведені обставини, керуючись, зокрема, п. 2.6. Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою правління НБУ від 21.01.2004 №22, яким передбачено, що розрахунковий документ виписується в кількості примірників, потрібних для всіх учасників безготівкових розрахунків, з використанням електронно-обчислювальних і друкарських машин за один раз, суди попередніх інстанцій прийшли до висновку про те, що оскільки позивач не дотримався вимог чинного законодавства щодо надіслання відповідачу примірників оригіналів платіжних доручень №372 та №416 в кількості примірників, потрібних для всіх учасників безготівкових розрахунків, то, відповідно, банк (відповідач) правомірно не здійснив розрахунково-касову операцію за вказаними платіжними дорученнями.

Крім того, як зазначили суди попередніх інстанцій, оскільки оригінали платіжних доручень №372 та №416 були направлені банку не особисто позивачем (клієнтом), а ТОВ "Карпатнафтохім", то, виходячи із положень Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою правління НБУ від 21.01.2004 №22, та абз. 1 ст. 22.5. Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні", відповідач згідно, зокрема, з п. 3.4.1. договору № W085, мав право не проводити списання коштів із рахунку клієнта.

Отже, встановивши наведені обставини, керуючись, зокрема, наведеними нормами права та умовами укладених між позивачем та відповідачем договорів, суди попередніх інстанцій прийшли до висновку про безпідставність заявленого позову.

Вищий господарський суд України вважає такі висновки судів попередніх інстанцій передчасними з огляду на таке.

Відповідно до ч. 3 ст. 1068 ЦК України банк зобов'язаний за розпорядженням клієнта видати або перерахувати з його рахунка грошові кошти в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не передбачений договором банківського рахунка або законом.

Згідно з ч. 1 ст. 1089 ЦК України за платіжним дорученням банк зобов'язується за дорученням платника за рахунок грошових коштів, що розміщені на його рахунку у цьому банку, переказати певну грошову суму на рахунок визначеної платником особи (одержувача) у цьому чи в іншому банку у строк, встановлений законом або банківськими правилами, якщо інший строк не передбачений договором або звичаями ділового обороту.

Пунктом 8.2 ст. 8 Закону України „Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" від 05.04.2001 унормовано, що банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, яке міститься в документі на переказ готівки, протягом операційного часу в день надходження цього документа до банку. Відповідно до п. 8.4 ст. 8 Закону України „Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" міжбанківський переказ виконується в строк до трьох операційних днів.

Відповідно до п. 2.10. Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою правління НБУ від 21.01.2004 №22, клієнт, виходячи із технічних можливостей своїх та обслуговуючого банку, може подавати до банку розрахункові документи як на паперових носіях, так і у вигляді електронних розрахункових документів, використовуючи системи дистанційного обслуговування. Спосіб подання клієнтом документів до банку передбачається в договорі банківського рахунку.

Як узгодили позивач та відповідач у договорі № W085 (абз. 2 п. 5.1) у разі сумнівності змісту платіжних доручень, які надійшли в банк по каналах зв'язку, банк має право вимагати від клієнта надавати оригінали платіжних доручень і не проводити списання коштів до одержання оригіналів, повідомивши про це клієнта по телефону, зазначеному клієнтом у реквізитах до договору.

В даному випадку, як встановили суди попередніх інстанцій, позивачем були передані відповідачу по каналам зв'язку до виконання платіжні доручення №№372 та 416 від 08.07.2015 та від 09.07.2015 на загальну суму 53 000 000,00 грн.

Як встановлено судами та вбачається з матеріалів справи, відповідач, керуючись абз. 2 п. 5.1. розділу договору № W085, направив позивачу листи від 08.07.2015 та від 09.07.2015, в яких просив, враховуючи значні суми, що вказані у платіжних дорученнях №372 та №416, з метою дотримання прав та законних інтересів клієнта (позивача), надати оригінали вказаних платіжних доручень.

Як вказувалося вище, однією із підстав для відмови у позові, став висновок судів попередніх інстанцій про те, що оскільки оригінали платіжних доручень №372 та №416 були представлені банку по одному екземпляру, то, відповідно, у банку не було обов'язку їх виконувати, оскільки відповідно до п. 2.6. Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою правління НБУ від 21.01.2004 №22, примірники платіжних доручень мають пред'являтися банку в кількості примірників, потрібних для всіх учасників безготівкових розрахунків.

Проте, з цим погодитися не можна, оскільки, як встановлено самими судами, оригінали примірників платіжних доручень №372 та №416 були надані банку на підтвердження цих же платіжних доручень, переданих позивачем відповідачу на виконання в електронному вигляді, за допомогою програмно-технічного комплексу "Банк-Клієнт"; тобто, до виконання були направлені електронні платіжні доручення, а вже оригінали цих платіжних доручень направлялися на вимогу банку в підтвердження вже направлених та отриманих відповідачем електронних примірників цих платіжних доручень; крім того, про необхідність надання по одному оригіналу платіжних доручень №№372 та 416 на підтвердження отриманих банком електронних платіжних доручень №372 та №416 було також зазначено і в листах банку від 08.07.2015 та від 09.07.2015. Проте, суди попередніх інстанцій, посилаючись на п. 2.6. Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою правління НБУ від 21.01.2004 №22, на наведене уваги не звернули та зробили передчасний висновок про те, що на підтвердження електронного платіжного доручення, отриманого банком від клієнта до виконання, слід надавати декілька примірників оригіналів цього платіжного доручення відповідно до кількості всіх учасників безготівкових розрахунків.

Крім того, колегія суддів зазначає, що висновок судів про направлення оригіналів платіжних документів №372 та №416 не особисто клієнтом банку, а іншою особою, також надавав право банку не виконувати вказані платіжні доручення, виходячи із п. 3.4.1. договору № W085, також є передчасним, оскільки суди не звернули увагу, що вказаний пункт договору стосується електронних платіжних документів, а не платіжних документів у паперовому вигляді, наданих банку на підтвердження електронних платіжних документів на вимогу банку.

Наведене порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, призвело до передчасного висновку про безпідставність заявлених позивачем позовних вимог про розірвання договору банківського рахунку, укладеного між позивачем та відповідачем у зв'язку з істотним його порушенням відповідачем та про стягнення з відповідача грошових коштів, а саме: належних позивачу грошових коштів, що знаходяться на рахунку, відкритому у відповідача та про стягнення з відповідача неустойки у зв'язку з порушенням ним грошового зобов'язання.

Виправлення допущених судами попередніх інстанцій порушень призвело б до виходу судом касаційної інстанції поза межі перегляду справи у суді касаційної інстанції, адже потребує переоцінки встановлених судами доказів та встановлення нових обставин, що не входить до компетенції суду касаційної інстанції, а тому, прийняті у даній справі судові рішення підлягають скасуванню з передачею справи до суду першої інстанції на новий розгляд, під час здійснення якого судам необхідно врахувати викладене, всебічно і повно перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, і в залежності від встановлених обставин вирішити спір у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Поряд з тим, що судом касаційної інстанції частково задовольняється касаційна скарга позивача, водночас, суд не погоджується доводами скаржника, викладеними в касаційній скарзі про те, що право банку на витребування від клієнта оригіналу платіжного доручення може відбуватися тільки в адаптаційний період, що передбачено, як стверджує скаржник в п. 5 розділу 5 договору № W085, оскільки, як вбачається навіть із назви розділу 5 вказаного договору "Інші умови", вказаний розділ регулює умови та положення цього договору, які залишились неврегульованими; абзац другий п. 5.1., яким встановлене право банку на витребування у клієнта оригіналу платіжного доручення не містить жодного посилання на можливість реалізації такого права банком лише у адаптаційний період, про який йдеться у абзаці 1 п. 5.1. договору.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119-11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Лукор" задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 03.12.2015 та рішення господарського суду міста Києва від 21.09.2015 у справі №910/18725/15 скасувати і справу направити на новий розгляд до господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя Н.М. Губенко

Судді: Т.Л. Барицька

С.Р. Шевчук