ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 серпня 2016 року Справа № 910/29758/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Вовк І.В. (головуючий, доповідач), Могил С.К., Черкащенко М.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Меком Україна" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 15.03.2016 року у справі № 910/29758/14 за позовом приватного підприємства "Украинский продукт" до товариства з обмеженою відповідальністю "Меком Україна" про стягнення заборгованості, та зустрічним позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Меком Україна" до приватного підприємства "Украинский продукт" про стягнення збитків,

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2014 року позивач звернувся до господарського суду міста Києва з позовною заявою до відповідача про стягнення заборгованості в сумі 74 633,52 грн., пені в сумі 1 306,59 грн. та 3% річних в сумі 294,44 грн. у зв'язку з невиконанням зобов'язання з оплати наданих послуг на підставі договору від 15.01.2013 року № 150113-01.

У свою чергу відповідач звернувся до господарського суду міста Києва із зустрічною позовною заявою до позивача за первісним позовом про стягнення збитків в сумі 174 354,38 грн. у вигляді упущеної вигоди, завданих односторонньою відмовою від зобов'язань за договором про надання послуг з мерчандайзингу товару від 15.01.2013 року № 150113-01, внаслідок чого було неотримано дохід в сумі 248 985,90 грн., але з урахуванням заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог підлягають до стягнення у заявленому розмірі.

Рішенням господарського суду міста Києва від 21.05.2015 року (судді: Селівон А.М, Стасюк С.В., Нечай О.В.) первісний позов задоволено та стягнуто з відповідача на користь позивача заборгованість в сумі 74 633,52 грн., пеню в сумі 1 306,59 грн. та 3% річних в сумі 294,44 грн., а в задоволенні зустрічного позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 15.03.2016 року (судді: Коротун О.М., Сулім В.В., Гаврилюк О.М.) зазначене рішення суду першої інстанції залишено без змін.

У касаційній скарзі відповідач за первісним позовом вважає, що судами попередніх інстанцій порушено і неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права, і тому просить постанову апеляційного господарського суду скасувати, та справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Відзив на касаційну скаргу від позивача за первісним позовом до суду не надходив.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи і прийняті в ній судові рішення, суд касаційної інстанції вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається із матеріалів справи, що 15.01.2013 року між ПП "Украинский продукт" (виконавець) та ТОВ "Меком Україна" (замовник) укладено договір № 150113-01 про надання послуг з мерчандайзингу товарів, відповідно до умов якого виконавець приймає на себе зобов'язання з надання замовнику послуг з мерчандайзингу товарів, а замовник зобов'язується прийняти та оплатити надані послуги.

Згідно з п. 1.2 договору під мерчандайзингом сторони мають на увазі підготовку товару до продажу кінцевому споживачу, а саме: розміщення продукції на торговому обладнанні (полицях, стендах) в роздрібній торговельній мережі відповідно до цього договору та адресної програми торгових точок (додаток № 1).

За умовами п. 3.1 договору замовник зобов'язаний оплачувати виконавцю вартість послуг у порядку, визначеному розділом 4 договору.

У відповідності до п.п. 3.3.1, 3.3.5 договору виконавець зобов'язаний своєчасно здійснювати відповідну підготовку товару в місцях продажу у відповідності до умов цього договору та підписаних додатків.

Після закінчення звітного місяця протягом 5 календарних днів надавати на підпис замовнику акт про надані в цей період послуги.

Відповідно до п.п. 4.1, 4.6 договору вартість послуг визначається щомісячно, на підставі фактичної кількості візитів до торговельних точок в минулому місяці та оплачується на підставі підписаного Акта наданих послуг; оплата за надані послуги здійснюється замовником у безготівковій формі шляхом перерахування коштів на поточний рахунок виконавця протягом 5 (п'яти) банківських днів з моменту отримання рахунку на підставі Акта наданих послуг.

Згідно з п. 7.2 договору в разі прострочення платежу замовник виплачує виконавцю пеню в розмірі облікової ставки НБУ від несплаченої суми за кожен день прострочення.

Пунктом 9.1 договору передбачено, що цей договір набуває чинності з моменту його підписання обома сторонами і діє до 31 грудня 2013 року.

У випадку, якщо за 30 календарних днів до дати закінчення строку договору жодна зі сторін не направить письмового повідомлення про припинення договору, він вважається пролонгованим сторонами на наступний календарний рік. Вказана пролонгація не обмежена та може здійснюватись щорічно (п.9.2 договору).

Позивачем за первісним позовом на виконання умов договору відповідачеві за первісним позовом були надані послуги з мерчандайзингу товару на загальну суму 74 633,52 грн., що підтверджується актами виконаних робіт від 16.06.2014 року № 681/1 та від 30.06.2014 року № 821, підписаними сторонами.

Позивачем за первісним позовом були виставлені рахунки-фактури від 16.06.2014 року № 681/1 та від 30.06.2014 року № 821 кожен на суму 37 316,76 грн., які були направлені відповідачеві супровідним листом від 25.09.2014 року № 704/04.

Натомість замовник в підтвердження доводів про дострокове припинення договору з боку виконавця посилається на електронний лист від 30.07.2014 року з повідомленням керівника проекту "Национальный мерчандайзинг" про прийняте рішення про призупинення мерчандайзингового обслуговування з 01.08.2014 року, до якого додано інформаційний лист ПП "Украинский продукт" № 29/07-1 з повідомленням про припинення надання послуг мерчандайзингу з 01.08.2014 року.

02.09.2014 року замовником направлено виконавцю лист від 01.09.2014 року № 46 з повідомленням про неможливість здійснення оплати наданих послуг у зв'язку з наявністю збитків, завданих внаслідок відмови ПП "Украинский продукт" від договору.

На підтвердження наявності та розміру збитків відповідачем за зустрічним позовом надано аудиторський звіт від 27.02.2015 року № 1/23-02-15, складений товариством з обмеженою відповідальністю "Аудиторська фірма "Альпарі Консалтинг", за яким розраховано розмір недоотриманого доходу ТОВ "Меком Україна" у серпні 2014 року.

У матеріалах справи міститься заява про зарахування зустрічних однорідних вимог від 02.03.2015 року, в якій ТОВ "Меком Україна" заявляє про зарахування своєї заборгованості в сумі 74 633,52 грн. за договором № 150113-01 в рахунок заборгованості ПП "Украинский продукт" в сумі 248 985,90 грн. (збитків). Після такого зарахування відповідач за первісним позовом вважає, що сума збитків ПП "Украинский продукт" перед ТОВ "Меком Україна" складає 174 352,38 грн.

Судом першої інстанції у задоволенні клопотання ТОВ "Меком Україна" про призначення судової економічної експертизи відмовлено у зв'язку з необгрунтованістю.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 23.09.2015 року було призначено судову економічну експертизу, проведення якої доручено Київському науково-дослідному інституту судових експертиз.

30.11.2015 року експертною установою було надіслано суду повідомлення про неможливість надання висновку судово-економічної експертизи на підставі наданого аудиторського висновку, який не підтверджено первинними документами. До того ж, поставлені на вирішення експертизи друге та третє питання не відносяться до завдань судово-економічної експертизи.

У задоволенні клопотання ТОВ "Меком Україна" про призначення повторної експертизи судом апеляційної інстанції відмовлено у зв'язку з необгрунтованістю.

Предметом даного судового розгляду є вимоги виконавця за первісним позовом до замовника про стягнення заборгованості, пені та 3% річних у зв'язку з невиконанням зобов'язання з оплати наданих послуг за договором, та зустрічні вимоги замовника до виконавця про стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди, завданих односторонньою відмовою від зобов'язань за договором про надання послуг.

Висновок суду першої інстанції, з яким погодився апеляційний господарський суд, про задоволення первісного позову та стягнення заборгованості, пені та 3% річних обґрунтовано доведеністю обставин порушення замовником зобов'язання з оплати отриманих послуг за договором, а висновок про відмову в зустрічному позові мотивовано недоведеністю наявності усіх елементів складу цивільного правопорушення, які необхідні для застосування такої міри відповідальності як стягнення збитків (упущеної вигоди), необгрунтованості їх розміру та відсутністю підстав для взаємозаліку.

Згідно ст. 509 ЦК України, ст. 173 ГК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.

У відповідності до ч. 1 ст. 903 ЦК України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Судами обох інстанцій встановлено, що відповідач за первісним позовом взяті на себе зобов'язання за договором з оплати наданих послуг з мерчандайзингу товарів на підставі актів наданих послуг за спірний період у визначений п. 4.6 договору строк не виконав, і має перед позивачем заборгованість в сумі 74 633,52 грн., що підтверджується матеріалами та обставинами справи, і за прострочення якої виконавцем правомірно нараховано пеню в сумі 1 306,59 грн. та 3% річних в сумі 294,44 грн.

Отже, висновок суду першої інстанції, з яким погодився і апеляційний господарський суд, про задоволення первісного позову про стягнення заборгованості з урахуванням пені та 3% річних грунтується на матеріалах справи і вимогах закону.

Разом з тим, відповідно до ст. 22 ЦК України збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки), доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

За ч.ч. 1, 2 та 4 ст. 623 ЦК України боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.

Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором.

При визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання.

Відповідно до ч. 1 ст. 224 ГК України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Крім того, відповідно до ст. 225 ГК України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включається, зокрема, неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною.

Водночас, для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: наявність збитків; причинний зв'язок між діями винної особи та заподіянням збитків; протиправність поведінки винної особи як заподіювача збитків; вина. Відсутність будь-якої з зазначених ознак виключає настання цивільно-правової відповідальності відповідача у вигляді покладення на нього обов'язку з відшкодування збитків.

При цьому, на позивача покладається обов'язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяними збитками. В свою чергу, відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні збитків.

Вимагаючи відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди, особа повинна довести, що за звичайних обставин вона мала реальні підстави розраховувати на одержання певного доходу; при цьому протиправні дії відповідача є причиною, а збитки, які виникли, - наслідком такої протиправної поведінки.

Відповідно, для прийняття рішення про повне відшкодування упущеної вигоди протиправні дії винної особи мають бути єдиною і достатньою причиною неотримання позивачем доходу, на одержання якого позивач мав реальні підстави розраховувати.

Пред'явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на кредитора обов'язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані у разі належного виконання боржником своїх обов'язків. У вигляді упущеної вигоди відшкодовуються ті збитки, які б могли бути реально отримані при належному виконанні зобов'язання.

Таким чином, неодержаний прибуток (не отриманий доход, упущена вигода) - це рахункова величина втрати очікуваного приросту в майні, що базується на документах, які беззаперечно підтверджують реальну можливість отримання потерпілим суб'єктом господарювання грошових сум (чи інших цінностей), якби учасник відносин у сфері господарювання не допустив би правопорушення. Якщо ж кредитор не вжив достатніх заходів, щоб запобігти виникненню збитків чи зменшити їх, шкода з боржника не стягується.

Судом першої інстанції встановлено, що вимоги відповідача за первісним позовом про стягнення упущеної вигоди базуються на аудиторському звіті ТОВ "Аудиторська фірма "Альпарі Консалтинг", зі змісту якого вбачається, що метою наданих процедур є виключно надання користувачеві допомоги в порівнянні фінансової інформації та в здобутті належних розрахунків. Крім того, цей звіт призначений лише для користувача і не повинен використовуватися в будь-яких інших цілях та надаватися іншим сторонам. В той же час, відповідачем за первісним позовом не було надано суду будь-яких первинних документів, які б беззаперечно підтверджували реальну можливість отримання ним доходу саме в спірній сумі, якби позивач за первісним позовом належно виконував свої обов'язки.

З урахуванням зазначеного, наведені ТОВ "Меком Україна" розрахунки упущеної вигоди є теоретичними, побудовані на можливих очікуваннях і припущеннях отримання певного доходу та не підтверджені належними і допустимими доказами, що свідчили б про конкретний розмір прибутку, який він міг і повинен був отримати, якщо б позивач за первісним позовом не здійснював протиправних дій.

До того ж, саме внаслідок недоведеності наявності та розміру збитків, а отже й існування зобов'язання з їх сплати, судами правильно не прийнято до уваги заяву ТОВ "Меком Україна" про зарахування зустрічних однорідних вимог.

Таким чином, при вирішенні спору про стягнення збитків попередні судові інстанції дослідивши обставини справи, встановивши недоведеність усіх елементів складу господарського правопорушення, а саме, причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками, необгрунтованість їх розміру, дійшли правильного висновку про відмову в зустрічному позові.

Ст. 33 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Виходячи з наведеного, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний господарський суд, дав належну оцінку обставинам справи і, з урахуванням вимог застосованих норм права та умов договору, дійшов вмотивованого висновку про задоволення первісного позову про стягнення заборгованості, пені й 3% річних у зв'язку з обгрунтованістю, та про відмову в зустрічному позові про стягнення збитків за недоведеністю.

Доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів.

За таких обставин, прийняті судові рішення відповідають матеріалам справи та вимогам закону, і тому підлягають залишенню без змін, а касаційна скарга - без задоволення.

З огляду наведеного та керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Меком Україна" залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 15.03.2016 року - без змін.

Головуючий суддя І.Вовк

Судді С.Могил

М.Черкащенко