Постанова

Іменем України

16 вересня 2020 року

місто Київ

справа № 352/1021/19

провадження № 61-7648св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Ступак О.

В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі: державний реєстратор, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Ковальчук Сергій Павлович, Публічне акціонерне товариство "Дельта Банк",

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ "ДОВІРА ТА ГАРАНТІЯ" на заочне рішення Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 01 жовтня 2019 року у складі судді Хоминець М. М. та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 10 березня 2020 року у складі колегії суддів: Максюти І. О., Василишин Л. В., Матківського Р. Й.,

ВСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Стислий виклад позиції позивача

У травні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив визнати незаконним і скасувати рішення про державну реєстрацію прав на нерухоме майно приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Ковальчука С. П. від 07 квітня 2014 року, за індексним № 12210564, щодо іпотеки та записи про зміну умов обтяження об'єктів нерухомого майна, присадибної земельної ділянки та домоволодіння на АДРЕСА_1, внесені до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 07 квітня 2014 року за № 5291130 та № 5291037 щодо іпотеки; визнати незаконним і скасувати рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно, приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Ковальчука С. П. від 07 квітня 2014 року, за індексним № 12210573, та записи про зміну умов обтяження об'єктів нерухомого майна, присадибної земельної ділянки та домоволодіння на АДРЕСА_1, внесені до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 07 квітня 2014 року за № 5291254 та № 5291204 щодо обтяження (заборони на нерухоме майно).

Позов обґрунтовано тим, що зазначені рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень і вчинені на їх підставі записи щодо іпотеки та обтяження є такими, що не відповідають вимогам Закону України

"Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) та Закону України "Про іпотеку", оскільки у приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Ковальчука С. П. як державного реєстратора не було повноважень щодо ухвалення рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень без вчинення нотаріальної дії зі спірним майном.

Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Заочним рішенням Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 01 жовтня 2019 року, залишеним без змін постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 10 березня 2020 року, позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано незаконним та скасовано рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно, приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Ковальчука С. П. від 07 квітня 2014 року, за індексним № 12210564, щодо іпотеки та записи щодо іпотеки об'єктів нерухомого майна, присадибної земельної ділянки та домоволодіння на АДРЕСА_1, внесені до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 07 квітня 2014 року, за № 5291130 та № 5291037.

Визнано незаконним і скасовано рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно, приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Ковальчука С. П. від 07 квітня 2014 року, за індексним № 12210573, щодо обтяження (заборони на нерухоме майно) та записи про зміну умов обтяження об'єктів нерухомого майна, присадибної земельної ділянки та домоволодіння на АДРЕСА_1, внесені до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 07 квітня 2014 року, за № 5291254 та № 5291204.

Суд першої інстанції зробив висновок, що нотаріус наділений повноваженнями державного реєстратора та вправі їх реалізовувати одночасно із вчиненням нотаріальних дій, зокрема, під час посвідчення правочину, на підставі якого у особи виникає речове право на об'єкт нерухомості. Отже, вчиняючи нотаріальну дію, нотаріус здійснює державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно відповідно до статті 15 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень". Таких нотаріальних дій приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ковальчуком С. П. не вчинено.

Із зазначеними висновками погодився суд апеляційної інстанції, який визнав обґрунтованим висновок суду першої інстанції про відсутність у нотаріуса повноважень щодо ухвалення рішення про державну реєстрацію права власності без вчинення безпосередньої нотаріальної дії з майном.

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Товариство з обмеженою відповідальністю "ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ "ДОВІРА ТА ГАРАНТІЯ" (далі - ТОВ "ФК "ДОВІРА ТА ГАРАНТІЯ") 30 квітня 2020 року звернулося до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга обґрунтовувалася тим, що приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Ковальчук С. П. під час реєстрації змін обтяження нерухомого майна іпотекою діяв у межах наданих йому законом повноважень.

Відповідно до вимог статей 17,24 Закону України "Про іпотеку" Публічним акціонерним товариством "Дельта Банк" (далі - ПАТ "Дельт Банк") надано приватному нотаріусу як державному реєстратору всі документи, необхідні для здійснення запису про зміну умов обтяження на об'єкт нерухомості, зокрема, договори, посвідченні приватними нотаріусами про купівлю-продаж прав вимоги, тому у приватного нотаріуса не було підстав для відмови у внесенні змін щодо умов обтяження.

На переконання заявника, договори купівлі-продажу прав вимоги є підставою для внесення змін до обтяження. Зазначена реєстрація змін до договору не обмежує право власності іпотекодавця.

У таких доводах заявник посилається на правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 11 квітня 2018 року у справі № 826/6071/16. Відповідно до зазначених висновків суд касаційної інстанцій визнав правомірність внесення змін до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на підставі договору купівлі-продажу прав вимоги. Верховний Суд зазначив, що у державного реєстратора були відсутні підстави вимагати додатковий правочин (фактичну згоду іпотекодавця) про внесення змін до договору іпотеки.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

22 червня 2020 року, 30 червня 2020 року, 10 серпня 2020 року та 19 серпня 2020 року до Верховного Суду надійшли клопотання, у яких ОСОБА_1 просить закрити касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ "ФК "ДОВІРА ТА ГАРАНТІЯ" як таке, що відкрито помилково.

З метою обґрунтування доводів своїх клопотань ОСОБА_1 посилається на те, що справа не має визначеної ціни позову, тобто не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (2 102,00 грн х 250 = 525
500,00 грн), тому така справа є незначної складності. На переконання заявника, судові рішення, ухвалені у зазначеній справі, відповідно до пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню.

Також ОСОБА_1 зазначає, що висновок щодо застосування норм права, який викладений у постанові Верховного Суду від 11 квітня 2018 року у справі № 826/6071/16, на який посилався заявник у касаційні скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ

Ухвалою Верховного Суду від 11 червня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі.

Провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частина 3 статті 3 ЦПК України).

За змістом правил частини 1 та 3 статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Згідно з положенням частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних рішень судів першої та апеляційної інстанції визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному статті 263 ЦПК України. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд перевірив правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.

Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій

Судами встановлено, що відповідно до кредитного договору від 06 лютого 2008 року № 06/02/08-СС, укладеного між Відкритим акціонерним товариством "Кредитпромбанк" (далі - ВАТ "Кредитпромбанк") та ОСОБА_1, банк надав позичальнику кредит у розмірі 802 083,00 грн, з кінцевим терміном погашення 05 лютого 2021 року.

На виконання зобов'язань за кредитним договором 06 лютого 2008 року між сторонами зазначеного правочину укладено іпотечний договір № 13/02/І01/08-СС, за умовами якого ОСОБА_1 передав в іпотеку ВАТ "Кредитпромбанк" майно, земельну ділянку, площею 0,1411 га, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських споруд, кадастровий номер 2625881101:02:001:0324, що знаходиться на АДРЕСА_1.

Також 06 лютого 2008 року між сторонами укладено ще один іпотечний договір № 13/02/І02/08-СС, за умовами якого ОСОБА_1 передав в іпотеку ВАТ "Кредитпромбанк" майно, домоволодіння на АДРЕСА_1, загальною площею 380,1 кв. м.

26 червня 2013 року між ПАТ "Дельта Банк" та ПАТ "Кредитпромбанк" укладено договір купівлі-продажу прав вимоги, підписано акт приймання-передачі прав вимоги до договору купівлі-продажу прав вимоги, у якому зазначено під порядковим номером 6 кредитний договір від 06 лютого 2008 року № 06/02/08-СС, боржником за яким є ОСОБА_1.

На підставі рішень державного реєстратора, приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Ковальчука С. П., від 07 квітня 2014 року № 12210564, № 12210573 проведено державну реєстрацію іншого речового права іпотеки і обтяження (заборони на нерухоме майно), а саме земельної ділянки і домоволодіння на АДРЕСА_1, що належить на праві власності позивачу ОСОБА_1, шляхом заміни іпотекодержателя за договором іпотеки від 06 лютого 2008 року і обтяжувача на ПАТ "Дельта Банк" та вчинено записи № 5291130, № 5291037 щодо іпотеки, № 5291254, № 5291204 щодо обтяження (заборони на нерухоме майно) до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Судами враховано лист Тисменицької районної державної адміністрації від 27 червня 2018 року № 1909/01-031/163, а також досліджені у судовому засіданні реєстраційні справи на земельну ділянку № 594328026258 та житловий будинок № 1016493826258, що розташовані на АДРЕСА_1, у яких відсутні документи, на підставі яких державним реєстратором, приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ковальчуком С. П. прийняті рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 07 квітня 2014 року за індексними номерами 12210564,12210573 та здійснено реєстраційні дії від 07 квітня 2014 року у спеціальному розділі Державного реєстру речових прав за реєстраційними номерами 5291130,5291037,5291254,5291204.

Відповідно до відомостей Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Акціонерного товариства "Дельта Банк" 12 червня 2018 року в електронній торговій системі "ProZorro. Продажі" проведено аукціон з продажу лоту F11GL21879, до якого входив кредитний портфель у кількості 146 штук, зокрема, і право вимоги за кредитним договором від 06 лютого 2008 року № 06/02/08-СС та іпотечним договором № 13/02/І01/08-СС. Переможцем зазначених торгів визначено ТОВ "ФК "ДОВІРА ТА ГАРАНТІЯ". Між ПАТ "Дельта Банк" та ТОВ "ФК "ДОВІРА ТА ГАРАНТІЯ" 11 липня 2018 року укладено договір № 667/К купівлі-продажу майнових прав.

Суд апеляційної інстанції зробив висновок, що правонаступником ПАТ "Дельта Банк" за кредитним договором від 06 лютого 2008 року № 06/02/08-СС та іпотечним договором № 13/02/І01/08-СС є ТОВ "ФК "ДОВІРА ТА ГАРАНТІЯ".

Відповідно до додатка № 1 до договору від 11 липня 2018 року № 667/К купівлі-продажу майнових прав, право грошової вимоги за кредитним договором від 06 лютого 2008 року № 06/02/08-СС, який укладено з ОСОБА_1, загальна заборгованість за яким складає 1 466 140,09 грн

(під порядковим номером 112); права іпотекодержателя за договором іпотеки № 13/02/101/08-СС, укладеним з ОСОБА_1, предмет застави: земельна ділянка, площею 0,1411 га, на АДРЕСА_1, кадастровий номер undefined (під порядковим номером 112.1); договором іпотеки № 13/02/102/08-СС, укладеним з ОСОБА_1, предмет застави: домоволодіння, загальною площею 380,1 кв. м, яке розташоване на АДРЕСА_1 (під порядковим номером 112.2), перейшло до ТОВ "ФК "ДОВІРА ТА ГАРАНТІЯ".

За наведених обставин суди першої та апеляційної інстанцій зробили висновок, що приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Ковальчук С. П. жодної нотаріальної дії з належним позивачу нерухомим майном не вчиняв, а отже у нього були відсутні повноваження щодо прийняття рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.

Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі

Частиною 1 статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини 1 статті 16 ЦК України, частини 1 статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до змісту статті 526 ЦК України зобов'язання повинно виконуватись належним чином згідно з умовами договору й вимогами ЦК України. За статтею 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Предметом оскарження у цій справі є рішення приватного нотаріуса про державну реєстрацію змін умов обтяження об'єктів нерухомого майна у зв'язку зі зміною іпотекодержателя на підставі договору купівлі-продажу майнових прав.

Спірні правовідносини врегульовано Законами України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (у редакції, чинній на момент вчинення реєстраційної дії, далі - ~law22~),

"Про іпотеку", постановою Кабінету Міністрів України від 22 червня 2011 року № 703 "Про затвердження Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень і Порядку надання інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно" (чинними на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація речових прав на нерухоме майно (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Нерухоме майно - земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення.

Обтяження - заборона розпоряджатися та/або користуватися нерухомим майном, яка встановлена або законом, або актами уповноважених на це органів державної влади, їх посадових осіб або яка виникає на підставі договорів.

Згідно з абзацом 3 ~law24~ державна реєстрація прав у результаті вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, об'єктом незавершеного будівництва проводиться нотаріусом, яким вчинено таку дію.

За правилами ~law25~, крім випадків, передбачених ~law26~.

Відповідно до ~law27~ обов'язковій державній реєстрації підлягають речові права та обтяження на нерухоме майно, розміщене на території України, що належить фізичним та юридичним особам, державі в особі органів, уповноважених управляти державним майном, іноземцям та особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним організаціям, іноземним державам, а також територіальним громадам в особі органів місцевого самоврядування. Речові права на нерухоме майно, зазначені в пунктах 2 і 3 частини першої цієї статті (право власності на нерухоме майно та інші речові права відповідно до закону), є похідними і реєструються після державної реєстрації права власності на таке майно, крім випадків, передбачених ~law28~.

Згідно з частиною першою статті 4 Закону України "Про іпотеку" обтяження нерухомого майна іпотекою підлягає державній реєстрації відповідно до закону.

За правилами частини 1 статті 24 Закону України "Про іпотеку" відступлення прав за іпотечним договором здійснюється без необхідності отримання згоди іпотекодавця, якщо інше не встановлено іпотечним договором, і за умови, що одночасно здійснюється відступлення права вимоги за основним зобов'язанням. Якщо не буде доведено інше, відступлення прав за іпотечним договором свідчить про відступлення права вимоги за основним зобов'язанням.

Пунктом 57 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22 червня 2011 року № 703 (далі - Порядок), визначено, що державна реєстрація обтяження нерухомого майна іпотекою, зміни умов обтяження нерухомого майна іпотекою, анулювання та видача нової заставної, відступлення прав за іпотечним договором або передача заставної, видача дубліката заставної проводяться відповідно до вимог закону, цього Порядку та з урахуванням особливостей, зазначених у цьому розділі.

Відповідно до абзацу другого ~law30~ перелік документів для здійснення державної реєстрації прав визначається Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Отже, на нотаріуса як на державного реєстратора під час вчинення такої реєстраційної дії законом покладено обов'язок не тільки формально перевірити наявність поданих документів за переліком, передбаченим пунктом 57 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, необхідних для державної реєстрації змін умов обтяження на підставі договору іпотеки в частині зміни іпотекодержателя, а й, передусім, встановити відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства. Такий обов'язок покладено на нотаріуса як державного реєстратора згідно з правилом ~law31~.

Суд апеляційної інстанції дослідив копії документів, поданих приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ковальчуком С. П., які стали підставою для вчинення реєстраційних дій ним як державним реєстратором, зокрема, договір купівлі-продажу прав вимоги від 26 червня 2013 року та акт приймання-передачі прав вимоги від 26 червня 2013 року, укладені між ПАТ "Кредитпромбанк" та ПАТ "Дельта Банк".

Проте судами встановлено, що зазначені документи відсутні у реєстраційних справах на земельну ділянку № 594328026258 та житловий будинок № 1016493826258, що розташовані на АДРЕСА_1.

Тобто документи, на підставі яких державним реєстратором прийняті рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, не передані органу державної реєстрації за місцем розташування нерухомого майна.

Відповідно до абзацу 4 ~law32~ заява про державну реєстрацію прав та їх обтяжень у результаті вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, об'єктом незавершеного будівництва подається нотаріусу, яким вчинено таку дію.

За правилами пункту 5-5 частини першої статті 24 наведеного Закону у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень під час вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, об'єктом незавершеного будівництва подано не до нотаріуса, який вчинив таку дію.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, іпотечний договір від 06 лютого 2008 року № 13/02/101/08-СС та іпотечний договір від 06 лютого 2008 року № 13/02/102/08-СС, укладені між Відкритим акціонерним товариством "Кредитпромбанк" та ОСОБА_1, посвідчені приватним нотаріусом Тисменицького районного нотаріального округу Угорчак Наталією Михайлівною.

Перевіряючи дотримання правил вчинення реєстраційних дій нотаріусом у спірних правовідносинах, Верховний Суд констатує, що всупереч абзацу 3 ~law33~, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Ковальчук С. П. як державний реєстратор вчинив реєстраційній дії щодо заміни іпотекодержателя за договором іпотеки, який ним не посвідчувався.

Тобто у державного реєстратора були відсутні повноваження щодо прийняття рішень про державну реєстрацію таких прав та їх обтяжень.

Отже, судами першої та апеляційної інстанцій обґрунтовано встановлено порушення правил державної реєстрації речового права на нерухоме майно, вчинене державним реєстратором, який жодної нотаріальної дії з належним позивачу нерухомим майном не вчиняв.

За правилом ~law34~ державна реєстрація прав, їх обтяжень у результаті вчинення нотаріальної дії (надання відмови в ній) проводиться одночасно з вчиненням такої дії.

Верховний Суд погоджується із висновком суду апеляційної інстанції про те, що нотаріус, який наділений повноваженнями державного реєстратора, може реалізовувати їх лише поряд з вчиненням нотаріальної дії, зокрема, під час посвідчення ним правочину, внаслідок якого у особи виникає речове право на об'єкт нерухомості. У такому разі нотаріус одночасно із вчиненням нотаріальної дії проводить державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", зокрема статті 15 наведеного закону.

Також Верховний Суд врахував таке.

Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" та деяких інших законодавчих актів України щодо децентралізації повноважень з державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" від 26 листопада 2015 року № 834-VIII (далі - ~law37~), який набрав чинності 13 грудня 2015 року, Закон України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" викладено у новій редакції.

У частині другій розділу II "Прикінцеві та перехідні положення"

~law39~ від 26 листопада 2015 року встановлено, що з дня набрання чинності ~law40~ нотаріуси наділяються повноваженнями державних реєстраторів прав на нерухоме майно та можуть здійснювати державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень без вчинення нотаріальної дії щодо такого майна.

Отже, лише з набранням чинності 13 грудня 2015 року

~law41~ від 26 листопада 2015 року нотаріуси наділені повноваженнями державних реєстраторів прав на нерухоме майно та вправі здійснювати державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень без вчинення нотаріальної дії щодо такого майна.

Висновки Верховного Суду щодо належного способу захисту порушених прав позивача

Позивач у травні 2019 року звернувся до суду із вимогами про скасування рішення державного реєстратора та записи про зміну умов обтяження об'єктів нерухомого майна.

Під захистом права розуміється застосування державою примусу, спрямоване на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною, внаслідок чого відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб'єкта, компенсація витрат, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Спосіб захисту права чи інтересу може бути визначено як вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи результату, право чи інтерес якої порушені, правового результату.

При цьому спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб'єкт захисту (позивач), вважаючи, що у такий спосіб буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам необхідно зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції.

Так, у рішенні від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" Європейський суд з прав людини

(далі - ЄСПЛ) наголосив, що зазначена норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, передбачених Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені у правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дали би змогу компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції та надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасниці Конвенції мають певну свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань.

Таким чином, належний спосіб захисту, виходячи із застосування спеціальної норми права, повинен забезпечити ефективне використання цієї норми у її практичному застосуванні - гарантувати особі спосіб відновлення порушеного права або можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Відповідно до правових висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц (провадження № 14-376цс18) рішення суб'єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав із внесенням відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вичерпує свою дію. А тому після внесення такого запису скасування зазначеного рішення не може бути належним способом захисту права або інтересу позивача. За певних умов таким належним способом може бути скасування запису про проведену державну реєстрацію права.

Проте, згідно із Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству", який набрав чинності з 16 січня 2020 року, статтю 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" викладено у новій редакції. Відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини 3 статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (у редакції, чинній із 16 січня 2020 року) відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом "а" пунктів 1, 2, 3 частини 3 статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом "а" пунктів 1, 2, 3 частини 3 статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень") проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини 3 статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень". Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Отже, у розумінні положень наведеної норми права у чинній редакції (яка діяла на час ухвалення судом апеляційної інстанції оскарженої постанови у справі), на відміну від положень частини 2 статті 26 Закону України

"Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" у попередній редакції, яка передбачала такі способи судового захисту порушених прав як скасування записів про проведену державну реєстрацію прав та скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, належними нині способами судового захисту порушених прав та інтересів особи є саме скасування рішення державного реєстратора щодо державної реєстрації прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав.

При цьому з метою ефективного захисту порушених прав законодавець застеріг, що ухвалення зазначених судових рішень обов'язково має супроводжуватися одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Таких правових висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 20 серпня 2020 року у справі № 916/2464/19.

Отже, на момент ухвалення судом першої інстанції рішення вимоги про скасування рішення державного реєстратора були неналежним способом захисту права або інтересу позивача, проте, станом на день ухвалення судом апеляційної інстанції рішення, з урахуванням змін до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", такий спосіб захисту прав позивача є належним.

Що стосується вимоги про скасування записів про проведену державну реєстрацію прав, такий спосіб захисту порушених прав позивача передбачався у попередній редакції Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", на момент ухвалення рішення суду першої інстанції.

Оцінюючи наведене, викладене не може бути підставою для скасування оскаржуваних рішень, оскільки, як наголошував Європейський суд з прав людини у справах "Sutyazhnik v. Russia" від 29 липня 2009 року, "Esertas v. Lithuania" від 31 травня 2012 року, у справах можуть бути обставини, які свідчать про відсутність соціальної потреби чи нагальної суспільної необхідності, які б виправдовували відхилення від принципу правової визначеності. Тобто не потрібно скасовувати правильне по суті рішення суду лише заради правового пуризму.

Доводи заявника про те, що судами першої та апеляційної інстанцій не враховано правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 11 квітня 2018 року у справі № 826/6071/16, Верховний Суд відхиляє.

У наведеному заявником прикладі Верховний Суд зробив висновок, що договір купівлі-продажу прав вимоги є підставою для внесення змін до обтяження (запису про іпотеку). Проте обставини, встановлені судами у справі № 826/6071/16, відмінні від обставин у цій справі, оскільки судами першої та апеляційної інстанцій встановлено вчинення нотаріусом реєстраційних дій, які суперечать Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (у редакції, чинній на момент вчинення реєстраційної дії).

У справі № 826/6071/16 судом касаційної інстанції досліджено право проведення державним реєстратором державної реєстрації обтяжень нерухомого майна іпотекою на підставі договору купівлі-продажу прав вимоги за відсутності порушень вимог Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" під час вчинення таких реєстраційних дій.

З урахуванням того, що інші доводи касаційної скарги є ідентичними доводам апеляційної скарги заявника, яким суд надав належну оцінку, яка є достатньо аргументованою, Верховний Суд зробив висновок про відсутність підстав повторно давати оцінку тим самим аргументам заявника. При цьому Верховний Суд враховує, що, як неодноразово зазначав Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі "Руїз Торія проти Іспанії", (Ruiz Torija v. Spain) від 09 грудня 1994 року № 303А, §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі "Хірвісаарі проти Фінляндії", (Hirvisaari v. Finland) від 27 вересня 2001 року, № 49684/99).

Суди першої й апеляційної інстанцій забезпечили повний та всебічний розгляд справи на основі наданих сторонами доказів, оскаржувані рішення відповідають нормам матеріального та процесуального права.

Верховний Суд наголошує на тому, що суд касаційної інстанції позбавлений можливості самостійно встановлювати обставини справи, що не встановлені судами першої та апеляційної інстанцій, а також досліджувати докази справи, змінюючи їх оцінку.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками судів першої та апеляційної інстанцій стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, які їх обґрунтовано спростували. В силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, Верховний Суд вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Висновки Верховного Суду щодо клопотання позивача про закриття касаційного провадження

22 червня 2020 року, 30 червня 2020 року, 10 серпня 2020 року та 19 серпня 2020 року до Верховного Суду надійшли клопотання у яких ОСОБА_1 просить закрити касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ "ФК "ДОВІРА ТА ГАРАНТІЯ" як таке, що відкрито помилково.

З метою обґрунтування доводів клопотань ОСОБА_1 посилається на те, що справа не має визначеної ціни позову, тобто не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (2 102,00 грн х 250 = 525 500,00
грн), тому така справа є незначної складності. На переконання заявника, судові рішення, ухвалені у зазначеній справі, відповідно до пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню.

Також заявник зазначає, що висновок щодо застосування норм права, який викладений у постанові Верховного Суду від 11 квітні 2018 року у справі № 826/6071/16, на який посилався заявник у касаційні скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Верховний Суд в оцінці доводів ОСОБА_1 щодо підстав закриття касаційного провадження дійшов висновку про відмову у задоволенні клопотання, з огляду на таке.

Під час відкриття касаційного провадження у цій справі Верховним Судом враховано доводи та зазначені заявником підстави касаційного оскарження судових рішень, що відповідають вимогам частини 2 статті 389 ЦПК України.

Зокрема, заявником зазначено, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій оскаржуються з підстав невідповідності правовим висновкам, викладеним у постанові Верховного Суду від 11 квітня 2018 року у справі № 826/6071/16 щодо правомірності дій нотаріуса під час внесення змін до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на підставі договору купівлі-продажу прав вимоги.

Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 396 ЦПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 5 частини 1 статті 396 ЦПК України судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Разом з цим, оскільки у правових висновках, викладених у постанові Верховного Суду від 11 квітня 2018 року у справі № 826/6071/16, на які посилається ТОВ "ФК "ДОВІРА ТА ГАРАНТІЯ" та які стали підставою для відкриття касаційного провадження, містяться правові висновки, яким необхідно дати правову оцінку під час касаційного перегляду справи, Верховний Суд відмовляє у задоволенні клопотання про закриття касаційного провадження.

Доводи ОСОБА_1 про помилкове відкриття касаційного провадження у малозначній справі Верховний Суд відхиляє, оскільки під час відкриття зазначеного провадження судом касаційної інстанції враховано предмет спору, доводи касаційної скарги, які можуть бути предметом перевірки Верховним Судом, наведені заявником підстави касаційного оскарження таких рішень відповідно до частини 2 статті 389 ЦПК України. Судами першої та апеляційної інстанцій, а також Верховним Судом ця справа не визнавалася малозначною.

Отже, доводи ОСОБА_1 зводяться до його незгоди зі змістом та мотивами ухвали Верховного Суду від 11 червня 2020 року, якою відкрито касаційне провадження у справі та витребувано справу із суду першої інстанції, і за своєю суттю свідчать про незгоду із прийнятим судом процесуальним рішенням.

Враховуючи необхідність перевірки законності ухвалених судами рішень, які оскаржуються в касаційному порядку, зокрема з підстав наведених заявником у касаційній скарзі, положення частини 3 статті 400 ЦПК України щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції, Верховний Суд визнає, що відсутні підстави для закриття касаційного провадження за касаційною скаргою ТОВ "ФК "ДОВІРА ТА ГАРАНТІЯ".

Керуючись статтями 389, 396, 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні клопотання ОСОБА_1 про закриття касаційного провадження, за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ "ДОВІРА ТА ГАРАНТІЯ" на заочне рішення Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 01 жовтня 2019 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 10 березня 2020 року, відмовити.

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ "ДОВІРА ТА ГАРАНТІЯ"" залишити без задоволення.

Заочне рішення Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 01 жовтня 2019 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 10 березня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді С. О. Погрібний

А. С. Олійник

О. В. Ступак