Постанова

Іменем України

03 липня 2019 року

м. Київ

справа № 372/5906/14-ц

провадження № 61-38690св18

Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Кузнєцова В. О. (суддя-доповідач), Жданової В. С., Ігнатенка В. М.,

учасники справи:

позивач - прокурор Київської області в інтересах держави в особі Козинської селищної ради Обухівського району Київської області,

відповідачі: Обухівська районна державна адміністрація Київської області, Управління Державного земельного агенства в Обухівському районі Київської області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 ,

представник відповідача Обухівської районної державної адміністрації Київської області - Нещерет Людмила Василівна,

представники відповідача ОСОБА_1 : ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 ,

представник відповідача ОСОБА_3 - ОСОБА_12 ,

треті особи: ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_11 на рішення Обухівського районного суду Київської області від 01 березня 2016 року у складі судді Болобана В. Г. та постанову Апеляційного суду Київської області від 08 травня 2018 року у складі колегії суддів: Фінагеєва В. О., Кашперської Т. Ц., Яворського М. А.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2014 року прокурор Київської області, діючи в інтересах держави в особі Козинської селищної ради Обухівського району Київської області (далі - Козинська селищна рада) звернувся до суду з позовом до Обухівської районної державної адміністрації Київської області (далі - Обухівська РДА), Управління Державного земельного агентства в Обухівському районі Київської області, ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , треті особи: ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , про визнання недійсними розпоряджень, державних актів на право власності на земельну ділянку,

Позовна заява мотивована тим, що в ході проведеної прокуратурою перевірки було встановлено порушення Обухівською РДА норм земельного законодавства при передачі земельних ділянок у приватну власність ОСОБА_15, ОСОБА_17, ОСОБА_27, ОСОБА_20, ОСОБА_6 , ОСОБА_5 , ОСОБА_4 для ведення особистого селянського господарства.

Розпорядженням Обухівської РДА від 28 вересня 2009 року № 1204 затверджено матеріали попереднього погодження вибору місця розташування земельних ділянок та надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність 159-ти громадянам (зокрема і відповідачам) для ведення індивідуального садівництва та ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Козинської селищної ради Обухівського району Київської області.

Пунктом 1.3 розпорядження Обухівської РДА від 21 грудня 2009 року № 1692 було затверджено проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок в адміністративних межах Козинської селищної ради Обухівського району Київської області, вилучено ділянки загальною площею 12,3637 га.

15 березня 2010 року на підставі зазначеного розпорядження ОСОБА_15 ., ОСОБА_13, ОСОБА_27, ОСОБА_14 ., ОСОБА_6 , ОСОБА_5 , ОСОБА_4 отримали державні акти на вказані земельні ділянки, а у подальшому, відповідно до договорів купівлі-продажу земельних ділянок, ОСОБА_13 відчужив земельну ділянку ОСОБА_1 , ОСОБА_14 - ОСОБА_3 , а ОСОБА_15 - ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Позивач вважає передачу спірних земель у власність громадянам незаконною через те, що передача зазначених земельних ділянок здійснювалася відповідно до проекту відведення, розробленого Товариством з обмеженою відповідальністю «Геоверв», яке, насправді, проект не розробляло; спірні земельні ділянки знаходяться в межах селища Козин Обухівського району Київської області, відтак право розпоряджатися вказаними землями має лише відповідна сільська рада, в той час як фактично рішення про виділення громадянам землі було прийняте районною державною адміністрацією; земельні ділянки, передані єдиним масивом, площею 12,3637 га, є землями водного фонду і законом не передбачено право органів влади безоплатно надавати землі водного фонду для ведення особистого селянського господарства; не можуть передаватися з державної у приватну власність земельні ділянки, штучно створені у межах прибережної захисної смуги чи смуги відведення, на землях лісогосподарського призначення та природно-заповідного фонду, що перебувають у прибережній захисній смузі водних об`єктів, або на земельних ділянках дна водних об`єктів.

З урахуванням наведеного, прокурор просив визнати незаконними та скасувати розпорядження Обухівської РДА Київської області від 28 вересня 2009 року № 1204 в частині надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок ОСОБА_15, ОСОБА_13, ОСОБА_27, ОСОБА_14, ОСОБА_6 , ОСОБА_5 , ОСОБА_4 ; визнати недійсними пункти 1, 3 розпорядження Обухівської районної державної адміністрації Київської області від 21 грудня 2009 року № 1692 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність семи громадянам для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Козинської селищної ради»; визнати недійсними державні акти на право власності на земельні ділянки, видані ОСОБА_15, ОСОБА_17, ОСОБА_27, ОСОБА_14 , ОСОБА_6 , ОСОБА_5 , ОСОБА_4 ; витребувати спірні земельні ділянки на користь територіальної громади в особі Козинської селищної ради; визнати за територіальною громадою право власності на спірні земельні ділянки.

Справа розглядалася судами неодноразово.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 01 березня

2016 року позов задоволено частково.

Визнано недійсним і скасовано розпорядження Обухівської РДА від 28 вересня 2009 року № 1204 «Про затвердження матеріалів попереднього погодження вибору місця розташування земельних ділянок та надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність 159-ти громадянам для ведення індивідуального садівництва та ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Козинської селищної ради», в частині затвердження матеріалів попереднього погодження вибору місця розташування земельних ділянок та надання дозволу на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність громадянам: ОСОБА_15 ., ОСОБА_13 ., ОСОБА_27 ., ОСОБА_20, ОСОБА_4 , ОСОБА_6 , ОСОБА_5 , ОСОБА_28 . Визнано недійсними пункти 1, 3 розпорядження Обухівської РДА від 21 грудня 2009 року №1692 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність семи громадянам для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Козинської селищної ради». Визнано недійсними спірні державні акти на право власності на земельні ділянки. Витребувано із незаконного володіння відповідачів та третіх осіб на користь територіальної громади в особі Козинської селищної ради Обухівського району Київської області спірні земельні ділянки.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем доведено факт порушення інтересів держави оскаржуваними розпорядженнями, оскільки передача спірних земельних ділянок із земель запасу Козинської селищної ради було проведено Обухівською РДА з перевищенням повноважень, а відведення земельних ділянок відбувалося без розробки відповідних проектів відведення земельних ділянок.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Апеляційного суду Київської області від 08 травня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено.

Рішення Обухівського районного суду Київської області від 01 березня 2016 року залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що висновки суду першої інстанції повністю відповідають встановленим обставинам справи, неправильного застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права судом першої інстанції не допущено.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

У червні 2018 року ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_11 засобом поштового зв`язку подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить судові рішення судів першої та апеляційної інстанції скасувати, та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Касаційна скарга мотивована тим, що при винесенні постанови апеляційним судом було порушено частину першу статті 417 ЦПК України щодо обов`язковості вказівок, що містяться у постанові Верховного Суду для суду апеляційної інстанції під час нового розгляду справи, зокрема, не враховано, що саме до повноважень Козинської селищної ради належить контроль у сфері земельних відносин, прокурор звернувся до суду з цим позовом та не встановив, коли саме ця рада довідалась або могла довідатись про порушення свого права. Висновок апеляційного суду про початок перебігу позовної давності з моменту винесення постанови про закриття кримінального провадження та з дня проведення прокурором перевірки, розпочатої в травні 2014 року, є помилковим. Заявник у касаційній скарзі зазначає, що позовну давність необхідно рахувати з 05 серпня 2010 року, тобто з моменту порушення кримінальної справи за фактом протиправного заволодіння невстановленими особами земельних ділянок загальною площею 250,4934 га в адміністративних межах Козинської селищної ради.

Також заявник у касаційній скарзі звертає увагу на те, що неправильними є висновки судів першої та апеляційної інстанцій про належність спірних земельних ділянок до земель водного фонду, оскільки визначення категорій земель спірних земельних ділянок на предмет приналежності їх до земель водного фонду можливе після виготовлення проекту землеустрою щодо встановлення меж, розміру прибережної захисної смуги, а таких даних матеріали справи не містять.

Неправильними на думку заявника є твердження прокурора про те, що спірні земельні ділянки знаходяться в межах селища Козин Обухівського району Київської області, навпаки в матеріалах проектної документації містяться висновки відповідних органів виконавчої влади, згідно з якими спірні земельні ділянки знаходяться в адміністративних межах Козинської селищної ради, тобто за межами селища Козин Київської області, право розпоряджатися якими належить органу виконавчої влади, а саме Обухівській РДА.

Крім того заявник у касаційній скарзі зазначає, що розпорядження Обухівської РДА від 28 вересня 2009 року № 1204 та від 21 грудня 2009 року № 1692 за своєю правовою природою є актами індивідуальної дії (ненормативним актом), яке за юридичними наслідками є виконаними в силу самого факту їх прийняття (констатує факт затвердження проекту землеустрою та містить рішення про передачу у власність), а тому є такими, що вичерпали свою дію одночасно з його прийняттям. Скасування державних актів на земельні ділянки не позбавляє права власності заявника, оскільки підставою набуття такого права є оскаржувані розпорядження.

Ухвалою Верховного Суду від 29 серпня 2018 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та надано строк для надання відзиву.

Інші учасники справи не скористались своїм правом на надання відзиву на касаційну скаргу.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Встановлено, і це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції ухвалені з правильним застосуванням норм матеріального права та додержанням норм процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Фактичні обставини справи встановлені судами

Судами встановлено, що розпорядженням Обухівської РДА від 28 вересня 2009 року № 1204 затверджено матеріали попереднього погодження вибору місця розташування земельних ділянок та надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність 159-ти громадянам для ведення індивідуального садівництва та ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Козинської селищної ради.

Розпорядженням Обухівської РДА від 21 грудня 2009 року № 1692 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок у межах Козинської селищної ради, вилучено з користування Товариства з обмеженою відповідальністю «Лотос», Товариства з обмеженою відповідальністю «Альфа-Плюс», Товариства з обмеженою відповідальністю «Затишне», Товариства з обмеженою відповідальністю «Дана», Товариства з обмеженою відповідальністю «ОК-Інвест», Закритого акціонерного товариства «ТІЗ-Топаз» відповідні земельні ділянки та передано єдиним масивом безоплатно у власність семи громадянам для ведення особистого селянського господарства.

На підставі розпорядження Обухівської РДА від 21 грудня 2009 року видано такі державні акти:

- державний акт на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_1 , виданий ОСОБА_15 на земельну ділянку з кадастровим номером НОМЕР_2 площею 1,7690 га;

- державний акт на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_3 , виданий ОСОБА_13 на земельну ділянку з кадастровим номером НОМЕР_4 , площею 2,0000 га;

- державний акт на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_5 , виданий ОСОБА_27 на земельну ділянку з кадастровим номером НОМЕР_6 площею 2,0000 га;

- державний акт на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_7 , виданий ОСОБА_14 на земельну ділянку з кадастровим номером НОМЕР_8 площею 2,0000 га;

- державний акт на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_9 , виданий ОСОБА_4 на земельну ділянку з кадастровим номером НОМЕР_10 площею 1,8723 га;

- державний акт на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_11 , виданий ОСОБА_6 на земельну ділянку з кадастровим номером НОМЕР_12 площею 1,0781 га;

- державний акт на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_13 , виданий ОСОБА_5 на земельну ділянку з кадастровим номером НОМЕР_14 площею 1,2973 га.

ОСОБА_15 відчужив земельну ділянку з кадастровим номером НОМЕР_2 площею 1,7690 га ОСОБА_29 та ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу, про що на державному акті зроблено відмітку про перехід права власності.

ОСОБА_14 відчужив земельну ділянку з кадастровим номером НОМЕР_8 площею 2,0000 га ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу, про що на державному акті зроблено відмітку про перехід права власності.

ОСОБА_13 відчужив земельну ділянку кадастровим номером НОМЕР_4 , площею 2,0000 га ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу, про що на державному акті зроблено відмітку про перехід права власності.

Звертаючись до суду з позовом, прокурор в обґрунтування позовних вимог посилався на результати перевірки, проведеної прокуратурою Київської області, якою були виявлені порушення земельного законодавства при наданні Обухівською РДА земельних ділянок загальною площею 12,3637 га у власність семи громадянам для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Козинської селищної ради. Зокрема вказував, що спірні земельні ділянки є єдиним масивом площею 12,3637 га та віднесені до земель водного фонду, а відтак не можуть передаватися з державної у приватну власність земельні ділянки, штучно створені у межах прибережної захисної смуги чи смуги відведення, на землях лісогосподарського призначення та природно-заповідного фонду, що перебувають у прибережній захисній смузі водних об`єктів, або на земельних ділянках дна водних об`єктів. В той же час частина спірних ділянок була штучно створена, намита. Тобто фактично були передані землі дна водного об`єкту.

Перевіряючи доводи позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що передачу спірних земельних ділянок із земель запасу Козинської селищної ради було проведено Обухівською РДА із перевищенням повноважень, відведення земельних ділянок відбулося без розробки відповідних проектів відведення земельних ділянок.

Постановою про закриття кримінального провадження Головного слідчого управління Служби безпеки України (далі - ГСУ СБУ) від 07 березня 2013 року встановлено, що під час відведення у власність вказаних земельних ділянок були допущені певні недоліки, разом з тим вся сукупність фактичних даних не дає підстави робити висновок про протиправність передачі ділянок у власність громадянам або про відсутність повноважень Обухівської РДА на прийняття розпоряджень № 1204, № 1687.

Спірні правовідносини мали місце у вересні-грудні 2009 року, прокурор звернувся до суду з цим позовом про захист порушеного права 25 листопада 2014 року.

Встановлено, що представник відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_11 звернулась до суду із заявою про застосування наслідків спливу позовної давності (а. с. 118-120, том 2).

Мотиви з яких виходить Верховний Суд та застосовані норми права

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним (частина перша статті 155 Земельного кодексу України (далі - ЗК України).

Статтями 13 та 14 Конституції України передбачено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності українського народу, від його імені права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Згідно зі статтями 19, 20 ЗК України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на відповідні категорії, у тому числі на землі водного фонду, які визначаються на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.

Відповідно до статті 1 Водного кодексу України (далі - ВК України) водний об`єкт це - природний або створений штучно елемент довкілля, в якому зосереджуються води (море, річка, озеро, водосховище, ставок, канал, водоносний горизонт).

Пунктами «а», «б» частини першої статті 58 ЗК України та статтею 4 ВК України передбачено, що до земель водного фонду належать земельні ділянки, зайняті водосховищами, прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм.

Прибережна захисна смуга - частина водоохоронної зони відповідної ширини вздовж річки, моря, навколо водойм, на якій установлено більш суворий режим господарської діяльності, ніж на решті території водоохоронної зони. Прибережні захисні смуги встановлюються по берегах річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) шириною, зокрема, для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менш як 3 гектари -25 метрів; для середніх річок, водосховищ на них, водойм, а також ставків площею понад 3 гектари - 50 метрів; для великих річок, водосховищ на них та озер - 100 метрів (частина друга статті 88 ВК України, частина друга статті 60 ЗК України).

Чинним законодавством установлено особливий правовий режим використання земель водного фонду.

Відповідно до статті 59 ЗК України передбачено обмеження щодо набуття таких земель у приватну власність та встановлено можливість використання таких земель для визначених цілей на умовах оренди. Відповідно ж до частини четвертої статті 84 ЗК України землі водного фонду взагалі не можуть передаватись у приватну власність, крім випадків, передбачених законодавством.

Випадки передачі земель водного фонду до приватної власності, зокрема громадян, передбачені положеннями частини другої статті 59 ЗК України (у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин).

Правовий режим прибережних смуг визначається статтями 60, 62 ЗК України та статтями 1, 88, 90 ВК України.

Надання у приватну власність земельних ділянок, які знаходяться у прибережній захисній смузі, без урахування обмежень, зазначених у статті 59 ЗК України, суперечить нормам статей 83, 84 цього Кодексу.

Такі висновки містяться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 06 червня 2018 року у справі № 372/1387/13-ц (провадження № 14-147цс18).

Судами встановлено, що спірні земельні ділянки, які передані Обухівською РДА у власність громадян, є землями водного фонду, щодо яких установлено спеціальний правовий режим - обмеження в обороті (статті 20, 21, 60, 61 ЗК України та статті 88, 89 ВК України).

З висновками суду першої інстанції про незаконність передачі у власність відповідачам спірних земельних ділянок погодився й суд апеляційної інстанції.

У ЦК України позовну давність визначено як строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 цього Кодексу).

Тобто позовна давність встановлює строки захисту цивільних прав.

Визначення початку відліку позовної давності міститься в статті 261 ЦК України, відповідно до частини першої якої перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Статтею 45 ЦПК України (у редакції, чинній на час звернення прокурора до суду із цим позовом) встановлено, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві (заяві) самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що позовна давність є строком пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу). При цьому як у випадку пред`явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред`явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила. Таким чином, положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів.

На такі позови поширюється положення статті 257 ЦК України щодо загальної позовної давності, і на підставі частини першої статті 261 цього Кодексу перебіг позовної давності починається від дня, коли держава в особі її органів довідалася або могла довідатися про порушення прав і законних інтересів.

Правильними є висновки судів про те, що перебіг строку позовної давності починається не з часу, коли Обухівська РДА здійснила незаконну передачу земель, а з часу, коли особа, право якої порушено та в інтересах якої подано позов, дізналася про таке порушення.

Крім того, загальна позовна давність (строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу) встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Сплив позовної давності, про застосування якої було заявлено стороною у справі, є самостійною підставою для відмови в позові.

Для правильного застосування частини першої статті 261 ЦК України при визначенні початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а й об`єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав.

Виходячи з вимог статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропущення, наведених позивачем.

Відмова в задоволенні позову у зв`язку з відсутністю порушеного права із зазначенням в якості додаткової підстави для відмови в задоволенні позову спливу позовної давності, не відповідає вимогам закону.

Такі висновки містяться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 372/1036/15-ц (провадження № 14-252цс18), прийнятої за наслідками перегляду судових рішень у аналогічній справі.

Також, у цій постанові Велика Палата Верховного Суду зауважила, що помилковими є висновки Верховного Суду України, викладені у постанові від 05 жовтня 2016 року у справі № 916/2129/15 (№ 3-604гс16) про те, що позовна давність не може поширюватись на вимоги власника про витребування майна із чужого незаконного володіння, оскільки в такому разі йдеться про так зване триваюче правопорушення, яке полягає в тому, що кожного нового періоду часу наступає нове порушення прав власника.

На віндикаційні позови поширюється положення статті 257 ЦК України щодо загальної позовної давності, оскільки органи державної влади чи місцевого самоврядування мають нести ризик спливу позовної давності на оскарження правових актів, виданих ними, а здійснення права на їх оспорення не повинне ставити під сумнів стабільність цивільного обороту.

Частиною першою статті 417 ЦПК України передбачено, що вказівки, що містяться в постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.

Виконуючи вказівки, які містилися у постанові Верховного Суду від 28 лютого 2018 року, ухваленій під час попереднього касаційного перегляду, апеляційний суд встановив, що матеріали справи не містять доказів того, що Козинська селищна рада, в інтересах якої прокурором заявлено позов, знала та могла знати про порушення своїх прав прийняттям у 2009 році Обухівською РДА розпоряджень «Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність семі громадянам для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Козинської селищної ради» та «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність семи громадянам для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Козинської селищної ради».

Апеляційним судом перевірено доводи відповідача ОСОБА_1 щодо пропуску строку позовної давності де вона вказувала на те, що у 2010 році було порушено кримінальне провадження та перевірялася законність передачі земельних ділянок у власність громадянам у адміністративних межах Козинської селищної ради.

Відхиляючи такі доводи, апеляційний суд зауважив, що Козинська селищна рада не була стороною кримінального провадження, яке було порушено у 2010 році, а тому їй не було та не могло бути відомо про незаконність передачі відповідачам земельних ділянок та порушення у зв`язку з цим її прав. Крім того з матеріалів справи вбачається, що Козинська селищна рада не приймала участі в процесі виділення земельних ділянок відповідачам (фізичним особам), жодних погоджень не надавала.

Отже, за обставин відсутності будь-яких доказів обізнаності Козинської селищної ради про виділення відповідачам земельних ділянок на території селища Козин, а також доказів про об`єктивну можливість бути обізнаною про зазначене виділення, апеляційний суд обґрунтовано дійшов висновку про відсутність підстав до застосування позовної давності до спірних правовідносин.

Таким чином, повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв`язку, суд першої інстанції, з висновками якого погодився і суд апеляційної інстанції, правильно визначився з характером спірних правовідносин, встановив у повному обсязі фактичні обставини, що мають суттєве значення для її вирішення з урахуванням наданих прокурором та сторонами доказів дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову з підстав, викладених у рішенні.

Аргументи заявника, викладені у касаційній скарзі про те, що апеляційним судом не враховано при новому розгляді справи вказівок Верховного Суду, є необґрунтованими, адже апеляційний суд навпаки виклав усі вказівки Верховного Суду та у тексті рішення апеляційного суду наголосив, що встановлення обставин здійснено саме на виконання вказівок Верховного Суду.

Доводи заявника у касаційній скарзі про те. що спірні земельні ділянки не належать до земель водного фонду були предметом перевірки й в суді апеляційної інстанції. Апеляційний суд серед іншого вказав, що належність спірних земельних ділянок до земель водного фонду підтверджується наявними у матеріалах справи листом Дніпровського басейнового управління водних ресурсів від 08 жовтня 2014 року та графічними матеріалами (а.с. 97, 101-104, том 1, а.с.167, том 2 ), які були досліджені в судах першої та апеляційної інстанцій.

У касаційній скарзі заявник посилається на те, що земельні ділянки знаходяться в адміністративних межах Козинської селищної ради, тобто за межами смт Козин, такі обставини були також предметом перевірки апеляційним судом під час апеляційного розгляду. Так, апеляційним судом встановлено, що у матеріалах справи міститься лист управління Держгеокадастру в Обухівському районі Київської області, у якому зазначено, що спірні земельні ділянки розташовані у межах смт Козин, а, отже, право на розпорядження ними має селищна рада (а.с.159-167, том 2).

У касаційній скарзі ОСОБА_1 наголошує на тому, що вона набула право власності на земельні ділянки на законних підставах, а тому будь-які підстави для витребування земельної ділянки на підставі статті 388 ЦК України відсутні. Проте статтею 388 ЦК України встановлено перелік підстав, з яких майно може бути витребувано від добросовісного набувача, яким у даному випадку є ОСОБА_1 .

Відповідно до приписів статті 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Орган місцевого самоврядування - Козинська селищна рада не приймала жодних рішень щодо відведення земельних ділянок. Крім того, спірні земельні ділянки виділені за рахунок земель водного фонду, які в силу вимог статті 88 ВК України не можуть перебувати у власності фізичних осіб взагалі.

Таким чином доводи касаційної скарги заявника про те, що спірні земельні ділянки не можуть бути витребувані у неї з підстав, передбачених статтею 388 ЦК України є необгрунтовними.

При цьому суди першої та апеляційної інстанції виходили із засад диспозитивності цивільного судочинства, змагальності сторін, з урахуванням встановлених обставин справи, вимог закону та наданих сторонами доказів, а також того, що судом не встановлено виняткових обставин, які б давали підстави скасування судових рішень першої та апеляційної інстанцій.

Висновки судів першої та апеляційної інстанцій відповідають обставинам справи, які встановлені відповідно до вимог процесуального закону, а також узгоджуються з нормами матеріального права, які судами правильно застосовані.

Інші доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують, на законність судових рішень не впливають, фактично стосуються переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Оскільки інші доводи касаційної скарги, є ідентичними доводам апеляційної скарги заявника, яким суд надав належну оцінку, Верховний Суд доходить висновку про відсутність підстав повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому Верховний Суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії»(Ruiz Toriya v. Spaine), рішення від 09 грудня 1994 року, серія A № 303-A, параграф 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), рішення від 27 вересня 2001 року, № 49684/99, параграф 32).

У зв`язку з наведеним, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін.

Щодо розподілу судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_11 залишити без задоволення.

Рішення Обухівського районного суду Київської області від 01 березня 2016 року та постанову Апеляційного суду Київської області від 08 травня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. О. Кузнєцов В. С. Жданова В. М. Ігнатенко