Постанова

Іменем України

03 квітня 2023 року

м. Київ

справа № 381/4440/19

провадження № 61-4837 св 22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Білоконь О. В., Сакари Н. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ;

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: ОСОБА_4 , Фастівська міська рада Київської області, ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 ;

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_8 - на рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 23 грудня 2020 року у складі судді Ковалевської Л. М. та постанову Київського апеляційного суду від 26 січня 2022 рокуу складі колегії суддів: Мостової Г. І., Лапчевської О. Ф., Сушко Л. П.,

ВСТАНОВИВ :

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: ОСОБА_4 , Фастівська міська рада Київської області, ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , про усунення перешкод у користуванні майном, зобов`язання вчинити певні дії.

Позовна заява мотивована тим, що вона та ОСОБА_4 є власниками житлового будинку та прибудинкової земельної ділянки АДРЕСА_1 . Їй належить 17/20 частини вказаного домоволодіння , а 3/20 частин ОСОБА_4 .

Їй та ОСОБА_4 також належить прибудинкова земельна ділянка на підставі державного акта про право власності на земельну ділянку, площею 0,0536 га серія ЯЗ №346541 від 14 листопада 2009 року, кадастровий номер 3211200000:09:011:0099 та державного акта про право власності на земельну ділянку, площею 0,0537 га серія ЯЗ №346547 від 14 листопада 2009 року, кадастровий номер 3211200000:09:011:0100, відповідно.

Власниками суміжної земельної ділянки по АДРЕСА_2 є: ОСОБА_5 (5/54 частини), який подарував належну йому частину будинку ОСОБА_3 , ОСОБА_2 (5/54 частини), ОСОБА_6 (7/27 частини), ОСОБА_9 (8/27 частини), ОСОБА_7 (7/27 частини та 2/9 частини).

Вказувала, що ОСОБА_5 та ОСОБА_2 самовільно перевстановили паркан між зазначеними земельними ділянками та змінили їх межі, унаслідок чого площа належної їй земельної ділянки зменшена на 0,0030 га, тобто майже на 30 кв .м згідно з абрису, наданого землевпорядною організацією.

Також на самовільно захопленій частині зазначеної земельної ділянки вздовж всієї межі вони проклали підземний електричний кабель, довжиною понад 15 м, який не є підключений, але проект на прокладення електрокабеля або інші дозвільні документи ОСОБА_5 не були пред`явлені. Так само, як не було пред`явлено дозволу на встановлення бетонного стовпа, з метою підведення даного кабелю, унаслідок чого, фасадна частина належної їй земельної ділянки була додатково зменшена.

ОСОБА_2 до своєї частини будинку добудувала прибудову на 2 поверхи, що призвело до повної десолярізації земельної ділянки, належної ОСОБА_1 , а ОСОБА_5 до своєї частини будинку самовільно добудував веранду, площею 7,8 кв. м за планом «а11».

Зазначені добудови побудовані із порушенням норм архітектурно-будівельного контролю, відповідно до пункту 3.25а*ДБН 360-92* «Містобудування, планування і забудова міських і сільських поселень» та норм пожежної безпеки.

Крім, самочинно побудованої веранди, відповідачами, як співвласниками частини будинку АДРЕСА_2 був установлений навіс над парканом для свого автомобіля, висотою більше 2,70 м та довжиною 6,5 м над самою межею земельної ділянки ОСОБА_1 та перед її будинком.

Ураховуючи викладене, уточнивши позовні вимоги, позивач просила суд з метою відновлення межі власника прибудинкової земельної ділянки АДРЕСА_1 зобов`язати ОСОБА_5 та ОСОБА_2 за їх рахунок демонтувати установлений ними паркан між земельними ділянками АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 . Зобов`язати відповідачів: не чинити перешкоди при встановленні ОСОБА_1 нового паркану згідно з межею, визначеною державним актом права власності на її земельну ділянку площею 0,0536 га серія ЯЗ № 346541 від 14 листопада 2009 року та зведеного плану земельної ділянки і абрису; демонтувати встановлений навіс над парканом, висотою 2,70 м та довжиною 6,5 м над самою межею позивача ОСОБА_1 ; демонтувати прокладений підземний електричний кабель довжиною понад 15 м та встановлений бетонний стовп.

Короткий зміст судових рішень

Рішенням Фастівського міськрайонного суду Київської області від 23 грудня 2020 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 26 січня 2022 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Судові рішення мотивовано тим, що встановлений спеціалістом факт невідповідності координат (з бази Державного земельного кадастру) належної ОСОБА_1 земельної ділянки її фактичним координатам в натурі (на місцевості) має місце, проте зазначене може свідчити про наявність помилок при виготовленні технічної документації та внесенні цих земельних ділянок до кадастрової карти. Однак ці суто технічні питання вирішуються в позасудовому порядку за заявами суміжних співвласників шляхом виправлення помилки в кадастровій карті.

Заміна аварійної дерев`яної електроопори на залізобетонну, питання про демонтаж якого порушується у позовній заяві, проведена у 2019 році спеціалістами РП ПрАТ «Київобленерго» за заявою замовника - ОСОБА_2 , яка не встановлювала цю опору самостійно. Залізобетонна електрична опора встановлена за межами подвір`я ОСОБА_2 на АДРЕСА_1 за проектом. Самостійне демонтування електроопори або електрокабелів є порушенням закону.

Позивачем не доведено порушення відповідачами її цивільних прав та інтересів, створення їй будь-яких перешкод у користуванні нею майном, порушення відповідачами правил добросусідства.

Позивач набула право власності на своє домоволодіння вже після встановлення порядку користування, успадкувавши домоволодіння ніяких претензій ОСОБА_2 або ОСОБА_5 не пред`являла. Наразі не вбачається, яким саме чином відповідачі порушили права позивача на користування її будинком та земельною ділянкою, оскільки відповідних доказів суду не надано.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 16 червня 2021 року призначено судову комплексну земельно-технічну експертизу. Витрати по оплаті за проведення експертизи по першому питання покладено на позивача - ОСОБА_1 , по другому та третьому питаннях - на відповідача ОСОБА_2 .

Однак, Київський науково-дослідницький інститут судових експертиз Міністерства юстиції України року повернув матеріали цієї справи без виконання ухвали про призначення експертизи, оскільки оплата рахунку за проведення експертизи не проведена.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У червні 2022 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_8 - подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просив оскаржувані судові рішення скасувати, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, йухвалити нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 задовольнити.

Як на підставу касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник вказує на порушення судом норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, оскільки суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 14 червня 2022 року касаційне провадження у вказаній справі відкрито та витребувано цивільну справу № 381/4440/19 з Фастівського міськрайонного суду Київської області.

У червні 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що судами не враховані надані неї фотодокази та пояснення свідків на підтвердження того, що розміри її земельної ділянки не відповідають розмірам, визначеним в державному акті на право власності на земельну ділянку, і такі порушення виникли унаслідок дій відповідачів. Призначена судом апеляційної інстанції експертиза не була проведена, оскільки сторонами не було сплачено вартість її проведення.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У липні 2022 року ОСОБА_2 подала відзив на касаційну скаргу, в якому зазначила, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими. Вважало висновки судів такими, що відповідають вимогам закону та обставинам справи. Вказувала, що паркан між сусідніми ділянками АДРЕСА_2 та АДРЕСА_1 був встановлений ще у 1987 році. По лінії паркану до 2019 року стояла дерев`яна електрична опора, до якої були під`єднані електричні кабелі декількох квартир нашого будинку. За її заявою у 2019 році Фастівським РП ПрАТ «Київобленерго» було проведено заміну дерев`яної аварійної електричної опори, що знаходилась на подвір`ї (на межі землі спільного користування будинку АДРЕСА_2 ), на залізобетонну опору, яка була встановлена за межами подвір`я. Позивачці було достеменно відомо про можливість подання клопотання про проведення експертизи, проте вона свідомо не скористалась своїм процесуальним правом в суді першої інстанції. Призначену судом апеляційної інстанції експертизу позивач не оплатила.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 та ОСОБА_4 є співвласниками житлового будинку та прибудинкової земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 .

ОСОБА_1 є власником 2/5 частини на підставі свідоцтва про право на спадщину, виданого державним нотаріусом Фастівської міської державної нотаріальної контори Київської області від 10 жовтня 2007 року за № 2-805 та після добудов, проведених ОСОБА_1 , її частка з цьому будинку становить 17/20 частин будинку (а.с. 15, т. 1).

ОСОБА_4 є власником 3/5 частин на підставі свідоцтва про право на спадщину, виданого державним нотаріусом Фастівської міської державної нотаріальної контори Київської області від 10 жовтня 2007 року за № 2-803, але після добудов, проведених ОСОБА_1 , його частка у зазначеному будинку становить 3/20 частини.

ОСОБА_1 є власником прибудинкової земельної ділянки площею 0,0536 га на підставі державного акта на право права власності на земельну ділянку, серія ЯЗ №346541 від 14 листопада 2009 року, кадастровий номер 3211200000:09:011:0099.

ОСОБА_4 є власником земельної ділянки площею 0,0537 га згідно державного акту на прав власності на земельну ділянку, серія ЯЗ №346547 від 14 листопада 2009 року, кадастровий номер 3211200000:09:011:0100.

18 серпня 1987 року ОСОБА_2 та ОСОБА_5 придбали 5/27 частини житлового будинку АДРЕСА_1 , яка є суміжною із земельною ділянкою ОСОБА_1 , на підставі договору купівлі-продажу (а.с. 148?152 т.1).

Ухвалою Фастівського міськрайонного суду Київської області від 21 травня 2012 року, що набрала законної сили, у справі № 2-670/11 затверджено мирову угоду сторін, відповідно до якої визнано за ОСОБА_2 право власності на 5/54 частини будинку АДРЕСА_1 . Визнано за ОСОБА_5 право власності на 5/54 частини будинку АДРЕСА_1 . Вимощення, трубопровід та огорожу залишено в спільному користуванні ОСОБА_2 та ОСОБА_5 . Частину земельної ділянки у вигляді проходу від АДРЕСА_3 » в наявних межах залишено у спільному користуванні ОСОБА_2 та ОСОБА_5 (а.с. 178-179, т. 1).

Судом встановлено, що в 2014 році, під час приватизації відповідачем ОСОБА_2 своєї частини земельної ділянки, ОСОБА_1 як суміжний землекористувач підписала їй акт встановлення в натурі та погодження зовнішньої межі земельної ділянки від 01 серпня 2014 року, в якому зазначено, що ніяких претензій щодо меж з боку суміжників при встановленні у натурі зовнішньої межі земельної ділянки не заявлено, межі погоджені і не викликають спірних питань. (а.с. 188, т. 1).

Також у матеріалах справи наявні фототаблиці, зроблені у 1998 році та у подальшому у 2020 році, надані ОСОБА_2 на підтвердження того, що місце розташування паркану, стовпа електроопори та навісу для автомобіля за цей період не змінилося (а.с. 154-162, т. 1).

Згідно з висновком спеціаліста інженера-землевпорядника ОСОБА_10 про обстеження земельної ділянки ОСОБА_1 наявна невідповідність фактичних координат поворотних точок земельної ділянки (по фактично встановленій огорожу) із їх значеннями за даними Державного земельного кадастру, що викликало зменшення площі фактичного домоволодіння на 0,0030 га (а.с. 44-46, т. 1).

Відповідно до акта комісійного обстеження земельних ділянок АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 від 02 грудня 2019 року, складеного Виконавчим комітетом Фастівської міської ради Київської області, комісійно встановлено таке:

- підземні електричні кабелі від стовпа до домоволодіння АДРЕСА_2 не проходять по території домоволодіння ОСОБА_1 , але згідно з фактично встановленого паркану, кабелі проходять по двору будинку АДРЕСА_2 . Кабель до електричної мережі не під`єднаний;

- жодних порушень чинного законодавства та правил добросусідства зі сторони відповідачів, комісією не виявлено (а.с. 51-52, т. 1)

Також в акті викладені висновки комісії про те, що громадянам ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_5 - встановити паркан, що розмежовує домоволодіння АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 згідно з межовими знаками винесеним в натурі на місцевість відповідно до документації із землеустрою, яка була підставою для передачі земельних ділянок у власність. Громадянці ОСОБА_2 - використовувати земельну ділянку у визначених документацією із землеустрою межах та роз`яснено статті 103 та частини 2 статті 158 ЗК України (а.с. 51-52, т. 1).

Згідно з висновком спеціаліста інженера-землевпорядника ОСОБА_11 за результатами кадастрової зйомки складені кадастровий та зведені плани № 1 та № 2. Земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_2 складається з приватизованих земельних ділянок (кадастрові номери 3211200000:09:011:0186, 3211200000:09:011:0187 та 3211200000:09:1011.0217) та земельної ділянки яка використовується як прохід загального користування, право власності на яку не оформлене.

У висновку зазначено про виявлення невідповідності координат (з бази Державного земельного кадастру) сусідньої земельної ділянки (кадастровий номер 3211200000:09:011:0099) її фактичним координатам в натурі (на місцевості). Внаслідок чого виникло зміщення її (на 0,75 м по фасаду в бік земельної ділянки по АДРЕСА_2 ) та перетин із земельною ділянкою, яка використовується як прохід загального користування ( АДРЕСА_2 ).

На зведеному плані № 1 земельні ділянки розміщені згідно з координатами бази даних Державного земельного кадастру (крім земельної ділянки загального користування). На зведеному плані № 2 земельні ділянки 1 та 2 (що належать ОСОБА_1 та ОСОБА_4 ) розміщені згідно з фактичним їх розташуванням з прив`язкою до фасадного паркану та межових стовпів, які чітко представлені в натурі. Довжина фасадного паркану (який нерозділений в натурі) і земельних ділянок 1 та АДРЕСА_4 (що належать ОСОБА_1 та ОСОБА_4 ) становить 21 м (8,50 м + 12,50 м), що відповідає розмірам земельних ділянок, які внесені до бази даних Державного земельного кадастру. Зміщення на 0,75 м в бік земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_2 призведе до збільшення довжини фасадного паркану (який нерозділений в натурі) земельних ділянок 1 та 2 і буде становити 21,75 м (8,50 м +12,50 м +0,75 м), що не відповідає розмірам земельних ділянок згідно з правовстановлюючими документами на землю та які внесені до бази даних Державного земельного кадастру (а.с. 72-76, т. 2).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до вимог частин першої, другої статті 400 ЦПК України Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Частиною першою статті 316 ЦК України визначено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно з частиною першою статті 317 ЦК України власнику майна належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Відповідно до статті 328 ЦК України право власності на нерухоме майно набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

За змістом частини першої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно з частиною першою статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном (стаття 391 ЦК України).

Відповідно до пунктів «г» та «е» частини першої статті 91 ЗК України власники земельних ділянок зобов`язані не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів, а також дотримуватися правил добросусідства та обмежень, пов`язаних з встановленням земельних сервітутів та охоронних зон.

Статтею 106 ЗК України передбачено, що власник земельної ділянки має право вимагати від власника сусідньої земельної ділянки сприяння встановленню твердих меж, а також відновленню межових знаків у випадках, коли вони зникли, перемістились або стали невиразними. Порядок відновлення меж визначаються центральним органом виконавчої влади з питань земельних ресурсів.

Відповідно до частини другої статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Порядок відновлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) визначений в Інструкції про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками, затвердженої наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 18 травня 2010 року № 376.

Розділом ІV зазначеної Інструкції передбачено, що відновлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється при повній (частковій) втраті в натурі (на місцевості) межових знаків, їх пошкодженні, яке унеможливлює використання межових знаків, а також при розгляді земельних спорів між власниками (користувачами) суміжних земельних ділянок. Власник земельної ділянки має право вимагати від власника сусідньої ділянки сприяння встановленню твердих меж, а також відновленню межових знаків у випадках, коли вони зникли, перемістились або стали невиразними. Відновлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється на підставі раніше розробленої та затвердженої відповідно до статті 186 ЗК України документації із землеустрою. У разі відсутності такої документації розробляється технічна документація із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). Закріплення відновлених меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) межовими знаками здійснюється виконавцем, яким є юридична або фізична особа, яка отримала ліцензії на проведення робіт із землеустрою, у присутності власника (користувача) земельної ділянки, власників (користувачів суміжних земельних ділянок або уповноваженої ним (ними) особою.

Відновлення та визначення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) відноситься до робіт з землеустрою та може виконуватись тільки юридичними або фізичними особами, які отримали відповідну ліцензію на проведення таких робіт.

Відповідно до частини першої статті 102 ЦПК України суд призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; сторонами (стороною) не надані відповідні висновки експертів із цих самих питань або висновки експертів викликають сумніви щодо їх правильності.

Врахувавши предмет і підстави заявленого позову, з метою з`ясування питання відповідності фактичного розташування паркану межам земельних ділянок, відповідності фактичних координат у натурі (на місцевості) земельної ділянки № 9 координатам, що містяться в базі Державного земельного кадастру, а також того, чи може бути причиною невідповідності координат (з бази даних Державного земельного кадастру) фактичним координатам в натурі (на місцевості) земельної ділянки № 9 технічна помилка при виготовленні землевпорядною організацією технічної документації, за клопотанням позивача, судом апеляційної інстанції призначено судову комплексну земельно-технічну експертизу (ухвала Київського апеляційного суду від 16 червня 2021 року).

Однак, Київський науково-дослідницький інститут судових експертиз Міністерства юстиції України року повернув матеріали цієї справи без виконання ухвали про призначення експертизи, оскільки оплата рахунку за проведення експертизи не проведена (а.с. 41-42, т. 4).

Статтею 109 ЦПК України передбачено, що у разі ухилення учасника справи від подання експертам необхідних матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу неможливо, суд залежно від того, хто із цих осіб ухиляється, а також яке для них ця експертиза має значення, може визнати факт, для з`ясування якого експертиза була призначена, або відмовити у його визнанні.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина третя статті 12, частина перша статті 81 ЦПК України).

Вирішуючи спір суди на підставі належним чином оцінених доказів дійшли правильного висновку про те, що позивач набула право власності на своє домоволодіння вже після встановлення порядку користування, успадкувавши домоволодіння ніяких претензій ОСОБА_2 або ОСОБА_5 не пред`явила. Доказів того, що відповідачі порушили права позивача на користування її будинком та земельною ділянкою суду не надано.

Посилання касаційної скарги на те, що розміри земельної ділянки позивачки не відповідають розмірам, визначеним в державному акті на право власності на земельну ділянку, і такі порушення виникли унаслідок дій відповідачів, безпідставні, оскільки належними та допустимим доказами такі твердження позивачки не доведено, а наявні в матеріалах справи фото та показання свідків такими доказами не є (частина друга статті 78 ЦПК України).

Верховний Суд зазначає, що призначена судом апеляційної інстанції судова комплексна земельно-технічна експертиза не була проведена через її несплату, зокрема, позивачкою, на яку судом було покладено витрати по оплаті за проведення експертизи по першому питанню, а саме: «Чи відповідає фактичне розташування паркану, що розмежовує земельні ділянки, де знаходяться домоволодіння АДРЕСА_1 та АДРЕСА_1 , відносно меж земельних ділянок правовстановлюючим документам та технічній документації із землеустрою та землекористування на ці земельні ділянки? Якщо ні, то в чому полягають невідповідності? Якщо таке порушення меж земельних ділянок має місце, то в якій частині та на якій площі?».

Відтак, стверджуючи про те, що відповідачами було переміщено паркан і такі дії призвели до зменшення розмірів її земельної ділянки, позивач належних та допустимих доказів зазначеного суду не надала, призначену судом експертизу не оплатила. При цьому саме на позивача покладено обов`язок довести факт дійсного порушення її прав.

Колегія суддів вважає, що в силу положень частини третьої статті 89 ЦПК України судами першої та апеляційної інстанцій всебічно, повно та об`єктивно надано оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному окремому доказу, а підстави їх врахування чи відхилення є мотивованими.

Інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування судових рішень, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи й зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_8 - залишити без задоволення.

Рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 23 грудня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 26 січня 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. М. Осіян

О. В. Білоконь

Н. Ю. Сакара