ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 серпня 2023 року

м. Київ

справа № 932/11122/21

провадження № 51-998 км 23

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

а також у режимі відеоконференції:

захисника ОСОБА_6 ,

засудженого ОСОБА_7

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_7 на ухвалу Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 20 червня 2022 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 06 грудня 2022 року.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Дніпропетровського обласного суду від 26 вересня 1997 року ОСОБА_7 засуджено за ч. 3 ст. 140, ч. 3 ст. 142, ч. 2 ст. 145, пунктами «а», «г» ст. 93, ст. 42 КК України до остаточного покарання у виді смертної кари - розстрілу з конфіскацією всього майна, яке є його особистою власністю.

Верховний Суд України ухвалою від 25 листопада 1997 року цей вирок залишив без зміни.

Надалі Дніпропетровський обласний суд ухвалою від 30 травня 2000 року змінив зазначений вирок у порядку ст. 409 КПК України 1960 року та ухвалив вважати ОСОБА_7 засудженим за пунктами «а», «г» ст. 93 КК України і відповідно, за сукупністю злочинів, до покарання у виді довічного позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є його особистою власністю.

Засуджений ОСОБА_7 15 листопада 2021 року подав заяву про перегляд вироку Дніпровського обласного суду від 26 вересня 1997 року щодо нього за нововиявленими обставинами.

Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська ухвалою від 20 червня 2022 року відмовив у задоволенні цієї заяви.

Дніпровський апеляційний суд ухвалою від 06 грудня 2022 року зазначене судове рішення місцевого суду залишив без змін.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_7 просить скасувати судові рішення, постановлені за наслідками розгляду його заяви про перегляд вироку за нововиявленими обставинами, і призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій не перевірили обставин, на які він послався в заяві як на нововиявлені, а саме про його незаконне затримання, складання явки з повинною при застосуванні тортур, порушення права на захист внаслідок проведення ряду слідчих дій під час досудового слідства без участі захисника, фальсифікацію матеріалів справи слідчим, покладення в основу вироку неналежних доказів та недоведеність його вини. Також не погоджується з висновком місцевого суду про недотримання ним установлених кримінальним процесуальним законом строків на звернення із заявою. Крім цього, зазначає про те, що зміст ухвали місцевого суду не відповідає вимогам ст. 372 КПК України, оскільки в ній не зазначено суті порушеного питання та мотивів неврахування окремих доводів, наведених у заяві, а ухвалу апеляційного суду постановлено без дотримання приписів ст. 419 КПК України, оскільки цей суд не врахував усіх обставин, наведених в апеляційній скарзі сторони захисту.

Позиції інших учасників судового провадження

Під час касаційного розгляду засуджений ОСОБА_7 і його захисник ОСОБА_6 просили задовольнити касаційну скаргу на викладених у ній підставах.

Прокурор ОСОБА_5 вважав судові рішення законними, а касаційну скаргу ОСОБА_7 - необґрунтованою.

Мотиви Суду

Відповідно до ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Згідно з положеннями ст. 438 КПК України підставою для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є, зокрема, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону.

Проте суд касаційної інстанції не встановив таких порушень за наслідками перегляду оскаржених судових рішень у касаційному порядку.

Так, глава 34 КПК України визначає підстави і порядок здійснення провадження за нововиявленими обставинами, строки звернення та вимоги до заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами.

У частині 2 ст. 459 КПК України наведено вичерпно перелік нововиявлених обставин, за наявності яких можуть бути переглянуті судові рішення, що набрали законної сили: штучне створення або підроблення доказів, неправильність перекладу висновку і пояснень експерта, завідомо неправдиві показання свідка, потерпілого, підозрюваного, обвинуваченого, на яких ґрунтується вирок; скасування судового рішення, яке стало підставою для ухвалення вироку чи постановлення ухвали, що належить переглянути; інші обставини, які не були відомі суду на час судового розгляду при ухваленні судового рішення і які самі по собі або разом із раніше виявленими обставинами доводять неправильність вироку чи ухвали, що належить переглянути.

Отже, нововиявлені обставини - це встановлені розслідуванням або вироком суду, який набрав законної сили, юридичні факти, що перебувають в органічному зв`язку з елементами предмета доказування в кримінальному провадженні і спростовують, через їх невідомість й істотність, висновки, зазначені у вироку чи ухвалі, які набрали законної сили, як такі, що не відповідають об`єктивній дійсності. Умовами для визнання таких обставин нововиявленими є те, що це обставини, які об`єктивно існували на момент вирішення кримінального провадження та не були відомі й не могли бути відомі на той час суду та хоча б одній особі, котра брала участь у справі.

Суд першої інстанції, перевіривши обставини, на які у своїй заяві послався засуджений, з дотриманням вимог статей 459 466 467 КПК України, дійшов обґрунтованого висновку, що зазначені у заяві обставини не можуть вважатися нововиявленими та бути підставою для перегляду судового рішення, оскільки зводяться до незгоди засудженого з наданою судами оцінкою доказів та в цілому з ухваленими щодо нього судовими рішеннями. Водночас, як зазначив суд в ухвалі, ОСОБА_7 не надав жодних належних та достатніх доказів, які б свідчили про наявність нововиявлених обставин, зокрема тих, які не були відомі суду на час судового розгляду в ході ухвалені судового рішення і які самі по собі або разом із раніше виявленими обставинами доводять неправильність вироку, що належить переглянути.

До того ж місцевий суд установив, що у червні 1997 року ОСОБА_7 у передбаченому законом порядку, у присутності захисника ознайомився з матеріалами кримінальної справи, а у травні 2020 року йому було вручено копії цих матеріалів. З урахуванням цього суд дійшов висновку, що засуджений дізнався або міг дізнатися про обставини, на які він посилається у своїй заяві як на нововиявлені, не пізніше травня 2020 року, проте звернувся із заявою в листопаді 2021 року, тобто поза межами передбаченого ч. 1 ст. 461 КПК України трьохмісячного строку.

Cуд апеляційної інстанції, переглянувши ухвалу місцевого суду за скаргою засудженого та його захисника, обґрунтовано погодився з тим, що доводи заяви й наведені в ній обставини не є нововиявленими в розумінні ст. 459 КПК України.

З такими рішеннями погоджується і колегія суддів Верховного Суду, виходячи із системного тлумачення норм глави 34 КПК України в сукупності із загальними принципами кримінального процесу.

Так, перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами є надзвичайним (екстраординарним) інститутом перегляду судових рішень у виняткових випадках, коли після завершення розгляду кримінальної справи в звичайному порядку виявлено обставини, що могли суттєво вплинути на прийняті судові рішення, і внаслідок завершення кримінального провадження розгляд цих обставин у звичайному порядку став недоступним. Однак обставини, про які ОСОБА_7 заявляє як про нововиявлені, за своєю юридичною природою такими не є, а доводи, котрі він наводить на їх обґрунтування, здебільшого зводяться до оскарження вироку суду та ухвали за наслідками його перегляду по суті.

Зокрема, ОСОБА_7 у заяві про перегляд вироку за нововиявленими обставинами зазначив, що під час досудового слідства він склав явку з повинною під примусом із боку працівників правоохоронних органів, а тому отримані в такий спосіб його показання не могли бути використані для доведення його винуватості, надалі ряд слідчих дій проведено без участі захисника, показання свідків та письмові докази є неналежними та прямо не підтверджують його винуватості у вчиненні злочину, а вирок ґрунтується на припущеннях. Водночас на ці обставини сторона захисту посилалася під час судового розгляду, і їм надали правову оцінку як суд у вироку від 26 вересня 1997 року, так і колегія суддів Верховного Суду України в ухвалі від 25 листопада 1997 року.

Процедура перегляду судових рішень за нововиявленими обставинами за своєю природою не є повторним розглядом справи по суті, вона не передбачає нового встановлення фактичних обставин кримінального провадження й усунення суперечностей у доказах. Повторна перевірка таких доводів засудженого в порядку перегляду вироку за нововиявленими обставинами є недопустимою, оскільки таке провадження здійснюється не з метою ревізії судового рішення ? повторного розгляду кримінального провадження по суті та ухвалення нового рішення (наприклад, для перекваліфікації діяння, пом`якшення чи посилення покарання), а з метою виправлення специфічних за своєю природою судових помилок. Провадження за нововиявленими обставинами, будучи самостійною формою оскарження й перевірки судових рішень, жодним чином не підміняє апеляційного та касаційного провадження, не є їхнім продовженням, відбувається не замість них, а за наявності для цього специфічних підстав. Тож така форма перевірки судових рішень не може мати резервного значення щодо апеляційного та касаційного проваджень.

Крім цього, наведені обставини, як і посилання ОСОБА_7 на процесуальні порушення чи недоліки, пов`язані з невчасним складання працівниками правоохоронних органів протоколу його затримання, неповідомлення його родичам про затримання, перегляд Верховним Судом України вироку за відсутності сторони захисту, самі собою не спростовують викладених у вироку доказів винуватості останнього у вчиненні злочину, за який його засуджено, та були відомі йому на момент розгляду кримінальної справи, а тому не можуть бути визнані нововиявленими обставинами.

Також засуджений у заяві вказав, що слідчий під час досудового слідства фальсифікував матеріали кримінальної справи, проте, в чому конкретно це мало свій прояв, ОСОБА_7 не зазначив. Водночас останній не послався на жодні підтвердження цих фактів, тоді як такі нововиявлені обставини, як штучне створення або підроблення доказів повинні бути установлені вироком суду, а при неможливості його ухвалення - матеріалами розслідування.

Отже, обставини, які зазначив ОСОБА_7 у заяві про перегляд вироку щодо нього, не є суттєвими для справи й такими, які раніше не були відомі. До того ж мало не про всі ці обставини сторона захисту заявляла під час судового розгляду кримінальної справи по суті та їм вже надано правову оцінку в судових рішеннях. Тому подана засудженим заява не є підставою перегляду судового рішення, оскільки він призведе до порушення принципу юридичної визначеності, який є одним з основних аспектів верховенства права та передбачає дотримання принципу «res judicata», тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного й обов`язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відступи від цього принципу є виправданими лише тоді, коли вони обумовлюються обставинами суттєвого та неспростовного характеру (рішення Європейського суду з прав людини від 3 квітня 2008 року в справі «Пономарьов проти України», від 29 жовтня 2015 року в справі «Устименко проти України», від 09 червня 2011 року в справі «Желтяков проти України»).

Суд першої інстанції, врахувавши зазначені вимоги закону, практику Європейського суду з прав людини, конкретні доводи в заяві про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами та всі матеріали справи, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність нововиявлених обставин у розумінні вимог ст. 459 КПК України та залишив заяву засудженого про перегляд вироку за нововиявленими обставинами без задоволення. Ухвала суду першої інстанції відповідає положенням статей 370 372 КПК України.

Суд апеляційної інстанції, переглянувши ухвалу місцевого суду за апеляційною скаргою засудженого та його захисника, перевірив викладені в ній доводи, аналогічні доводам касаційної скарги засудженого, визнав їх неспроможними, достатньо мотивував своє рішення, зазначивши підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою. Апеляційний суд правильно погодився з висновком суду першої інстанції про те, що зазначені в заяві засудженого ОСОБА_7 обставини не є нововиявленими. Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 419 КПК України.

Що стосується доводів ОСОБА_7 про те, що суди у своїх рішеннях не надали оцінки визнанню Конституційним Судом України неконституційними положень КК України про смертну кару, то ці обставини, як зазначено вище, були розглянуті в іншому провадженні щодо ОСОБА_7 , за наслідками чого Дніпропетровський обласний суд ухвалою від 30 травня 2000 року вніс у вирок відповідні зміни.

Таким чином, підстави для задоволення касаційної скарги засудженого відсутні.

Істотних порушень кримінального процесуального закону, які були б безумовними підставами для зміни чи скасування судових рішень, касаційний суд не встановив.

Керуючись статтями 434 436 441 442 КПК України, Верховний Суд

у х в а л и в:

Ухвалу Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 20 червня 2022 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 06 грудня 2022 року залишити без зміни, а касаційну скаргу засудженого ОСОБА_7 - без задоволення.

Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Судді

ОСОБА_8 ОСОБА_2 ОСОБА_3