ПОСТАНОВА

Іменем України

10 жовтня 2019 року

м. Київ

справа №814/1959/17

провадження №К/9901/48636/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Єзерова А. А. суддів: Шарапи В. М., Желєзного І. В.

розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу

за касаційною скаргою ОСОБА_1

на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 20.03.2018 (головуючий суддя Потапчук В. О., судді Семенюк Г. В., Шляхтицький О. І.)

у справі № 814/1959/17

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Держгеокадастру України у Миколаївській області

про визнання протиправною відмови, зобов'язання вчинити певні дії,

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. У вересні 2017 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1) звернулася до Миколаївського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Держгеокадастру України у Миколаївській області, в якій просила суд визнати протиправною відмову Головного управління Держгеокадастру України у Миколаївській області, викладену у листі від 01.08.2017 №С-8574/6-17-СГ, зобов'язати Головне управління Держгеокадастру України у Миколаївській області прийняти рішення про надання ОСОБА_1 дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність орієнтовною площею 2,0 га, яка розташована за межами населеного пункту на території Кінецьпілської сільської ради Первомайського району Миколаївської області для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності.

2. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відмова відповідача у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою є протиправною.

3. Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 23.11.2017 у справі №814/1959/17 позов задоволено повністю.

4. Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 20.03.2018 у справі №814/1959/17 постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 23.11.2017 скасовано, прийнято нову постанову, якою у задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю.

5. ОСОБА_1 з постановою суду апеляційної інстанції не погодилася, тому звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 20.03.2018 у справі №814/1959/17, а постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від
23.11.2017 у справі №814/1959/17 залишити без змін.

6. Ухвалою Верховного Суду колегією суддів у складі: головуючого судді Гімона М. М., суддів Кравчука В. М., Мороз Л. Л. відкрито касаційне провадження у справі №814/1959/17.

У зв'язку зі зміною спеціалізації та введенням до іншої судової палати головуючого судді Гімона М. М., на підставі розпорядження заступника керівника апарату Верховного Суду, було проведено повторний автоматизований розподіл справи, внаслідок якого для розгляду касаційної скарги сформовано колегію суддів у складі: головуючого судді Єзерова А. А., суддів Шарапи В. М., Желєзного І. В.

7. Від відповідача до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому він просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції без змін.

ІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

8. Судами першої та апеляційної інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 звернулася до Головного управління Держгеокадастру України у Миколаївській області з заявою про надання їй дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2 га за рахунок земель сільськогосподарського призначення, розташовану в межах території Кінецьпільської сільської ради Первомайського району Миколаївської області.

9. Листом від 01.08.2017 Головне управління Держгеокадастру України у Миколаївській області повідомило ОСОБА_1 про те, що місце розташування бажаної земельної ділянки відсутнє в переліку земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності, які можуть бути передані у власність у ІІІ кварталі 2017 року. Відтак, відповідач не вбачає за можливе задовольнити заяву позивача, що не позбавляє останню права звертатися з відповідною заявою повторно.

10. Не погоджуючись з відмовою відповідача у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою, ОСОБА_1 звернулась до суду з відповідним позовом.

ІІІ. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ

11. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції керувався тим, що посилання відповідача на постанову Кабінету Міністрів України від 07.06.2017 № 413 як на підставу для відмови позивачу в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою є безпідставними, оскільки постанова Кабінету Міністрів України від
07.06.2017 № 413 не врегульовує порядок надання земельних ділянок сільськогосподарського призначення громадянам, а лише затверджує Стратегію удосконалення механізму управління в сфері використання та охорони земель сільськогосподарського призначення державної власності та розпорядження ними.

Будь-яких змін до самого порядку одержання дозволу на розробку проекту землеустрою, передбаченого ЗК України, у зв'язку із затвердженням вказаної Стратегії, не внесено.

12. Суд апеляційної інстанції з таким висновком не погодився і, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, виходив з того, що при прийнятті рішення про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою ОСОБА_1, Головне управління Держгеокадастру у Миколаївській області керувалося постановою Кабінету Міністрів України від 07.06.2017 №413, якою фактично обмежено повноваження територіальних органів Держгеокадастру розпоряджатися земельними ділянками невключеними до переліку земельних ділянок, які можливо передати у власність у межах норм безоплатної приватизації.

IV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ, ВІДЗИВУ НА КАСАЦІЙНУ СКАРГУ

13. У касаційній скарзі ОСОБА_1 посилається на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права і неповне з'ясування всіх обставин справи.

Зокрема, на думку скаржника, висновок апеляційного адміністративного суду суперечить вимогам Конституції України і ЗК України, а також позивач зазначає, що застосуванню підлягають саме норми ЗК України як акту, що має вищу юридичну силу по відношенню до постанови Кабінету Міністрів України від 17.06.2017 № 413.

14. Процесуальним порушенням позивач вважає безпідставне поновлення судом апеляційної інстанції відповідачу строку на апеляційне оскарження постанови Миколаївського окружного адміністративного суду від 23.11.2017 у справі №814/1959/17.

15. У відзиві на касаційну скаргу відповідач зазначає, що дії Головного управління Держгеокадастру України у Миколаївській області при розгляді клопотання ОСОБА_1 здійснені у межах повноважень та у спосіб, встановлений Конституцією України та законами України.

16. З посиланням на практику Верховного Суду, відповідач вказує, що у судовому порядку підлягає захисту саме право на отримання земельної ділянки у власність, натомість можливості оскарження відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою законодавством не передбачено.

17. На думку відповідача, суд першої інстанції, задовольнивши повністю позовні вимоги, порушив приписи ст. 6 Конституції України, якою передбачено поділ влади на законодавчу, виконавчу і судову, тим самим підмінив собою орган державної влади та втрутився у дискреційні повноваження відповідача.

VІ. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ

18. Верховний Суд, перевіривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених ст. 341 КАС України, а також, надаючи оцінку правильності застосування судами норм матеріального і процесуального права у спірних правовідносинах, виходить з наступного.

19. Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Слід зауважити, що під час розгляду спорів щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень суди повинні перевіряти їх на відповідність того, чи прийняті (вчинені) останні з дотриманням усіх вимог, визначених ч. 3 ст. 2 КАС України.

20. Правовідносини у сфері забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель регулюються, зокрема, Земельним кодексом України (далі по тексту - ЗК України) та Законом України "Про землеустрій".

21. Згідно з ч. 4 ст. 122 ЗК України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Пунктом 1 Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14.01.2015 №15 (далі за текстом - Положення) Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра аграрної політики та продовольства і який реалізує державну політику у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності, земельних відносин, землеустрою, у сфері Державного земельного кадастру, державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів.

Підпунктом 31 п. 4 Положення № 15 визначено, що Держгеокадастр відповідно до покладених на нього завдань, зокрема, розпоряджається землями державної власності сільськогосподарського призначення в межах, визначених ЗК України, безпосередньо або через визначені в установленому порядку його територіальні органи.

22. Згідно з п. 84 Типової інструкції з діловодства в територіальних органах Держгеокадастру, затвердженої наказом Держгеокадастру від 15.10.2015 № 600, накази видаються як рішення організаційно-розпорядчого характеру. За змістом управлінської дії накази видаються з основних питань діяльності територіального органу Держгеокадастру, адміністративно-господарських, кадрових питань.

Пунктом 123 вказаної Інструкції визначено, що службові листи складаються з метою обміну інформацією між установами як: відповіді про виконання завдань, визначених в актах органів державної влади, дорученнях вищих посадових осіб; відповіді на запити, звернення; відповіді на виконання доручень установ вищого рівня; відповіді на запити інших установ; відповіді на звернення громадян; відповіді на запити на інформацію; ініціативні листи; супровідні листи.

Отже, положеннями вказаних нормативно-правових актів визначено, що за результатами розгляду будь-яких основних питань у межах повноважень територіального органу Держгеокадастру цей орган має видавати відповідний наказ.

При цьому листи складаються у разі надання відповіді на звернення громадян.

Таким чином, волевиявлення Головного управління Держгеокадастру України у Миколаївській області, наведене у листі 01.08.2017 №С-8574/6-17-СГ, мало бути оформлено наказом.

23. Відсутність належним чином оформленого наказу Головного управління Держгеокадастру в області про надання дозволу або про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки після спливу встановленого законом місячного строку розгляду клопотання особи, не зважаючи на надсилання заявнику листів про розгляд клопотання, свідчить про те, що орган не прийняв жодного рішення з числа тих, які він повинен ухвалити за законом. Отже, має місце протиправна бездіяльність.

24. Стаття 118 ЗК України встановлює порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами.

Згідно з ч. 1 ст. 118 ЗК України громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених ч. 1 ст. 118 ЗК України. У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим.

Зі змісту ч. 6 ст. 118 ЗК України слідує, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених ч. 6 ст. 118 ЗК України. У клопотанні, до якого додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри.

Приписами абзацу першого ч. 7 ст. 118 ЗК України визначено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених ч. 7 ст. 118 ЗК України, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

25. Таким чином, обов'язковим є прийняття відповідним органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування за наслідками розгляду поданого клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою вмотивованого рішення про надання дозволу або відмову у його наданні із наведенням усіх підстав такої відмови.

При цьому ч. 7 ст. 118 ЗК України визначений перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за результатами розгляду належним чином оформлених клопотання та додатків до нього, який є вичерпним, а саме:

- невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів;

- невідповідність місця розташування об'єкта вимогам прийнятих відповідно до цих законів нормативно-правових актів;

- невідповідність місця розташування об'єкта вимогам генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

У разі надання органом місцевого самоврядування відмови особі у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою обов'язковим є зазначення конкретної підстави для такої відмови, що визначені у ч. 7 ст. 118 ЗК України.

26. Системний аналіз наведених правових норм дає підстави зробити висновок, що ЗК України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, зокрема: невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб'єкта владних повноважень відступати від положень ст. 118 ЗК України.

27. Визначена законом процедура є способом дій відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування у відповідь на звернення громадян щодо того чи іншого "земельного" питання. У світлі вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України дотримання відповідним органом встановленої законом процедури є обов'язковим.

28. Верховний Суд зазначає, що основним питанням, яке постало перед судами попередніх інстанцій була перевірка та надання оцінки підставам відмови у наданні позивачам дозволу на розробку проектів землеустрою.

При цьому, судами попередніх інстанцій встановлено, що підставою для відмови відповідачем визначено те, що земельна ділянка, яку бажала отримати у власність ОСОБА_1, не входить до переліку безоплатної приватизації в ІІІ кварталі 2017 року, який затверджено на виконання постанови Кабінету Міністрів України від
07.06.2017 N 413

29. Постановою Кабінету Міністрів України від 07.06.2017 № 413 "Деякі питання удосконалення управління в сфері використання та охорони земель сільськогосподарського призначення державної власності та розпорядження ними" затверджено Стратегію удосконалення управління в сфері використання та охорони земель сільськогосподарського призначення державної власності та розпорядження ними (Стратегія).

30. У абз. 6 розділу "Система організації процесу виконання Стратегії" передбачено, що Держгеокадастр та його територіальні органи під час передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності у власність в межах норм безоплатної приватизації повинні: "надавати дозволи на розроблення документації із землеустрою та передавати земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності у приватну власність в межах норм безоплатної приватизації відповідно до зазначених переліків, насамперед учасникам антитерористичної операції".

31. Спірні правовідносини виникли у зв'язку із застосуванням зазначеної постанови Кабінету Міністрів України.

Підстава відмови пов'язана з ч. 7 ст. 118 ЗК України, згідно з якою у наданні дозволу може бути відмовлено, зокрема, через невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів.

32. Згідно з п. "в" ч. 3 ст. 116 ЗК України безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених ч. 3 ст. 116 ЗК України.

33. Згідно з п. "б" ч. 1 ст. 121 ЗК України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в розмірі не більше 2,0 гектара для ведення особистого селянського господарства.

34. Згідно з ч. 4 ст. 122 ЗК України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

35. Абзацом 1 ч. 7 ст. 118 ЗК України встановлено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених ч. 7 ст. 118 ЗК України, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

36. Колегія суддів Верховного Суду погоджується з доводами касаційної скарги про те, що зміст норм ч.ч. 6, 7 ст. 118 ЗК України не передбачає складення жодних переліків земельних ділянок для цілей надання дозволів на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельної ділянки і не визначає включення земельної ділянки до відповідного переліку, як передумови для надання такого дозволу. Інших норм законів, які б передбачали включення земельної ділянки до відповідного переліку, відповідач не зазначив, а судом таких не встановлено.

За змістом норм ч. 7 ст. 118 ЗК України місце розташування земельної ділянки може не відповідати не лише вимогам закону, а й прийнятим відповідно до них нормативно-правовим актам. Проте такий підзаконний нормативно-правовий акт має бути прийнятий відповідно або на виконання закону. Водночас норма абз. 6 розділу "Система організації процесу виконання Стратегії" критерію законності не відповідає, оскільки відповідної норми закону щодо надання дозволів на розроблення проектів землеустрою для ділянок, які включені до переліку, немає, а до ст. 118 ЗК України ніяких змін не вносилося.

Суд враховує також і те, що Стратегія не є нормативно-правовим актом, що містить обов'язкові до виконання норми права. Вона лише визначає напрямки удосконалення механізму управління в сфері використання та охорони земель сільськогосподарського призначення державної власності та розпорядження ними на майбутнє.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 30.05.2019 у справі №817/1347/17.

37. Враховуючи викладене, є вірним висновок суду першої інстанції про те, що посилання відповідача на постанову Кабінету Міністрів України від 07.06.2017 № 413 як на підставу для відмови позивачу в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою є безпідставними. Інших підстав для відмови відповідач не зазначив.

Таким чином, відмова відповідача, викладена в листі від 01.08.2017 № С-8574/6-17-СГ, є протиправною. Натомість висновки суду апеляційної інстанції не узгоджуються з положеннями чинного земельного законодавства.

38. Своєю чергою позовні вимоги про зобов'язання відповідача надати дозвіл на розробку проекту землеустрою не підлягають задоволенню через невірно обраний спосіб захисту порушеного права, виходячи з того, що повноваження відповідача у спірних правовідносинах не є дискреційними.

Так, поняття дискреційних повноважень наведене у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Пунктами 1.6,2.4 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 23.06.2010 № 1380/5 передбачено, що дискреційні повноваження - сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

Дискреційні повноваження можуть закріплюватися в нормативно-правових актах, проектах нормативно-правових актів такими способами:

1) за допомогою оціночних понять, наприклад: "за наявності поважних причин орган вправі надати..", "у виключних випадках особа, уповноважена на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, може дозволити..", "рішення може бути прийнято, якщо це не суперечить суспільним інтересам.." тощо;

2) шляхом перерахування видів рішень, що приймаються органом (особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування), не вказуючи підстав для прийняття того чи іншого рішення або шляхом часткового визначення таких підстав;

3) шляхом надання права органу (особі, уповноваженій на виконання функцій держави або місцевого самоврядування) при виявленні певних обставин (настанні конкретних юридичних фактів) приймати чи не приймати управлінське рішення залежно від власної оцінки цих фактів;

4) за допомогою нормативних приписів, що містять лише окремі елементи гіпотези чи диспозиції правової норми, що не дозволяють зробити однозначний висновок про умови застосування нормативного припису або правові наслідки застосування такого припису.

39. Стосовно дискреційних повноважень, суд, за наслідками аналізу вказаних положень, зазначає, що такими є повноваження суб'єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною.

Прикладом таких повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова "може".

У такому випадку дійсно суд не може зобов'язати суб'єкта владних повноважень обрати один з правомірних варіантів поведінки, оскільки який би варіант реалізації повноважень не обрав відповідач, кожен з них буде правомірним, а тому це не порушує будь-чиїх прав.

40. Натомість, у цій справі, відповідач помилково вважає свої повноваження дискреційними, оскільки у разі настання визначених законодавством умов, відповідач зобов'язаний до вчинення конкретних дій - розглянути заяву позивача у встановленому законом порядку, а за умови відповідності заяви та доданих до неї документів вимогам законодавства - прийняти рішення про задоволення заяви.

Підставою для відмови у задоволенні заяви позивача можуть бути лише визначені законом обставини. Відповідач не наділений повноваженнями за конкретних фактичних обставин діяти на власний розсуд - розглянути заяву, або ж ні; прийняти рішення про задоволення заяви, або ж рішення про відмову у її задоволенні. Визначальним є те, що у кожному конкретному випадку звернення особи із заявою, з урахуванням фактичних обставин, згідно із законом існує лише один правомірний варіант поведінки суб'єкта владних повноважень.

41. Зобов'язання позивача прийняти конкретне рішення, як і будь-які інші способи захисту застосовується лише за наявності необхідних підстав, з урахуванням фактичних обставин справи. Дійсно, у випадку невиконання обов'язку відповідачем, за наявності визначених законом умов, у суду виникають підстави для ефективного захисту порушеного права позивача шляхом, зокрема, зобов'язання відповідача вчинити певні дії, спрямовані на відновлення порушеного права, або шляхом зобов'язання прийняти рішення.

42. Однак, як і будь-який інших спосіб захисту, зобов'язання відповідача прийняти рішення може бути застосовано судом за наявності необхідних та достатніх для цього підстав.

Частиною 7 ст. 118 Земельного кодексу України визначений перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за результатами розгляду належним чином оформлених клопотання та додатків до нього, який є вичерпним.

43. У спірних правовідносинах відповідач не розглянув заяву позивача у встановленому порядку.

Отже, відповідачем при розгляді клопотання позивача не надана його оцінка на предмет відповідності вимогам ст. 118 ЗК України, тому вказане клопотання підлягає розгляду повноважним органом на відповідність вимогам закону, а суд на цьому етапі позбавлений процесуальної можливості приймати рішення за умови не перевірки, не надання оцінки та не встановлення певних обставин суб'єктом владних повноважень з цього питання.

44. Зобов'язання судом відповідача надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може мати місце лише у випадку, якщо судом встановлено відсутність таких підстав для відмови у видачі дозволу, які передбачені законом, а саме: невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів; невідповідність місця розташування об'єкта вимогам прийнятих відповідно до цих законів нормативно-правових актів; невідповідність місця розташування об'єкта вимогам генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

45. При цьому, суд не уповноважений здійснювати перевірку наявності чи відсутності усіх названих підстав, у випадку, якщо відповідач цього не здійснив, оскільки у такому разі це не входить до предмету судової перевірки.

А прийняття судом рішення про зобов'язання відповідача видати дозвіл на розробку проекту землеустрою, без перевірки наявності чи відсутності усіх названих підстав для відмови у видачі дозволу, може бути необґрунтованим та призвести до видачі такого дозволу з порушенням закону.

46. З урахуванням викладеного, Суд зазначає, що такий спосіб захисту, як зобов'язання позивача прийняти конкретне рішення, як і будь-які інші способи захисту застосовується лише за наявності необхідних підстав, з урахуванням фактичних обставин справи.

У цій справі з метою захисту порушеного права позивача ефективним та належним, за встановлених обставин, є такий спосіб захисту порушених прав, як зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву позивача про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

47. Щодо посилань відповідача на те, що не підлягає оскарженню в судовому порядку відмова у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою, слід зазначити таке.

Верховний Суд у постанові від 17.12.2018 у справі №№509/4156/15-а відступив від попередньої практики Верховного Суду та зазначив, що відмова органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою фактично створює перешкоди для подальшого позитивного вирішення питання на користь особи, яка замовила і розробила проект землеустрою всупереч відмові у наданні такого дозволу, а тому може бути предметом судового оскарження.

Судова колегія при розгляді цієї справи не вбачає підстав для відступу від викладеної позиції, а отже посилання відповідача оцінюються критично.

48. За правилом ч.ч. 1, 2 ст. 351 КАС України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Таким чином, касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, постанова Одеського апеляційного адміністративного суду від 20.03.2018 підлягає скасуванню, постанова Миколаївського окружного адміністративного суду від
23.11.2017 у справі №814/1959/17 підлягає скасуванню в частині зобов'язання Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області надати ОСОБА_1 дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2 га за рахунок земель сільськогосподарського призначення, розташовану в межах території Кінецьпільської сільської ради Первомайського району Миколаївської області з прийняттям в цій частині нового рішення про зобов'язання Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області повтоно розглянути заяву ОСОБА_1 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою.

Керуючись ст.ст. 3, 341, 345, 349, 350, 351, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 20.03.2018 у справі №814/1959/17 - скасувати.

Постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 23.11.2017 у справі №814/1959/17 скасувати в частині зобов'язання Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області надати ОСОБА_1 дозвіл на розробку проекту землеустрою та прийняти в цій частині нове рішення, яким зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Миколаївській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2 га за рахунок земель сільськогосподарського призначення, розташовану в межах території Кінецьпільської сільської ради Первомайського району Миколаївської області.

В іншій частині Миколаївського окружного адміністративного суду від 23.11.2017 у справі №814/1959/17- залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач А. А. Єзеров

Суддя В. М. Шарапа

Суддя І. В. Желєзний