Мін’юст та його територіальні органи не мають права здійснювати перегляд рішень державного реєстратора у випадку коли щодо предмета скарги наявний судовий спір. (ВС КГС, справа № 910/574/22 від 16.03.2023 р.)

ВІдомо, що крім судового способу захисту, суб’єкт, чиї права було порушено незаконною реєстраційною дією (будь-то реєстрація нерухомого майна, або відомостей про юридичну особу/фоп) - може звернутися до Мін’юсту, в лавах якого є спеціально створена комісія з розгляду відповідних скарг у сфері держреєстрації. У цій справі, ВС КГС розбирав, коли і в яких випадках наявність судового провадження може “заблокувати” розгляд скарги поданої Мін’юсту.

Фабула судового акту: До господарського суду звернувся один із колишніх учасників ТОВки, і просив визнати незаконним та скасувати наказ Мін’юсту, яким була частково задоволена скарга нинішньої учасниці ТОВки (його опонента) щодо скасування купи реєстраційних дій. Позивач пояснював, що наказ Мін’юсту був виданий за наявності між сторонами в той час судового спору, крім того, в тому судовому провадженні вже було вжито заходів забезпечення позову шляхом заборони усім суб'єктам державної реєстрації здійснювати реєстраційні дії щодо ТОВки. До того ж, Мін’юст належним чином не повідомив всіх зацікавлених осіб, зокрема і позивача, про розгляд скарги.

По-факту, Мін’юст тоді встановив, що оскаржувані реєстраційні дії були проведені без судового рішення, яке мало б слугувати їх підставою. Однак виконати свій наказ Мін’юст так і не зміг, в силу судової заборони вчиняти реєстраційні дії по ТОВці.

Перша і друга інстанція у задоволенні позову відмовили. ВС КГС - погдившись з рішеннями попередніх судів в певних концептуальних моментах, все ж рішення скасував, а справу направив на новий розгляд.

Щодо судового спору, як підстави відмови у розгляді скарги Мін’юстом, ВС КГС зазначив:

Відповідно до ч.1-3, 6 ст. 34 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єкта державної реєстрації можуть бути оскаржені до Міністерства юстиції України та його територіальних органів або до суду. Відповідно до ч.10 статті 34 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» порядок розгляду скарг на рішення, дії чи бездіяльність державного реєстратора, суб`єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції України визначається Кабінетом Міністрів України. Кабінет Міністрів України 25 грудня 2015 року прийняв постанову № 1128, якою затвердив Порядок розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції (далі по тексту - Порядок).

Аналіз наведених вище правових норм дає підстави для висновку, що розгляд скарг у сфері державної реєстрації належить до виключних повноважень Мін`юста та його територіальних органів, за результатами якого приймається відповідне мотивоване рішення. Слід також зазначити про те, що зазначені норми законодавства стосуються позасудового способу захисту та передбачають об`єктом захисту є саме порушене право. Отже, до Мін’юсту, його територіальних органів за захистом порушеного права може звернутися кожна особа, чиї права були порушені внаслідок вчинених суб`єктом державної реєстрації дій, бездіяльності або прийнятих рішень.

Відповідно до п.3 ч.6 ст. 34 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" Міністерство юстиції України та його територіальні органи залишають скаргу на рішення, дії або бездіяльність у сфері державної реєстрації без розгляду по суті - наявна інформація про відкрите за заявою скаржника судове провадження, предметом якого є оскарження тих самих рішень, дій або бездіяльності у сфері державної реєстрації.

За змістом пункту 5 Порядку Мін`юст чи відповідний територіальний орган розглядає скаргу у сфері державної реєстрації не пізніше наступного робочого дня з дня її реєстрації на предмет встановлення підстав для відмови в її задоволенні, до яких, зокрема належить наявність інформації про судове провадження у зв`язку із спором між тими самими сторонами, з такого самого предмета і тієї самої підстави.

Аналіз наведених норм законодавства свідчить про те, що наявність інформації про судове провадження у зв`язку із спором між тими самими сторонами, з такого самого предмета і тієї самої підстави є підставою для відмови у задоволенні скарги, поданої в порядку ст. 34 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань".

Міністерство юстиції України та його територіальні органи не мають права здійснювати перегляд рішень державного реєстратора про державну реєстрацію у випадку, зокрема, коли щодо предмета скарги у сфері державної реєстрації наявний судовий спір.

Зі змісту зазначених норм вбачається що законодавець застосував у них слова «тими самими», «такого самого», що за своїм значенням прирівнюються до слів «тотожний», «аналогічний». Застосування законодавцем у цих нормах саме таких слів у такому значенні не дає підстав тлумачити ці норми розширено. Наведеним спростовуються доводи скаржника про те, що зазначені норми слід тлумачити розширено.

З огляду на викладене Верховний Суд погодився з висновком судів про те, що ці норми законодавства підлягають застосуванню за наявності усієї сукупності умов, що наведені у них: наявності спору (1) між тими самими сторонами, (2) з такого самого предмета і (3) тієї самої підстави. Нетотожність чи відсутність хоча б однієї умови (елементу) виключає можливість для Мін’юсту та його територіальних органів відмовити у задоволенні скарги у сфері державної реєстрації.

Отже, у цій справі: Встановивши, що предметом розгляду Мін’юсту за цією скаргою і предметом та підставами спору в суді, що одночасно відбувалися між нинішньою і колишніми учасниками ТОВки були різними - ВС констатував відсутність підстав для скасування спірного наказу Мін’юсту, бо Мін’юст не мав права відмовити у розгляді скарги з цих підстав.

Натомість у ВС виникли “питання” щодо належності повідомлення позивача про розгляд Мін’юстом скарги його оппонента.

Чинне законодавство - вказав Суд - передбачає обов`язок Мін`юсту чи відповідного його територіального органу запросити для розгляду скарги скаржника, державного реєстратора, суб`єкта державної реєстрації, територіальний орган Мін`юсту, рішення, дія або бездіяльність яких оскаржується, а також інших заінтересованих осіб, зазначених у скарзі у сфері державної реєстрації або встановлених відповідно до відомостей реєстрів, та своєчасно повідомити осіб, запрошених до розгляду скарги по суті, про час і місце розгляду скарги.

При цьому, основним обов`язковим способом повідомлення про розгляд скарги по суті є розміщення Мін`юстом чи його територіальним органом відповідного оголошення на офіційному веб-сайті Мін`юсту. Натомість надіслання повідомлення про розгляд скарги телефонограмою або засобами електронної пошти є додатковими способами повідомлення, які є обов`язковими лише у разі, якщо номер телефону, адреса електронної пошти осіб, вказані у скарзі у сфері державної реєстрації, повідомлені заінтересованою особою або встановлені з інших офіційних джерел.

Проте, враховуючи мету такого повідомлення, воно має містити інформацію про скаржника, суб`єкта оскарження (державного реєстратора, дії якого оскаржуються), суть скарги, час та місце розгляду скарги. Зміст повідомлення повинен бути достатнім для того щоб зацікавлені особи (зокрема державний реєстратор), могли зрозуміти, що скарга стосується реєстраційних дій, до яких вони мають стосунок, і суть цієї скарги.

З огляду на це неповідомлення скаржника, суб`єкта оскарження та інших заінтересованих осіб, зазначених у скарзі, або повідомлення цих осіб в надмірно стислі строки не може вважатися формальним порушенням, оскільки обов`язковість здійснення такого повідомлення передбачена нормами чинного законодавства, та суть такого повідомлення зводиться не лише до інформування суб`єкта оскарження та зацікавлених осіб про розгляд скарги, а має забезпечити їм реальну можливість взяти участь у засіданні, надати пояснення.

А оскільки суди попередніх інстанцій не дослідили належним чином зміст розміщеного на офіційному веб-сайті Мін`юсту оголошення про засідання колегії з розгляду, зокрема скарги учасниці ТОВки справа була передана на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

Аналізуйте судовий акт: Якщо щодо нерухомого майна наявний судовий спір - можливість розгляду Мін’юстом скарги на рішення державного реєстратора (про державну реєстрацію прав щодо цього майна) - виключається (ВС КГС справа № 910/16115/20 від 31.08.2021 р.);

Неповне повідомлення Мін’юстом про розгляд скарги щодо реєстраційних дій зацікавлених осіб, стало підставою скасування прийнятого в результаті такого розгляду наказу (ВС КГС № 910/3599/20 від 13.01.2022 р.);

Висновок комісії з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації Мінюсту не створює для особи юридичних обов’язків та наслідків, тому НЕ оскаржується в адміністративному суді (ВАСУ від 7 червня 2017р. у справі № 826/7442/16);

Управління юстиції як територіальний орган Мінюсту не наділено повноваженнями на вчинення реєстраційних дій та вносення зміни до Державного реєстру речових прав на нерухому майно (Справа №592/3390/19 від 04 вересня 2019 р).

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 березня 2023 року

м. Київ

cправа № 910/574/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Баранця О. М. - головуючого, Кролевець О. А., Студенця В. І.,

за участю секретаря судового засідання Низенко В. Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1

на рішення Господарського суду міста Києва

у складі судді Нечая О. В.

від 27 липня 2022 року

та на постанову Північного апеляційного господарського суду

у складі колегії суддів: Алданової С. О., Кропивної Л. В., Зубець Л. П.

від 14 листопада 2022 року

за позовом ОСОБА_1

до Міністерства юстиції України,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача:

1) Товариство з обмеженою відповідальністю "Регіональні ресурси";

2) ОСОБА_2 ,

про визнання незаконним та скасування наказу,

за участю представників:

від позивача: Дячок І. О.

від відповідача: не з`явилися

від третьої особи-1: не з`явилися

від третьої особи-2: Жабський В. І.

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог.

У січні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Міністерства юстиції України про визнання незаконним та скасування наказу Міністерства юстиції України № 4254/5 від 09 грудня 2020 року "Про задоволення скарги", яким була частково задоволена скарга ОСОБА_2 від 21 вересня 2020 року та скасовані в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань реєстраційні дії від 14 вересня 2020 року № 1003279950047001067 "Скасування реєстраційної дії", № 1003279950048001067 "Скасування реєстраційної дії", № 1003279950049001067 "Скасування реєстраційної дії", № 1003279950050001067 "Скасування реєстраційної дії", № 1003271070051001067 "Державна реєстрація змін до відомостей про юридичну особу", проведені приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного округу Київської області Дереберою Т. О. щодо Товариства з обмеженою відповідальністю "Регіональні ресурси" (ідентифікаційний код: 33960377).

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірний наказ суперечить вимогам чинного законодавства, а саме:

- пункту 7 частини першої статті 4 та пункту 4 частини восьмої статті 34 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань», частині першій статті 124 Конституції України, оскільки наказ був виданий за наявності між сторонами судового спору у справі № 911/2780/20, що фактично свідчить про втручання відповідача у повноваження суду;

- пункту 9 частини другої статті 129 та частині першій статті 129-1 Конституції України, оскільки наказ був виданий за наявності станом на дату його видачі постановленої Господарським судом Київської області ухвали від 24 вересня 2020 року у справі № 911/2780/20 про вжиття заходів забезпечення позову шляхом заборони усім суб`єктам державної реєстрації здійснювати реєстраційні дії щодо Товариства з обмеженою відповідальністю "Регіональні ресурси", що є порушенням обов`язковості судового рішення як основної засади судочинства;

- статті 15, частинам другій та третій статті 17 Цивільного кодексу України у взаємозв`язку з пунктом 7 частини восьмої статті 34 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань», оскільки спірним наказом відповідач задовольнив скаргу особи ( ОСОБА_2 ) за відсутності у неї порушеного права;

- пунктам 10, 11 Порядку розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1128 від 25 грудня 2015 року, (у редакції постанови Кабінету Міністрів України № 1150 від 24 грудня 2019 року), оскільки Міністерство юстиції України належним чином не повідомило зацікавлених осіб, зокрема і позивача, про розгляд скарги.

2. Короткий виклад обставин справи, встановлених судами попередніх інстанцій.

Приватний нотаріус Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Деребера Т. О. 14 вересня 2020 року вчинив ряд реєстраційних дій відносно Товариства з обмеженою відповідальністю «Регіональні ресурси», а саме такі реєстраційні дії:

- № 1003279950047001067 "Скасування реєстраційної дії" о 15:56:55,

- № 1003279950048001067 "Скасування реєстраційної дії" о 15:59:06,

- № 1003279950049001067 "Скасування реєстраційної дії" о 16:00:58,

- № 1003279950050001067 "Скасування реєстраційної дії" о 16:02:51, якими були скасовані попередні реєстраційні дії, а також реєстраційну дію

- № 1003279950051001067 "Державна реєстрація змін до відомостей про юридичну особу" о 16:26:48.

Внаслідок проведення зазначених реєстраційних дій в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань ОСОБА_2 була виключена з числа учасників та бенефіціарних власників Товариства з обмеженою відповідальністю «Регіональні ресурси», були поновлені записи про учасників та бенефіціарних власників ОСОБА_4 із часткою 50%, ОСОБА_1 із часткою 25%, ОСОБА_5 із часткою 12,5% та ОСОБА_6 із часткою 12,5% у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «Регіональні ресурси», а також був визначений розмір статутного капітала Товариства у попередньому розмірі - 33 200,00 грн; керівником Товариства визначено Турченка Є. Г.

21 вересня 2020 року ОСОБА_2 звернулася до Міністерства юстиції України зі скаргою на дії державного реєстратора, в якій просила:

- провести перевірку правомірності прийнятих державним реєстратором - приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу - Дереберою Т. О. рішень та вчинених нею зазначених вище реєстраційних дій,

- скасувати зазначені вище реєстраційні дії від 14 вересня 2020 року, проведені приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного округу Київської області Дереберою Т. О. щодо Товариства з обмеженою відповідальністю "Регіональні ресурси",

- анулювати державному реєстратору - приватному нотаріусу Києво-Святошинського районного округу Київської області Деребері Т. О. доступ до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

За результатами розгляду зазначеної скарги, Міністерство юстиції України видало наказ № 4254/5 від 09 грудня 2020 «Про задоволення скарги», яким скаргу ОСОБА_2 задовольнило частково та скасувало в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань зазначені вище реєстраційні дії від 14 вересня 2020 року щодо Товариства з обмеженою відповідальністю "Регіональні ресурси", вчинені приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Дереберою Т. О., а у частині задоволення інших вимог ОСОБА_2 відмовило.

Підставою для прийняття Міністерством юстиції України зазначеного наказу стало те, що оскаржувані реєстраційні дії були проведені державним реєстратором за наявності підстав для відмови у державній реєстрації, а саме: за відсутності документа, на підставі якого такі реєстраційні дії проводяться - судового рішення.

Крім того, під час розгляду Міністерством юстиції України скарги ОСОБА_2 приватним нотаріусом Дереберою Т. О. надавались пояснення, відповідно до яких остання повідомила, що оскаржувані реєстраційні дії нею не вчинялись, внаслідок чого приватний нотаріус звернулась до правоохоронних органів із заявою про кримінальне правопорушення щодо незаконного заволодіння її ідентифікатором доступу до Єдиного державного реєстру, за допомогою якого невідомі особи провели оскаржувані реєстраційні дії.

Також суди встановили, що Господарський суд Київської області ухвалою від 24 вересня 2020 року у справі № 911/2780/20 вжив заходи забезпечення позову до його пред`явлення шляхом заборони усім суб`єктам державної реєстрації та державним реєстраторам юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, які уповноважені відповідно до законодавства України здійснювати реєстраційні дії в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, в тому числі нотаріусам, іншим акредитованим суб`єктам, посадовим особам, які уповноважені здійснювати реєстраційні дії в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, вчинення реєстраційних дій, пов`язаних зі зміною відомостей в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань щодо Товариства з обмеженою відповідальністю "Регіональні ресурси", про його керівника (директора) та/або учасника (-ів).

З огляду на вжиття господарським судом у справі № 911/2780/20 зазначених заходів забезпечення позову Міністерство юстиції України у листі № 109/С-26765/33.1.2 від 04 січня 2021 року, адресованому ОСОБА_2 , зазначило про неможливість виконання наказу № 4254/5 від 09 грудня 2020 року.

У січні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Міністерства юстиції України про визнання незаконним та скасування наказу Міністерства юстиції України № 4254/5 від 09 грудня 2020 року "Про задоволення скарги".

3. Короткий зміст ухвалених судами попередніх інстанцій по суті спору оскаржуваних рішення та постанови і мотиви їх ухвалення.

Господарський суд міста Києва рішенням від 27 липня 2022 року, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 14 листопада 2022 року, відмовив у задоволенні позову.

Суди попередніх інстанцій дійшли висновку про необґрунтованість та недоведеність позовних вимог і відмовляючи у задоволенні позову виходили з того, що:

- позивач, як заінтересована особа був належним чином повідомлений відповідачем (Міністерством юстиції України) про розгляд скарги ОСОБА_2 , оскільки відповідач на виконання вимог пункту 11 Порядку розмістив відповідне оголошення на своєму веб сайті, що за висновком судів, є належним і достатнім способом повідомленням заінтересованих осіб про розгляд скарги у сфері державної реєстрації, а інші передбачені пунктом 11 порядку способи повідомлення є додатковими, обов`язок виконання яких виникає у відповідача лише у разі наявності інформації про засоби зв`язку з такою особою. Проте, у спірних правовідносинах у відповідача такі відомості про позивача були відсутні, що виключає обов`язок відповідача повідомляти заінтересовану особу у додатковий спосіб;

- спірний наказ не суперечить пункту 4 частини восьмої статті 34 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань», оскільки хоча правовідносини сторін за скаргою, поданою ОСОБА_2 до Міністерства юстиції України, та у справі № 911/2780/20 є пов`язаними, проте предмет та підстави спору у зазначений справі є іншими, ніж вимоги скарги ОСОБА_2 , поданої до Міністерства юстиції України; вимоги про скасування реєстраційних дій від 14 вересня 2020 року щодо Товариства з обмеженою відповідальністю «Регіональні ресурси», вчинені приватним нотаріусом Дереберою Т. О., які ОСОБА_2 заявила до Міністерства юстиції України, у справі № 911/2780/20 в якості позовних вимоги не заявлялися;

- спірний наказ в частині скасування реєстраційних дій був виданий відповідачем правомірно, спірні реєстраційні дії підлягали скасуванню на підставі оскаржуваного наказу, оскільки скасування реєстраційної дії/запису в Єдиному державному реєстрі проводиться на підставі судових рішень, а серед поданих приватному нотаріусу Києво-Святошинського районного округу Київської області Деребері Т. О. документів було відсутнє відповідне судове рішення; станом на момент виникнення спірних правовідносин права ОСОБА_2 як учасника Товариства з обмеженою відповідальністю «Регіональні ресурси» були порушені внаслідок незаконних дій приватного нотаріуса Києво-Святошинського районного округу Київської області Деребери Т.О. та підлягали захисту відповідно до статті 34 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань», оскільки згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру ОСОБА_2 станом на момент розгляду її скарги та винесення спірного наказу була єдиним учасником та кінцевим бенефіціарним власником Товариства з обмеженою відповідальністю «Регіональні ресурси» з часткою у статутному капіталі товариства 100 %;

- видання відповідачем спірного наказу за наявності факту вжиття господарським судом у справі № 911/2780/20 заходів забезпечення позову не порушує прав позивача та вимоги чинного законодавства, оскільки відповідач у листі № 109/С-26765/33.1.2 від 04 січня 2021 року зазначив про неможливість виконання спірного наказу в силу пункту 2 частини першої статті 25 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» до скасування відповідних заходів забезпечення позову.

4. Короткий зміст вимог касаційної скарги.

У касаційній скарзі позивач - ОСОБА_1 просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 27 липня 2022 року та постанову Північного апеляційного господарського суду від 14 листопада 2022 року та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

5. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу.

Як на підстави касаційного оскарження судових рішень скаржник послався на пункти 1, 3 абзацу 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

В обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 абзацу 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, скаржник зазначив про те, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми матеріального права, а саме: пункти 10, 11 Порядку розгляду скарг у сфері державної реєстрації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1128 від 25 грудня 2015 року, не врахували висновки Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у постановах Верховного Суду від 28 липня 2021 року у справі № 910/8414/20, від 08 липня 2021 року у справі № 640/18150/19, від 17 січня 2019 року у справі № 826/1632/17, від 28 березня 2018 року у справі № 826/19452/16.

В обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 абзацу 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, скаржник зазначив про те, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували такі норми права:

- статтю 34 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" у логічному взаємозв`язку з положеннями статті 17 Цивільного кодексу України, яка визначає, можливість захисту саме права особи,

- пункт 4 частини восьмої статті 34 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань".

При цьому, скаржник зазначив про відсутність висновків Верховного Суду щодо застосування зазначених норм права.

6. Узагальнений виклад позиції інших учасників справи.

Третя особа-2 - ОСОБА_2 у відзиві на касаційну скаргу просить касаційну скаргу позивача залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, посилаючись на безпідставність доводів касаційної скарги. За твердженням ОСОБА_2 доводи скаржника про те, що відповідач задовольнив скаргу неуповноваженої особи та спірний наказ суперечить статті 15, частинам другій та третій статті 17 Цивільного кодексу України, є помилковими, оскільки станом на дату видання відповідачем спірного наказу постанови Північного апеляційного господарського суду від 24 січня 2022 року у справі № 911/2780/20 не існувало, судове провадження щодо скасування реєстраційних дій приватного нотаріуса Деребери Т. О. від 14 вересня 2020 року, яких стосувався спірний наказ, відсутнє. Також ОСОБА_2 послалася на те, що позивач був належним чином повідомлений відповідачем про розгляду скаргу у чіткій відповідності до пунктів 10, 11 Порядку розгляду скарг у сфері державної реєстрації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1128 від 25 грудня 2015 року, а висновки Верховного Суду щодо застосування зазначених норм, на які посилається скаржник, є нерелевантними для цієї справи, оскільки зроблені у неподібних до цієї справи правовідносинах.

Відповідач та третя особа-1 відзиви на касаційну скаргу не надали.

Позиція Верховного Суду

7. Оцінка аргументів учасників справи і висновків місцевого господарського суду та суду апеляційної інстанцій.

Верховний Суд, обговоривши доводи, викладені позивачем у касаційній скарзі та третьою особою-2 у відзиві на касаційну скаргу, дослідивши правильність застосування та дотримання судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду таке.

Відповідно до частини першої статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з частинами другою та третьою статті 3 Цивільного кодексу України у випадках, встановлених Конституцією України та законом, особа має право звернутися за захистом цивільного права та інтересу до органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування. Орган державної влади, орган влади Автономної Республіки Крим або орган місцевого самоврядування здійснюють захист цивільних прав та інтересів у межах, на підставах та у спосіб, що встановлені Конституцією Українита законом. Рішення, прийняте зазначеними органами щодо захисту цивільних прав та інтересів, не є перешкодою для звернення за їх захистом до суду.

Відповідно до частин другої та третьої статті 17 Цивільного кодексу України у випадках, встановлених Конституцією України та законом, особа має право звернутися за захистом цивільного права та інтересу до органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування.

Орган державної влади, орган влади Автономної Республіки Крим або орган місцевого самоврядування здійснюють захист цивільних прав та інтересів у межах, на підставах та у спосіб, що встановлені Конституцією України та законом.

Спірні правовідносини у цій справі з огляду на їх суть (предмет та підстави позову) та суб`єктний склад учасників справи є правовідносинами, що виникли у сфері державної реєстрації юридичних осіб.

Як правильно зазначили суди попередніх інстанцій, відносини, що виникають у сфері державної реєстрації юридичних осіб, їхньої символіки (у випадках, передбачених законом), громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців регулюються Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань».

Згідно з пунктом 8 частини другої статті 5 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» (тут і далі по тексту - у редакції, чинній станом на момент розгляду відповідачем скарги ОСОБА_2 та дату видачі спірного наказу) до повноважень Міністерства юстиції України у сфері державної реєстрації належить, зокрема, розгляд скарг на рішення, дії або бездіяльність державних реєстраторів, суб`єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції України та прийняття обов`язкових до виконання рішень, передбачених цим Законом.

Відповідно до частин першої - третьої та шостої статті 34 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єкта державної реєстрації можуть бути оскаржені до Міністерства юстиції України та його територіальних органів або до суду.

Міністерство юстиції України розглядає скарги: 1) на проведені державним реєстратором реєстраційні дії (крім випадків, якщо такі реєстраційні дії проведено на підставі судового рішення); 2) на рішення, дії або бездіяльність територіальних органів Міністерства юстиції України.

Рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єкта державної реєстрації можуть бути оскаржені до Міністерства юстиції України та його територіальних органів протягом 60 календарних днів з дня прийняття рішення, що оскаржується, або з дня, коли особа дізналася чи могла дізнатися про порушення її прав відповідною дією чи бездіяльністю.

За результатами розгляду скарги Міністерство юстиції України та його територіальні органи приймають мотивоване рішення, зокрема про

1) відмову в задоволенні скарги;

2) задоволення (повне чи часткове) скарги шляхом прийняття рішення про: а) скасування реєстраційної дії, скасування рішення територіального органу Міністерства юстиції України, прийнятого за результатом розгляду скарги, - у разі оскарження реєстраційної дії, рішення територіального органу Міністерства юстиції; б) проведення державної реєстрації - у разі оскарження відмови у державній реєстрації, зупинення розгляду документів; в) виправлення технічної помилки, допущеної державним реєстратором; в1) про усунення порушень, допущених державним реєстратором з визначенням строків виконання наказу; г) тимчасове блокування доступу державного реєстратора до Єдиного державного реєстру; ґ) анулювання доступу державного реєстратора до Єдиного державного реєстру; е) притягнення до дисциплінарної відповідальності посадової особи територіального органу Міністерства юстиції України; є) направлення до Вищої кваліфікаційної комісії нотаріату при Міністерстві юстиції України подання щодо анулювання свідоцтва про право на зайняття нотаріальною діяльністю.

Рішення, передбачені підпунктами "а", "ґ" і "е" пункту 2 цієї частини, приймаються виключно Міністерством юстиції України.

Відповідно до частини дев`ятої статті 34 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» порядок розгляду скарг на рішення, дії чи бездіяльність державного реєстратора, суб`єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції України визначається Кабінетом Міністрів України.

Кабінет Міністрів України 25 грудня 2015 року прийняв постанову № 1128, якою затвердив Порядок розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції (далі по тексту - Порядок).

Відповідно до пункту 2 Порядку розгляд скарг у сфері державної реєстрації здійснюється Мін`юстом та його територіальними органами у межах компетенції, визначеної законом.

Згідно з пунктом 9 Порядку під час розгляду скарги у сфері державної реєстрації Мін`юст чи відповідний територіальний орган встановлює наявність обставин, якими обґрунтовано скаргу, та інших обставин, які мають значення для її об`єктивного розгляду, зокрема шляхом перевірки відомостей, що містяться в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно чи Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (далі - реєстри), у разі необхідності витребовує документи (інформацію) і вирішує:

1) чи мало місце рішення, дія або бездіяльність державного реєстратора, суб`єкта державної реєстрації, територіального органу Мін`юсту;

2) чи було оскаржуване рішення, дія або бездіяльність державного реєстратора, суб`єкта державної реєстрації, територіального органу Мін`юсту прийнято, вчинено на законних підставах;

3) чи належить задовольнити скаргу у сфері державної реєстрації або відмовити в її задоволенні;

4) чи можливо поновити порушені права або законні інтереси скаржника іншим способом, ніж визначено ним у скарзі у сфері державної реєстрації;

5) які рішення підлягають скасуванню або які дії, що випливають з факту скасування рішення або з факту визнання оскаржуваних дій або бездіяльності протиправними, підлягають вчиненню.

За результатами розгляду скарги у сфері державної реєстрації, у тому числі колегіально, Мін`юст чи відповідний територіальний орган приймає рішення про задоволення скарги у сфері державної реєстрації або про відмову в її задоволенні з підстав, передбачених законом (пункт 14 Порядку).

Аналіз наведених вище правових норм дає підстави для висновку, що розгляд скарг у сфері державної реєстрації належить до виключних повноважень Мін`юста та його територіальних органів, за результатами якого приймається відповідне мотивоване рішення, про що правильно зазначили суди попередніх інстанцій.

Слід також зазначити про те, що зазначені норми законодавства стосуються позасудового способу захисту та передбачають об`єктом захисту є саме порушене право. Отже, як правильно зазначив суд апеляційної інстанції, в порядку статті 34 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» до Міністерства юстиції України, його територіальних органів за захистом порушеного права може звернутися кожна особа, чиї права були порушені внаслідок вчинених суб`єктом державної реєстрації дій, бездіяльності або прийнятих рішень.

Як вбачається з оскаржуваних судових рішення та постанови суди попередніх інстанцій, відмовляючи у задоволенні позову, дійшли висновку про те, що станом на дату звернення ОСОБА_2 до Міністерства юстиції України зі скаргою в порядку статті 34 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» та станом на дату видачі відповідачем спірного наказу права ОСОБА_2 були порушені незаконними реєстраційними діями приватного нотаріуса Деребери Т. О. від 14 вересня 2020 року.

Досліджуючи обставини наявності у ОСОБА_2 станом на дату звернення до Міністерства юстиції України та на дату видачі відповідачем спірного наказу порушеного права, суди попередніх інстанцій врахували встановлені судом в іншій справи обставини того, що 10 вересня 2020 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 був укладений договір купівлі-продажу частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «Регіональні ресурси», а 12 вересня 2020 року на виконання цього договору між його сторонами був підписаний акт приймання-передачі частки в статутному капіталі цього товариства, на підставі якого 12 вересня 2020 року приватним нотаріусом Ірпінського міського нотаріального округу Іщук І.В. до Єдиного державного реєстру був внесений запис за № 1003271070046001067 про ОСОБА_2 як учасника Товариства з обмеженою відповідальністю "Регіональні ресурси".

Крім того, суди врахували те, що станом на дату звернення до Міністерства юстиції України та на дату видачі відповідачем спірного наказу в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань були наявні відомості про ОСОБА_2 як єдиного учасника та кінцевого бенефіціарного власника, якому належала частка у розмірі 100% статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю «Регіональні ресурси».

Відповідно до частин першої та другої статті 10 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань», що визначає статус документів та відомостей, внесених до Єдиного державного реєстру, якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.

Якщо відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

При цьому, в матеріалах справи відсутні жодні докази, які б спростовували обставини того, що ОСОБА_2 станом на дату звернення до Міністерства юстиції України, на дату розгляду її скарги та на дату видачі відповідачем спірного наказу не була учасником Товариства з обмеженою відповідальністю «Регіональні ресурси».

Посилання позивача у касаційній скарзі на постанову Північного апеляційного господарського суду від 24 січня 2022 року у справі № 911/2780/20 (якою, зокрема, встановлено протиправність позбавлення ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_1 права власності на частки у статутному капіталі товариства внаслідок незаконних дій по відчуженню часток спочатку ОСОБА_7 на користь ОСОБА_4 та в подальшому ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 ), як на доказ відсутності у ОСОБА_2 корпоративних прав учасника зазначеного товариства, є безпідставними, оскільки зазначена постанова у справі № 911/2780/20 була ухвалена судом апеляційної інстанції 24 січня 2022 року, тобто після видачі відповідачем спірного наказу, про що обґрунтовано зазначили суди попередніх інстанцій в оскаржуваних рішення та постанові у цій справі № 910/574/22.

Крім того, Верховний Суд враховує те, що позовна заява у цій справі не містить доводів позивача про те, що ОСОБА_2 знала або могла знати про те, що внесені 12 вересня 2020 року приватним нотаріусом Ірпінського міського нотаріального округу Іщук І.В. до Єдиного державного реєстру відомості про те, що вона є учасником Товариства з обмеженою відповідальністю «Регіональні ресурси», є недостовірними.

Отже, станом на дату звернення до Міністерства юстиції України, на час розгляду її скарги та на дату видачі відповідачем спірного наказу у відповідача були відсутні підстави вважати, що у ОСОБА_2 не мала корпоративних прав учасника Товариства з обмеженою відповідальністю «Регіональні ресурси» та у неї було відсутнє порушене право.

У касаційній скарзі позивач посилається на те, що судовим рішенням (постановою Північного апеляційного господарського суду від 24 січня 2022 року) у справі № 911/2780/20 був встановлений факт відсутності у ОСОБА_8 порушеного права, і таке порушене право було відсутнє як на момент внесення до Єдиного державного реєстру відповідного запису про неіснуюче право власності, так і на момент подачі ОСОБА_2 скарги до Міністерства юстиції України.

Однак, Верховний Суд вважає ці доводи скаржника безпідставними та не бере їх до уваги з огляду на зазначене вище, а також на те, що ці доводи зроблені без урахування положень статті 10 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань», що визначає статус документів та відомостей, внесених до Єдиного державного реєстру. Такі доводи суперечать зазначеній нормі закону.

Висновки судів попередніх інстанцій щодо наявності у ОСОБА_2 порушеного права, що підлягало захисту в порядку статті 34 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань», зроблені з правильним застосуванням судами зазначених вище норм матеріального права та з дотриманням норм процесуального права, з огляду на що доводи скаржника про неправильне застосування судами положень статті 34 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" у логічному взаємозв`язку з положеннями статті 17 Цивільного кодексу України, є необґрунтованими.

Крім того, Верховний Суд вважає, що суд апеляційної інстанції правильно зазначив про те, що, оскільки корпоративний спір між сторонами (у справі № 911/2780/20) уже вирішений, позивач наразі не позбавлений права звернутись до державного реєстратора з відповідною заявою та надавши відповідні документи для державної реєстрації відповідних змін до відомостей про юридичну особу, для відновлення свого порушеного права як держателя частки в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «Регіональні ресурси».

Позивач у касаційній скарзі також посилається на неправильне застосування судами попередніх інстанцій у цій справі пункту 4 частини восьмої статті 34 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" та на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування цієї норми.

Відповідно до пункту 4 частини восьмої статті 34 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" (у редакції, чинній станом на момент розгляду відповідачем скарги ОСОБА_2 та дату видачі спірного наказу) Міністерство юстиції України та його територіальні органи відмовляють у задоволенні скарги у разі наявності інформації про судове провадження у зв`язку із спором між тими самими сторонами, з такого самого предмета і тієї самої підстави.

За змістом пункту 5 Порядку (у редакції, чинній станом на момент розгляду відповідачем скарги ОСОБА_2 та дату видачі спірного наказу) Мін`юст чи відповідний територіальний орган розглядає скаргу у сфері державної реєстрації не пізніше наступного робочого дня з дня її реєстрації на предмет встановлення підстав для відмови в її задоволенні, до яких, зокрема належить наявність інформації про судове провадження у зв`язку із спором між тими самими сторонами, з такого самого предмета і тієї самої підстави.

Аналіз наведених норм законодавства свідчить про те, що наявність інформації про судове провадження у зв`язку із спором між тими самими сторонами, з такого самого предмета і тієї самої підстави є підставою для відмови у задоволенні скарги, поданої в порядку статті 34 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань".

Міністерство юстиції України та його територіальні органи не мають права здійснювати перегляд рішень державного реєстратора про державну реєстрацію у випадку, зокрема, коли щодо предмета скарги у сфері державної реєстрації наявний судовий спір, про що правильно зазначив суд апеляційної інстанції.

Зі змісту зазначених норм вбачається що законодавець застосував у цих нормах слова «тими самими», «такого самого», що за своїм значенням прирівнюються до слів «тотожний», «аналогічний» (у відповідних різних відмінках). Застосування законодавцем у цих нормах саме таких слів у такому значенні не дає підстав тлумачити ці норми розширено. Наведеним спростовуються доводи скаржника про те, що зазначені норми слід тлумачити розширено.

З огляду на викладене Верховний Суд погоджується з висновком судів про те, що ці норми законодавства підлягають застосуванню за наявності усієї сукупності умов, що наведені у них: наявності спору (1) між тими самими сторонами, (2) з такого самого предмета і (3) тієї самої підстави. Нетотожність чи відсутність хоча б однієї умови (елементу) виключає можливість для Міністерства юстиції України та його територіальних органів відмовити у задоволенні скарги у сфері державної реєстрації на підставі пункту 4 частини восьмої статті 34 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" (у зазначеній вище редакції).

Суди попередніх інстанцій встановили, що предметом розгляду Міністерством юстиції України за скаргою ОСОБА_2 у сфері державної реєстрації були вимоги про скасування в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань реєстраційних дій від 14 вересня 2020 року № 1003279950047001067 "Скасування реєстраційної дії", № 1003279950048001067 "Скасування реєстраційної дії", № 1003279950049001067 "Скасування реєстраційної дії", № 1003279950050001067 "Скасування реєстраційної дії", № 1003271070051001067 "Державна реєстрація змін до відомостей про юридичну особу", проведених приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного округу Київської області Дереберою Т. О. щодо Товариства з обмеженою відповідальністю "Регіональні ресурси". Зазначена скарга була обґрунтована вчиненням приватним нотаріусом відповідних реєстраційних дій за відсутності будь-яких рішень як підстав для їх вчинення.

Однак, у справі № 911/2780/20, на яку посилається позивач, предмет та підстави спору є іншими, ніж вимоги скарги ОСОБА_2 , поданої до Міністерства юстиції України. Вимоги про скасування реєстраційних дій від 14 вересня 2020 року щодо Товариства з обмеженою відповідальністю «Регіональні ресурси», вчинених приватним нотаріусом Дереберою Т. О., які ОСОБА_2 заявила до Міністерства юстиції України, не заявлялися в якості позовних вимоги у справі № 911/2780/20. Приватний нотаріус Деребера Т. О., не була стороною у справі № 911/2780/20.

Встановивши зазначені обставини, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про відсутність підстав для застосування Міністерством юстиції України при розгляді скарги ОСОБА_2 від 21 вересня 2020 року положень пункту 4 частини восьмої статті 34 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань".

З огляду на викладене доводи касаційної скарги про неправильне застосування судами попередніх інстанцій зазначеної норми матеріального права не знайшли свого підтвердження, суди правильно застосували положення пункту 4 частини восьмої статті 34 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" та дійшли правильних висновків щодо застосування цієї норми.

Верховний Суд не вбачає підстав для формування інших висновків щодо застосування пункту 4 частини восьмої статті 34 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань", ніж ті, що були сформовані судами попередніх інстанцій. Підстави для формування висновків щодо застосування цієї норми, про які позивач зазначає в касаційній скарзі, відсутні з огляду на викладене вище. Скаржник тлумачить цю норму розширено, що суперечить змісту самої норми.

З огляду на викладене Верховний Суд зазначає про те, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження судових рішень, передбачена пунктом 3 абзацу 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, є необґрунтованою.

Крім того скаржник оскаржує рішення та постанову судів попередніх інстанцій у цій справі також і на підставі пункту 1 абзацу 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

Дослідивши цю визначену скаржником підставу касаційного оскарження судових рішень, Верховний Суд дійшов висновку про її обґрунтованість з огляду на таке.

Відмовляючи у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій, зокрема виходили з того, що спірний наказ Міністерства юстиції України не суперечить пунктам 10, 11 Порядку розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1128 від 25 грудня 2015 року, (у редакції, чинній станом на момент розгляду відповідачем скарги ОСОБА_2 ), оскільки позивач, як заінтересована особа, був належним чином повідомлений відповідачем (Міністерством юстиції України) про розгляд скарги ОСОБА_2 у сфері державної реєстрації.

Однак, Верховний Суд вважає зазначені висновки судів передчасними, такими, що зроблені з неправильним застосуванням та порушенням норм матеріального та процесуального права, без урахування висновків Верховного Суду та без дослідження усіх обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до частини дев`ятої статті 34 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» порядок розгляду скарг на рішення, дії чи бездіяльність державного реєстратора, суб`єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції України визначається Кабінетом Міністрів України.

Кабінет Міністрів України 25 грудня 2015 року прийняв постанову № 1128, якою затвердив Порядок розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції (далі по тексту - Порядок).

Відповідно до пункту 2 Порядку (тут і далі по тексту цієї постанови - у редакції, чинній станом на час розгляду відповідачем скарги ОСОБА_2 ) розгляд скарг у сфері державної реєстрації здійснюється Мін`юстом та його територіальними органами у межах компетенції, визначеної законом.

Розгляд скарг у сфері державної реєстрації на предмет наявності (відсутності) порушень закону у рішеннях, діях або бездіяльності державного реєстратора, суб`єктів державної реєстрації, територіальних органів Мін`юсту здійснюється колегіально, крім випадку, передбаченого цим Порядком.

Для забезпечення колегіального розгляду скарг у сфері державної реєстрації Мін`юстом чи його територіальними органами утворюються постійно діючі колегії з розгляду скарг у сфері державної реєстрації (далі - колегії), положення про які затверджуються Мін`юстом. Склад колегій затверджується Мін`юстом чи відповідним територіальним органом.

Відповідно до пункту 10 Порядку у зазначеній редакції для розгляду скарги у сфері державної реєстрації колегіально Мін`юст чи відповідний територіальний орган запрошує скаржника, державного реєстратора, суб`єкта державної реєстрації, територіальний орган Мін`юсту, рішення, дія або бездіяльність яких оскаржується, а також інших заінтересованих осіб, зазначених у скарзі у сфері державної реєстрації або встановлених відповідно до відомостей реєстрів.

Відсутність осіб, визначених абзацом першим цього пункту, під час розгляду скарги у сфері державної реєстрації колегіально не є перешкодою для її розгляду.

Згідно з пунктом 11 Порядку Мін`юст чи відповідний територіальний орган своєчасно, але не пізніше ніж за два дні до дня розгляду скарги у сфері державної реєстрації колегіально повідомляє особам, визначеним у пункті 10 цього Порядку, про час і місце засідання колегії шляхом розміщення оголошення на офіційному веб-сайті Мін`юсту та додатково одним з таких способів:

1) телефонограмою (якщо номер телефону зазначено у скарзі у сфері державної реєстрації, повідомлено заінтересованою особою або встановлено з інших офіційних джерел);

2) засобами електронної пошти (якщо адресу електронної пошти зазначено у скарзі у сфері державної реєстрації, доданих до неї документах, повідомлено заінтересованою особою або встановлено з інших офіційних джерел).

Проаналізувавши наведені норми Порядку, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що чинне законодавство передбачає обов`язок Мін`юсту чи відповідного його територіального органу запросити для розгляду скарги скаржника, державного реєстратора, суб`єкта державної реєстрації, територіальний орган Мін`юсту, рішення, дія або бездіяльність яких оскаржується, а також інших заінтересованих осіб, зазначених у скарзі у сфері державної реєстрації або встановлених відповідно до відомостей реєстрів, та своєчасно повідомити осіб, запрошених до розгляду скарги по суті, про час і місце розгляду скарги.

При цьому, основним обов`язковим способом повідомлення про розгляд скарги по суті є розміщення Мін`юстом чи його територіальним органом відповідного оголошення на офіційному веб-сайті Мін`юсту. Натомість надіслання повідомлення про розгляд скарги телефонограмою або засобами електронної пошти є додатковими способами повідомлення, які в силу зазначених вище норм Порядку є обов`язковими для Мін`юсту чи його територіальних органів лише у разі, якщо номер телефону, адреса електронної пошти осіб, зазначених у пункті 10 Порядку, вказані у скарзі у сфері державної реєстрації, повідомлені заінтересованою особою або встановлені з інших офіційних джерел.

Отже, додатковий спосіб повідомлення про розгляд скарги у сфері державної реєстрації здійснюється Мін`юстом чи відповідним територіальним органом особи виключно за наявності у них відомостей про номер телефона / адресу електронної пошти, зазначених у скарзі у сфері державної реєстрації, доданих до неї документах, повідомлених заінтересованою особою або встановлених з інших офіційних джерел, про що правильно зазначив суд апеляційної інстанції.

Суди попередніх інстанцій встановили, що на виконання пунктів 10, 11 Порядку 24 листопада 2020 року о 14:39 на офіційному веб-сайті Мін`юсту було розміщене оголошення про засідання колегії Міністерства юстиції України з розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції для розгляду, зокрема і скарги ОСОБА_2 від 21 вересня 2020 року, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 21 вересня 2020 року за № С-26765, щодо Товариства з обмеженою відповідальністю "Регіональні ресурси" (ідентифікаційний код юридичної особи 33960377). Суб`єкт оскарження - Приватний нотаріус Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Деребера Тетяна Олександрівна. До кола заінтересованих осіб включено, зокрема, і ОСОБА_1 (позивача у цій справі).

Крім того, суди встановили, що Міністерству юстиції України не були відомі відомості щодо електронної пошти та / або особистого номеру телефону ОСОБА_1 (позивача). Доводів та доказів у спростування зазначеної встановленої судами попередніх інстанцій обставини касаційна скарга не містить, з огляду на що Верховний Суд погоджується з висновком судів про те, що у відповідача був відсутній обов`язок повідомляти позивача як зацікавлену особу про розгляд скарги ОСОБА_2 у додатковий спосіб.

Разом з цим, Верховний Суд звертає увагу на те, що Порядок № 1128 не містить вимог до змісту повідомлення (оголошення) про розгляд скарги.

Проте, враховуючи мету такого повідомлення, воно має містити інформацію про скаржника, суб`єкта оскарження (державного реєстратора, дії якого оскаржуються), суть скарги, час та місце розгляду скарги. Зміст повідомлення повинен бути достатнім для того щоб зацікавлені особи (зокрема державний реєстратор), могли зрозуміти, що скарга стосується реєстраційних дій, до яких вони мають стосунок, і суть цієї скарги.

Аналогічні висновки Верховного Суду викладені у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 08 липня 2021 року у справі № 640/18150/19, у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного суду від 17 січня 2019 року у справі № 826/1632/17.

Зі змісту наведених вище норм Порядку можна дійти висновку про те, що Мін`юст чи відповідні його територіальні органи мають обрати і притримуватися такої процедури розгляду скарги, за якої не тільки скаржник, але й суб`єкт оскарження та зацікавлені особи повинні бути обізнаними про подання скарги, дату, час і місце її розгляду.

Передбачені пунктами 10, 11 Порядку такі дії, як запрошення для розгляду скарги у сфері державної реєстрації скаржника, державного реєстратора, суб`єкта державної реєстрації, територіального органу Мін`юсту, рішення, дія або бездіяльність яких оскаржується, інших заінтересованих осіб, а також повідомлення цих осіб про розгляд скарги має на меті не лише проінформувати цих осіб про розгляду скарги, але й забезпечити їм реальну можливість взяти участь у засіданні з тим, щоб їхні пояснення були прийняті та враховані.

З огляду на це неповідомлення скаржника, суб`єкта оскарження та інших заінтересованих осіб, зазначених у скарзі, або повідомлення цих осіб в надмірно стислі строки не може вважатися формальним порушенням, оскільки обов`язковість здійснення такого повідомлення передбачена нормами чинного законодавства, та суть такого повідомлення зводиться не лише до інформування суб`єкта оскарження та зацікавлених осіб про розгляд скарги, а має забезпечити їм реальну можливість взяти участь у засіданні, надати пояснення.

Подібні висновки Верховного Суду містяться у постановах Касаційного адміністративного суду у складі Верховного суду від 17 січня 2019 року у справі № 826/1632/17, від 06 липня 2018 року у справі № 826/3442/17 та в ухвалі Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28 липня 2021 року у справі № 910/8414/20.

Крім того, Верховний Суд у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 826/19452/16 зазначив про те, що посилання скаржників на те, що наявність формальних порушень процедурного характеру не може бути підставою для скасування спірного наказу є необґрунтованими оскільки, важливість дотримання і неухильного виконання процедури розгляду скарги безпосередньо пов`язана із забезпеченням права суб`єкта особи, інтересів якої вона стосується, на захист, зокрема надання нею відповідних пояснень з приводу правовідносин, що виникли. Тому, невиконання суб`єктом влади вимог законодавства в цій частині зводить нанівець законність всієї процедури розгляду скарги та, як наслідок, прийнятого за її результатами рішення.

Відповідно до частини четвертої статті 236 Господарського процесуального кодексу України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Однак, з оскаржуваних позивачем рішення та постанови судів попередніх інстанцій вбачається, що суди попередніх інстанцій в порушення частини четвертої статті 236 Господарського процесуального кодексу Українине врахували зазначені вище висновки Верховного Суду при розгляді спору у цій справі.

Суди попередніх інстанцій не дослідили належним чином зміст розміщеного на офіційному веб-сайті Мін`юсту оголошення про засідання колегії Міністерства юстиції України з розгляду, зокрема скарги ОСОБА_2 у сфері державної реєстрації, на предмет того, чи містило це оголошення усю достатню та необхідну інформацію, яка дозволяла б визнати таке повідомлення належним за ознакою змісту. Суди не з`ясували, чи був зміст цього оголошення достатнім для того, щоб зацікавлені особи, зокрема і позивач, могли зрозуміти, що скарга стосується реєстраційних дій, до яких вони мають відношення, і суть цієї скарги.

Місцевий господарський суд хоча і зазначив про дослідження змісту цього оголошення, але обмежився лише висновком про те, що відповідач виконав вимогу пункту 11 Порядку та повідомив позивача як заінтересовану особу про розгляд скарги. Фактично зміст оголошення не був досліджений судом.

Суд апеляційної інстанції не надав належну оцінку доводам позивача про відсутність у цьому оголошенні відомостей щодо суті скарги, обмежившись висновком про те, що чинне законодавство не передбачає вимог до змісту такого повідомлення. Наведене свідчить про те, що зміст розміщеного на офіційному веб-сайті Мін`юсту оголошення не був належним чином досліджений і судом апеляційної інстанції.

Відповідно до частини другої статті 300 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Враховуючи те, що встановлення обставин, оцінка доказів виходить за межі розгляду справи в суді касаційної інстанції, а суди попередніх інстанцій при вирішенні спору у цій справі неповно встановили обставини, що мають значення для правильного вирішення щодо дотримання відповідачем пунктів 10, 11 Порядку, щодо належного повідомлення осіб, зазначених у пункті 10 цього Порядку, про розгляд скарги у сфері державної реєстрації, неправильно застосували норми матеріального права та порушили норми процесуального права, закріплені у статтях 86 236 Господарського процесуального кодексу України щодо прийняття судового рішення на підставі всебічного, повного і об`єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, оскаржувані рішення місцевого та постанова апеляційного господарських судів підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Верховний Суд зазначає про те, що доводи позивача в касаційній скарзі про неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду щодо застосування пункти 10, 11 Порядку, викладених у постановах Верховного Суду від 28 липня 2021 року у справі № 910/8414/20, від 08 липня 2021 року у справі № 640/18150/19, від 17 січня 2019 року у справі № 826/1632/17, від 28 березня 2018 року у справі № 826/19452/16, знайшли своє підтвердження, з огляду на що визначена ним підстава касаційного оскарження судових рішень, передбачена пунктом 1 абзацу 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України є обґрунтованою.

При цьому Верховний Суд не бере до уваги доводи ОСОБА_2 у відзиві на касаційну скаргу про те, що зазначені вище висновки Верховного Суду були зроблені у неподібних до цієї справи правовідносинах та є нерелевантними для цієї справи, оскільки, як і у цій справі № 910/574/22, правовідносини у справах № 910/8414/20, № 640/18150/19, № 826/1632/17 та № 826/19452/16, виникли у сфері державної реєстрації, предмет та підстави позовів у зазначених справах стосувалися визнання протиправними та скасування наказів Міністерства юстиції України щодо реєстраційних дій, висновки Верховного Суду, що були зроблені у межах цих справи стосувалися застосування норм законодавства, що підлягають застосуванню і у цій справі. Посилання ОСОБА_2 не деякі фактичні обставини у зазначених справах, що відрізняються від обставин у цій справі № 910/574/22, не дає підстав вважати правовідносини у зазначених справах неподібними правовідносинам у цій справі № 910/574/22, оскільки процесуальний закон не вимагає встановлювати тотожність спірних правовідносин.

8. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд.

Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 310 Господарського процесуального кодексу України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.

Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції (частина четверта статті 310 Господарського процесуального кодексу України).

З огляду на те, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували до спірних правовідносин норми матеріального та порушили норми процесуального права, не встановили усі фактичні обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, Верховний Суд, враховуючи межі розгляду справи в суді касаційної інстанції, дійшов висновку про те, що рішення Господарського суду міста Києва від 27 липня 2022 року та постанова Північного апеляційного господарського суду від 14 листопада 2022 року у цій справі підлягають скасуванню, а справа № 910/574/22 - передачі на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

При новому розгляді справи суду необхідно врахувати викладене вище, вжити усі передбачені законом засоби для всебічного, повного і об`єктивного встановлення обставин справи, перевірити надані усіма учасниками справи докази та доводи, на яких ґрунтуються їх вимоги та заперечення, дати їм належну юридичну оцінку, і в залежності від встановлених обставин вирішити спір у відповідності з нормами чинного законодавства, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, з ухваленням законного й обґрунтованого судового рішення.

9. Судові витрати.

Відповідно до підпунктів «б», «в» пункту 4 частини першої статті 315 Господарського процесуального кодексу України у резолютивній частині постанові суду касаційної інстанції повинен бути зазначений новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, - у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення, а також розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Згідно з частиною чотирнадцятою статті 129 Господарського процесуального кодексу України якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Враховуючи те, що судові рішення судів попередніх інстанцій підлягають скасуванню, а справа передається на новий розгляд до місцевого господарського суду, розподіл судових витрат у справі, в тому числі й сплаченого за подання апеляційної та/або касаційної скарги, здійснює господарський суд, який приймає рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 300 301 308 310 314 315 317 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 27 липня 2022 року та постанову Північного апеляційного господарського суду від 14 листопада 2022 року у справі № 910/574/22 скасувати.

3. Справу № 910/574/22 передати на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

4. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий О. Баранець

Судді О. Кролевець

В. Студенець