Хоча заробітна плата одного з подружжя є об`єктом права спільної сумісної власності, проте законом не передбачено звернення стягнення на неї за особистими боргами іншого (ВС КЦС, справа № 2-1167/11-ц від 29.06.2022 р.)

Фабула судового акту: Старший державний виконавець у своєму поданні просив визначити частку майна боржника у спільній сумісній власності - а саме у заробітній платі дружини, частку чоловіка боржника. Вказував, що боржник не погасив досі борг за своїми виконавчими провадженнями, отже хотів, щоб суд стягнув із дружини половину зп на борги чоловіка. Виконавчі провадження були відкриті після ДТП, в якому з вини чоловіка, внаслідок зіткнення із гужовим возом, пасажирка автомобіля, на жаль, померла, а водій і пасажир возу зазнали травм. Подання виконавця ще було подане за часів, коли подружжя перебувало у шлюбі, потім - поки справа розглядалася - вони розвелися.

Суди неодноразово розглядали цю справу. На останньому “колі інстанцій” суди відмовили виконавцю, посилаючись на те що шлюб розірвано, і стягнути її зп неможливо.

ВС КЦС, уточнив рішення, пояснивши неможливість стягнути зп одного з подружжя за особистими зобов’язаннями іншого:

Відповідно до ч.1 ст. 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Статтею 368 ЦК України визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ч.1,2 ст. 61 СК України об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. Об`єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя.

Зазначені норми закону встановлюють презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними у період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована зацікавленою стороною шляхом оспорювання поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Спільна сумісна власність подружжя може бути загальним об`єктом стягнення і не потребуватиме вирішення питання про частку кожного із подружжя тільки у тому випадку, коли судом встановлено, що договір був укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї і те, що було одержано за договором, використано на її потреби.

Допускається звернення стягнення на майно, набуте за час шлюбу, якщо воно було придбане на кошти, здобуті злочинним шляхом (стаття 73 СК України). Але в цьому випадку в якості боржників повинні бути визначені обоє із подружжя.

Статтею 73 СК України визначено порядок накладення стягнення на майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. За зобов'язаннями одного з подружжя стягнення може бути накладено лише на його особисте майно і на частку у праві спільної сумісної власності подружжя, яка виділена йому в натурі (ч.1 названої статті). Стягнення може бути накладено на майно, яке є спільною сумісною власністю подружжя, якщо судом встановлено, що договір був укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї і те, що було одержане за договором, використано на її потреби (ч.2). При відшкодуванні шкоди, завданої кримінальним правопорушенням одного з подружжя, стягнення може бути накладено на майно, набуте за час шлюбу, якщо рішенням суду встановлено, що це майно було придбане на кошти, здобуті внаслідок вчинення кримінального правопорушення (ч.3 цієї ст. відповідно).

Згідно зі статтею 73 СК України за зобов'язаннями одного з подружжя стягнення може бути звернене лише на його роздільне майно і на частку в спільній сумісній власності подружжя, яка виділена йому в натурі. Визначення частки одного з подружжя - боржника за таким зобов`язанням повинно здійснюватися за правилами статей 70-71 СК України.

Боргові зобов`язання, що виникли внаслідок скоєння злочину одним із подружжя, мають вважатися його особистими боргами. Проте при відшкодуванні шкоди, завданої кримінальним правопорушенням одного з подружжя, стягнення може бути накладено на майно, набуте за час шлюбу, якщо рішенням суду встановлено, що це майно було придбано на кошти, здобуті внаслідок вчинення такого правопорушення (ч.3 ст. 73 СК України).

Крім того, законодавець чітко розрізняє різні види майна божника, на яке може бути звернуто стягнення, а також встановлює послідовність звернення: кошти готівкові, кошти та інші цінності на рахунках, інше майно.

Відповідно до ч.1,2 ст. 68 Закону “Про виконавче провадження” стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника звертається у разі відсутності в боржника коштів на рахунках у банках чи інших фінансових установах, відсутності чи недостатності майна боржника для покриття в повному обсязі належних до стягнення сум, а також у разі виконання рішень про стягнення періодичних платежів. За іншими виконавчими документами виконавець має право звернути стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника без застосування заходів примусового звернення стягнення на майно боржника - за письмовою заявою стягувача або за виконавчими документами, сума стягнення за якими не перевищує п`яти мінімальних розмірів заробітної плати.

Отже заробітна плата боржника визначена як джерело доходу боржника, на яке може бути звернуто стягнення у разі відсутності в боржника коштів на рахунках у банках чи інших фінансових установах, відсутності чи недостатності майна боржника для покриття в повному обсязі належних до стягнення сум, а також у разі виконання рішень про стягнення періодичних платежів.

Отже, у цій справі:

Зобов`язання боржника з відшкодування шкоди, заподіяної злочином, є його особистими зобов'язаннями, тому відповідно до ч.1 ст. 73 СК України в рахунок виконання цього зобов`язання стягнення може бути звернене лише на його роздільне майно і на частку в спільній сумісній власності подружжя, яка виділена йому в натурі.

Звертаючись до суду із поданням, щодо визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами, а саме у заробітній платі дружини, виконавець неправильно тлумачив положення Закону.

Адже, системний аналіз вищенаведених положень нормативних актів дає підстави для висновків, що хоча заробітна плата іншого з подружжя, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, проте законом не передбачено звернення стягнення на заробітну плату іншого з подружжя за особистими зобов'язаннями боржника.

Аналізуйте судовий акт: У випадку ліквідації (реорганізації) державної установи, під час якої працівника переведено до іншої, період обчислення середньої зарплати визначається за 12 місяців, враховуючи і роботу до переведення (справа № К/9901/5451/17, 31.01.18);

Не може бути накладений арешт на кошти що складають зарплату боржника після фактичного здійснення утримань із неї, а також - на усі кошти з/п поза межами дозволених розмірів відрахувань (ВП ВС, №756/8815/20 від 20.04.2022р.);

Пільга по сплаті судзбору, стосовно вимог про стягнення зарплати та поновлення на роботі - не поширюється на вимоги про стягнення сер.заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди. (КЦС ВС №705/2159/19 від 02.02.2022 р.);

Рахунки для виплати зарплати є рахунками із спеціальним режимом, на які виконавчою службою арешт не накладається, а їх видокремлення належить до повноважень виконавчої служби (ВС/КАС, № 340/1018/19,17.01.20).

Постанова

Іменем України

29 червня 2022 року

м. Київ

справа № 2-1167/11-ц

провадження № 61-2811св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Ступак О. В. (суддя-доповідач),

суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С., Усика Г. І., Яремка В. В.,

учасники справи:

суб`єкт звернення- старший державний виконавець Шосткинського відділу державної виконавчої служби у Шосткинському районі Сумській області,

стягувач - ОСОБА_1 ,

боржник - ОСОБА_2 ,

заінтересовані особи: ОСОБА_3 , Шосткинська об`єднана державна податкова інспекція,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 26 жовтня 2021 року у склад судді Євдокімової О. П. та постанову Сумського апеляційного суду від 19 січня 2022 року у складі колегії суддів: Криворотенка В. І., Левченко Т. А., Ткачук С. С.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст вимог подання і рішень судів першої та апеляційної інстанцій

У листопаді 2016 року старший державний виконавець Шосткинського відділу державної виконавчої служби у Шосткинському районі Сумській області Осовик К. М. (далі - державний виконавець Шосткинського ВДВС у Шосткинському районі Сумській області) звернувся до суду із поданням про визначення частки майна боржника у спільній сумісній власності, стягувач - ОСОБА_1 , боржник - ОСОБА_2 , заінтересовані особи: ОСОБА_3 , Шосткинська об`єднана державна податкова інспекція.

Свої вимоги обґрунтовував тим, що на примусовому виконанні Шосткинського МРВ ДВС перебуває виконавче провадження з примусового виконання виконавчого провадження № 34454292, до складу якого входять 16 виконавчих документів із примусового виконання.Боржник ОСОБА_2 ухиляється від повного та своєчасного виконання рішення суду. Станом на 10 листопада 2016 року боржником стягувачам ( ОСОБА_1 та ОСОБА_1 ) сплачено 15 500,35 грн. Боржник ОСОБА_2 перебуває у шлюбі з ОСОБА_3 із 13 жовтня 1995 року.

Під час проведення виконавчих дій встановлено, що ОСОБА_3 працює на Казенному підприємстві «Шосткинський казенний завод «Зірка» з 16 вересня 2012 року (наказ про прийняття на роботу від 14 вересня 2012 року № 844-к) та отримує заробітну плату, частина якої може бути звернута на погашення боргу.

Посилаючись на викладене, державний виконавець Шосткинського ВДВС у Шосткинському районі Сумській області просив визнати за ОСОБА_2 частку у праві власності на заробітну плату, якою він спільно володіє з ОСОБА_3 у розмірі 1/2 частини.

Суди неодноразово розглядали цю справу.

Ухвалою Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 26 жовтня 2021 року у задоволенні подання відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні подання, суд першої інстанції виходив із того, що боржник ОСОБА_2 перебував у шлюбі з ОСОБА_3 із 13 жовтня 1995 року по 14 липня 2021 року, тобто на день розгляду подання боржник не перебуває в шлюбі з ОСОБА_5 , а тому її заробітна плата не є об`єктом права спільної сумісної власності.

Постановою Сумського апеляційного суду від 19 січня 2022 року ухвалу суду першої інстанції залишено без змін.

Залишаючи без змін ухвалу суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходив із того, що оскільки боржник ОСОБА_2 на день розгляду подання не перебував у шлюбі з ОСОБА_5 , то заробітна плата ОСОБА_3 не є об`єктом права спільної сумісної власності, а подання державного виконавця не підлягає задоволенню.

Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги

У лютому 2022 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 26 жовтня 2021 року та постанову Сумського апеляційного суду від 19 січня 2022 року, в якій просить скасувати вказані судові рішення та передати справу до суду першої інстанції на новий розгляд, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права. У касаційній скарзі заявник посилається на те, що суд першої інстанції розглянув справу без його участі. Суд розглядав подання з листопада 2016 року, тоді як законом визначено розгляд такого подання у десятиденний строк. Розірвання шлюбу між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 не є підставою для відмови у задоволенні подання, оскільки у них залишаються спільні боргові зобов`язання.

Позиція Верховного Суду

Статтею 400 ЦПК України встановлено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400цього Кодексу.

За змістом статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, у межах, які стали підставами для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, рішення судів першої та апеляційної інстанцій - зміні шляхом викладення їх мотивувальних частини у редакції цієї постанови.

Обставини, встановлені судами

На виконанні у Шосткинському міськрайонному відділі державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Сумській області перебуває зведене виконавче провадження № 34454292, до складу якого входять 16 виконавчих документів з примусового виконання:

-виконавчий лист від 12 вересня 2012 pоку № 2-1167/11, виданий Шосткинським міськрайонним судом Сумської області, про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 моральної шкоди у розмірі 50 000,00 грн та 100 000,00 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої малолітній ОСОБА_1 (ВП № 34338944);

-виконавчий лист від 12 вересня 2012 pоку № 2-1167/11, виданий Шосткинським міськрайонним судом Сумської області, про стягнення з ОСОБА_2 матеріальної шкоди у сумі 10 774,32 грн на користь ОСОБА_1 (ВП № 34337817);

-виконавчий лист від 12 вересня 2012 року № 2-1167/11, виданий Шосткинським міськрайонним судом Сумської області, про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 шкоди, завданої малолітній ОСОБА_1 , яка перебувала на утриманні померлої, за період із 14 листопада 2003 року до червня 2012 року в сумі 12 436,38 грн надалі, тобто з липня 2012 року сплачувати щомісячно по 231,22 грн до досягнення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 повноліття (ВП № 34338590);

- виконавчий лист від 07 квітня 2015 року № 589/254/14-ц, виданий Шосткинським міськрайонним судом Сумської області, про стягнення з ОСОБА_2 на користь держави судового збору у розмірі 121,80 грн (ВП № 43423391);

- виконавчий лист від 09 січня 2015 року № 589/4873/14-ц, виданий Апеляційним судом Сумської області, про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 боргу у розмірі 13 073,26 грн (ВП № 45998652);

- виконавчий лист від 09 січня 2015 року № 589/4873/14-ц, виданий Шосткинським міськрайонним судом Сумської області, про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 боргу у розмірі 21 801,59 грн (ВП № 45999206);

- виконавчий лист від 09 січня 2015 року № 589/4873/14-ц, виданий Шосткинським міськрайонним судом, про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 255,49 грн щомісячно в рахунок відшкодування шкоди, завданою втратою годувальника з 01 вересня 2014 року та до досягнення нею повноліття (ВП № 45999630);

- виконавчий лист від 14 січня 2015 року № 589/4873/14-ц, виданий Апеляційним судом Сумської області, про стягнення з ОСОБА_2 на користь держави судового збору у розмірі 518,10 грн (ВП № 46465686);

- виконавчий лист від 28 травня 2015 року № 589/1268/15-ц, виданий Шосткинським міськрайонним судом Сумської області, про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 13 697,36 грн інфляційних витрат (ВП № 48047304);

- виконавчий лист від 26 червня 2015 року № 589/1268/15-ц, виданий Шосткинським міськрайонним судом Сумської області, про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 30 014,62 грн інфляційних витрат (ВП № 48040981);

- виконавчий лист від 03 вересня 2015 року № 589/2800/15-п, виданий Шосткинським міськрайонним судом Сумської області, про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 19 665,83 грн інфляційних витрат (ВП № 48746968);

- виконавчий лист від 03 вересня 2015 року № 589/2800/15-ц, виданий Шосткинським міськрайонним судом Сумської області, про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 9 999,61 грн інфляційних витрат (ВП № 48742085);

- виконавчий лист від 30 червня 2015 року № 589/1268/15-ц, виданий Шосткинським міськрайонним судом Сумської області, про стягнення з ОСОБА_2 на користь держави 218,56 грн судового збору (ВП № 48911477);

- виконавчий лист від 30 червня 2015 року № 589/1268/15-ц, виданий Шосткинським міськрайонним судом Сумської області, про стягнення з ОСОБА_2 на користь держави 437,12 грн судового збору (ВП № 48911574);

- виконавчий лист від 18 листопада 2015 року № 589/2800/15-ц, виданий Шосткинським міськрайонним судом Сумської області, про стягнення з ОСОБА_2 на користь держави 296,65 грн судових витрат (ВП № 51487407);

- виконавчий лист від 18 жовтня 2016 року № 589/5035/15-ц, виданий Шосткинським міськрайонним судом Сумської області, про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 щомісячно 289,05 грн із 01 вересня 2015 року до досягнення дитиною повноліття ( НОМЕР_1 ).

Державним виконавцем вживаються відповідні заходи, передбачені чинним законодавством, щодо примусового виконання зведеного виконавчого провадження, але такі дії не призвели до його виконання, боржник ОСОБА_2 ухиляється від повного та своєчасного виконання рішення суду.

Станом на 10 листопада 2016 року боржником сплачено стягувачам 15 500,35 грн.

Суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, відмовляючи у задоволенні подання державного виконавця, виходив із того, що станом на день розгляду подання про визначення частки майна боржника у спільній сумісній власності у суді першої інстанції, шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 розірвано, а тому відсутність підстав для задоволення подання, оскільки заробітна плата ОСОБА_5 , яку вона отримує після розірвання шлюбу, не є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Верховний Суд не погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій, з огляду на таке.

Судовими рішеннями у цій справі встановлено, що ОСОБА_2 був засуджений Шосткинським міськрайонним судом 12 березня 2011 року до 5 років позбавлення волі з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 3 роки у зв`язку з тим, що він 13 листопада 2003 року, керуючи автомобілем Volkswagen Passat, державний номерний знак НОМЕР_2 , що належав на праві приватної власності його дружині ОСОБА_3 та з її дозволу, рухаючись по автодорозі Кролевець - смт Вороніж Шосткинського району Сумської області, порушив вимоги п.п. 1.3, 1.5, 2.3 (б), 12.3 Правил дорожнього руху України, внаслідок чого допустив зіткнення з гузовим возом. У результаті дорожньо-транспортної пригоди пасажирка автомобіля ОСОБА_6 отримала тяжкі тілесні ушкодження, від яких настала її смерть, водій гузового возу ОСОБА_7 та його пасажир ОСОБА_8 отримали тілесні ушкодження середньої тяжкості.

Ухвалою Апеляційного суду Сумської області від 28 липня 2011 року, залишеною без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 березня 2012 року, вирок скасовано та застосовано до ОСОБА_2 . Закон України «Про амністію».

Рішенням Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 25 червня 2012 року позов ОСОБА_1 , поданий у своїх інтересах та в інтересах ОСОБА_9 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_9 50 000,00 грн у відшкодування моральної шкоди та 100 000,00 грн у рахунок погашення моральної шкоди, завданої малолітній ОСОБА_9 . Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_9 витрати на поховання в сумі 2 728,39 грн. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_9 шкоду, завдану малолітній ОСОБА_9 , яка перебувала на утриманні померлої, за період із 14 листопада 2003 року по червень 2012 року в сумі 12 436,38 грн, а надалі, тобто з липня 2012 року присуджено стягувати щомісячно по 231,22 грн до досягнення ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , повноліття. У задоволенні іншої частини позову відмовлено.

Рішенням Апеляційного суду Сумської області від 15 серпня 2012 року, залишеним без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 08 січня 2013 року, рішення Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 25 червня 2012 року скасовано в частині вирішення позову про стягнення 2 728,39 грн майнової шкоди, пов`язаної з відшкодуванням витрат на поховання, на виготовлення та установку пам`ятника, на поминальний обід, а також у частині вирішення позову про застосування індексу інфляції до спірних сум, та ухвалено у цій частині нове рішення. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_9 6 594,53 грн на відшкодування майнової шкоди, пов`язаної з витратами на поховання, на виготовлення та установку пам`ятника, на поминальний обід та 4 179,79 грн шкоди, пов`язаної зі знеціненням спірних сум, а всього 10 774,32 грн. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Вирішуючи питання про можливість звернення стягнення на заробітну плату дружини боржника - ОСОБА_3 із метою виконання судового рішення про відшкодування шкоди ОСОБА_2 , Верховний Суд здійснює тлумачення відповідних статей ЦК України СК України та положень Закону України «Про виконавче провадження» (далі - Закон) у редакції, на час звернення виконавця із розглядуваним поданням.

Щодо грошових зобов`язань одного з подружжя

Відповідно до частини першої статті 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).

Статтею 368 ЦК України визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з частиною другої статті 370 ЦК України у разі виділу частки із майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки кожного із співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними, законом або рішенням суду.

Згідно зі статтею 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно з частинами першою, другою статті 61 СК України об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. Об`єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя.

Зазначені норми закону встановлюють презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними у період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована зацікавленою стороною шляхом оспорювання поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку.

Спільна сумісна власність подружжя може бути загальним об`єктом стягнення і не потребуватиме вирішення питання про частку кожного із подружжя тільки у тому випадку, коли судом встановлено, що договір був укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї і те, що було одержано за договором, використано на її потреби.

Допускається звернення стягнення на майно, набуте за час шлюбу, якщо воно було придбане на кошти, здобуті злочинним шляхом (стаття 73 СК України). Але в цьому випадку в якості боржників повинні бути визначені обоє із подружжя.

Статтею 177 ЦК України визначено види об`єктів цивільних прав.

Об`єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші та цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні і нематеріальні блага.

Згідно з частиною другою статті 61 СК України об`єктом права спільної сумісної власності подружжя є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя.

Щодо звернення стягнення на майно подружжя

Статтею 73 СК України визначено порядок накладення стягнення на майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя

За зобов`язаннями одного з подружжя стягнення може бути накладено лише на його особисте майно і на частку у праві спільної сумісної власності подружжя, яка виділена йому в натурі (частина перша названої статті).

Стягнення може бути накладено на майно, яке є спільною сумісною власністю подружжя, якщо судом встановлено, що договір був укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї і те, що було одержане за договором, використано на її потреби (частина друга).

При відшкодуванні шкоди, завданої кримінальним правопорушенням одного з подружжя, стягнення може бути накладено на майно, набуте за час шлюбу, якщо рішенням суду встановлено, що це майно було придбане на кошти, здобуті внаслідок вчинення кримінального правопорушення (частина третя названої статті відповідно).

Згідно зі статтею 73 СК України за зобов`язаннями одного з подружжя стягнення може бути звернене лише на його роздільне майно і на частку в спільній сумісній власності подружжя, яка виділена йому в натурі. Визначення частки одного з подружжя - боржника за таким зобов`язанням повинно здійснюватися за правилами статей 70-71 СК України.

Боргові зобов`язання, що виникли внаслідок скоєння злочину одним із подружжя, мають вважатися його особистими боргами. Проте при відшкодуванні шкоди, завданої кримінальним правопорушенням одного з подружжя, стягнення може бути накладено на майно, набуте за час шлюбу, якщо рішенням суду встановлено, що це майно було придбано на кошти, здобуті внаслідок вчинення такого правопорушення (частина третя статті 73 СК України).

Питання про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами, вирішується судом за поданням державного виконавця (стаття 379 ЦПК України 2004 року). Аналогічні положення передбачені у чинній редакції статті 443 ЦПК України.

З урахуванням встановлених у цій справі обставин можна констатувати, що зобов`язання ОСОБА_2 з відшкодування шкоди, заподіяної злочином, є його особистими зобов`язаннями, тому відповідно до частини першої статті 73 СК України в рахунок виконання цього зобов`язання стягнення може бути звернене лише на його роздільне майно і на частку в спільній сумісній власності подружжя, яка виділена йому в натурі.

Щодо порядку звернення стягнення на майно у процедурі виконавчого провадження

Розділом VII Закону визначено порядок звернення стягнення на майно боржника.

За змістом статті 48 Закону стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у національній та іноземній валютах, інші цінності, у тому числі на кошти на рахунках боржника у банках та інших фінансових установах.

Забороняється звернення стягнення та накладення арешту на кошти на рахунках платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, на кошти, що перебувають на поточних рахунках із спеціальним режимом використання, відкритих відповідно до статей 19-1 та 26-1 Закону України «Про теплопостачання», статті 15-1 Закону України «Про електроенергетику», та на спеціальному рахунку експлуатуючої організації (оператора) відповідно до Закону України «Про впорядкування питань, пов`язаних із забезпеченням ядерної безпеки», на кошти на інших рахунках боржника, накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом.

Готівкові кошти, виявлені у боржника, вилучаються та зараховуються на відповідні рахунки органів державної виконавчої служби, приватного виконавця не пізніше наступного робочого дня після вилучення, про що складається акт.

На кошти та інші цінності боржника, що перебувають на рахунках та на зберіганні у банках чи інших фінансових установах, на рахунках у цінних паперах у депозитарних установах, накладається арешт не пізніше наступного робочого дня після їх виявлення. Арешт поширюється також на кошти на рахунках, відкритих після винесення постанови про накладення арешту.

У разі відсутності у боржника коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення невідкладно звертається також на належне боржнику інше майно, крім майна, на яке згідно із законом не може бути накладено стягнення. Звернення стягнення на майно боржника не зупиняє звернення стягнення на кошти боржника. Боржник має право запропонувати види майна чи предмети, які необхідно реалізувати в першу чергу. Черговість стягнення на кошти та інше майно боржника остаточно визначається виконавцем.

Стягнення на майно боржника звертається в розмірі та обсязі, необхідних для виконання за виконавчим документом, з урахуванням стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження, основної винагороди приватного виконавця. У разі якщо боржник володіє майном разом з іншими особами, стягнення звертається на його частку, що визначається судом за поданням виконавця.

Аналіз змісту наведеної статті дає підстави для висновку, що законодавець чітко розрізняє різні види майна божника, на яке може бути звернуто стягнення, а також встановлює послідовність звернення: кошти готівкові, кошти та інші цінності на рахунках, інше майно.

Відповідно до частин першої та другої статті 68 Закону стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника звертається у разі відсутності в боржника коштів на рахунках у банках чи інших фінансових установах, відсутності чи недостатності майна боржника для покриття в повному обсязі належних до стягнення сум, а також у разі виконання рішень про стягнення періодичних платежів.За іншими виконавчими документами виконавець має право звернути стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника без застосування заходів примусового звернення стягнення на майно боржника - за письмовою заявою стягувача або за виконавчими документами, сума стягнення за якими не перевищує п`яти мінімальних розмірів заробітної плати.

Отже заробітна плата боржника визначена як джерело доходу боржника, на яке може бути звернуто стягнення у разі відсутності в боржника коштів на рахунках у банках чи інших фінансових установах, відсутності чи недостатності майна боржника для покриття в повному обсязі належних до стягнення сум, а також у разі виконання рішень про стягнення періодичних платежів.

Згідно з вимогами статті 70 Закону розмір відрахувань із заробітної плати, пенсії, стипендії та інших доходів боржника вираховується із суми, що залишається після утримання податків, зборів та єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.Із заробітної плати боржника може бути утримано за виконавчими документами до погашення у повному обсязі заборгованості:

- відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю особи, у зв`язку із втратою годувальника, майнової та/або моральної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням, - 50 відсотків;

- за іншими видами стягнень, якщо інше не передбачено законом, - 20 відсотків.

Загальний розмір усіх відрахувань під час кожної виплати заробітної плати та інших доходів боржника не може перевищувати 50 відсотків заробітної плати, що має бути виплачена працівнику, у тому числі у разі відрахування за кількома виконавчими документами. Це обмеження не поширюється на відрахування із заробітної плати у разі відбування боржником покарання у виді виправних робіт і стягнення аліментів на неповнолітніх дітей. У таких випадках розмір відрахувань із заробітної плати не може перевищувати 70 відсотків.

Отже, законодавець у спеціальному Законі визначив умови та порядок звернення стягнення на різні види майна боржника, а також доходи боржника, у тому числі заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника.

Відповідно до пункту 7.3. Інструкції з організації примусового виконання рішень (у редакції на час пред`явлення державним виконавцем подання) про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника державний виконавець виносить постанову, яка надсилається для виконання підприємству, установі, організації, фізичній особі, фізичній особі - підприємцю за місцем отримання боржником відповідних доходів. Копія, зазначеної постанови, залишається у виконавчому провадженні на контролі.

За кожною постановою про стягнення підприємствами, установами, організаціями, фізичними особами, фізичними особами - підприємцями, з якими боржник перебуває у трудових відносинах, кожні шість місяців та після закінчення строку відповідних виплат або у разі звільнення працівника подається окремий звіт про здійснені відрахування та виплати за встановленою формою.

Отже звернення стягнення на заробітну плату та інші доходи боржника відбувається за окремою постановою державного виконавця, яка надсилається для виконання підприємству, установі, організації, фізичній особі, фізичній особі - підприємцю за місцем отримання боржником відповідних доходів, тобто проспективно - на майбутнє.

У справі, що переглядається, державний виконавець, звертаючись до суду із поданням на підставі статті 379 ЦПК України 2004 року (у чинній редакції ЦПК відповідно стаття 443) щодо визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами, а саме у заробітній платі дружини, неправильно тлумачив положення Закону.

Державний виконавець помилково вважав, що на заробітну плату іншого з подружжя - ОСОБА_3 може бути звернуто стягнення для виконання рішення про стягнення відшкодування шкоди із боржника ОСОБА_2 .

Системний аналіз наведених положень нормативних актів дає підстави для висновків, що хоча заробітна плата іншого з подружжя - ОСОБА_3 є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, проте Законом не передбачено звернення стягнення на заробітну плату іншого з подружжя за особистими зобов`язаннями боржника.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Верховний Суд дійшов висновку про те, що на заробітну плату іншого з подружжя, який не є боржником за майновими вимогами стягувача, не може бути звернуто стягнення за виконавчими листами, тому подання державного виконавця про визначення частки майна боржника у майні, яким він спільно володіє з іншими особами, а саме у заробітній платі іншого з подружжя, не підлягає задоволенню.

Мотиви, якими суди обґрунтували відмову у задоволенні подання державного виконавця як то, що боржник на час розгляду подання не перебуває у шлюбі, не відповідають нормам матеріального права, а тому оскаржувані судові рішення підлягають зміні шляхом викладення мотивів відмови у редакції цієї постанови

У касаційній скарзі заявник також вказує на те, що суд апеляційної інстанції розглянув справу без його участі.

Згідно з частиною першою статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод1950 року, яка відповідно до статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства України, передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи впродовж розумного строку належним і безстороннім судом, встановленим законом.

Складовою частиною визначеного статтею 6 Конвенції права на справедливий суд є принцип рівності сторін, який передбачає, що кожній стороні має бути надана можливість представляти справу і докази в умовах, що не є суттєво гіршими за умови опонента.

Справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу(частини перша, третя статті 368 ЦПК України).

Про час та місце проведення судового засідання у суді апеляційної інстанції учасники справи повідомлені належним чином.

Так, судом апеляційної інстанції призначено розгляд справи на 19 січня 2022 року.

Ухвалою Сумського апеляційного суду від 20 грудня 2021 року клопотання ОСОБА_9 про участь у судовому засідання у режимі відеоконференції задоволено. Доручено Шосткинському міськрайонному суду Сумської області забезпечити проведення відеоконференції.

18 січня 2021 року ОСОБА_9 подав до суду заяву про відкладення розгляду справи у зв`язку з незадовільним станом здоров`я.

Відповідно до статті 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними.

Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Тобто процесуальним законом надано право суду вирішувати питання про можливість розгляду справи за відсутності сторін, які належним чином повідомлені про розгляд справи, незалежно від причин їх неявки, тому суд апеляційної інстанції не порушив норми процесуального закону, розглянувши справу за відсутності сторони стягувача, належним чином повідомленого про час та місце розгляду справи.

Згідно з протоколом судового засідання від 19 січня 2021 року ОСОБА_9 у судове засідання не з`явився, перевіривши причини його неявки в судове засідання та, розглянувши його заяву, апеляційний суд вважав можливим розглянути справу у його відсутність.

Перевіряючи доводи заявника про те, що розгляд справи за його відсутності позбавив можливості надати пояснення щодо суттєвих обставин справи, що призвело до неповноти з`ясування апеляційним судом обставин справи та неправильного її вирішення, Верховний Суд ураховує, що ОСОБА_9 , крім зазначених посилань, не навів обставин, які дійсно були відомі лише йому та які, з урахуванням їх доказової значимості, мали б вирішальний вплив на результати розгляду справи.

Таким чином, не знайшли свого підтвердження доводи касаційної скарги про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, зокрема розгляд справи за відсутності ОСОБА_9 .

Крім цього, одним із доводів ОСОБА_9 в обґрунтування порушення судами норм процесуального права, є розгляд судом першої інстанції подання державного виконавця понад десять днів, а саме - 4 роки і 4 місяці.

Згідно з вимогами статті 379 ЦПК України, у редакції, що діяла до 15 грудня 2017 року, питання про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами, вирішується судом за поданням державного виконавця, приватного виконавця. Суд у десятиденний строк розглядає це питання у судовому засіданні з повідомленням сторін та заінтересованих осіб. Неявка сторін та інших осіб не є перешкодою для вирішення питання про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами

Аналогічна норма міститься і у статті 443 ЦПК України, у редакції на час розгляду скарги.

Згідно з пунктом першим статті 6 Конвенції кожен має право, зокрема, на розгляд його справи упродовж розумного строку судом, який вирішить спір щодо прав та обов`язків цивільного характеру. Така гарантія «цивільного аспекту» статті 6 Конвенції передбачена і у відповідних процесуальних законах. Так, розумність строків розгляду справи судом є однією з основних засад (принципів) як цивільного, так і адміністративного та господарського судочинства. Порушення зазначеного принципу може негативно впливати на ефективність правосуддя та на авторитет судової влади.

Як неодноразово зазначав ЄСПЛ у його рішеннях, саме до компетенції національних судів належить організувати судовий розгляд так, щоб він був швидким та ефективним (див. mutatis mutandis від 18 червня 2009 року у справі «Пилипей проти України» (Pilipey v. Ukraine, заява № 9025/03, § 31), рішення від 11 грудня 2008 року у справі «Лошенко проти України» (Loshenko v. Ukraine, заява № 11447/04, § 28), від 21 грудня 2006 року у справі «Мороз та інші проти України» (Moroz and Others v. Ukraine, заява № 36545/02, § 60) й інші).

На підставі пункту 1 статті 6 Конвенції у кожної держави-учасниці виник позитивний обов`язок не тільки закріпити у національних юридичних нормах гарантію розгляду справи впродовж розумного строку, але й передбачити ефективні засоби юридичного захисту на випадок, якщо така гарантія буде порушена. Свого часу ЄСПЛ виснував, що для цілей Конвенції таким засобом в Україні не може бути притягнення судді до дисциплінарної відповідальності (див. mutatis mutandis рішення від 11 грудня 2008 року у справі «Лошенко проти України» (Loshenko v. Ukraine, заява № 11447/04, § 27), від 30 листопада 2006 року у справі «Красношапка проти України» (Krasnoshapka v. Ukraine, заява № 23786/02, § 35), від 18 липня 2006 року у справі «Єфименко проти України» (Efimenko v. Ukraine, заява № 55870/00, § 49)).

Судді повинні проводити ретельну підготовку справ до судового розгляду, оскільки недоліки і недбалість, допущені на цій стадії, можуть призвести до порушення не лише строків розгляду справ, а й прав учасників судового процесу та ухвалення незаконних і необґрунтованих рішень.

Верховний Суд погоджується з доводами ОСОБА_9 про порушення судом норм процесуального права, а саме вимог щодо розгляду подання державного виконавця про визначення частки майна боржника у спільній сумісній власності у десятиденний строк.

Водночас Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для скасування оскаржуваної ОСОБА_9 ухвали суду першої інстанції, лише з підстав порушення судом строку для розгляду подання, оскільки це не відновить порушених прав стягувача.

Єдиним процесуальним способом реагування суду під час розгляду цивільної справи на виявлені порушення є постановлення окремої ухвали.

Суд вищої інстанції може постановити окрему ухвалу в разі допущення судом нижчої інстанції порушення норм матеріального або процесуального права, незалежно від того, чи є такі порушення підставою для скасування або зміни судового рішення. Такі самі повноваження має Велика Палата Верховного Суду щодо питань передачі справ на розгляд Великої Палати Верховного Суду (частина десята статті 262 ЦПК України).

Керуючись принципом restitutio in integrum, що полягає у відновленні настільки, наскільки це можливо, попереднього юридичного стану, який стягувач мав до порушення Конвенції і протоколів до неї, враховуючи при цьому, що у справі, яка переглядається, не установлено підстав для задоволення подання державного виконавця, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для постановлення окремої ухвали щодо судді Шосткинського міськрайонного суду Сумської області Євдокімової О. П., у зв`язку з порушенням суддею норм процесуального права, що призвело до надмірної тривалості розгляду справи.

У пункті 3 частини першої статті 409 ЦПК Українипередбачено, що суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги наділений правом змінити рішення.

Згідно з частинами першою та четвертою статті 412 ЦПК Українисуд змінює рішення, якщо воно переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Керуючись статтями 389 400 409 410 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Ухвалу Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 26 жовтня 2021 року та постанову Сумського апеляційного суду від 19 січня 2022 року змінити, виклавши мотивувальні частини у редакції цієї постанови.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: І. Ю. Гулейков

А. С. Олійник

Г. І. Усик

В. В. Яремко