Постанова

Іменем України

15 серпня 2018 року

м. Київ

справа № 589/5035/15-ц

провадження № 61-3288зпв18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Мартєва С. Ю.,

суддів: Журавель В. І., Пророка В. В., Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Штелик С. П.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_2, який діє в інтересах ОСОБА_3 та ОСОБА_4,відповідач - ОСОБА_5, розглянувши у порядку письмового провадження заяву ОСОБА_3 про перегляд Верховним Судом рішення апеляційного суду Сумської області від 04 жовтня 2016 року в складі колегії суддів: Хвостика С. Г., Левченко Т. А., Околота Г. М. та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 жовтня 2016 року в складі судді Дем'яносова М. В.,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до підпункту 1 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення»

ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України у цивільних справах, які подані та розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку колегією у складі трьох або більшої непарної кількості суддів за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. Такі заяви розглядаються без повідомлення та виклику учасників справи, за винятком випадку, коли суд з огляду на обставини справи ухвалить рішення про інше.

У жовтні 2015 року ОСОБА_2, який діє в інтересах ОСОБА_3 та ОСОБА_4, звернувся до суду з позовом до ОСОБА_5 про стягнення заборгованості з урахуванням індексу інфляції та 3 % річних, нарахованих на суму невідшкодованої моральної та майнової шкоди.

Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_5 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого частиною другою статті 286 КК України, внаслідок чого загинула дружина ОСОБА_4 та матір ОСОБА_3. Рішенням апеляційного суду Сумської області від 15 серпня 2012 року встановлено, що ОСОБА_5 є винним у скоєнні дорожньо-транспортної пригоди, та визначено розміри відшкодувань майнової і моральної шкоди таким чином: стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 12 436,38 грн майнової шкоди та 50 000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди, стягнуто з ОСОБА_5 на користь неповнолітньої ОСОБА_3 100 000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди та щомісячні платежі у зв'язку зі смертю годувальника у розмірі 231,22 грн. У подальшому рішеннями суду проводились нарахування інфляційних втрат на вказані суми. Понад рік ОСОБА_5 завдані збитки не відшкодовує.

Посилаючись на вищевказане, ОСОБА_2, який діє в інтересах ОСОБА_3 та ОСОБА_4, просив: стягнути з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 7 094,57 грн, з яких: 1 641,08 грн - інфляційні втрати за червень та вересень 2015 року та 5 453,49 грн - 3 % річних за період з 01 жовтня 2012 року до 01 жовтня 2015 року, нараховані на невідшкодовану майнову та моральну шкоду; стягнути з ОСОБА_5 на користь неповнолітньої ОСОБА_3 14 571,01 грн, з яких: 3 249,64 грн - інфляційні втрати за червень та вересень 2015 року та 11 325,36 грн - 3 % річних за період з 01 липня 2012 року до 01 жовтня 2015 року, нараховані на невідшкодовану майнову та моральну шкоду; збільшити щомісячні виплати на відшкодування шкоди, завданої втратою годувальника, на користь ОСОБА_3 до її повноліття у розмірі 289,05 грн починаючи з 01 вересня 2015 року.

Рішенням Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 23 грудня 2015 року, з урахуванням ухвали цього ж суду від 01 лютого 2016 року про виправлення описки, позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 інфляційні втрати в сумі 1 641,08 грн за червень та вересень 2015 року, нараховані на невідшкодовану завдану матеріальну шкоду, в сумі 10 574,32 грн та моральну шкоду в сумі 50 000 грн, 3 % річних в сумі 5 453,49 грн за період з 01 жовтня 2012 року до 01 жовтня 2015 року, нараховані на невідшкодовану завдану матеріальну шкоду в сумі 10 594,32 грн та моральну шкоду в сумі 50 000 грн. Загальна сума нарахувань, яка підлягає стягненню, становить 7 094,57 грн. Стягнуто з ОСОБА_5 на користь неповнолітньої ОСОБА_3 інфляційні втрати у розмірі 3 249,64 грн за червень - вересень 2015 року, нараховані на невідшкодовану завдану майнову шкоду в розмірі 12 436,38 грн за період з 14 листопада 2003 року до 01 липня 2012 року у зв'язку з втратою годувальника по щомісячних поточних платежах за період з 01 липня 2012 року до 01 жовтня 2015 року, та невідшкодовану моральну шкоду в розмірі 100 000 грн з 3 % річних за період з 01 липня 2012 року до 01 жовтня 2015 року, нарахованими за невідшкодовану завдану шкоду у зв'язку з втратою годувальника за період з 14 листопада 2003 року до 01 липня 2012 року в розмірі 12 436,38 грн, нарахованих на невідшкодовану шкоду в зв'язку з втратою годувальника по щомісячних платежах за період з 01 липня 2012 року до 01 жовтня 2015 року в розмірі 11 325,36 грн, всього на суму 14 571,01 грн. Стягнуто з ОСОБА_5 на користь неповнолітньої ОСОБА_3 у зв'язку із збільшенням розміру мінімальної заробітної плати щомісячно в розмірі 289,05 грн з 01 вересня 2015 року до досягнення дитиною повноліття. Стягнуто з ОСОБА_5 на користь держави 258,96 грн судового збору.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відповідач не виконав рішення суду, яким стягнуто кошти на користь позивачів. Спір стосується порушення грошового зобов'язання, визначеного судовим рішенням. Отже, згідно зі статтею 11 ЦК України є підстави для стягнення інфляційних втрат і 3 % річних відповідно до статті 625 ЦК України.

Рішенням апеляційного суду Сумської області від 02 березня 2016 року рішення Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 23 грудня 2015 року в частині стягнення з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 та ОСОБА_3 3 % річних скасовано, у задоволенні цих позовних вимог відмовлено. Рішення суду першої інстанції в частині стягнення інфляційних втрат на користь ОСОБА_3 змінено. Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_3 інфляційні втрати у розмірі 3 046,13 грн. В іншій частині рішення місцевого суду залишено без змін. Стягнуто з ОСОБА_5 на користь держави 133,40 грн судового збору.

Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що до правовідносин, які виникають з приводу виконання судових рішень, не можуть застосовуватися норми, що передбачають цивільно-правову відповідальність за невиконання грошового зобов'язання (стаття 625 ЦК України). Разом з тим, внаслідок тривалого невиконання судових рішень відповідачем та інфляційних процесів, підвищення вартості життя, стягнуті судами суми частково знецінюються і позивачі не отримують повного відшкодування шкоди, з огляду на правила статті 1208 ЦК України, тому стягненню підлягають інфляційні втрати, нараховані на невідшкодовані суми, стягнуті рішеннями судів, за заявленими позивачами періодами, а саме за червень та вересень 2015 року.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 31 серпня 2016 року рішення апеляційного суду Сумської області від 02 березня 2016 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвала суду касаційної інстанції мотивована тим, що апеляційний суд не врахував, що положеннями статті 625 ЦК України передбачена відповідальність за прострочення грошового зобов'язання не тільки у вигляді нарахування 3 % річних, а і сплачується сума боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції, у зв'язку з чим дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні позову тільки в частині стягнення з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_3 та ОСОБА_4 3 % річних.

Ухвалою апеляційного суду Сумської області від 04 жовтня 2016 року рішення суду першої інстанції в частині стягнення з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 та ОСОБА_3 суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та 3 % річних, нарахованих на суму невідшкодованої моральної та матеріальної шкоди, скасовано й ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог у зазначеній частині. Стягнуто з ОСОБА_5 у дохід держави судовий збір за розгляд справи судом першої інстанції в розмірі 6,43 грн. Стягнуто з ОСОБА_5 у дохід держави судовий збір за апеляційний перегляд рішення суду першої інстанції в розмірі 7,07 грн.

Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що рішеннями Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 25 червня 2012 року та апеляційного суду Сумської області від 15 серпня 2012 року вже було встановлено розмір завданої шкоди потерпілим та, відповідно, стягнуто її з відповідача, тому такий розмір шкоди має преюдиційне значення при вирішенні справи і суд не вправі змінювати його, у тому числі шляхом застосування положень статті 625 ЦК України.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 жовтня 2016 року відмовлено ОСОБА_2, який діє в інтересах ОСОБА_3 та ОСОБА_4, у відкритті касаційного провадження на рішення апеляційного суду Сумської області від 04 жовтня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_2, який діє в інтересах ОСОБА_3 та ОСОБА_4, до ОСОБА_5 про стягнення заборгованості з урахуванням індексу інфляції та 3 % річних, нарахованих на суму невідшкодованої моральної та майнової шкоди.

Ухвала суду касаційної інстанції мотивована тим, що правовідносини, які виникають з приводу виконання судових рішень, врегульовані Законом України «Про виконавче провадження», і до них не можуть застосовуватися норми, що передбачають цивільно-правову відповідальність за невиконання грошового зобов'язання, зокрема стаття 625 ЦК України.

У заяві, поданій у січні 2017 року до Верховного Суду України, ОСОБА_3 (яка досягла повноліття на момент подання вказаної заяви), посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме частини другої статті 625 ЦК України, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, просить переглянути рішення апеляційного суду Сумської області від 04 жовтня 2016 року та ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 жовтня 2016 року і залишити в силі рішення Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 23 грудня 2015 року з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання заяви про перегляд судових рішень).

На підтвердження зазначених підстав ОСОБА_3 послалася на ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 травня 2015 року, від 08 жовтня 2015 року та від 21 жовтня 2015 року.

У січні 2018 року справу передано до Верховного Суду.

Відповідно до статті 353 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання заяви про перегляд судових рішень) Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.

Пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання заяви про перегляд судових рішень) передбачено, що заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана з підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Згідно з частиною другою статті 360-4 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання заяви про перегляд судових рішень) за наявності підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4 частини першої статті 355 цього Кодексу, суд має право, зокрема, у разі неправильного застосування судом (судами) норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення спору, скасувати судове рішення (судові рішення) та залишити в силі судове рішення (судові рішення), що було помилково скасовано судом апеляційної та/або касаційної інстанції.

Перевіривши наведені у заяві доводи, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що заява підлягає задоволенню.

Суди установили, що ОСОБА_5 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого частиною другою статті 286 КК України, внаслідок якого загинула ОСОБА_6, яка була дружиною ОСОБА_4 та матір'ю ОСОБА_3.

Рішенням апеляційного суду Сумської області від 15 серпня 2012 року стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 майнову шкоду в розмірі 12 436,38 грн, щомісячні платежі на неповнолітню ОСОБА_3 у розмірі 231,22 грн, а також стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 50 000 грн, а на користь ОСОБА_3100 000 грн в рахунок відшкодування завданої їм моральної шкоди.

У подальшому рішеннями суду проводились нарахування інфляційних втрат на вказані суми. Однак у зв'язку з тим, що пройшов значний проміжок часу, а збитки не відшкодовані, позивач змушений був звернутися до суду з метою відшкодування інфляційних втрат та 3 % річних згідно з розрахунком.

Суди також встановили, що станом на час розгляду справи присуджені судом кошти позивач не виплатив.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині стягнення 3 % річних та відмовляючи у задоволенні цих позовних вимог, а також змінюючи рішення місцевого суду в частині стягнення інфляційних втрат, апеляційний суд, з висновком якого погодився й суд касаційної інстанції, виходив із того, що до правовідносин, які виникають з приводу виконання судових рішень, не можуть застосовуватися норми, що передбачають цивільну-правову відповідальність за невиконання грошового зобов'язання, зокрема стаття 625 ЦК України.

Разом з тим у наданих для порівняння судових рішеннях Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ зроблено такі висновки:

- в ухвалі від 18 травня 2015 року у справі № 589/4873/14-ц суд касаційної інстанції, відмовляючи у відкритті касаційного провадження, погодився з висновком апеляційного суду, відповідно до якого внаслідок тривалого невиконання судових рішень відповідачем та інфляційних процесів, підвищення вартості життя стягнуті судами суми частково знецінюються і позивачі не отримують повного відшкодування шкоди. Проіндексовані суми підлягають стягненню з відповідача на користь позивачів, оскільки на ньому лежить обов'язок повного відшкодування заподіяної ним шкоди;

- в ухвалі від 08 жовтня 2015 року у справі № 589/1268/15-ц суд касаційної інстанції, залишаючи без змін рішення судів першої та апеляційної інстанцій, зазначив, що у зв'язку з невиконанням відповідачем рішення суду про відшкодування шкоди позивачі мають право на стягнення інфляційних втрат;

- в ухвалі від 21 жовтня 2015 року у справі № 589/2800/15-ц суд касаційної інстанції, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду, зазначив, що відшкодування заподіяної злочином майнової та моральної шкоди є грошовим зобов'язанням. У зв'язку з цим на правовідносини, які виникли між сторонами, поширюються положення статті 625 ЦК України. За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних входить до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки це є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Наведене свідчить про те, що суд касаційної інстанції неоднакового застосував одні і ті самі норми матеріального права, а саме статтю 625 ЦК України, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції зазначених норм матеріального права, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду виходить з такого.

Предметом позову у справі, яка переглядається, є стягнення на підставі статті 625 ЦК України 3 % річних та інфляційних втрат, нарахованих за невиконання грошового зобов'язання щодо відшкодування матеріальних збитків і моральної шкоди, підтверджених вироком суду, тобто судовим рішенням.

Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплати гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно з частиною другою статті 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є не лише договори й інші правочини, а й завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди іншій особі та інші юридичні факти.

Отже, завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди породжує зобов'язання особи, яка таку шкоду завдала, перед потерпілою особою. Залежно від змісту такого зобов'язання воно може бути грошовим або негрошовим.

Відповідно до статей 524, 533 - 535 і 625 ЦК України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов'язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку.

Тобто грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати.

Згідно з частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов'язання» книги 5 ЦК України. Отже, приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов'язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов'язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України).

Таким чином, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт).

Відповідно, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.

Вказане свідчить, що грошове зобов'язання може виникати між сторонами не тільки з договірних відносин, а й з інших підстав, передбачених цивільним законодавством, зокрема з факту завдання шкоди особі.

Зазначена правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постановах: від 10 квітня 2018 року (провадження № 12-14гс18),

від 16 травня 2018 року (провадження № 14-16цс18).

Апеляційний суд, з висновком якого погодився й суд касаційної інстанції, дійшов помилкового висновку, що правовідносини, які виникають з приводу виконання судових рішень, врегульовані Законом України «Про виконавче провадження», і до них не можуть застосовуватися норми, що передбачають цивільно-правову відповідальність за невиконання грошового зобов'язання, зокрема стаття 625 ЦК України.

Встановивши, що відповідач прострочив виконання грошового зобов'язання, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що у позивача виникло право на застосування наслідків такого порушення відповідно до статті 625 ЦК України.

Отже, суди апеляційної та касаційної інстанцій неправильно застосували положення статті 625 ЦК України, а тому рішення цих судів підлягають скасуванню із залишенням в силі рішення суду першої інстанції як помилково скасованого.

Керуючись статтею 141 ЦПК України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, пунктом 1 частини першої статті 355, пунктом 1 частини першої статті 360-3, частинами першою, другою статті 360-4 ЦПК України 2004 року, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Заяву ОСОБА_3 задовольнити.

Рішення апеляційного суду Сумської області від 04 жовтня 2016 року та ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 жовтня 2016 року скасувати, рішення Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 23 грудня 2015 року залишити в силі.

Постанова суду набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий С. Ю. Мартєв

Судді В. І. Журавель

В. В. Пророк

С. П. Штелик

І. М. Фаловська