Постанова

Іменем України

05 грудня 2018 року

м. Київ

справа №589/250/16-ц

провадження № 61-3293зпв18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Стрільчука В. А.,

суддів: Карпенко С. О., Кузнєцова В. О., Олійник А. С. (суддя-доповідач), Усика Г. І.,

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3, який діє в інтересах неповнолітньої ОСОБА_4,

відповідач - ОСОБА_5,

розглянув у порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3, який діє в інтересах неповнолітньої ОСОБА_4, до ОСОБА_5 про стягнення коштів за заявою ОСОБА_4 про перегляд рішення Апеляційного суду Сумської області у складі колегії суддів: Гагіна М. В., Рибалки В. Г., Ткачук С. С. від 29 червня 2016 року та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі колегії суддів: Писаної Т. О., Мазур Л. М., Попович О. В. від 16 січня 2017 року,

ВСТАНОВИВ:

У липні 2016 року ОСОБА_4, ОСОБА_4, який діє в інтересах неповнолітньої ОСОБА_4, звернулися до суду з позовом до ОСОБА_5 про стягнення коштів, мотивуючи свої вимоги тим, що згідно з судовими рішеннями з ОСОБА_5 стягнуто на користь ОСОБА_4 50 000,00 грн відшкодування завданої моральної шкоди та 100 000,00 грн - відшкодування шкоди, завданої малолітній ОСОБА_4, 10 774,32 грн - відшкодування завданої майнової шкоди, пов'язаної з витратами на поховання, виготовлення й установку пам'ятника, на поминальний обід. Шкоду, завдану малолітній ОСОБА_4, яка перебувала на утриманні померлої, за період з 14 листопада 2003 року по червень 2012 року у розмірі 12 436,39 грн, стягнуто щомісячно по 231,22 грн до досягнення ОСОБА_4 повноліття.

Уточнивши розмір позовних вимог, позивачі, посилаючись на те, що відповідач повністю не сплачує усіх належних сум, постійне підвищення вартості життя та знецінення грошових коштів, раніше стягнутих судовими рішеннями, просили на підставі частини другої статті 625 ЦК України стягнути з ОСОБА_5 інфляційні втрати та три проценти річних на користь неповнолітньої ОСОБА_4 та ОСОБА_4

Рішенням Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 29 квітня 2016 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 інфляційні втрати та три проценти річних, нараховані на несплачену суму боргу, у загальному розмірі 8 779,53 грн та на користь ОСОБА_4інфляційні втрати та три проценти річних, нараховані на несплачену суму боргу, у загальному розмірі 4 332,15 грн. В іншій частині позову відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відшкодування завданої злочином майнової та моральної шкоди є грошовим зобов'язанням, а тому відповідно до статті 625 ЦК України з відповідача на користь позивачів підлягають стягненню три проценти річних та інфляційні втрати.

Рішенням Апеляційного суду Сумської області від 29 червня 2016 року рішення суду першої інстанції скасовано. Ухвалено нове рішення про відмову в позові. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що положення статті 625 ЦК України не застосовуються до деліктних правовідносин між сторонами. З рішення суду зобов'язальні правовідносини не виникають, оскільки вони виникають з актів цивільного законодавства, про що зазначено у статті 11 ЦК України, адже рішення суду лише підтверджує наявність чи відсутність правовідносин і вносить у них ясність та визначеність.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 січня 2017 року касаційну скаргу ОСОБА_4, який діє в інтересах неповнолітньої ОСОБА_4, відхилено. Рішення Апеляційного суду Сумської області від 29 червня 2016 року залишено без змін.

Ухвалу суду касаційної інстанції мотивовано тим, що рішення суду, на яке посилається позивач та яке не виконано, ухвалено щодо делікту (відшкодування шкоди), тому стаття 625 ЦК України у вказаному випадку не застосовується.

У березні 2017 року ОСОБА_4 звернулася до Верховного Суду України із заявою про перегляд рішення Апеляційного суду Сумської області від 29 червня 2016 року та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 січня 2017 року з передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України у редакції від 18 березня 2004 року №1618-IV (далі - ЦПК України 2004 року) підстав неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме статті 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

На підтвердження зазначених підстав заявник надала ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 жовтня 2015 року у справі №589/2800/15-ц, в якій, на думку заявника, зазначені норми матеріального права застосовані по-іншому.

Ухвалою Верховного Суду України від 22 березня 2017 року відкрито провадження у вказаній справі.

Законом України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» внесено зміни до Цивільного процесуального кодексу України, викладено його у новій редакції, яка набрала чинності з 15 грудня 2017 року.

Згідно із статтею 388 ЦПК України (у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII) судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до підпункту 1 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України у цивільних справах, які подані та розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку колегією у складі трьох або більшої непарної кількості суддів за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. Такі заяви розглядаються без повідомлення та виклику учасників справи, за винятком випадку, коли суд з огляду на обставини справи ухвалить рішення про інше.

У січні 2018 року справу передано до Верховного Суду.

У лютому 2018 року ухвалою Верховного Суду вказану справу призначено до судового розгляду.

Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені у заяві ОСОБА_4 доводи, Верховний Суд дійшов висновкупро задоволення заяви з огляду на таке.

За положеннями пункту 1 частини першої статті 355 ЦПК України 2004 року підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

За змістом статті 3604 ЦПК України 2004 року Верховний Суд України задовольняє заяву за наявності однієї з підстав, передбачених частиною першою статті 355 цього Кодексу.

У справі, яка переглядається, судами встановлено, що у серпні 2011 року позивачі зверталися до суду з позовом до ОСОБА_5, ОСОБА_6 про відшкодування майнової і моральної шкоди, мотивуючи свої вимоги тим, що 13 листопада 2003 року дружина та матір позивачів ОСОБА_7 поверталися з відпочинку разом з відповідачами у їх автомобілі. Грубо порушивши Правила дорожнього руху України, ОСОБА_5 не впорався з керуванням і допустив зіткнення з гужовим візком, внаслідок чого автомобіль перевернувся, а ОСОБА_7 отримала тяжкі тілесні ушкодження, від яких померла.

Рішенням Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 25 червня 2012 року стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 50 000,00 грн на відшкодування завданої моральної шкоди та 100 000,00 грн на користь ОСОБА_4 Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 майнову шкоду у розмірі 2 728,39 грн та шкоду, завдану малолітній ОСОБА_4 за період з 14 листопада 2003 року по червень 2012 року у розмірі 12 436,38 грн, та щомісячно по 231,22 грн, починаючи з липня 2012 року до досягнення ОСОБА_4 повноліття.

Рішенням Апеляційного суду Сумської області від 15 серпня 2012 року рішення суду першої інстанції в частині вирішення позову про стягнення витрат на поховання скасовано і стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 10 774,32 грн.

Зазначені судові рішення відповідачем у повному обсязі не виконано, тому позивачі звернулися до суду із позовом, в якому відповідно до статті 625 ЦК України просив стягнути з відповідача три проценти річних та інфляційні втрати.

Залишаючи рішення суду апеляційної інстанцій без змін, суд касаційної інстанції виходив з того, що статтею 625 ЦК України регулюються зобов'язальні правовідносини, тобто її дія поширюється на порушення грошового зобов'язання, яке існувало між сторонами до ухвалення рішення суду. Положення частини першої статті 11 ЦК України, визначено, що у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду, не дає підстав для застосування положень статті 625 ЦК України у разі наявності між сторонами деліктних, а не договірних зобов'язань. З рішення суду зобов'язальні правовідносини не виникають, вони виникають з актів цивільного законодавства, про що й зазначено у статті 11 ЦК України, адже рішення суду лише підтверджує наявність чи відсутність правовідносин і вносить у них ясність та визначеність. Відшкодування шкоди - це відповідальність, а не боргове (грошове) зобов'язання, на шкоду не повинні нараховуватись проценти за користування чужими грошовими коштами, що теж є відповідальністю. Отже, нарахування процентів на суму шкоди є фактично подвійною мірою відповідальності, тому дія частини другої статті 625 ЦК України не поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку із завданням шкоди.

Разом з тим, у наданій для порівняння ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 жовтня 2015 року як приклад неоднакового застосування судом касаційної інстанції, суд дійшов висновку, що відшкодування заподіяної злочином майнової та моральної шкоди є грошовим зобов'язанням, у зв'язку з цим на правовідносини які виникли між сторонами розповсюджується положення статті 625 ЦК України, що узгоджується із правовим висновком Верховного Суду України у постанові від 01 жовтня 2014 року у справі №6-113цс14.

Викладене свідчить про те, що існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції у подібних правовідносинах положень статті 625 ЦК України.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції зазначених норм матеріального права, Верховний Суд виходить з такого.

Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно з частиною другою статті 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є не лише договори й інші правочини, а й завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди іншій особі та інші юридичні факти.

Завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди породжує зобов'язання між особою, яка таку шкоду завдала, та потерпілою особою. Залежно від змісту такого зобов'язання воно може бути грошовим або негрошовим.

За змістом статей 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов'язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати.

Згідно з частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов'язання» книги 5 ЦК України. Відтак, приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов'язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов'язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України).

Отже, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.

Саме до такого правового висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц.

Отже, зобов'язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також угод, які не передбачені законом, але йому не суперечать, а в окремих випадках встановлені актами цивільного законодавства цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що рішення Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 25 червня 2012 року та рішення Апеляційного суду Сумської області від 15 серпня 2012 року, якими стягнуто з відповідача на користь позивачів майнову та моральну шкоду, відповідачем в повному обсязі не виконано.

Суд першої інстанції виходив з того, що таке зобов'язання зводиться до сплати грошей, отже, є грошовим зобов'язанням.

Суд першої інстанції правильно вважав, що боржник зобов'язаний відшкодувати інфляційні втрати від знецінення неповернутих коштів за час виконання рішення суду про стягнення суми, оскільки між сторонами виникли грошові зобов'язання.

Якщо рішення не виконано в установленому законом порядку, прийняття судом рішення не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України.

Суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що в разі якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання.

Апеляційний суд, з яким погодився суд касаційної інстанції, неправильно застосував положення статті 625 ЦК України.

За таких обставин, рішення апеляційного суду та ухвалу суду касаційної інстанції підлягають скасуванню, а рішення суду першої інстанції залишенню в силі.

Керуючись пунктами 1, 2, 4 частини першої статті 355, пунктом 2 частини першої статті 360-3, частиною першою статті 360-5 ЦПК України 2004 року, підпунктом 1 пункту 1 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України у реакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Заяву ОСОБА_4 задовольнити.

Рішення Апеляційного суду Сумської області від 29 червня 2016 року та ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 січня 2017 року скасувати, а рішення Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 29 квітня 2016 року залишити в силі.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. А. Стрільчук

Судді: С. О. Карпенко

В. О.Кузнєцов

А. С.Олійник

Г.І. Усик