Ухвала

іменем україни

18 жовтня 2017 року м. Київ

Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України

з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого: Кузнєцова В.О.,

суддів: Євграфової Є.П., Євтушенко О.І.,

Карпенко С.О., Мостової Г.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення боргу за договором позики за касаційною скаргою ОСОБА_3, поданою його представником ОСОБА_5, на рішення апеляційного суду Черкаської області від 6 грудня 2016 року,

встановила:

У вересні 2016 року ОСОБА_3 звернувся до суду з указаним позовом, посилався на те, що 11 січня 2010 року між ним та матір'ю відповідача - ОСОБА_6 укладено нотаріально посвідчений договір позики на суму 70 000 грн. Строком виконання зобов'язання з повернення коштів встановлено за першою вимогою кредитора.

У 2016 році він дізнався, що ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_1 померла. Після її смерті відкрилась спадщина на земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 2,45 га вартістю 127 676,35 грн, що знаходиться у межах Чорнобаївської селищної ради та належала їй на підставі державного акта на право приватної власності.

Рішенням Чорнобаївського районного суду Черкаської області від 1 липня 2016 за ОСОБА_4 визнано право власності в порядку спадкування за законом на спадкове майно у вигляді вказаної земельної ділянки.

Оскільки спадкоємець боржника ОСОБА_4 відмовляється виконати боргові зобов'язання спадкодавця ОСОБА_6, позивач просив стягнути борг за договором позики із спадкоємця боржника у межах вартості спадкового майна.

Рішенням Чорнобаївського районного суду Черкаської області від 3 жовтня 2016 року позов задоволено.

Стягнено з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 суму боргу у розмірі 70 000 грн.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішенням апеляційного суду Черкаської області від 6 грудня 2016 року рішення Чорнобаївського районного суду Черкаської області від 3 жовтня 2016 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі, поданій представником ОСОБА_5, ОСОБА_3 просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, мотивуючи свої вимоги неправильним застосуванням апеляційним судом норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.

Відповідно до пункту 6 розділу XII"Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах його повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду у складі, визначеному Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів", та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом, у складі, визначеному Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів".

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України від 18 березня 2004 року.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає відхиленню.

Судами встановлено, що 11 січня 2010 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_6 укладений договір позики, за умовами якого ОСОБА_3 передав ОСОБА_6 у борг 70 000 грн, які остання зобов'язувалась повернути за першою вимогою кредитора.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 померла, після смерті якої відкрилась спадщина у вигляді земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 2,45 га вартістю 127 676,35 грн, що знаходиться у межах Чорнобаївської селищної ради та належала ОСОБА_6 на підставі державного акта на право приватної власності.

Також судами встановлено, що рішенням Чорнобаївського районного суду Черкаської області від 1 липня 2016 за ОСОБА_4 визнано право власності в порядку спадкування за законом на спадкове майно у вигляді вказаної земельної ділянки.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що спадкоємці зобов'язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що позивач звернувся з вимогою до спадкоємця боржника поза межами строків, передбачених частинами 2 , 3 статті 1281 ЦК України, а тому пропустив строк для пред'явлення такої вимоги.

З такими висновками суду апеляційної інстанції погоджується і колегія суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Згідно з нормою статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав і обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права і обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті, за виключенням тих прав і обов'язків, що зазначені у статті 1219 ЦК України (статті 1218, 1231 ЦК України).

Часом відкриття спадщини є день смерті особи, або день, з якого вона оголошується померлою (частина 2 статті 1220 ЦК України).

Статтею 1281 ЦК України передбачено, що спадкоємці зобов'язані повідомити кредитора спадкодавця про відкриття спадщини, якщо їм відомо про його борги.

Кредиторові спадкодавця належить протягом шести місяців від дня, коли він дізнався або міг дізнатися про відкриття спадщини, пред'явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, незалежно від настання строку вимоги. Якщо кредитор спадкодавця не знав і не міг знати про відкриття спадщини, він має право пред'явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, протягом одного року від настання строку вимоги. Кредитор спадкодавця, який не пред'явив вимоги до спадкоємців, що прийняли спадщину, у строки, встановлені частинами другою і третьою цієї статті, позбавляється права вимоги.

Так, згідно зі статтею 1282 ЦК України спадкоємці зобов'язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину.

Кожен зі спадкоємців зобов'язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині. Вимоги кредитора вони зобов'язані задовольнити шляхом одноразового платежу, якщо домовленістю між спадкоємцями і кредитором не встановлено інше. У разі відмови від одноразового платежу суд за позовом кредитора накладає стягнення на майно, яке було передано спадкоємцям у натурі.

Разом з тим положення зазначеної норми застосовуються у випадку дотримання кредитором норм статті 1281 ЦК України щодо строків пред'явлення ним вимог до спадкоємців. Недотримання цих строків, які є присічними (преклюзивними), позбавляє кредитора права вимоги до спадкоємців.

Отже, встановлені статтею 1281 ЦК України строки - це строки, у межах яких кредитор, здійснюючи власні активні дії, може реалізувати своє суб'єктивне право.

Вирішуючи справу, апеляційний суд повно, всебічно та об'єктивно з'ясував фактичні обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для стягнення заборгованості за договором позики зі спадкоємця боржника, оскільки позивач пропустив строк пред'явлення вимог.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

За змістом ч. 1 ст. 335 ЦПК України суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні судів першої та апеляційної інстанції чи відкинуті ними, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу та про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до ч. 1 ст. 337 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при розгляді справи судом апеляційної інстанції допущено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, оскільки висновків суду не спростовують і зводяться до переоцінки доказів, їх належності та допустимості. Проте, в силу ст. 335 ЦПК України, суд касаційної інстанції не вправі встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Керуючись ст.ст. 336, 337, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

ухвалила:

Касаційну скаргу ОСОБА_3, подану представником ОСОБА_5, відхилити.

Рішення апеляційного суду Черкаської області від 6 грудня 2016 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий В.О.Кузнєцов Судді: Є.П.Євграфова О.І.Євтушенко С.О.Карпенко Г.І.Мостова