ухвала

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

4 жовтня 2017 року м. Київ

Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України

з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого: Кузнєцова В.О.,

суддів: Кадєтової О.В., Карпенко С.О.,

Маляренка А.В., Мостової Г.І.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом військової частини А2238 до ОСОБА_3, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - квартирно-експлуатаційний відділ м. Одеси, про усунення перешкод у користуванні майном та виселення за касаційною скаргою військової частини А2238 на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 17 березня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 13 червня 2016 року,

встановила:

У листопаді 2015 року військова частина А2238 звернулась до суду з указаним позовом, мотивуючи його тим, що у приміщенні № 50 будівлі № 2 площею 16,2 кв. м військового містечка №1, розташованого у АДРЕСА_1 та переданого на баланс квартирно-експлуатаційному відділу м. Одеси і є казарменним фондом в адміністративному приміщенні, проживає відповідач ОСОБА_3,

Оскільки ОСОБА_3 не являється військовослужбовцем чи працівником військової частини А2238, вселилась у спірне приміщення та проживає у ньому без законних підстав, порушуючи права позивача на розпорядження майном, позивач просив виселити її без надання іншого жилого приміщення.

Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 17 березня 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Одеської області від 13 червня 2016 року, у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі військова частина А2238 просить скасувати рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 17 березня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 13 червня 2016 року і ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Відповідно до пункту 6 розділу XII"Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах його повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду у складі, визначеному Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів", та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом, у складі, визначеному Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів".

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України від 18 березня 2004 року.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Згідно з частиною 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Судом встановлено, що відповідач ОСОБА_3 з 16 лютого 2004 року працювала у військовій частині в/ч А 2214 та 31 грудня 2007 року була звільнена за скороченням чисельності працівників.

6 червня 2007 року ОСОБА_3 звернулась до командира частини з рапортом про надання їй дозволу на зайняття вільного приміщення на 2 поверсі адміністративної будівлі для проживання.

Також встановлено, що нежитлове приміщення будівлі № 1 військового містечка № 1, в якому розташовано приміщення, що займає відповідач, належить до державної власності, знаходиться на балансі позивача, який наділений правом оперативного управління зазначеним майном відповідно до ст. 326 ЦК України.

Згідно наказу начальника Одеського гарнізону від 18 червня 2012 року про закріплення казармено-житлового фонду, інженерних мереж та споруд, земельних ділянок за командирами військових частин Одеського гарнізону військове містечко №1 закріплено за військовою частиною А2238.

За актом перевірки використання будівель військового містечка від 11 лютого 2016 року, даними протоколу огляду приміщення від 11 лютого 2016 року, плану другого поверху будівлі, приміщення, яке займає відповідач ОСОБА_3, за своїм призначенням не є житловим і у плані будівлі значиться як кабінет.

За даними довідки про склад сім'ї та прописку, ОСОБА_3 зареєстрована за місцем дислокації військової частини А2238, на обліку в житловій комісії військової частини А2238 не перебуває.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким погодився і апеляційний суд, дійшов висновку, що приміщення, яке займає ОСОБА_3 у нежитловій будівлі, є для відповідача житлом в розумінні ст. 8 Конвенції, право на яке підлягає захисту відповідно до встановлених нею принципів.

Позивачем не надано суду належних, допустимих та беззаперечних доказів наявності підстав для виселення відповідача, визначених ч. 2 ст. 8 Конвенції, нагальної необхідності використання ним вказаного приміщення за цільовим призначенням, наявності у відповідача права власності або користування іншим приміщенням, яке б могло використовуватись нею як житло. Крім того, суд дійшов висновку про безпідставність доводів позову про необхідність виселення відповідача з огляду на наявність військовослужбовців, які потребують службового житла, відхиляються судом, оскільки приміщення, в якому проживає позивач, не є житловим приміщенням в розумінні ст. 4 50 ЖК УКраїни, й відтак, не може бути надано для проживання у встановленому законом порядку.

Проте погодитись з таким висновком суду не можна, оскільки він зроблений з порушенням норм матеріального права.

Так, відповідно до ст. 6 ЖК України для постійного або тимчасового проживання громадян, а також для використання у встановленому порядку як службових жилих приміщень і гуртожитків надаються жилі приміщення.

За ст. 118 та 121 ЖК України, для заселення громадянами, які у зв'язку з характером їх трудових відносин повинні проживати за місцем роботи або поблизу від нього, на підставі рішення адміністрації підприємства, установи можуть надаватись службові жилі приміщення.

За положеннями ст. 379 ЦК України житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше жиле приміщення, призначені та придатні для постійного або тимчасового проживання в них.

Відповідно до ст.ст. 1, 3 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" військове майно - це державне майно, закріплене за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України.

Військове майно закріплюється за військовими частинами Збройних Сил України на праві оперативного управління.

Порядок надання службового житла для тимчасового проживання військовослужбовцям визначено Інструкцією про організацію забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями, затвердженою наказом Міністерства оборони України від 30 листопада 2011 № 737.

Судом установлено і не заперечується сторонами, що спірне приміщення є нежитловим приміщенням казарменного фонду, а приміщення, яке займає відповідач, не є житловим, оскільки у плані будівлі значиться як кабінет.

Також установлено, що у рапорті на дозвіл на зайняття приміщення, написаного ОСОБА_3 6 червня 2007 року, зазначено, що вона має намір використовувати для проживання вільне приміщення, що знаходиться в адміністративному приміщенні.

На час звернення до суду з позовом ОСОБА_3 не є військовослужбовцем, у трудових відносинах з військовою частиною А2238 не перебуває.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову з тих підстав, що спірне приміщення є для відповідача житлом у розумінні ст. 8 Конвенції, право на яке підлягає захисту відповідно до встановлених нею принципів, суд не врахував, що приміщення, в якому проживає ОСОБА_3, як гуртожиток чи інше житлове приміщення в органах місцевого самоврядування у встановленому законом порядку не зареєстровано, тобто не може бути житлом фізичної особи у розумінні як Конвенції, так і ст. 379 ЦК України, оскільки приміщення адміністративної будівлі не призначені для постійного проживання в них.

Також колегія суддів звертає увагу на те, що висновок суду про реєстрацію особи у спірному приміщенні є помилковим, оскільки ОСОБА_3 зареєстрована за місцем дислокації військової частини, а не у конкретному приміщенні. Таке спростовує посилання відповідача про наявність у неї права постійного користування спірним приміщенням.

Вселяючись у спірне приміщення, позивач усвідомлювала, що воно є нежитловим, отже з огляду на наведене висновок суду першої інстанції про наявність дисбалансу між інтересами позивача як розпорядника цими нежитловими приміщеннями та відповідача, яка поселилась у нежитлове приміщення, навіть з огляду на тривалий час проживання у ньому, та інтересами держави у звільненні займаного відповідачем приміщення, є передчасним.

Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що дійсно, згідно зі ст. 8 Конвенції "Про захист прав людини і основоположних свобод" поняття "житло" не обмежується приміщенням, яке законно займане або створене. Чи є конкретне місце проживання "житлом", яке підлягає захисту на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин, а саме від наявності достатніх та триваючих зв'язків із конкретним місцем (рішення ЄСПЛ у справі "Прокопович проти Росії" (Prokopovich v. Russia), про що вірно зазначив суд першої інстанції. Проте в справі, яка переглядається, встановлено, що ОСОБА_3 усвідомлювала, що проживає у нежитловому приміщення, була поселена у це приміщення усупереч нормам житлового права, отже повинна була усвідомлювати можливість настання негативних наслідків для неї у вигляді необхідності його звільнення.

Враховуючи невстановлення судами фактичних обставин справи, від яких залежить правильне вирішення спору, неврахування зазначених норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що судові рішення не відповідають вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для скасування ухвалених судових рішень із передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

ухвалила:

Касаційну скаргу військової частини А2238 задовольнити частково.

Рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 17 березня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 13 червня 2016 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий В.О.Кузнєцов Судді: О.В.Кадєтова С.О.Карпенко А.В.Маляренко Г.І.Мостова