УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 жовтня 2017 року м. Київ

Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

ГоловуючогоКузнєцова В.О., суддів: Кадєтової О.В.,Карпенко С.О., Маляренка А.В., Мостової Г.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7, треті особи: Рівненська міська рада, управління державної архітектурно-будівельної інспекції в Рівненській області, державна інспекція сільського господарства у Рівненській області, ОСОБА_8, про знесення самочинного будівництва та звільнення земельної ділянки за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 23 березня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Рівненської області від 19 травня 2016 року,

встановила:

У липні 2015 року ОСОБА_6 звернулась до суду з указаним позовом, в якому просила зобов'язати відповідача знести самочинно збудовану господарську будівлю, що знаходиться в АДРЕСА_1 з технічними характеристиками - 3,65 м на 2,95 м, висота 3,2 м, фундаменти бетонні, стіни дерев'яні, частково зведені із звичайної керамічної цегли, покрівля - азбестоцементні листи та звільнити самовільно захоплену земельну ділянку, зайняту самовільним будівництвом господарської будівлі.

В обґрунтування позову зазначала, що будівництво господарської будівлі в АДРЕСА_1 ОСОБА_7 здійснювалося без відсутності дозвільних документів на самовільно захопленій частині земельної ділянки, яка належить до земель житлової та громадської забудови Рівненської міської ради. Зазначила, що самовільне захоплення земельної ділянки перешкоджає їй отримати частину земельної ділянки відповідно до пропозицій Управління містобудування та архітектури та захоплює частину приквартирної ділянки двору і перешкоджає облаштуванню пандуса.

Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 23 березня 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Рівненської області від 19 травня 2016 року, у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_6 просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій, мотивуючи свої вимоги неправильним застосуванням судами норм матеріального та порушенням норм процесуального права, та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України від 18 березня 2004 року.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши матеріали справи, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволеннюз таких підстав.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що позивачем не доведено факту порушення її прав, оскільки, відсутність дозвільних документів ніяким чином не вливає на її право користування земельною ділянкою.

Однак повністю погодитись із такими висновками судів попередніх інстанцій не можна з огляду на наступне.

Судами встановлено, що згідно свідоцтва про право власності від 10 лютого 2014 року ОСОБА_6 на праві спільної сумісної власності належить квартира АДРЕСА_2., а ОСОБА_7 належить житловий будинок № 21.

Дані житлові будинки розташовані в одному дворі на земельній ділянці, яка згідно будівельно-кошторисної документації виділялася для спільного користування і обслуговування будівель.

Згідно акту дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил № 810 від 17 листопада 2015 року в АДРЕСА_3 розміщена господарська будівля, яка складається з двох секцій та має наступні технічні характеристики: - перше приміщення прямокутної форми двохповерхове розмірами 3,65 м x 2,95 м, висота 5 м. Фундаменти бетонні, стіни зведені із звичайної керамічної цегли, перекриття дерев'яні балки, покрівля - азбестоцементні листи, друге приміщення прямокутної форми одноповерхове розмірами 5,3 м x 2,95м, висота 3,20 м, фундамент - бетонний, стіни -дерев'яні та частково зведені із звичайної керамічної цегли, покрівля - азбестоцементні листи.

Будь-яких документів, що засвідчують право власності чи користування земельною ділянкою, що знаходиться в АДРЕСА_3 у ОСОБА_7 немає.

Таким чином, судами встановлено, що на суміжній земельній ділянці по АДРЕСА_1, яка належить до земель житлової та громадської забудови Рівненської міської ради, розташоване самочинне будівництво - добудова №№ 1,2.

Відповідно до частини 1 статті 376 ЦК України об'єкт нерухомості відноситься до самочинного будівництва за наявності однієї із наведених умов: земельна ділянка не відведена для цієї мети; відсутній належний дозвіл на будівництво; відсутній належним чином затверджений проект; під час будівництва допущені істотні порушення будівельних норм і правил.

Згідно з частиною 2 статті 376 ЦК України особа яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

За змістом частин 4 та 7 статті 376 ЦК України залежно від ознак самочинного будівництва особи, зазначені у цих пунктах, можуть вимагати від особи, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво: знесення самочинно збудованого об'єкта або проведення перебудови власними силами або за її рахунок; приведення земельної ділянки в попередній стан або відшкодування витрат.

З урахуванням змісту зазначеної норми у поєднанні з положеннями статей 16, 386, 391 ЦК України, позивачами за такими вимогами можуть бути відповідний орган державної влади або орган місцевого самоврядування та інші особи, право власності яких порушено самочинним будівництвом.

Отже, за змістом статті 376 ЦК України, вимоги про знесення самочинного будівництва інші особи можуть заявляти за умови доведеності факту порушення прав цих осіб самочинною забудовою. Такий висновок узгоджується з нормами статей 3, 15, 16 ЦК України, статті 3 ЦПК України, згідно з якими кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

У той самий час, частиною 2 статті 386 ЦК України закріплений окремий превентивний (попереджувальний) спосіб захисту права власності, який, на відміну від інших способів, передбачає захист права власності у випадку, коли порушення права ще не відбулося, але є підстави вважати, що воно має статися. Зміст такого захисту полягає в тому, що у передбачених законом випадках з метою попередження порушення права власності застосовуються примусові заходи без покладення на нього юридичної відповідальності.

Таким чином, виходячи зі змісту частини 2 статті 386 ЦК України, позов про превентивний захист права власності може бути пред'явлений власником, який має підстави передбачити можливість порушення свого права власності іншою особою.

Відповідно до частини 1 статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому частини 1 статті 3 ЦПК України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Частиною 1 статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Суди попередніх інстанцій, у порушення вимог ст.ст. 212, 213, 214 ЦПК України, не звернули увагу на те, що ОСОБА_6 при подачі позову зазначала, що спірна добудова знаходиться на прибудинковій території будинку, у якому вона проживає і, що самочинне будівництво не відповідає державним будівельним нормам, оскільки проведене на відстані менше 3 метрів до краю квартири, що належить їй на праві спільної сумісної власності.

Наведене свідчить, що суди не в повній мірі з'ясували усі обставини справи, щодо порушення прав позивача.

Допущені судами порушення норм процесуального права унеможливили встановлення фактичних обставин справи, що мають значення для правильного її вирішення, рішення судів першої та апеляційної інстанції на підставі ч. 2 ст. 338 ЦПК України підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 335, 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

ухвалила:

Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити частково.

Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 23 березня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Рівненської області від 19 травня 2016 рокускасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:В.О. Кузнєцов О.В. Кадєтова С.О. Карпенко А.В. Маляренко Г.І.

Мостова