ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 грудня 2017 року м. Київ К/800/10560/16

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Усенко Є.А.

суддів: Веденяпіна О.А., Приходько І.В.,

при секретарі: Горбатюку В.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю (ТОВ) "Едвента Лоу" (Товариство)

на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 26.01.2016

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 28.03.2016

у справі № 826/17641/15 Окружного адміністративного суду м. Києва

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Едвента Лоу"

до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (ДПІ)

про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 26.01.2016, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від
28.03.2016, у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі Товариство просить скасувати ухвалені у справі судові рішення, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, та прийняти нове рішення про задоволення позову.

Заперечуючи проти касаційної скарги, представник ДПІ просить залишити скаргу без задоволення як безпідставну.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Фактичною підставою для збільшення у податковому обліку Товариства сум грошового зобов'язання із податку на прибуток, ПДВ та застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) згідно з податковими повідомленнями-рішеннями, з приводу правомірності яких виник спір, стали висновки контролюючого органу, викладені в акті позапланової виїзної документальної перевірки від 08.07.2015р. № 309/26-59-22-07/34356549 (позапланова перевірка призначена на підставі підпункту
78.1.11 пункту 78.1 ст. 78 Податкового кодексу України). Згідно з цими висновками Товариство порушило норми статті 134, підпункту 138.1.1 пункту 138.1, пункту 138.2 ст. 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 ст. 139, пункту 185.1 ст. 185, пунктів 198.1, 198.3, 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України (ПК): завищило витрати на 824380,00 грн. за 2014 рік та податковий кредит за жовтень 2014 року на 164876,00 грн. за наслідками безтоварних господарських операцій із поставки від ТОВ "Обрус" товарів (послуг), у результаті чого занижено податок на прибуток на 148388,00 грн. у податковому обліку за 2014 рік та ПДВ за жовтень 2014 року на 164876,00 грн.

На підставі акту перевірки ДПІ стосовно Товариства прийняті податкові повідомлення-рішення від 23.07.2015р. : № 0005632207 - про збільшення грошового зобов'язання із податку на прибуток на 148388,00 грн. за основним платежем та на 74194,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами); № 0005622207 - про збільшення грошового зобов'язання із ПДВ на 164876,00 грн. за основним платежем та на 82438,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

У судовому процесі встановлено, що з посиланням на поставку позивачу від ТОВ "Обрус" послуг із розміщення рекламних матеріалів між позивачем і ТОВ "Обрус" підписано акт надання послуг, від імені цього постачальника на адресу позивача виписані податкова накладна, на підставі яких позивач сформував витрати та податковий кредит за вищевказані податкові періоди.

Відповідно до пункту 138.1 ст. 138 ПК (в редакції, чинній на час виникнення відносин, з приводу прав і обов'язків сторін в яких виник спір) витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4,138.6-138.9, підпунктами 138.10.2-138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5,138.10.6 статті 134, підпункту 138.1.1 пункту 138.1, пункту 138.2 ст. 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 ст. 139, пункту 185.1 ст. 185, пунктів 198.1, 198.3, 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, крім витрат, визначених у статті 134, підпункту 138.1.1 пункту 138.1, пункту 138.2 ст. 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 ст. 139, пункту 185.1 ст. 185, пунктів 198.1, 198.3, 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України.

Витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II статті 134, підпункту 138.1.1 пункту 138.1, пункту 138.2 ст. 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 ст. 139, пункту 185.1 ст. 185, пунктів 198.1, 198.3, 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України (пункт 138.2 цієї статті).

Згідно із підпунктом 139.1.9 пункту 139.1 ст. 139 ПК до складу витрат не включаються витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно з підпунктом "а" пункту 198.1 ст. 198 ПК право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.3 цієї статті встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 134, підпункту 138.1.1 пункту 138.1, пункту 138.2 ст. 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 ст. 139, пункту 185.1 ст. 185, пунктів 198.1, 198.3, 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою статті 134, підпункту 138.1.1 пункту 138.1, пункту 138.2 ст. 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 ст. 139, пункту 185.1 ст. 185, пунктів 198.1, 198.3, 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 134, підпункту 138.1.1 пункту 138.1, пункту 138.2 ст. 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 ст. 139, пункту 185.1 ст. 185, пунктів 198.1, 198.3, 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими статті 134, підпункту 138.1.1 пункту 138.1, пункту 138.2 ст. 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 ст. 139, пункту 185.1 ст. 185, пунктів 198.1, 198.3, 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України (підпункт 198.6 цієї статті).

При статтями 236, 237, 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства Україниодавцем презумується реальність оподатковуваних операцій та витрат платника податку, достовірність документів податкового обліку.

За змістом наведених норм право платника податків на збільшення сум витрат та податкового кредиту обумовлено юридичним складом, до якого входять такі юридичні факти, як придбання платником податку у інших платників цього податку товарів (послуг), призначених для використання в оподатковуваних операціях, що відповідають цілям господарської діяльності платника податку; підтвердження податковою накладною, виписаною постачальником - платником податку, митною декларацією (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 ПК) суми нарахованого (сплаченого) податку в ціні придбання товару (послуг).

Заперечуючи проти позову та обґрунтовуючи правомірність зменшення у податковому обліку позивача сум витрат та податкового кредиту, ДПІ у судовому процесі, окрім доводів про відсутність ТОВ "Обрус" за своїм місцезнаходженням, відсутність у цього товариства основних фондів та трудових ресурсів, необхідних для здійснення поставки, посилається на свідчення громадянина ОСОБА_2 (засновник та керівник ТОВ "Обрус"), прізвище якого як керівника ТОВ "Обрус" зазначено в акті виконаних робіт, податковій накладній. Згідно з цими свідченнями громадянин ОСОБА_2 заперечив своє відношення до діяльності та реєстрації ТОВ "Обрус". Пояснення ОСОБА_2 були надані ним під час досудового розслідування кримінального провадження № 32015100010000011, розпочатого за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 ст. 205 Кримінального кодексу України.

Оцінюючи докази у справі, суди попередніх інстанцій визнали довід ДПІ про безтоварність поставок між позивачем та ТОВ "Обрус" підтвердженим належними доказами і зробив обґрунтований висновок про відсутність реального характеру поставки та відсутність у документів, підписаних від імені ТОВ "Обрус", значення доказів права позивача на збільшення сум витрат та податкового кредиту. Такий висновок судами був зроблений також із врахуванням оцінки доданого позивачем до матеріалів справи медіа-плану за жовтень 2014 року, який всупереч нормам договору від 30.09.2014 № 3009 АЛ, укладеного між позивачем та ТОВ "Обрус", не містить опису рекламного сюжету.

Така оцінка доказів судом відповідає правилам оцінки доказів, встановленим ст. 86 КАС України, зокрема щодо оцінки доказів у сукупності.

Відповідно до частини 1 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (частина 2 цієї статті).

Згідно з пунктом 201.1 ст. 201 ПК платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Відповідно до пункту 16 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженої наказом Державної податкової адміністрації України 21.12.2010р. № 969, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 29.12.2010р. за № 1401/18696 (втратив чинність згідно з наказом Міністерства фінансів України від
01.11.2011р. № 1379), всі складені примірники податкової накладної підписуються особою, уповноваженою платником податку здійснювати постачання товарів/послуг, та скріплюються печаткою такого платника податку - продавця.

У постанові Верховного Суду України від 05.03.2012р. у справі позовом ТОВ "Нафта" до Шосткинської МДПІ про визнання висновків перевірки неправомірними, визнання чинним договору, скасування податкових повідомлень-рішень (справа № 21-421а11) міститься правовий висновок, відповідно до якого податкові накладні, які стали підставою для формування податкового кредиту, виписані від імені осіб, які заперечують свою участь у створенні та діяльності контрагентів платника податків, зокрема й у підписанні будь-яких первинних документів, не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум ПДВ до податкового кредиту є безпідставним.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 20.01.2016 у справі за позовом ПАТ "МТС Україна" до Міжрегіонального головного управління Міністерства доходів і зборів України - Центрального офісу з обслуговування великих платників про визнання протиправними і скасування податкових повідомлень-рішень. Згідно з цією правовою позицією надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.

Про необґрунтованість податкової вигоди можуть також свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема про наявність таких обставин:

- неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності;

- відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності у зв'язку з відсутністю управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів;

- облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням податкової вигоди, якщо для такого виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій;

- здійснення операцій з товаром, що не вироблявся або не міг бути вироблений в обсязі, зазначеному платником податків у документах обліку;

- відсутність первинних документів обліку.

При цьому, висловлюючи свою позицію щодо оцінки доданих до матеріалів справи пояснень посадових осіб платника податків - постачальника товарів (послуг), Верховний Суд України вказав, що сам факт того, що на момент розгляду справи щодо офіційних осіб контрагентів не було постановлено вироків, не може спростовувати достовірність їх пояснень відносно характеру укладених угод і фактичного здійснення за цими угодами операцій.

Згідно зі статтею 244-2 КАС України висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених статтею 244-2 КАС України, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

Висновки судів попередніх інстанцій при вирішенні спору відповідають вищевказані позиції Верховного Суду України.

Доводи, наведені ДПІ у касаційній скарзі, не спростовують правильність висновків судів попередніх інстанції, а відтак відсутні підстави для скасування оскаржуваних судових рішень.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись ст.ст. 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Едвента Лоу" залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 28.02.2017 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 27.06.2017 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236, 237, 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: підписЄ.А. УсенкоСудді: підписО.А. Веденяпін підписІ.В.

Приходько