Ухвала

20 грудня 2019 року

м. Київ

справа № 149/753/16-ц

провадження № 61-14408св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Бурлакова С. Ю. (суддя-доповідач), Коротуна В. М., Червинської М. Є.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

третя особа - ОСОБА_3,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 15 квітня

2019 року у складі судді Гончарук-Аліфанової О. Ю. та постанову Вінницького апеляційного суду від 25 червня 2019 року у складі колегії суддів: Якименко М.

М., Ковальчука О. В., Сала Т. Б.,

ВСТАНОВИВ:

У березні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, третя особа - ОСОБА_3, про поділ боргів подружжя.

Позовна заява мотивована тим, що сторони з 14 червня 1995 по перебували у зареєстрованому шлюбі. Під час перебування у шлюбі вони з відповідачем вирішили відкрити власний бізнес, для чого необхідно було придбати нежитлові приміщення, щоб у подальшому переобладнати їх під станцію технічного обслуговування.

Оскільки на той час у подружжя для цього не вистачало грошових коштів, позивач звернувся до свого знайомого ОСОБА_4 із

пропозицією укласти договір про спільну діяльність. Такий договір було укладено і за його умовами ОСОБА_5 передав позивачу грошові кошти у розмірі 300 000,00
доларів США для купівлі нежитлової споруди. За біржовою угодою від 23 січня 2002 року позивачем придбано нерухоме майно та в подальшому проведено реконструкцію споруди під станцію технічного обслуговування.

Позивач вказує, що кошти у розмірі 300 000 доларів США були взяті для відкриття бізнесу, для утримання родини: жінки та двох їхніх синів. Деякий час ОСОБА_2 працювала на станції та вела бухгалтерський облік. Тобто кошти були використані в інтересах сім'ї.

У подальшому рішеннямХмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 19 вересня 2014 року, яке набрало законної сили після апеляційного перегляду, визнано об'єктом спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 будівлі та споруди, що розташовані по АДРЕСА_1. Визнано за ОСОБА_2 право власності на Ѕ частину вказаних будівель та споруд. Визнано право власності на Ѕ частину житлового будинку з відповідною частиною надвірних споруд, що розташований по

АДРЕСА_2.

22 вересня 2014 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_3 укладено договір про відступлення права вимоги, за яким до

ОСОБА_6 перейшло право вимоги за договором про спільну діяльність від 20 січня 2002 року.

Рішенням апеляційного суду Черкаської області від 01 березня 2016 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 заборгованість за договором про спільну діяльність у сумі 300 000,00 доларів США, що на день звернення до суду становить 6 360 000
грн.

Посилаючись на те, що ним виконано рішення суду та сплачено

ОСОБА_3 заборгованість у розмірі 300 000 доларів США, проте вказаний борг є спільним боргом подружжя і має бути розподілений між ними як і майно - в рівних частинах, ОСОБА_1 просив позов задовольнити.

Останнім рішенням Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 15 квітня 2019 року позов задоволено частково. Стягнуто з

ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 438 757 грн 74 коп. на врахування спільних зобов'язань подружжя при поділі майна. В іншій частині позову відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постановою Вінницького апеляційного суду від 25 червня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено, рішення Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 15 квітня 2019 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У липні 2019 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення про задоволення позову в повному обсязі.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд звів розгляд справи до формального констатування змісту положень договору про спільну діяльність від 20 січня 2002 року, без надання юридичної оцінки обставинам його укладення, умов його виконання, умов та підстав виникнення прав та обов'язків у сторін договору, кола осіб, на яких розповсюджується дія та умови цього договору, тощо. Не надав належної оцінки тому факту, що ОСОБА_2 фактично не є стороною договору про спільну діяльність, а стала набувачем майна, створеного за кошти, отримані за цим договором. Судом не застосовано норми статті 65 СК України та положення статей 543, 544 ЦК України. Також судом не розглянуто його клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку з неможливістю адвокатів прийняти участь в судовому засідання 25 червня 2019 року.

Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 31 липня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано справу № 149/753/16-ц з Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області.

18 грудня 2019 року до Верховного Суду від ОСОБА_1 надійшла нотаріально посвідчена заява про відмову від касаційної скарги на рішення Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 15 квітня

2019 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 25 червня

2019 року, у якій заявник зазначив, що йому відомі наслідки відмови від касаційної скарги, передбачені частиною 5 статті 398 ЦПК України.

Частина 4 , 5 статті 398 ЦПК України передбачено, що особа, яка подала касаційну скаргу, має право відмовитися від неї, а інша сторона має право визнати касаційну скаргу обґрунтованою в повному обсязі чи в певній частині до закінчення касаційного провадження. У разі відмови від касаційної скарги суд, за відсутності заперечень інших осіб, які приєдналися до касаційної скарги, постановляє ухвалу про закриття касаційного провадження. У разі закриття касаційного провадження у зв'язку з відмовою від касаційної скарги на судові рішення повторне оскарження цих рішень особою, що відмовилася від скарги, не допускається.

З огляду на викладене, заява ОСОБА_1 про відмову від касаційної скарги на рішення Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області

від 15 квітня 2019 року та постанову Вінницького апеляційного суду

від 25 червня 2019 року підлягає задоволенню, а касаційне провадження - закриттю з підстав, передбачених частиною 4 статті 398 ЦПК України.

Керуючись частиною 4 статті 398 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Заяву ОСОБА_1 про відмову від касаційної скарги на рішення Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області

від 15 квітня 2019 року та постанову Вінницького апеляційного суду

від 25 червня 2019 року задовольнити.

Прийняти відмову ОСОБА_1 від касаційної скарги на рішення Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області

від 15 квітня 2019 року та постанову Вінницького апеляційного суду

від 25 червня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа - ОСОБА_3, про поділ боргів подружжя та стягнення коштів.

Касаційне провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа - ОСОБА_3, про поділ боргів подружжя та стягнення коштів закрити.

Ухвала суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: С. Ю. Бурлаков

В. М. Коротун

М. Є. Червинська