Ухвала

07 листопада 2018 року

м. Київ

справа № 344/16760/14-ц

провадження № 61-31327св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого: Стрільчука В. А.,

суддів: Кузнєцова В. О. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Ступак О. В., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Кей-Колект",

відповідач - ОСОБА_4,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Апеляційного суду Івано-Франківської області від 12 травня 2017 року у складі суддів: Бойчука І. В., Горейко М. Д., Васильковського В.М.,

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2014 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Кей-Колект" (далі - ТОВ "Кей-Колект") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_4 про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Позовна заява ТОВ "Кей-Колект", з урахуванням уточнених позовних вимог мотивована тим, що за умовами кредитного договору від 29 березня 2006 року, укладеного між Акціонерним комерційним інноваційним банком "УкрСиббанк" (далі - АКІБ "УкрСиббанк", банк) та ОСОБА_4, останній отримав кредитні кошти в сумі 80
162,48 доларів США та зобов'язався повернути їх у строк та на умовах, що передбачені кредитним договором та додатком № 1 до нього - графіком погашення кредиту. Банк свої зобов'язання виконав, однак відповідач свої зобов'язання не виконує внаслідок чого утворилась заборгованість в розмірі 98 978,61 доларів США. З метою забезпечення виконання зобов'язання за кредитним договором відповідач та банк уклали договір іпотеки, відповідно до якого в іпотеку було передано нежитлові приміщення, які належать на праві приватної власності відповідачу. Правонаступником АКІБ "УкрСиббанк" є Приватне акціонерне товариство "УкрСиббанк" (далі - ПАТ "УкрСиббанк"). 13 лютого 2012 року ПАТ "УкрСиббанк" відступило ТОВ "Кей-Колект" на підставі договору факторингу № 2 та договору про відступлення права за іпотечним договором своє право вимоги за зобов'язанням відповідача за кредитним договором.

У зв'язку з невиконанням відповідачем своїх зобов'язань за кредитним договором позивач просив звернути стягнення на предмет іпотеки, а саме: нежитлові приміщення, в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором в розмірі 98 978,61 доларів США, виселити мешканців із приміщення, стягнути судові витрати.

Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 01 грудня 2015 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивач пропустив строк позовної давності при зверненні до суду за захистом свого порушеного права.

Рішенням Апеляційного суду Івано-Франківської області від 12 травня 2017 року апеляційну скаргу ТОВ "Кей-Колект" задоволено частково.

Рішення Івано-Франківського міського суду від 01 грудня 2015 року скасовано.

Ухвалено нове рішення, яким позов задоволено частково.

Звернуто стягнення на предмет іпотеки шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження: нежитлове приміщення за адресою АДРЕСА_1 (будівля гаражу) загальною площею 273,7 кв. м і є приватною власністю ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу нежитлового приміщення (будівлі гаражу), зареєстрованого в реєстрі від 29 березня 2006 року № 765 за початковою ціною, погодженою сторонами у договорі іпотеки від 29 березня 2006 року в сумі 137255,00 доларів США, що на час укладення даного договору за курсом НБУ складає 693 137,75 грн, у рахунок погашення заборгованості ОСОБА_4 за кредитним договором, укладеним між ним та АКІБ "УкрСиббанк" від 29 березня 2006 року № 31/232-493/06 в розмірі 98 978,61 доларів США, що за курсом НБУ станом на 14 жовтня 2014 року становить 1 281 871,98 грн, яка складається із заборгованості за тілом кредиту у розмірі 79 767,82 доларів США та заборгованості за відсотками у розмірі 19 210,79 доларів США.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ТОВ "Кей-Колект" судовий збір у розмірі 7 673,00
грн.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог з підстав пропуску позивачем строку звернення до суду за захистом свого порушеного права, дійшов такого висновку без належного з'ясування фактичних обставин справи, оскільки не надав належної правової оцінки довідці-розрахунку залишку заборгованості боржника ОСОБА_4, з якої вбачається, що відповідач здійснив виплату в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором 02 березня 2012 року, та відповідно, суд не зробив відповідних правових висновків щодо переривання перебігу позовної давності.

У червні 2017 року ОСОБА_4 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить ухвалене у справі рішення суду апеляційної інстанції скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що 23 жовтня 2009 року банк звертаючись до нього з вимогою про дострокове повернення кредиту скористався своїм правом та змінив строк виконання зобов'язань по поверненню кредиту та процентів. 27 жовтня 2009 року ОСОБА_4 отримав зазначене повідомлення, тому саме з 28 листопада 2009 року у банка виникло право на стягнення всієї кредитної заборгованості і відповідно з цієї дати розпочався перебіг трирічного строку позовної давності, який сплив 28 листопада 2012 року. Оскільки банк своїм правом на звернення до суду у строк передбачений законом не скористався, суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову зробив правильний висновок про те, що позивач пропустив строк позовної давності.

Ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 04 вересня 2017 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі.

Статтею 388 ЦПК України, в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

29 травня 2018 року справу № 344/16760/14-ц та матеріали касаційного провадження Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ передано до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 03 вересня 2018 року справу призначено до судового розгляду.

Станом на час розгляду справи у Верховному Суді відзиву (заперечень) на касаційну скаргу не надходило.

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із положенням частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини 5 статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Колегія суддів вважає, що обставини цієї справи дають підстави для передачі справи на розгляд ВеликоїПалати Верховного Суду, оскільки справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Судами встановлено, що 29 березня 2006 року між АКІБ "УкрСиббанк" та ОСОБА_4 укладено кредитний договір № 31/232-493/06.

Відповідно до пункту 1.1 кредитного договору, банк зобов'язався надати позичальнику кредит в іноземній валюті в сумі 100 000,00 доларів США, що еквівалентно станом на день укладення договору 505 000,00 грн, а позичальник зобов'язався отримати такий кредит, повернути його банку на умовах та у строк визначений договором.

Пунктом 1.2 встановлено термін кредитування - до 05 березня 2016 року, а пунктом
1.3.1 встановлено плату за користування кредитом у розмірі 12,5 % річних.

Відповідно до пункту 1.2.2 кредитного договору передбачено обов'язок позичальника повернути банку кредит у повному обсязі в терміни не пізніше 05 березня 2016 року, встановлені графіком погашення кредиту, якщо тільки не застосовується інший термін повернення кредиту, встановлений на підставі додаткової угоди сторін, або до вказаного терміну (достроково) відповідно до умов розділу 11 цього договору на підставі будь якого з пунктами 2.3,4.9,5.3,5.5,5.6,5.8,5.9,7.4,9.2 цього договору.

Додатковою угодою від 30 січня 2009 року № 1 до кредитного договору змінено схему погашення кредиту, а саме: з дати підписання додаткової угоди позичальник зобов'язується повертати кредит та сплачувати плату за кредит шляхом щомісячної сплати ануїтетних платежів.

Додатковою угодою від 30 січня 2009 року № 2 цього ж кредитного договору змінено кінцевий термін повернення кредиту - не пізніше 05 березня 2021 року, якщо тільки не буде застосований інший термін повернення кредиту відповідно до умов договору.

Відповідно до частини 1 статті 548 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) виконання зобов'язання забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. Види забезпечення виконання зобов'язання визначені частиною 1 статті 546 ЦК України і такими є неустойка, порука, гарантія, застава, притримання, завдаток.

З метою забезпечення виконання зобов'язання за цим кредитним договором між АКІБ "УкрСиббанк" та ОСОБА_4 29 березня 2006 року укладено договір іпотеки нежитлового приміщення, відповідно до умов якого відповідач передав в іпотеку банка нерухоме майно: будівлю гаражу загальною площею 273,7 кв. м, що належить йому на праві приватної власності.

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (статті 1054 ЦК України).

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов'язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).

Згідно зі статтями 526, 530, 610, частиною 1 статті 612 ЦК України зобов'язання повинне виконуватись належним чином у встановлений термін відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Якщо в зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін).

При цьому в законодавстві визначаються різні поняття: як "строк договору", так і "строк (термін) виконання зобов'язання" (статті 530, 631 ЦК України).

Одним з видів порушення зобов'язання є прострочення - невиконання зобов'язання в обумовлений сторонами строк.

При цьому перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина 1 статті 261 ЦК України).

Відповідно до частини 5 статті 261 ЦК України за зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання.

Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.

Згідно з пунктом 11.1 кредитного договору, відповідно до статей 525, 611 ЦК України сторони погодили, що у випадку застосування будь-якого з пунктів 2.3,4.9,5.3,5.5,5.6,5.8,5.9,7.4,9.2 цього договору та/або настання обставин, що передбачені вищевказаними пунктами, банк має право визнати термін повернення кредиту таким, що настав, згідно з пунктом цього договору. При цьому, термін повернення кредиту вважається таким, що настав, а кредит - обов'язковим до повернення з моменту отримання позичальником відповідної письмової вимоги банку.

В цьому випадку позичальник зобов'язується достроково повернути отриманий кредит та плату за кредит у встановлений заново термін в повному обсязі.

В будь-якому випадку, новий строк повернення кредиту та плати за кредит згідно вимог банку не може перевищувати 14 календарних днів з дати відправлення банком вказаної вимоги позичальнику.

23 жовтня 2009 року АКІБ "УкрСиббанк" звернувся до ОСОБА_4 з відповідною письмовою вимогою про повне дострокове повернення строкової та простроченої заборгованості за кредитом та відсотками за користування коштами, яку він отримав 27 жовтня 2009 року.

У вказаній вимозі банк зазначав, що у зв'язку з тривалим невиконанням позичальником своїх зобов'язань, банк використовує своє право, передбачене кредитним договором та заявляє про зміну термінів повернення кредиту та процентів за користування кредитом в сторону їх зменшення. Вимагає негайного виконання позичальником порушеного зобов'язання та сплатити заборгованість протягом 31 календарного дня від дати отримання цього повідомлення.

Пред'явивши вимогу про повне дострокове погашення заборгованості за кредитом, сплату відсотків за його користування, кредитор відповідно до частини 2 статті 1050 ЦК України фактично змінив строк виконання основного зобов'язання й був зобов'язаний пред'явити позов до боржника протягом трьох років від дати порушення позичальником встановленого банком строку для дострокового повернення кредиту (тобто з 28 листопада 2009 року).

З огляду на зазначені обставини, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що ТОВ "Кей-Колект" пропустив позовну давність. Оскільки строк виконання основного зобов'язання було змінено, у кредитора виникло право на звернення до суду щодо захисту своїх порушених прав з 28 листопада 2009 року. Однак ПАТ "УкрСиббанк" за захистом своїх прав до суду не звертався та 13 лютого 2012 року уклав з ТОВ "Кей-Колект" договір факторингу № 2 та договір про відступлення прав за іпотечними договорами, на підставі якого передав позивачеві право вимоги, в тому числі за кредитним договором від 29 березня 2006 року № 31/232-493/06.

Укладаючи договір факторингу, банк передав позивачеві всі документи, які були в його розпорядженні щодо кредитного договору, отже позивач повинен був знати, що банк самостійно змінив строк виконання зобов'язання шляхом надсилання відповідачеві вимоги про дострокове повернення кредиту 23 жовтня 2009 року.

Відповідно до статті 262 ЦК України, заміна сторони у зобов'язанні не змінює порядку обчислення та перебігу позовної давності.

Судами встановлено, що ТОВ "Кей-Колект" звернулося до суду із зазначеним позовом 30 жовтня 2014 року.

Суд першої інстанції зробив висновок про відмову у задоволенні позову ТОВ "Кей-Колект" до ОСОБА_4 про звернення стягнення на предмет іпотеки у зв'язку з пропуском позовної давності, про застосування якої заявлено відповідачем.

Такий висновок суду відповідає правовому висновку, викладеному у постанові Верховного Суду України від 11 жовтня 2017 року у справі № 6-1674цс17.

Правова позиція, яка висловлена Верховним Судом України у постанові від 11 жовтня 2017 року у справі № 6-1674цс17, зводиться до того, що змінивши строк виконання основного зобов'язання, банк був зобов'язаний пред'явити позов до боржника протягом трьох років від дати, коли банк дізнався про порушення свого права, тобто з дати невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання.

Указана правова позиція мотивована тим, що сторони кредитних правовідносин змінили строк виконання основного зобов'язання уклавши додаткову угоду, якою визначили кінцевий строк погашення кредиту.

Отже висновок суду про відмову в задоволенні позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у зв'язку з пропуском строку позовної давності, про застосування якого заявлено відповідачем, є правильним.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи у справі нове рішення про задоволення позову у цій справі, апеляційний суд виходив із того, що позичальник не виконує взятих на себе зобов'язань за кредитним договором, має прострочену заборгованість, яка повинна бути стягнута з нього, а вимога банку про дострокове повернення кредиту від 23 жовтня 2009 року не може бути підставою для зміни банком строків повернення кредиту. Крім того, строк дії кредитного договору на час звернення позивача до суду з даним позовом не закінчився, тому банк не пропустив позовної давності.

Разом з цим існує правова позиція, яку висловив Верховний Суд України у постановах від 15 травня 2017 року у справі № 6-786цс17 та 05 липня 2017 року у справі № 6-1840цс17 щодо припинення іпотеки та скасування обтяжень.

Верховний Суд України виходив з того, що за загальним правилом ЦК України зі спливом позовної давності, навіть за наявності рішення суду про відмову в позові з підстави пропущення позовної давності, зобов'язання не припиняється.

Відповідно до приписів статті 575 ЦК України та статті 1 Закону України "Про іпотеку" іпотека - це окремий вид застави, вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів".

Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду (частина 1 статті 3 Закону України "Про іпотеку"). Вона має похідний характер від основного зобов'язання і, за загальним правилом, є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору (частина п'ята статті 3 Закону України "Про іпотеку").

Підстави припинення іпотеки окремо визначені в частина 1 статті 3 Закону України "Про іпотеку"). Вона має похідний характер від основного зобов'язання і, за загальним правилом, є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору (частина п'ята статті 3 Закону України "Про іпотеку".

Конструкція цієї статті дає підстави для висновку, що припинення іпотеки можливе виключно з тих підстав, які передбачені частина 1 статті 3 Закону України "Про іпотеку"). Вона має похідний характер від основного зобов'язання і, за загальним правилом, є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору (частина п'ята статті 3 Закону України "Про іпотеку".

Так, згідно з указаною нормою іпотека припиняється у разі припинення основного зобов'язання (абзац другий частини 1 статті 17 Закону України "Про іпотеку"). Натомість Законом України "Про іпотеку" не передбачено такої підстави для припинення іпотеки, як сплив позовної давності до основної чи додаткової вимог кредитора за основним зобов'язанням.

Проаналізувавши положення статті 17 Закону України "Про іпотеку" у взаємозв'язку зі статтями 256, 266, 267, 509, 598 ЦК України, Верховний Суд України дійшов такого висновку, якщо інше не передбачене договором, сплив позовної давності до основної та додаткової вимог кредитора про стягнення боргу за кредитним договором і про звернення стягнення на предмет іпотеки (зокрема, й за наявності рішення суду про відмову в цьому позові з підстави пропущення позовної давності) сам по собі не припиняє основного зобов'язання за кредитним договором і, відповідно, не може вважатися підставою для припинення іпотеки за абзацом другим частини першої статті 17 Закону України "Про іпотеку".

Існує різна судова практика щодо визначення моменту виникнення зобов'язання дострокового повернення суми кредиту в повному обсязі.

Так Верховний Суд України у постанові від 11 жовтня 2017 року у справі № 6-1674цс17 виходив з того, що змінивши строк виконання основного зобов'язання, кредитор (банк) був зобов'язаний пред'явити позов до боржника протягом трьох років від дати, коли банк дізнався про порушення свого права, тобто з дати невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання.

Разом з цим у постановах від 15 травня 2017 року у справі № 6-786цс17 та 05 липня 2017 року у справі № 6-1840цс17 Верховний Суд України наголошував на тому, що якщо інше не передбачене договором, сплив позовної давності до основної та додаткової вимог кредитора про стягнення боргу за кредитним договором і про звернення стягнення на предмет іпотеки (зокрема, й за наявності рішення суду про відмову в цьому позові з підстави пропущення позовної давності) сам по собі не припиняє основного зобов'язання за кредитним договором і, відповідно, не може вважатися підставою для припинення іпотеки за абзацом другим частини першої статті 17 Закону України "Про іпотеку".

У постанові Верховного Суду від 29 серпня 2018 року (справа № 468/411/16-ц, провадження № 61-3875св18), якою відмовлено у задоволенні позовних вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки через пропуск позовної давності, колегія суддів дійшла висновку про те, що дата отримання боржником вимоги банку про усунення порушень, так само як і факт реалізації банком права на надіслання цієї вимоги, не мають правового значення для обрахування початку перебігу позовної давності, оскільки сторони кредитного договору врегулювали певним чином питання виникнення обов'язку із дострокового повернення кредитних коштів, тобто зміни строку виконання основного зобов'язання у разі невиконання позичальником обов'язку зі своєчасного повернення суми кредиту, з урахуванням вимог пункту 4,5 кредитного договору. При цьому Верховним Судом підстав для відступу від правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду України від 16 листопада 2016 року у справі № 6-900цс16 не встановлено.

У справі, яка переглядається Верховним Судом у касаційному порядку, встановлено, що мало місце фактична зміна строку виконання основного зобов'язання.

Судами встановлено, що згідно з пунктом 11.1 кредитного договору, сторони погодили, що у випадку застосування будь-якого з пунктів 2.3,4.9,5.3,5.5,5.6,5.8,5.9,7.4,9.2 цього договору та/або настання обставин, що передбачені вищевказаними пунктами, банк має право визнати термін повернення кредиту таким, що настав, згідно з пунктом цього договору. При цьому, термін повернення кредиту вважається таким, що настав, а кредит - обов'язковим до повернення з моменту отримання позичальником відповідної письмової вимоги банку. В цьому випадку позичальник зобов'язується достроково повернути отриманий кредит та плату за кредит у встановлений заново термін в повному обсязі. В будь-якому випадку, новий строк повернення кредиту та плати за кредит згідно вимог банку не може перевищувати 14 календарних днів з дати відправлення банком вказаної вимоги позичальнику.

Крім того, у Єдиному державному реєстрі судових рішень оприлюднене заочне рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 22 вересня 2011 року (http://reyestr.court.gov.ua/Review/18930891) у справі № 0907/2-5297/2011 за позовом ПАТ "УкрСиббанк" до ОСОБА_4, ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Зі змісту цього рішення вбачається, що предметом позову є кредитна заборгованість за кредитним договором, укладеним 29 березня 2006 року між ПАТ "УкрСиббанк" та ОСОБА_4 За наслідками розгляду цієї справи позов ПАТ "УкрСиббанк" задоволено. Стягнуто з ОСОБА_4, ОСОБА_6 в солідарному порядку на користь ПАТ "УкрСиббанку" заборгованість у розмірі 1 187
917,98 грн за кредитним договором від 29 березня 2006 року.

Копія цього рішення у матеріалах справи відсутня, як і відсутні відомості про виконання цього рішення.

Зазначене свідчить про виключну правову проблему при подібних правовідносинах.

Так, у справі, що переглядається у касаційному порядку, апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції, виходив із того, що умовами кредитного договору встановлений останній строк виконання боржником своїх грошових зобов'язань перед кредитором, а саме: 05 березня 2021 року, натомість позивач за захистом свого порушеного права звернувся до суду шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором 30 жовтня 2014 року, тобто в межах позовної давності.

Верховний Суд, аналізуючи зміст статей 256, 257, 258, 259, 260, 261, 262, 263, 264, 265, 266, 267, 509, 598, 599 ЦК України, статей 3,17,33 Закону України "Про іпотеку" вважає, що підстави для застосування у цій справі позовної давності відсутні.

Разом з тим невизначеним залишається момент початку перебігу позовної давності у подібних справах, зокрема, 1) з моменту закінчення строку вказаного у вимозі про дострокове виконання зобов'язання; 2) з моменту укладення договору факторингу (відступлення права вимоги); 3) з моменту, коли позивачеві стало відомо про неможливість виконання рішення суду про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Колегія суддів вважає, що вирішення цього правового питання, з урахуванням наведених вище правових позицій Верховного Суду та Верховного Суду України у подібних правовідносинах, містить виключну правову проблему для забезпечення передбачуваності судової практики, сталого розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

При цьому однакове застосування закону забезпечує загальнообов'язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдине застосування законів поліпшує громадське прийняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Ухвалення протилежних і суперечливих судових рішень, особливо судами вищих інстанцій, може спричинити порушення права на справедливий суд, закріплене в пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

Загальновизнаний принцип правової визначеності передбачає стабільність правового регулювання і виконуваність судових рішень.

З урахуванням наведеного є підстави для передачі справи на розгляд Великій Палаті Верховного Суду згідно з частиною 5 статті 403 ЦПК України.

УХВАЛИВ:

Передати на розгляд Великої Палати Верховного Суду справу № 344/16760/14-ц за позовом Товариство з обмеженою відповідальністю "Кей-Колект" до ОСОБА_4 про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Ухвала суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. А. Стрільчук Судді:В. О. Кузнєцов А. С. Олійник О. В. Ступак Г. І.

Усик