УХВАЛА

14 червня 2019 року

Київ

справа №9901/324/19

адміністративне провадження №П/9901/324/19

Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду Пасічник С. С., перевіривши адміністративну позовну заяву ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії та стягнення моральної шкоди,

встановив:

04 червня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду як суду першої інстанції з позовом (який надійшов до суду 10 червня 2019 року) до Вищої ради правосуддя, в якому просив:

- визнати бездіяльність Вищої ради правосуддя щодо залищення без задоволення його заяв від 12 грудня 2018 року і від 04 лютого 2019 року про повну неадекватність суддів системи судоустрою України та здійснення контролю за рівнем їх морально-психологічної і професійної підготовленості і їх психічним станом протиправною;

- зобов'язати Вищу раду правосуддя вжити заходів щодо забезпечення авторитету правосуддя та незалежності суддів судів загальної юрисдикції України, а саме:

а) об'єктивно, всебічно і вчасно перевірити викладені в його заявах від 03 грудня 2018 року і від 04 січня 2019 року факти суттєвого порушення судами загальної юрисдикції України норм Конституції і законів України при здійсненні ними правосуддя за його судовими справами, що знаходились і знаходяться на розгляді в Мелітопольському міськрайонному суді Запорізької області, Запорізькому окружному адміністративному суді, Печерському районному суді м. Києва та Окружному адміністративному суді м. Києва за останні 2,5 роки з моменту вступу в дію Закону України "Про Вищу раду правосуддя" і по даний час;

б) перевірити: всі судові рішення, постановлені судами загальної юрисдикції України за його судовими справами за останні 2,5 роки, на їх адекватність за безпосередньою участю позивача у перевірці поданих заяв. Примітка: практично всі судові рішення, винесені судами загальної юрисдикції України за його судовими справами, не піддаються логіці і здоровому глузду. І це не огульна заява, а юридичний факт;

в) поновити порушене право позивача на судовий захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним законом, передбачене статтею 55 Конституції України та статтею 7 Закону України "Про судоустрій і статус суддів";

г) особисто письмово повідомити його про результати перевірки заяв від 03 грудня 2018 року і від 04 січня 2019 року та про суть прийнятих Вищою радою правосуддя по ним рішень. Примітка: суддя, який хоча б один раз умисно постановив завідомо неправосудне рішення, або якщо за його участі в розгляді судової справи постановлено завідомо неправосудне рішення, не має права здійснювати правосуддя в Україні;

- стягнути з Вищої ради правосуддя на його користь кошти в сумі 3 000 000,00
грн. на відшкодування моральної шкоди, заподіяної бездіяльністю.

Позовну заяву обґрунтовано тим, що вимоги його заяв, поданих до Вищої ради правосуддя в порядку Закону України "Про звернення громадян", відповідають завданням, функціям і повноваженням відповідача, однак останній безпідставно відмовив у їх розгляді та протиправно не перевірив адекватність ухвалених судами України судових рішень у його справах за останні 2,5 роки та не забезпечив поновлення права позивача на судовий захист, передбаченого статтею 55 Конституції України та статтею 7 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".

Позивач також зазначив, що у зв'язку з безпідставною відмовою Вищої ради правосуддя перевірити викладені у його заявах факти щодо психічних захворювань суддів практично всієї системи судоустрою України, а саме адекватності судових рішень, ухвалених суддями у справах позивача за останні 2,5 роки, йому завдано моральну шкоду, яку позивач оцінює у 3000000,00 грн.

За правилами частини 3 статті 45 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) якщо подання скарги, заяви, клопотання визнається зловживанням процесуальними правами, суд з урахуванням обставин справи має право залишити без розгляду або повернути скаргу, заяву, клопотання.

Відповідно до частини 1 статті 45 КАС України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами.

Зловживання процесуальними правами не допускається.

За частиною 2 цієї ж статті суд з урахуванням конкретних обставин справи може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню адміністративного судочинства, зокрема:

1) подання скарги на судове рішення, яке не підлягає оскарженню, не є чинним або дія якого закінчилася (вичерпана), подання клопотання (заяви) для вирішення питання, яке вже вирішено судом, за відсутності інших підстав або нових обставин, заявлення завідомо безпідставного відводу або вчинення інших аналогічних дій, які спрямовані на безпідставне затягування чи перешкоджання розгляду справи чи виконання судового рішення;

2) подання декількох позовів до одного й того самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав, або подання декількох позовів з аналогічним предметом і з аналогічних підстав, або вчинення інших дій, метою яких є маніпуляція автоматизованим розподілом справ між суддями;

3) подання завідомо безпідставного позову, позову за відсутності предмета спору або у спорі, який має очевидно штучний характер;

4) необґрунтоване або штучне об'єднання позовних вимог з метою зміни підсудності справи, або завідомо безпідставне залучення особи як відповідача (співвідповідача) з тією самою метою;

5) узгодження умов примирення, спрямованих на шкоду правам третіх осіб, умисне неповідомлення про осіб, які мають бути залучені до участі у справі.

При цьому наведений в частині 2 статті 45 КАС України перелік не є вичерпним.

Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень (частина 1 статті 2 КАС України).

Неприпустимість зловживання процесуальними правами є однією з основних засад (принципів) адміністративного судочинства (пункт 9 частини 3 статті 2 КАС України).

Пунктом же 1 частини 5 статті 44 КАС закріплено обов'язок учасників справи виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу.

Нецензурна лексика, образливі та лайливі слова, символи, зокрема, для надання особистих характеристик учасникам справи, іншим учасникам судового процесу, їх представникам і суду не можуть використовуватися ні у заявах по суті справи, заявах з процесуальних питань, інших процесуальних документах, ні у виступах учасників судового процесу та їх представників.

Використання учасниками судового процесу та їх представниками нецензурної лексики, образливих і лайливих слів, символів у поданих до суду документах і у спілкуванні з судом, з іншими учасниками процесу, їхніми представниками, а також вчинення інших аналогічних дій свідчать про очевидну неповагу до честі, гідності цих осіб з боку осіб, які такі дії вчиняють. Ці дії суперечать основним засадам (принципам) адміністративного судочинства, а також його завданню.

З огляду на це вчинення таких дій суд може визнати зловживанням процесуальними правами та застосувати, зокрема, наслідки, передбачені частиною 3 статті 45 КАС України.

ОСОБА_1 предметом перевірки за його позовом визначив правомірність діянь Вищої ради правосуддя, пов'язаних із розглядом заяв, поданих в порядку Закону України "Про звернення громадян", а також компетенцію Вищої ради правосуддя щодо контролю за дотриманням законодавства суддями під час розгляду справ позивача.

При цьому обґрунтування вимог позивача зводяться лише до образливих тверджень на адресу судів України, які до того ж визначені підставою позову, використання яких неприпустиме при оформленні, зокрема, й позовної заяви, а тому розцінюється Верховним Судом як зловживання процесуальними правами.

Обґрунтування позову з використанням наведених висловлювань виходить за межі нормальної, коректної та легітимної критики, що, наприклад, у розумінні Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) констатується як зловживання правом на подання заяви.

Так, цей Суд, застосовуючи підпункт "а" пункту 3 статті 35 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, оголошує неприйнятною будь-яку індивідуальну заяву, подану згідно зі статтею 34, якщо він вважає, що ця заява є зловживанням правом на її подання. Для прикладу, Суд вказав на зловживання правом на подання заяви, коли заявник під час спілкування з ЄСПЛ вживав образливі, погрозливі або провокативні висловлювання проти уряду-відповідача, його представника, органів влади держави-відповідача, проти ЄСПЛ, його суддів, Секретаріату ЄСПЛ або його працівників (див. ухвали щодо прийнятності у справах "Ржегак проти Чеської Республіки" від 14 травня 2004 року, заява №67208/01, "Дюрінже та Грандж проти Франції" від 04 лютого 2003 року, заяви №61164/00 і №18589/02, "Guntis Apinis проти Латвії" від 20 вересня 2011 року, заява №46549/06).

Враховуючи наведене, Верховний Суд приходить до висновку про допущення ОСОБА_1 зловживання його процесуальними правами, а відтак і наявність підстав для повернення позовної заяви на підставі частини 3 статті 45 КАС.

Аналогічної позиції притримується й Велика Палата Верховного Суду, зокрема, у постанові від 14 березня 2019 року у справі №9901/34/19 (провадження №11-82заі19).

Керуючись статтею 45, 169, 243, 248, 256, 266 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

ухвалив:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії та стягнення моральної шкоди повернути особі, що її подала.

Копію ухвали про повернення позовної заяви разом з матеріалами позовної заяви надіслати позивачу, копію позовної заяви залишити в суді.

Ухвала набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення Верховного Суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після набрання законної сили рішенням Великої Палати Верховного Суду за наслідками апеляційного перегляду.

Ухвалу може бути оскаржено до Великої Палати Верховного Суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її прийняття..............

С. С. Пасічник,

Суддя Верховного Суду