Право обрати ту чи іншу форму закінчення досудового розслідування належить до виключних повноважень прокурора в кримінальному провадженні (ВС ККС № 757/17760/22-К  від 18.07.2023 р.)

Фабула судового акту: Чергове рішення ВС ККС, у розрізі неухильної практики можливості оскарження рішень слідчих суддів, які зобов’язують сторону обвинувачення діяти легально в рамках досудового розслідування. Ця справа хоча і стосувалась оскарження закриття для сторони обвинувачення апеляційного провадження (ВС відновив таку можливість), але цитований в назві висновок все ж таки прозвучав, і знову, переніс важливі питання у рамки “дискреційних повноважень сторони обвинувачення”, поставивши знову сторону захисту в патову ситуацію.

Так, в цій справі, ухвалою слідчого судді було задоволено скаргу адвоката на бездіяльність уповноважених осіб Офісу Генерального прокурора, які здійснюють процесуальне керівництво у кримінальному провадженні. Зобов`язано уповноважену особу Офісу Генерального прокурора розглянути клопотання адвоката про закриття кримінального провадження та проінформувати адвоката. Також, зобов`язано прокурора Офісу Генерального прокурора у кримінальному провадженні вчинити дію, передбачену п. 1 ч. 2 ст. 283 КПК, на підставі п. 10 ч. 1 ст. 284 КПК (прийняти рішення про закриття провадження по строкам). Встановлено уповноваженому прокурору для прийняття відповідного процесуального рішення процесуальний строк у три календарних дні з моменту отримання ухвали за результатом розгляду клопотання.

Сторона обвинувачення подала апеляційну скаргу. Але ухвалою апеляційного суду, на підставі ч. 4 ст. 399 КПК відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою у зв`язку з тим, що вказане рішення слідчого судді відповідно до приписів ст. 309 КПК оскарженню в апеляційному порядку не підлягає. Була подана касаційна скарга на ухвалу. І ВС ККС підтримав доводи прокурора. ВС вказав:

У п.1 ч. 1 ст. 438 КПК передбачено, що підставою для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону. При цьому істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення (ч. 1 ст. 412 КПК).

Частиною 1 ст. 303 КПК передбачено вичерпний перелік рішень, дій чи бездіяльності слідчого, дізнавача або прокурора, які можуть бути оскаржені під час досудового розслідування, серед них нездійснення інших процесуальних дій, які вони зобов`язані вчинити у визначений цим Кодексом строк.

Частинами 1, 2 ст. 309 КПК визначено перелік ухвал слідчого судді, які можуть бути оскаржені в апеляційному порядку під час досудового розслідування. Це ухвали, які стосуються обмеження свободи та особистої недоторканності, арешту майна, тимчасового доступу до певних речей і документів, відсторонення від посади, а також ухвали про відмову у здійсненні спеціального досудового розслідування, про відмову в задоволенні скарги на постанову про закриття кримінального провадження або на рішення слідчого, прокурора про відмову в задоволенні клопотання про закриття кримінального провадження на підставі пункту 91 частини першої статті 284 цього Кодексу, про скасування повідомлення про підозру чи відмову у задоволенні скарги на повідомлення про підозру, повернення скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого, прокурора або відмову у відкритті провадження по ній. У ч. 3 ст. 309 КПК встановлено, що інші ухвали слідчого судді оскарженню не підлягають і заперечення проти них можуть бути подані під час підготовчого провадження в суді.

Отже, за результатами розгляду скарги адвоката у зв`язку із закінченням строку досудового розслідування, слідчий суддя відповідно до положень ст. 307 КПК міг: зобов`язати прокурора вчинити певну дію; зобов`язати прокурора припинити певну дію; відмовити в задоволенні скарги. При цьому кримінальний процесуальний закон не надає слідчому судді повноважень втручатись у повноваження прокурора в кримінальному провадженні, визначені положеннями ч. 2 ст. 283 КПК.

Натомість у цьому кримінальному провадженні слідчий суддя зобов`язав уповноважену особу Офісу Генерального прокурора - процесуального керівника в кримінальному провадженні вчинити дію, передбачену п. 1 ч. 2 ст. 283 КПК, на підставі п. 10 ч. 1 ст. 284 КПК і встановив уповноваженому прокурору для прийняття відповідного процесуального рішення процесуальний строк.

За приписами ч. 2 ст. 283 КПК, яка визначає форми закінчення досудового розслідування, прокурор зобов`язаний у найкоротший строк після повідомлення особі про підозру здійснити одну з таких дій: 1) закрити кримінальне провадження; 2) звернутися до суду з клопотанням про звільнення особи від кримінальної відповідальності; 3) звернутися до суду з обвинувальним актом, клопотанням про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру.

Системне ж тлумачення кримінальних процесуальних норм, передбачених статтями 283, 284 КПК, свідчить, що право обрати ту чи іншу форму закінчення досудового розслідування належить до виключних повноважень прокурора в кримінальному провадженні, а його реалізація відбувається у формі прийняття ним відповідного процесуального рішення.

Таким чином, ухваливши рішення про зобов`язання прокурора вчинити процесуальну дію, передбачену п. 1 ч. 2 ст. 283 КПК, на підставі п. 10 ч. 1 ст. 284 КПК, слідчий суддя вийшов за межі своїх процесуальних повноважень щодо розгляду скарги на бездіяльність прокурора, які визначені положеннями ст. 307 КПК, та втрутився в дискреційні повноваження прокурора, визначені положеннями ст. 283 КПК, а тому постановив рішення, яке не передбачене кримінальним процесуальним законом.

Отже, у згаданих випадках як Верховним Судом України, так і Великою Палатою Верховного Суду фактичною підставою для застосування положень частини шостої статті 9 КПК та, відповідно, пункту 17 частини першої статті 7 і частини першої статті 24 КПК визнано ту обставину, що слідчим суддею прийнято рішення поза межами його повноважень, передбачених саме нормами КПК.

Отже, у цій справі: У зв`язку з цим, рішення суду апеляційної інстанції про відмову у відкритті апеляційного провадження у зв`язку з тим, що оскаржена прокурором ухвала слідчого судді не входить до переліку ухвал, зазначених у ст. 309 КПК, які можуть бути оскаржені в апеляційному порядку, колегія ВС визнала передчасним і призначила новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Аналізуйте судовий акт: Визначення «грубості» дисциплінарного правопорушення, а також обрання суворості дисциплінарного стягнення адвоката належить до дискреційних повноважень КДК (ВС КАС, справа №420/5597/19 від 26.01.2023 р.);

Верховний Суд надав роз’яснення щодо змісту судової дискреції у кримінальному судочинстві ( ВС/ККС від 1 лютого 2018р.);

Досудова доповідь для суду має рекомендаційний характер, яку суд може врахувати, виходячи зі своїх дискреційних повноважень. (ВС ККС, сп №295/8690/21від 21.12.2022 р.);

Питання придатності (непридатності) до військової служби - є дискреційними повноваженнями ВЛК, а тому суд не вправі перебирати на себе повноваження цього органу. (Шостий апеляційний адміністративний суд, справа №620/7989/22 від 22.03.2023 р.).

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 липня 2023 року

м. Київ

справа № 757/17760/22-к

провадження № 51-3722км22

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

захисника ОСОБА_6 (в режимі відеоконференції),

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргупрокурора у кримінальному провадженні на ухвалу Київського апеляційного суду

від 01 листопада 2022 року про відмову у відкритті апеляційного провадження.

Зміст оскарженого судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 01 серпня 2022 рокускаргу адвоката ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_7 на бездіяльність уповноважених осіб Офісу Генерального прокурора, які здійснюють процесуальне керівництво у кримінальному провадженні № 12016210010000181 від 18 січня 2016 року, задоволено частково.

Зобов`язано уповноважену особу Офісу Генерального прокурора - процесуального керівника в кримінальному провадженні № 12016210010000181 від 18 січня 2016 року розглянути клопотання адвоката ОСОБА_6 від 05 липня 2022 року про закриття кримінального провадження № 12016210010000181 від 18 січня 2016 року за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 190, ч. 2 ст. 209 Кримінального кодексу України (далі - КК), у порядку та строк, передбачений ст. 220 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК), про результати розгляду клопотання проінформувати адвоката ОСОБА_6 у відповідності до вимог ст. 220 КПК.

Зобов`язано прокурора Офісу Генерального прокурора у кримінальному провадженні № 12016210010000181 від 18 січня 2016 року вчинити дію, передбачену п. 1 ч. 2 ст. 283 КПК, на підставі п. 10 ч. 1 ст. 284 КПК.

Встановлено уповноваженому прокурору для прийняття відповідного процесуального рішення процесуальний строк у три календарних дні з моменту отримання ухвали за результатом розгляду клопотання.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 01 листопада 2022 року на підставі ч. 4 ст. 399 КПК відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою прокурора у кримінальному провадженні на ухвалу слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 01 серпня 2022 року у зв`язку з тим, що вказане рішення слідчого судді відповідно до приписів ст. 309 КПК оскарженню в апеляційному порядку не підлягає.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі прокурор у кримінальному провадженні (далі - прокурор), посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, просить скасувати ухвалу Київського апеляційного суду від 01 листопада 2022 року і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Вказує, що за результатами розгляду скарги адвоката ОСОБА_6 слідчий суддя вийшов за межі наданих йому повноважень щодо розгляду скарг на рішення, дії чи бездіяльність слідчого, дізнавача чи прокурора, визначених ст. 307 КПК, оскільки прийняв рішення, яке не передбачене КПК. Вважає, що слідчий суддя вправі лише зобов`язати прокурора вчинити певну дію, а не прийняти рішення про закриття кримінального провадження. Крім того, наводить доводи про те, що положення п. 10 ч. 1

ст. 284 КПК у цій справі не можуть бути застосовані і зазначає, що прийняття рішення, передбаченого п. 1 ч. 2 ст. 283 КПК, на підставі п. 10 ч. 1 ст. 284 КПК, про що йдеться в ухвалі слідчого судді, перебуває за межами повноважень прокурора. Вважає, що ухвала апеляційного суду про відмову у відкритті апеляційного провадження є незаконною. Посилається на те, що при отриманні апеляційної скарги апеляційний суд мав би керуватися не ч. 4 ст. 399 КПК, а положеннями ч. 6 ст. 9, п. 17 ч. 1 ст. 7, ч. 1 ст. 24 КПК. Для підтвердження своєї позиції посилається на постанови колегії суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 31 січня 2019 року (справа № 183/6229/18, провадження

№ 51-8447км18) і Першої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 15 травня 2019 року (справа № 760/25546/18, провадження № 51-10322км18), від 05 липня 2022 року (справа № 757/27041/21-к, провадження № 51-3781км21). Крім того, вказує, що аналогічну правову позицію виклав Верховний Суд України в постанові від 12 жовтня 2017 року в справі

№ 5-142кс(15)17, з яким погодилась і Велика Палата Верховного Суду в постановах від 23 травня 2018 року в справах № 237/1459/17 та № 243/6674/17-к.

ЗахисникОСОБА_6 подав на касаційну скаргу заперечення, в якому просить ухвалуКиївського апеляційного суду від 01 листопада 2022 року залишити без зміни та відмовити у задоволенні касаційної скарги прокурора.

Позиції інших учасників судового провадження

Прокурор ОСОБА_5 вважав касаційну скаргу обґрунтованою та просив її задовольнити.

ЗахисникОСОБА_6 заперечував щодо задоволення касаційної скарги прокурора та просив ухвалу Київського апеляційного суду від 01 листопада 2022 року залишити без зміни.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, доводи прокурора ОСОБА_5 , захисника ОСОБА_6 , перевіривши матеріали провадження, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню на таких підставах.

Суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин (ч. 1 ст. 433 КПК).

У п.1 ч. 1 ст. 438 КПК передбачено, що підставою для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону. При цьому істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення (ч. 1 ст. 412 КПК).

Згідно зі ст. 370 і ч. 2 ст. 418 КПК ухвала суду апеляційної інстанції повинна бути законною, обґрунтованою і вмотивованою. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Відповідно до ч. 4 ст. 399 КПК суддя-доповідач відмовляє у відкритті провадження лише, якщо апеляційна скарга подана на судове рішення, яке не підлягає оскарженню в апеляційному порядку, або судове рішення оскаржене виключно з підстав, з яких воно не може бути оскарженим згідно з положеннями статті 394 цього Кодексу.

Апеляційний суд, керуючись ч. 4 ст. 399 КПК, відмовив у відкритті провадження за апеляційною скаргою прокурорау кримінальному провадженні на ухвалу слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 01 серпня 2022 року.

Мотивував тим, що вказана ухвала слідчого судді про часткове задоволення скарги адвоката ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_7 на бездіяльність уповноважених осіб Офісу Генерального прокурора була прийнята в межах повноважень слідчого судді і це рішення не входить до переліку ухвал, зазначених у ст. 309 КПК, які можуть бути оскаржені в апеляційному порядку, а тому воно не підлягає оскарженню в апеляційному порядку.

Однак із цією позицією колегія суддів касаційної інстанції погодитися не може.

Відповідно до ст. 24 КПК кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого, а також на перегляд вироку, ухвали суду, що стосується його прав, свобод, законних інтересів, судом вищого рівня в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Право особи на апеляційне оскарження спрямоване насамперед на реалізацію права на справедливий суд, гарантованого ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Забезпечення такого права є однією з важливих гарантій ухвалення правосудного рішення у кримінальному провадженні.

Частиною 6ст. 9 КПК визначено, що у випадках, коли положення цього Кодексу не регулюють або неоднозначно регулюють питання кримінального провадження, застосовуються загальні засади кримінального провадження, визначені ч. 1 ст. 7 цього Кодексу.

Частиною 1 ст. 303 КПК передбачено вичерпний перелік рішень, дій чи бездіяльності слідчого, дізнавача або прокурора, які можуть бути оскаржені під час досудового розслідування, серед них нездійснення інших процесуальних дій, які вони зобов`язані вчинити у визначений цим Кодексом строк.

Згідно з ч. 2 ст. 307 КПК ухвала слідчого судді за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність під час досудового розслідування може бути про: 1) скасування рішення слідчого, дізнавача чи прокурора; 11) скасування повідомлення про підозру; 2) зобов`язання припинити дію; 3) зобов`язання вчинити певну дію; 4) відмову у задоволенні скарги.

Відповідно до ч. 3 ст. 392 КПК в апеляційному порядку можуть бути оскаржені ухвали слідчого судді у випадках, передбачених цим Кодексом.

Частинами 1, 2 ст. 309 КПК визначено перелік ухвал слідчого судді, які можуть бути оскаржені в апеляційному порядку під час досудового розслідування. Це ухвали, які стосуються обмеження свободи та особистої недоторканності, арешту майна, тимчасового доступу до певних речей і документів, відсторонення від посади, а також ухвали про відмову у здійсненні спеціального досудового розслідування, про відмову в задоволенні скарги на постанову про закриття кримінального провадження або на рішення слідчого, прокурора про відмову в задоволенні клопотання про закриття кримінального провадження на підставі пункту 91 частини першої статті 284 цього Кодексу, про скасування повідомлення про підозру чи відмову у задоволенні скарги на повідомлення про підозру, повернення скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого, прокурора або відмову у відкритті провадження по ній.

У ч. 3 ст. 309 КПК встановлено, що інші ухвали слідчого судді оскарженню не підлягають і заперечення проти них можуть бути подані під час підготовчого провадження в суді.

Отже, за результатами розгляду скарги адвоката ОСОБА_6 на бездіяльність уповноважених осіб Офісу Генерального прокурора, які здійснюють процесуальне керівництво у цьому кримінальному провадженні, яка полягає у нерозгляді клопотання від 05 липня 2022 року про закриття кримінального провадження у зв`язку із закінченням строку досудового розслідування, слідчий суддя відповідно до положень ст. 307 КПК міг: зобов`язати прокурора вчинити певну дію; зобов`язати прокурора припинити певну дію; відмовити в задоволенні скарги. При цьому кримінальний процесуальний закон не надає слідчому судді повноважень втручатись у повноваження прокурора в кримінальному провадженні, визначені положеннями ч. 2 ст. 283 КПК.

Натомість у цьому кримінальному провадженні слідчий суддя зобов`язав уповноважену особу Офісу Генерального прокурора - процесуального керівника в кримінальному провадженні вчинити дію, передбачену п. 1 ч. 2 ст. 283 КПК, на підставі п. 10 ч. 1 ст. 284 КПК і встановив уповноваженому прокурору для прийняття відповідного процесуального рішення процесуальний строк.

Водночас за приписами ч. 2 ст. 283 КПК, яка визначає форми закінчення досудового розслідування, прокурор зобов`язаний у найкоротший строк після повідомлення особі про підозру здійснити одну з таких дій: 1) закрити кримінальне провадження; 2) звернутися до суду з клопотанням про звільнення особи від кримінальної відповідальності; 3) звернутися до суду з обвинувальним актом, клопотанням про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру.

Разом з тим, з положень частини 4 ст. 284 КПК убачається, що прокурор приймає постанову про закриття кримінального провадження, у тому числі щодо підозрюваного, з підстав, передбачених частиною першою цієї статті, крім випадку, передбаченого абзацом четвертим або п`ятим цієї частини.

Системне ж тлумачення кримінальних процесуальних норм, передбачених статтями 283 284 КПК, свідчить, що право обрати ту чи іншу форму закінчення досудового розслідування належить до виключних повноважень прокурора в кримінальному провадженні, а його реалізація відбувається у формі прийняття ним відповідного процесуального рішення.

Таким чином, ухваливши рішення про зобов`язання прокурора вчинити процесуальну дію, передбачену п. 1 ч. 2 ст. 283 КПК, на підставі п. 10 ч. 1 ст. 284 КПК, слідчий суддя вийшов за межі своїх процесуальних повноважень щодо розгляду скарги на бездіяльність прокурора, які визначені положеннями ст. 307 КПК, та втрутився в дискреційні повноваження прокурора, визначені положеннями ст. 283 КПК, а тому постановив рішення, яке не передбачене кримінальним процесуальним законом.

Згідно з висновком щодо застосовування норм права, викладеним у постанові Верховного Суду України від 12 жовтня 2017 року у справі № 5-142кс(15)17, з яким погодилась і Велика Палата Верховного Суду у своїх постановах від 23 травня 2018 року у справах № 237/1459/17 та № 243/6674/17, у разі постановлення слідчим суддею ухвали, що не передбачена кримінальними процесуальними нормами, до яких відсилають положення частини третьої статті 309 КПК, суд апеляційної інстанції не вправі відмовити у перевірці її законності, посилаючись на приписи частини четвертої статті 399 КПК. Право на апеляційне оскарження такого судового рішення підлягає забезпеченню на підставі пункту 17 частини першої статті 7 та частини першої статті 24 КПК, які його гарантують, з огляду на положення частини шостої статті 9 КПК, яка встановлює, що у випадках, коли положення КПК не регулюють або неоднозначно регулюють питання кримінального провадження, застосовуються загальні засади кримінального провадження, визначені частиною першою статті 7 КПК.

Отже, у згаданих випадках як Верховним Судом України, так і Великою Палатою Верховного Суду фактичною підставою для застосування положень частини шостої статті 9 КПК та, відповідно, пункту 17 частини першої статті 7 і частини першої статті 24 КПК визнано ту обставину, що слідчим суддею прийнято рішення поза межами його повноважень, передбачених саме нормами КПК.

Відповідно ж до висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 31 травня 2021 року (справа № 646/3986/19, провадження № 51-3335кмо19), серед усіх рішень слідчого судді, можливість ухвалення яких прямо не передбачена КПК у межах відповідних регламентованих цим Кодексом процедур, слід виокремлювати дві групи рішень:

- ухвалені поза межами процедури, передбаченої КПК (з питань, процедура вирішення яких слідчим суддею не передбачена КПК);

- ухвалені в межах передбаченої КПК процедури із застосуванням положень ч. 6

ст. 9 КПК та загальних засад кримінального провадження, визначених ч. 1 ст. 7 цього Кодексу.

При цьому питання неправомірності відмови судом апеляційної інстанції у перевірці законності рішень слідчого судді, які належать до першої групи, отримала своє вирішення на рівні вищезазначених висновків вищої судової інстанції щодо застосування норм права (в постанові Верховного Суду України

від 12 жовтня 2017 року у справі № 5-142кс(15)17, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справах № 237/1459/17

та № 243/6674/17).

Наведене узгоджується зі сталою практикою, викладеною в постановах Касаційного кримінального суду Верховного Суду, на які обґрунтовано звертає увагу прокурор у своїй касаційній скарзі.

При вирішенні питання про відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою прокурора у кримінальному провадженні на ухвалу слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 01 серпня 2022 року зазначені обставини залишились поза увагою апеляційного суду.

У зв`язку з цим рішення суду апеляційної інстанції про відмову у відкритті апеляційного провадження у зв`язку з тим, що оскаржена прокурором ухвала слідчого судді не входить до переліку ухвал, зазначених у ст. 309 КПК, які можуть бути оскаржені в апеляційному порядку, колегія суддів касаційного суду вважає передчасним.

Отже, судом апеляційної інстанції було допущено порушення вимог кримінального процесуального закону, які є істотними, оскільки перешкодили суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення, що відповідно до вимог п. 1 ч. 1

ст. 438 КПК є підставою для скасування такого судового рішення і призначення нового розгляду у суді апеляційної інстанції.

При новому розгляді апеляційному суду необхідно врахувати наведене та прийняти законне, обґрунтоване і вмотивоване рішення.

Керуючись статтями 433 434 436 441 442 КПК України, Верховний Суд

у х в а л и в:

Касаційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні задовольнити.

Ухвалу Київського апеляційного суду від 01 листопада 2022 року про відмову у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою прокурора у кримінальному провадженні на ухвалу слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 01 серпня 2022 року скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає.

С у д д і:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3