П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 вересня 2015 року м. Київ

Судова палата у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

головуючого Сімоненко В.М., суддів:Гуменюка В.І.,Охрімчук Л.І.,Сеніна Ю.Л., Лященко Н.П.,Романюка Я.М.,Яреми А.Г.,за участю представника Генеральної прокуратури України - Сахно Наталії Вікторівни та представника Державного підприємства «Бершадське лісове господарство» - Янчука Олександра Васильовича,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_10 до Тростянецької районної державної адміністрації Вінницької області, Державного підприємства «Бершадське лісове господарство», Державного підприємства «Подільське державне підприємство геодезії, картографії та кадастру», Вінницької обласної державної адміністрації про визнання права власності на земельну ділянку за заявою заступника Генерального прокурора України про перегляд Верховним Судом України ухвал Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 червня 2014 року та 17 вересня 2014 року,

в с т а н о в и л а:

У жовтні 2009 року ОСОБА_10 звернувся до Тростянецького районного суду Вінницької області з позовом до Тростянецької районної державної адміністрації Вінницької області (далі - Тростянецька РДА), Державного підприємства «Бершадське лісове господарство» (далі - ДП «Бершадське лісове господарство»), Державного підприємства «Подільське державне підприємство геодезії, картографії та кадастру», Вінницької обласної державної адміністрації (далі - Вінницька ОДА) про визнання права власності на земельну ділянку.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_10 зазначав, що 11 грудня 2007 року між ним та Тростянецькою районною спілкою споживчих товариств було укладено договір купівлі-продажу комплексу будівель кафе «Дубок», що знаходиться у АДРЕСА_1.

На підставі зазначеного договору 18 лютого 2008 року позивачем було зареєстровано право власності на вказані будівлі в комунальному підприємстві «Тульчинське міське бюро технічної інвентаризації» (далі - КП «Тульчинське МБТІ»).

Посилаючись на те, що згідно зі статтею 377 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та статтею 120 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) при набутті права власності на будівлі до нього перейшло право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, а Тростянецька РДА відмовила в погодженні проекту відводу земельної ділянки у зв'язку з тим, що земельна ділянка перебуває в постійному користуванні ДП «Бершадське лісове господарство» на підставі державного акта на право постійного користування земельною ділянкою серії НОМЕР_1 від 29 травня 2007 року, ОСОБА_10 просив визнати зазначений державний акт незаконним та скасувати його.

Справа розглядалась судами неодноразово.

Останнім рішенням Тростянецького районного суду Вінницької області від 12 листопада 2013 року позов задоволено. Визнано державний акт на право постійного користування земельною ділянкою серії НОМЕР_1, виданий 29 травня 2007 року згідно з розпорядженням Тростянецької РДА від 4 грудня 2006 року № 434, який посвідчує право постійного користування ДП «Бершадське лісове господарство» земельною ділянкою загальною площею 2675,7927 га на території Ободівської сільської ради, недійсним.

Рішенням Апеляційного суду Вінницької області від 24 лютого 2014 року рішення суду першої інстанції скасовано, ухвалено нове рішення, яким спірний державний акт на право постійного користування земельною ділянкою визнано недійсним у частині права постійного користування земельною ділянкою площею 0,18 га, на якій розташовано комплекс будівель та споруд кафе «Дубок» на АДРЕСА_1. В іншій частині позову відмовлено.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 червня 2014 року касаційну скаргу ОСОБА_10 задоволено, скасовано рішення апеляційного суду та залишено в силі рішення суду першої інстанції.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 вересня 2014 року виправлено допущену в резолютивній частині ухвали від 18 червня 2014 року технічну описку, а саме: слова «Рішення апеляційного суду Вінницької області від 24 лютого 2014 року скасувати, рішенням Тростянецького районного суду Вінницької області від 12 листопада 2013 року залишити в силі» замінити словами «Рішення апеляційного суду Вінницької області від 24 лютого 2014 року скасувати, рішення Тростянецького районного суду Вінницької області від 12 листопада 2013 року залишити в силі».

У поданій до Верховного Суду України заяві про перегляд ухвал Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 червня та 17 вересня 2014 року заступник Генерального прокурора України порушує питання про скасування ухвалених у справі судових рішень та прийняття нового рішення про відмову в задоволені позовних вимог ОСОБА_10 з передбачених пунктами 1 та 4 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) підстав неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції статей 56 - 57, 84, 116, 120, 125 - 126, 152 ЗК України та статті 17 Лісового кодексу України, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, а також невідповідності судових рішень суду касаційної інстанції викладеним у постановах Верховного Суду України висновкам щодо застосування у подібних правовідносинах зазначених норм матеріального права.

Обґрунтовуючи зазначені підстави подання заяви про перегляд ухвал суду касаційної інстанції, заступник Генерального прокурора України посилається на ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 листопада 2014 року та 19 березня 2015 року, а також постанови Верховного Суду України від 31 жовтня 2012 року, 17 грудня 2014 року та 27 січня 2015 року.

Заслухавши доповідь судді, представника Генеральної прокуратури України - Сахно Н.В. та представника ДП «Бершадське лісове господарство» - Янчука О.В., перевіривши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява про перегляд оскаржуваних судових рішень підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.

За змістом частини першої статті 355 ЦПК України підставами для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, та невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

У справі, рішення в якій переглядається, суди встановили, що 17 жовтня 1965 року виконавчий комітет Тростянецької районної ради депутатів трудящих звернувся з листом до начальника обласного управління лісового господарства і заготівель з проханням виділити ділянку землі площею 2 га під будівництво стаціонарного кафе для Тростянецької районної спілки споживчих товариств.

Рішенням виконавчого комітету Вінницької обласної ради депутатів трудящих від 22 листопада 1965 року № 667 відведено Тростянецькій районній спілці споживчих товариств під будівництво кафе 0,18 га землі в лісах Бершадського лісового господарства в тимчасове користування без виключення з Держлісфонду та без права вирубки дерев.

29 травня 2007 року на підставі розпорядження Тростянецької РДА від 4 грудня 2006 року № 434 виготовлено державний акт серії НОМЕР_1, який посвідчує право постійного користування ДП «Бершадське лісове господарство» земельною ділянкою загальною площею 2 675,7927 га на території Ободівської сільської ради Тростянецького району Вінницької області.

11 грудня 2007 року між ОСОБА_10 та Тростянецькою районною спілкою споживчих товариств укладено договір купівлі-продажу комплексу будівель та споруд кафе «Дубок», що знаходиться на АДРЕСА_1.

Комплекс будівель та споруд кафе «Дубок» належав продавцю (Тростянецькій районній спілці споживчих товариств) на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого виконавчим комітетом Ободівської сільської ради Тростянецького району Вінницької області 25 жовтня 2007 року та зареєстрованого КП «Тульчинське МБТІ» Вінницької області 29 жовтня 2007 року за реєстраційним номером 20776163.

18 лютого 2008 року КП «Тульчинське МБТІ» Вінницької області зареєструвало за позивачем право власності на комплекс будівель та споруд кафе «Дубок».

Залишаючи в силі рішення суду першої інстанції про задоволення позовних вимог ОСОБА_10, касаційний суд керувався тим, що оскаржуваний державний акт на право постійного користування ДП «Бершадське лісове господарство» земельною ділянкою виданий з порушенням норм частин першої та другої статті 120 ЗК України та пункту 2 Порядку розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 травня 2004 року № 677, що позбавило позивача можливості отримати в користування на законних підставах земельну ділянку, на якій розміщений належний йому на підставі свідоцтва про право власності комплекс будівель та споруд кафе «Дубок».

Разом з тим касаційний суд, постановляючи ухвалу від 13 листопада 2014 року в справі за позовом фізичної особи до ДП «Бершадське лісове господарство», Тростянецької РДА про визнання права користування земельними ділянками, на яких розміщено житлові будинки з господарськими будівлями та павільйоном, визнання права на оренду зазначених земельних ділянок та визнання частково недійсним державного акта серії НОМЕР_1 від 29 травня 2007 року на право ДП «Бершадське лісове господарство» постійного користування земельною ділянкою та залишаючи без змін рішення судів попередніх інстанцій, керувався тим, що земельна ділянка, на якій розміщено належне позивачу нерухоме майно, передана у постійне користування ДП «Бершадське лісове господарство» із цільовим призначенням для ведення лісового господарства 29 травня 2007 року, а право власності на нерухоме майно виникло в позивача у серпні 2007 року, тобто після передачі цієї земельної ділянки в постійне користування відповідачу.

Отже, порівняння оскаржуваного судового рішення з ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 листопада 2014 року свідчить про те, що існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції статті 120 ЗК України.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого.

За змістом статті 377 ЦК України до особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором. Якщо договором про відчуження житлового будинку, будівлі або споруди розмір земельної ділянки не визначений, до набувача переходить право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка є необхідною для їх обслуговування. Якщо житловий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, наданій у користування, то у разі їх відчуження до набувача переходить право користування тією частиною земельної ділянки, на якій вони розміщені, та частиною ділянки, яка необхідна для їх обслуговування.

Аналогічне положення закріплене статтею 120 ЗК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

За змістом частин першої, третьої статті 626 ЦК України двостороннім договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.

Отже, правова природа двостороннього договору передбачає волевиявлення обох сторін договору на зміну, припинення або встановлення прав та обов'язків сторін цього договору.

Як встановлено судами, договір купівлі-продажу комплексу будівель та споруд укладено 11 грудня 2007 року між ОСОБА_10 та Тростянецькою районною спілкою споживчих товариств.

Тому саме між цими суб'єктами цивільних правовідносин виникли права та обов'язки, і саме від Тростянецької районної спілки споживчих товариств мало перейти наявне у неї право користування земельною ділянкою у порядку статті 120 ЗК України.

Крім того, саме з моменту укладення договору купівлі-продажу та реєстрації нерухомого майна до особи переходить право на земельну ділянку.

Суди встановили, що земельна ділянка, на якій розміщено придбаний позивачем на підставі укладеного 11 грудня 2007 року з Тростянецькою районною спілкою споживчих товариств договору купівлі-продажу комплекс будівель і споруд кафе «Дубок», що знаходиться на АДРЕСА_1, передана у постійне користування ДП «Бершадське лісове господарство», яке не було стороною договору, із цільовим призначенням цієї земельної ділянки - для ведення лісового господарства, про що 29 травня 2007 року, та до укладення договору купівлі-продажу, видано державний акт на право постійного користування земельною ділянкою серії НОМЕР_1.

За таких обставин право ОСОБА_10 самим фактом передачі земельної ділянки в постійне користування ДП «Бершадське лісове господарство» до виникнення у нього права на нерухоме майно, розташоване на частині цієї земельної ділянки, не порушене і право користування земельною ділянкою, яке належить ДП «Бершадське лісове господарство», до нього на підставі статті 120 ЗК України не перейшло.

Отже, суди неправильно застосували норми матеріального права та дійшли помилкових висновків про скасування державного акта на право постійного користування земельною ділянкою за ДП «Бершадське лісове господарство», а тому судові рішення підлягають скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову ОСОБА_10 в задоволені позовних вимог.

Надані заступником Генерального прокурора України на підтвердження наявності підстав, передбачених пунктами 1 та 4 частини першої статті 355 ЦПК України, постанови Верховного Суду України від 31 жовтня 2012 року, 17 грудня 2014 року, 27 січня 2015 року та ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 березня 2015 року не свідчать про подібність правовідносин зі справою, рішення в якій переглядається.

Керуючись пунктами 1 та 4 частини першої статті 355, підпунктом «а» пункту 2 частини другої статті 3604 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

Заяву заступника Генерального прокурора України задовольнити.

Ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 червня 2014 року та 17 вересня 2014 року, рішенням Апеляційного суду Вінницької області від 24 лютого 2014 року та рішення Тростянецького районного суду Вінницької області від 12 листопада 2013 року скасувати.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_10 відмовити.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України.

Головуючий В.М. Сімоненко Судді: В.І. Гуменюк Я.М. Романюк Н.П. Лященко Ю.Л. СенінЛ.І. Охрімчук А.Г. Ярема