ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 березня 2016 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого Гриціва М.І., суддів:Волкова О.Ф., Коротких О.А., Кривенди О.В., Маринченка В.Л., Панталієнка П.В., Прокопенка О.Б., Самсіна І.Л., Терлецького О.О., -розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15 до Верховної Ради України, Президента України про визнання дій та бездіяльності протиправною,

встановила:

У січні 2016 року ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15 звернулися до Вищого адміністративного суду України як суду першої інстанції з позовом, у якому просили визнати протиправними:

- дії Верховної Ради України (далі - ВРУ) щодо запровадження системи гарантування вкладів фізичних осіб Законом України від 23 лютого 2012 року № 4452-VI «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2016_01_01/pravo1/T124452.html?pravo=1>(далі - Закон

№ 4452-VI) та статтею 57 Закону України від 7 грудня 2000 року № 2121-III «Про банки та банківську діяльність» <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_413957/ed_2015_12_25/pravo1/T002121.html?pravo=1>(далі - Закон № 2121-III) та втілення їх норм на всій території України;

- бездіяльність ВРУ щодо неузгодження норм Закону № 4452-VI <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2016_01_01/pravo1/T124452.html?pravo=1> та

статті 5 Закону № 2121-III <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_413957/ed_2015_12_25/pravo1/T002121.html?pravo=1>із Конституцією України <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2014_03_02/pravo1/Z960254K.html?pravo=1> та Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція);

- незаконними дії, такими, що порушують принцип верховенства права, та такими, що вчинені не на підставі Конституції України <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2014_03_02/pravo1/Z960254K.html?pravo=1>; спрямованими на впровадження, встановлення та втілення дискримінаційного підходу у здійсненні та гарантуванні права власності позивачів на грошові кошти, що знаходяться на рахунках публічного акціонерного товариства «Банк Форум» (далі - Банк); спрямованими на позбавлення визнання невідчужуваним, непорушним, гарантованим Конвенцією та Конституцією України <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2014_03_02/pravo1/Z960254K.html?pravo=1> права власності на майно, що виразилося у протиправному позбавленні права власності (користування та розпорядження) на частку грошових коштів, що знаходяться на рахунках Банку;

- дії Президента України щодо запровадження системи гарантування вкладів фізичних осіб Законом № 4452-VI <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2016_01_01/pravo1/T124452.html?pravo=1>та статтею 57 Закону № 2121-III <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2015_12_25/pravo1/T002121.html?pravo=1>і втілення їх норм на всій території України;

- бездіяльність Президента України, що виявилася у відсутності гарантій додержання Конституції України <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2014_03_02/pravo1/Z960254K.html?pravo=1>, прав і свобод людини і громадянина, незаконними, такими, що порушують принцип верховенства права, та такими, що вчинені не на підставі Конституції України <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2014_03_02/pravo1/Z960254K.html?pravo=1>; спрямованими на впровадження, встановлення та втілення дискримінаційного підходу у здійсненні та гарантуванні права власності позивачів на грошові кошти, що знаходяться на рахунках Банку, спрямованими на позбавлення визнаного невідчужуваним, непорушним, гарантованим Конвенцією та Конституцією України <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2014_03_02/pravo1/Z960254K.html?pravo=1> права власності на майно, що виразилося у протиправному позбавленні права власності (користування та розпорядження) на частку грошових коштів, що знаходяться на рахунках Банку;

- зобов'язати ВРУ та Президента України усунути перешкоди у здійсненні позивачами права власності на грошові кошти, що знаходяться на рахунках Банку.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 1 лютого 2016 року на підставі пункту 1 частини першої статті 109 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) відмовив у відкритті провадження. У цьому рішенні суд послався на статтю 75, пункт п'ятий статті 85, статтю 94 Конституції України, частину другу статті 4, частини першу і другу статті 17, статті 18 і 1711 КАС, рішення Конституційного Суду України від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011, 17 жовтня 2002 року № 17-рп/2002 та з огляду на встановлені ними конституційні статус та повноваження ВРУ, Президента України, завдання і принципи адміністративного судочинства, юрисдикцію адміністративних судів дійшов висновку, що оскільки законотворча діяльність ВРУ як єдиного органу законодавчої влади в Україні та Президента України при підписанні законів чи при утриманні від їх підписання не є формою реалізації управлінських функцій, то вона (діяльність) не підпадає під юрисдикцію адміністративних судів, зокрема й Вищого адміністративного суду України як суду першої інстанції.

Не погоджуючись із таким рішенням, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15 звернулись із заявою про його перегляд Верховним Судом України з підстав, установлених пунктом 4 частини першої статті 237 КАС. Просять скасувати ухвалу Вищого адміністративного суду України від 1 лютого 2016 року та передати справу на розгляд до суду касаційної інстанції.

Своє прохання мотивують тим, що предметом оскарження є власне дії та бездіяльність ВРУ та Президента України, а не законність їх актів, тому такий спір підлягає розгляду у порядку адміністративного судочинства та відповідно до вимог статті 1711 КАС повинен вирішуватись Вищим адміністративним судом України як судом першої інстанції. На думку позивачів, спірні правовідносини не стосуються процесу законотворення, конституційності чи законності нормативно-правових актів відповідачів.

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України переглянула оскаржуване судове рішення і не виявила порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли б призвести до ухвалення незаконного судового рішення, що було б підставою для його скасування і направлення на новий судовий розгляд.

Міркування і твердження позивачів не спростовують правильності правових висновків цього рішення.

Рішення, прийняті суб'єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин першої, другої статті 55 Конституції України. Для реалізації кожним конституційного права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності вказаних суб'єктів у сфері управлінської діяльності в Україні утворено систему адміністративних судів.

Завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (частина перша статті 2 КАС). До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження (частина друга статті 2 КАС). Вичерпний перелік публічно-правових справ, на які не поширюється юрисдикція адміністративних судів, визначено в частині третій статті 17 КАС, а саме справи: що віднесені до юрисдикції Конституційного Суду України; які належить вирішувати в порядку кримінального судочинства; про накладення адміністративних стягнень; щодо відносин, які відповідно до закону, статуту (положення) об'єднання громадян віднесені до його внутрішньої діяльності або виключної компетенції (пункти 1-4).

З наведеного випливає, що КАС регламентує порядок розгляду не всіх публічно-правових спорів, а лише тих, які виникають у результаті здійснення суб'єктом владних повноважень управлінських функцій і розгляд яких безпосередньо не віднесено до підсудності інших судів.

За статтею 75 Конституції України єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент - ВРУ. Згідно з пунктом 3 статті 85 Основного Закону до повноважень ВРУ належить прийняття законів.

Президент України протягом п'ятнадцяти днів після отримання закону підписує його, беручи до виконання, та офіційно оприлюднює його або повертає закон зі своїми вмотивованими і сформульованими пропозиціями до Верховної Ради України для повторного розгляду (частина друга статті 94 Конституції України).

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у звичайних законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.

Наведені положення не дозволяють скаржитися щодо законодавства або певних обставин абстрактно, лише тому, що заявники вважають, що начебто певні положення норм законодавства впливають на їхнє правове становище.

Не поширюють свою дію ці положення й на правові ситуації, що вимагають інших юрисдикційних форм захисту від стверджувальних порушень прав чи інтересів.

З огляду на встановлені у цій справі фактичні обставини, описані вище, зважаючи на їхній зміст та юридичну природу, Вищий адміністративний суд України дійшов правильного висновку, що зазначені у заяві в інтерпретації заявників функції ВРУ та/чи Президента України не є управлінськими, а тому не підпадають під контроль суду адміністративної юрисдикції.

Керуючись статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

У задоволенні заяви ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15 відмовити.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий М.І. Гриців Судді: О.Ф. Волков О.А. Коротких О.В. КривендаВ.Л. Маринченко П.В. ПанталієнкоО.Б. Прокопенко І.Л. СамсінО.О. Терлецький