ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 січня 2014 рокум. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого ОСОБА_10суддів:ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, -

розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Служби безпеки України про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и л а:

У жовтні 2011 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Служби безпеки України, у якому просила визнати протиправними дії Служби безпеки України щодо відмови перерахувати їй розмір одноразової грошової допомоги як військовослужбовцю, якого визнано інвалідом ІІІ групи внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження військової служби, виходячи зі складу грошового забезпечення, передбаченого частиною другою статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-XII (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 2011-XII), та стягнути на її користь недоплачену суму одноразової грошової допомоги у розмірі 142 824 грн 60 коп.

На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 послалася на те, що при нарахуванні одноразової грошової допомоги відповідачем неправильно визначено склад грошового забезпечення, оскільки відповідно до частини другої статті 9 Закону № 2011-XII до складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати винагороди, які мають постійний характер, премія), одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Окружний адміністративний суд міста Києва постановою від 7 грудня 2011 року в задоволенні позову відмовив.

Київський апеляційний адміністративний суд постановою від 25 квітня 2012 року постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 7 грудня 2011 року скасував та ухвалив нове рішення, яким позовні вимоги задовольнив частково: визнав протиправними дії Служби безпеки України щодо виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв'язку з отриманням захворювання, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби, з порушенням вимог Закону № 2011-XII; зобов'язав відповідача здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у розмірі, встановленому положеннями Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 року № 499 (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Порядок), виходячи зі складу грошового забезпечення, визначеного частиною другою статті 9 Закону № 2011-XII, з урахуванням проведених виплат; в задоволенні решти позову відмовив.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 31 жовтня 2013 року постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 25 квітня 2012 року скасував, постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 7 грудня 2011 року залишив без змін.

Не погоджуючись із рішенням суду касаційної інстанції, ОСОБА_1 звернулася із заявою про його перегляд Верховним Судом України з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), просить скасувати ухвалу Вищого адміністративного суду України від 31 жовтня 2013 року, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції частини другої статті 9, статті 16 Закону № 2011-XII та положень Порядку у подібних правовідносинах.

Суд касаційної інстанції, допускаючи цю справу до провадження Верховного Суду України, виходив із того, що заявник додав копії ухвал Вищого адміністративного суду України від 22 серпня 2012 року (справа № К/9991/94237/11) та 13 червня 2013 року (справа № К/9991/49323/11), в яких інакше, ніж у справі, що розглядається, застосовано норми матеріального права, на неоднакове застосування яких судом касаційної інстанції посилається заявник.

Так, у справі, що розглядається, суд касаційної інстанції виходив із того, що оскільки Порядок є спеціальним нормативно-правовим актом, яким деталізовано загальні підходи щодо компенсаційних виплат, встановлених Законом № 2011-XII, то відповідач при нарахуванні суми одноразової грошової допомоги діяв в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Натомість у доданих до заяви ухвалах від 22 серпня 2012 року та 13 червня 2013 року, наданих на підтвердження неоднакового застосування норм матеріального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку, що при визначенні складу грошового забезпечення військовослужбовців при обчисленні одноразової грошової допомоги підлягає застосуванню Закон № 2011-XII, а не постанова Кабінету Міністрів України № 499 від 28 травня 2008 року, яка звужує поняття грошового забезпечення, визначеного частиною другою статті 9 Закону № 2011-XII.

Перевіривши наведені у заяві доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України вважає, що він неоднаково застосував одні й ті самі норми матеріального права, при цьому у справі, що розглядається, - неправильно.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції вказаних норм матеріального права, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України виходить із такого.

Соціальний захист військовослужбовців - це діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом (стаття 1 Закону № 2011-XII).

За змістом частини другої статті 16 зазначеного Закону у разі інвалідності, що настала в період проходження військової служби або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження військової служби, залежно від ступеня втрати працездатності військовослужбовцю виплачується одноразова грошова допомога в розмірі до п'ятирічного грошового забезпечення за останньою посадою в порядку та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України.

На виконання цієї статті Закону № 2011-XII Кабінет Міністрів України постановою від 28 травня 2008 року № 499 затвердив Порядок, згідно з підпунктом 2 пункту 2 якого одноразова грошова допомога виплачується військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової служби), зокрема інвалідам III групи, у разі настання інвалідності в період проходження військової служби, у розмірі 36-місячного грошового забезпечення.

Абзацом п'ятим підпункту 4 пункту 2 Порядку передбачено, що для військовослужбовців, які перебувають на кадровій військовій службі або проходять військову службу за контрактом, грошове забезпечення визначається за останньою посадою, яку вони займали на день втрати працездатності, а звільнених із служби - на день звільнення виходячи з таких складових: посадовий оклад, оклад за військовим званням, відсоткова надбавка за вислугу років.

Водночас частина друга статті 9 Закону № 2011-XII елементи грошового забезпечення визначає по-іншому: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

На думку колегії суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України, виходячи із визначених в частині четвертій статті 9 КАС загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами, для визначення складових грошового забезпечення щодо виплати одноразової грошової допомоги слід застосовувати не Порядок, а Закон № 2011-XII, який має вищу юридичну силу.

Вказана правова позиція Верховного Суду України вже була висловлена у справах цієї категорії, зокрема у постановах від 12 листопада 2013 року (справа № 21-383а13) та від 21 січня 2014 року (справа № 21-464а13).

Крім цього, постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 8 серпня 2011 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 12 квітня 2012 року, абзац п'ятий підпункту 4 пункту 2 Порядку в частині визначення грошового забезпечення військовослужбовців виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, відсоткової надбавки за вислугу років визнано незаконним та нечинним.

Враховуючи наведене, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України вважає, що висновок Вищого адміністративного суду України у справі, що розглядається, не ґрунтується на правильному застосуванні ним норм матеріального права, а тому його судове рішення підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Керуючись статтями 241-243 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

Заяву ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Вищого адміністративного суду України від 31 жовтня 2013 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий ОСОБА_1Судді: ОСОБА_11ОСОБА_6 ОСОБА_3ОСОБА_7 ОСОБА_4 ОСОБА_8 ОСОБА_5