ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 травня 2014 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого Терлецького О.О.,

суддів: Гриціва М.І., Гусака М.Б., Коротких О.А., Кривенди О.В., Маринченка В.Л., Панталієнка П.В., Прокопенка О.Б., Тітова Ю.Г., -

розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Східної митниці Державної митної служби України (у подальшому змінило назву на Східна митниця Міністерства доходів і зборів України; далі - Східна митниця), Східної регіональної митниці, Державної митної служби України (далі - ДМСУ), Головного управління Державного казначейства України у Донецькій області про зобов'язання поновити на публічній службі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, моральної шкоди,

в с т а н о в и л а:

У травні 2008 року ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом, у якому просила: зобов'язати Східну митницю поновити її на посаді головного інспектора відділу митного оформлення; стягнути зі Східної митниці на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 3788 грн 79 коп. та моральну шкоду в сумі 10 000 грн.

Обґрунтовуючи свої вимоги, вона послалась на незаконність звільнення, оскільки воно було проведено з порушенням вимог трудового законодавства, а саме пункту 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП).

Донецький окружний адміністративний суд постановою від 29 жовтня 2008 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 22 січня 2009 року, у задоволенні позовних вимог відмовив.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 25 січня 2011 року скасував рішення суду апеляційної інстанції, а справу направив на новий розгляд до Донецького апеляційного адміністративного суду.

Донецький апеляційний адміністративний суд ухвалою від 3 березня 2011 року постанову Донецького окружного адміністративного суду від 29 жовтня 2008 року залишив без змін.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 3 липня 2012 року скасував рішення суду апеляційної інстанції, а справу направив на новий розгляд до Донецького апеляційного адміністративного суду.

Донецький апеляційний адміністративний суд ухвалою від 21 серпня 2012 року постанову Донецького окружного адміністративного суду від 29 жовтня 2008 року про відмову у задоволенні позовних вимог залишив без змін виходячи із того, що звільнення позивача відбулось у зв'язку з ліквідацією Східної митниці та проведено з дотриманням норм КЗпП.

Вищий адміністративний суд України постановою від 3 грудня 2013 року рішення судів попередніх інстанцій скасував та прийняв нову постанову - про часткове задоволення позовних вимог: визнав протиправним та скасував наказ голови ДМСУ від 25 квітня 2008 року № 665-к у частині звільнення ОСОБА_1; поновив позивача на посаді головного інспектора відділу митного оформлення Східної митниці з 30 квітня 2008 року; постановив стягнути зі Східної митниці на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 30 квітня 2008 року по день поновлення на посаді за відрахуванням зборів, обов'язкових платежів та сум, виплачених при її звільненні. У задоволенні решти позовних вимог відмовив.

Не погоджуючись із рішенням суду касаційної інстанції, Східна митниця звернулась із заявою про її перегляд Верховним Судом України з підстави неоднакового застосування судом касаційної інстанції пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

На обґрунтування заяви додала копії ухвал Вищого адміністративного суду України від 18 січня 2011 року та 24 жовтня 2013 року (№№ К-9544/09, К-59510/09-С відповідно), у яких, на думку заявника, інакше, ніж у справі, що розглядається, застосовано одні й ті самі норми матеріального права. Просить скасувати постанову Вищого адміністративного суду України від 3 грудня 2013 року та прийняти нове рішення - про відмову в задоволенні позову.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 20 березня 2014 року зазначену справу допустив до провадження Верховного Суду України виходячи з того, що в ухвалах Вищого адміністративного суду України, копії яких додано до заяви для порівняння, по-іншому, ніж у справі, що розглядається, застосовано положення пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП.

Перевіривши наведені у заяві доводи та заперечення на них, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що заява не підлягає задоволенню з таких підстав.

У справі, що розглядається, касаційний суд, cкасовуючи рішення судів попередніх інстанцій та частково задовольняючи позовні вимоги, виходив із того, що припинення трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого органу можливе лише у разі скорочення чисельності або штату працівників, а з матеріалів справи не вбачається змін в організації виробництва і праці, які б могли бути підставою для звільнення працівника відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП. Встановлена законодавством можливість ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) особи, що ліквідується, не виключає, а включає зобов'язання роботодавця (держави) щодо працевлаштування працівників ліквідованої установи. Проте ДМСУ зазначене зобов'язання не виконала і, відповідно, трудові гарантії позивача як працівника порушила.

У справі № К-9544/09, ухвалу від 18 січня 2011 року в якій додано до заяви для порівняння, касаційний суд, залишаючи без змін рішення судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні позовних вимог, виходив із того, що наказом голови ДМСУ від 25 квітня 2008 року № 665-к на виконання наказу ДМСУ від 29 січня 2008 року № 61 «Про ліквідацію митних органів» відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП правомірно звільнено з 30 квітня 2008 року ОСОБА_7 з посади старшого інспектора відділу митного оформлення № 2 Східної регіональної митниці. Оскільки відбулася повна ліквідація Східної регіональної митниці, на позивача положення частини другої статті 40 КЗпП, відповідно до якого звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2, 6 частини першої статті 40 цього Кодексу, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу, не поширюється. На момент звільнення позивача існували вакантні посади як у новоутвореній Східній митниці, так і в ДМСУ, проте у цьому випадку положення частини другої статті 40 КЗпП передбачають можливість працевлаштування працівника саме у межах підприємства, установи чи організації, де він працював.

Аналогічного висновку касаційний суд дійшов і в судовому рішенні від 24 жовтня 2013 року (№ К-59510/09), на яке заявник посилається як на підставу для допуску справи до провадження Верховного Суду України, проте колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України постановою від 4 березня 2014 року (справа № 21-8а14) зазначене рішення Вищого адміністративного суду України скасувала, а справу направила на новий розгляд до цього ж суду.

Суди встановили, що ОСОБА_1 працювала на Східній регіональній митниці на посаді головного інспектора відділу митного оформлення. Наказом ДМСУ від 29 січня 2008 року № 61 «Про ліквідацію митних органів» з метою оптимізації діяльності й структури митних органів з 1 травня 2008 року ліквідовано Східну регіональну митницю без визначення правонаступника та наказом ДМСУ від 29 січня 2008 року № 64 «Про створення нових митниць і зміну зон діяльності деяких митниць» створено Східну митницю.

За змістом наведеної норми закону трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Ліквідація юридичної особи публічного права здійснюється розпорядчим актом органу державної влади, органу місцевого самоврядування або уповноваженою на це особою. У цьому акті має бути наведено обґрунтування доцільності відмови держави від виконання завдань та функцій такої особи або їх передачі іншим органам виконавчої влади. Якщо таке обґрунтування наведене, то у такому випадку має місце ліквідація юридичної особи публічного права, а якщо ні, то саме посилання на те, що особа ліквідується, є недостатнім. У зв'язку з цим при вирішенні спорів щодо поновлення на роботі працівників юридичної особи публічного права, про ліквідацію яких було прийнято рішення, судам належить крім перевірки дотримання трудового законодавства щодо таких працівників з'ясовувати реальність такої ліквідації із врахуванням вищенаведеного.

Оскільки правовий акт, що став підставою для ліквідації, та наступне звільнення працівника з цієї підстави взаємопов'язані, перевірці підлягають законність як такого правового акта, так і процедури звільнення.

Відповідно до частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Тобто під час розгляду спорів щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень суди незалежно від підстав, наведених у позовній заяві, мають перевіряти їх відповідність усім зазначеним вимогам, у тому числі, чи прийняті вони з метою, з якою це повноваження надано.

Як установили суди, наказом Голови ДМСУ від 29 січня 2008 року № 61 з метою оптимізації діяльності й структури митних органів з 1 травня 2008 року Східну регіональну митницю ліквідовано. Відповідно до наказу голови ДМСУ від 29 січня 2008 року № 64 створена Східна митниця.

У позовній заяві ОСОБА_1 вказувала на те, що за наявності зазначених наказів, на її думку, відбулася не ліквідація, а реорганізація Східної регіональної митниці у Східну митницю. Водночас підстава звільнення позивача безпосередньо пов'язана і випливає з правового акта про ліквідацію, а отже, - його законності.

Вищезазначене при застосуванні норм матеріального права судами першої та апеляційної інстанцій дотримано не було.

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України на підставі наведеного дійшла висновку, що в сукупності з висновком, наведеним судом касаційної інстанції в постанові від 3 грудня 2013 року, цей суд дійшов обґрунтованого висновку про поновлення ОСОБА_1 на посаді головного інспектора відділу митного оформлення Східної митниці з 30 квітня 2008 року.

За таких обставин у справі, що розглядається, суд касаційної інстанції правильно застосував норми матеріального права, у зв'язку з чим підстав для задоволення заяви Східної митниці немає.

Керуючись статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

постановила:

У задоволенні заяви Східної митниці Міністерства доходів і зборів України відмовити.

Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, передбаченого пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий О.О. Терлецький

Судді: М.І. Гриців О.А. Коротких В.Л. Маринченко О.Б. Прокопенко М.Б. Гусак О.В. Кривенда П.В. Панталієнко Ю.Г. Тітов