П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 січня 2016 року м. Київ

Судова палата у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

головуючого суддів: Охрімчук Л.І., Гуменюка В.І., Лященко Н.П.,Сеніна Ю.Л., Яреми А.Г., розглянувши в судовому засіданні справу за заявою ОСОБА_6 про скасування рішення постійно діючого третейського суду при Асоціації українських банків від 30 березня 2015 року в справі за позовом публічного акціонерного товариства «Універсал Банк» до ОСОБА_6 про стягнення боргу за заявою ОСОБА_6 про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 5 жовтня 2015 року та ухвали Апеляційного суду м. Києва від 15 вересня 2015 року,

в с т а н о в и л а:

У червні 2015 року ОСОБА_6 звернулася до суду із заявою про скасування рішення постійно діючого третейського суду при Асоціації українських банків від 30 березня 2015 року в справі за позовом публічного акціонерного товариства «Універсал Банк» (далі - ПАТ «Універсал Банк») до ОСОБА_6 про стягнення боргу.

ОСОБА_6 зазначала, що рішенням постійно діючого третейського суду при Асоціації українських банків від 30 березня 2015 року задоволено позовні вимоги ПАТ «Універсал Банк»: стягнуто з неї на користь банку 120 тис. 441 швейцарський франк 29 рапенів заборгованості за договором споживчого кредиту та 25 тис. 500 грн витрат, пов'язаних з вирішенням спору третейським судом.

Посилаючись на те, що вказана справа непідвідомча третейському суду відповідно до пункту 14 частини першої статті 6 Закону України «Про третейські суди», оскільки спір у цій справі стосується захисту прав споживачів, ОСОБА_6 просила скасувати зазначене рішення третейського суду.

Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 3 серпня 2015 року заяву ОСОБА_6 задоволено: скасовано рішення постійно діючого третейського суду при Асоціації українських банків від 30 березня 2015 року в справі за позовом ПАТ «Універсал Банк» до ОСОБА_6 про стягнення боргу.

Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 15 вересня 2015 року ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва від 3 серпня 2015 року скасовано та постановлено нову ухвалу, якою в задоволенні заяви ОСОБА_6 відмовлено.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 5 жовтня 2015 року відмовлено ОСОБА_6 у відкритті касаційного провадження у справі за вказаною заявою з підстави, передбаченої пунктом 5 частини четвертої статті 328 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

У заяві про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 5 жовтня 2015 року та ухвали Апеляційного суду м. Києва від 15 вересня 2015 року ОСОБА_6 просить скасувати вказані судові рішення та залишити в силі ухвалу суду першої інстанції з передбаченої пунктом 4 частини першої статті 355 ЦПК України підстави невідповідності зазначеного судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України від 2 вересня 2015 року (справа № 6-856цс15) висновку щодо застосування у подібних правовідносинах пункту 14 частини першої статті 6 Закону України «Про третейські суди».

На обґрунтування заяви ОСОБА_6 надала копію постанови Верховного Суду України від 2 вересня 2015 року.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заяві ОСОБА_6 доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку про те, що заява підлягає задоволенню з таких підстав.

За положеннями пункту 4 частини першої статті 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

Згідно із частиною першою статті 3604 ЦПК України суд задовольняє заяву про перегляд судових рішень за наявності однієї з підстав, передбачених частиною першою статті 355 цього Кодексу.

У справі, яка переглядається, суди встановили, що 4 січня 2008 року між відкритим акціонерним товариством «Універсал Банк», правонаступником якого є ПАТ «Універсал Банк», та ОСОБА_6 було укладено договір споживчого кредиту.

14 червня 2012 року між ПАТ «Універсал Банк» та ОСОБА_6 укладено додаткову угоду до цього договору, пунктом 8.1 якої передбачено, що всі вимоги, які виникають при виконанні вказаного договору споживчого кредиту або у зв'язку з ним, або випливають з нього, підлягають розгляду у постійно діючому третейському суді при Асоціації українських банків згідно з регламентом третейського суду, який є невід'ємною частиною цієї третейської угоди.

Рішенням постійно діючого третейського суду при Асоціації українських банків від 30 березня 2015 року задоволено позовні вимоги ПАТ «Універсал Банк» до ОСОБА_6: стягнуто з неї на користь банку 120 тис. 441 швейцарський франк 29 рапенів заборгованості за договором споживчого кредиту та 25 тис. 500 грн витрат, пов'язаних з вирішенням спору третейським судом.

У червні 2015 року ОСОБА_6 звернулася до суду із заявою про скасування зазначеного рішення постійно діючого третейського суду при Асоціації українських банків.

Постановляючи ухвалу про задоволення заяви ОСОБА_6, суд першої інстанції виходив з того, що на час укладення сторонами додаткової угоди до договору споживчого кредиту Закон України «Про третейські суди» містив заборону на розгляд третейськими судами справ у спорах щодо захисту прав споживачів, у тому числі споживачів послуг банку (кредитної спілки), тому третейське застереження в цій додатковій угоді суперечить вимогам пункту 14 частини першої статті 6 цього Закону, отже, справа, у якій ухвалено рішення третейського суду, не підвідомча третейському суду відповідно до цього Закону.

Скасовуючи ухвалу суду першої інстанції та постановляючи нову ухвалу про відмову в задоволенні заяви ОСОБА_6, апеляційний суд, з висновками якого погодився суд касаційної інстанції, вважав, що спірні правовідносини не регулюються Законом України «Про захист прав споживачів», оскільки підставою позову є невиконання боржником умов кредитного договору. У спірних правовідносинах ПАТ «Універсал Банк» не є споживачем, оскільки звернулося з позовом до суду про стягнення заборгованості внаслідок неналежного виконання боржником умов договору, тому цей спір підвідомчий третейському суду.

Разом з тим у постанові Верховного Суду України від 2 вересня 2015 року міститься висновок про те, що рішення третейського суду, про скасування якого просив заявник, ухвалено після внесення змін Законом України від 3 лютого 2011 року № 2983-VІ «Про внесення змін до статті 6 Закону України «Про третейські суди» щодо підвідомчості справ у сфері захисту прав споживачів третейським судам» (далі - Закон № 2983-VІ), яким частину першу статті 6 Закону України «Про третейські суди» доповнено пунктом 14, згідно з яким третейські суди не можуть розглядати справи у спорах щодо захисту прав споживачів, у тому числі споживачів послуг банку (кредитної спілки). Оскільки заявник є споживачем послуг банку, спір між банком (позивач у справі) та боржником (відповідач) виник щодо заборгованості за кредитом, то третейському суду в силу положень пункту 14 частини першої статті 6 Закону України «Про третейські суди» така справа не підвідомча.

Отже, існує невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України від 2 вересня 2015 року висновку щодо застосування у подібних правовідносинах пункту 14 частини першої статті 6 Закону України «Про третейські суди».

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні в подібних правовідносинах зазначеної норми матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого.

Одним зі способів захисту прав суб'єктів цивільних правовідносин є звернення до третейських судів, що передбачено статтею 17 ЦПК України.

Відповідно до частини другої статті 1 Закону України «Про третейські суди» до третейського суду за угодою сторін може бути передано будь-який спір, що виникає із цивільних та господарських правовідносин, крім випадків, передбачених законом.

Згідно з пунктом 14 частини першої статті 6 Закону України «Про третейські суди» (частину першу статті 6 цього Закону доповнено пунктом 14 згідно із Законом № 2983-VI), третейські суди в порядку, передбаченому цим Законом, можуть розглядати будь-які справи, що виникають із цивільних та господарських правовідносин, за винятком, зокрема, справ у спорах щодо захисту прав споживачів, у тому числі споживачів послуг банку (кредитної спілки).

Прикінцевими та перехідними положеннями Закону № 2983-VI передбачено, що після набрання чинності цим Законом третейські суди припиняють розгляд справ у спорах щодо захисту справ споживачів, у тому числі споживачів послуг банку (кредитної спілки), розгляд яких було розпочато до дня набрання чинності цим Законом, про що виноситься мотивована ухвала.

Споживачем, права якого захищаються на підставі Закону України «Про захист прав споживачів», є лише громадянин (фізична особа), котрий придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити товари (роботи, послуги) для власних побутових потреб. Цей Закон регулює відносини споживача з підприємством, установою, організацією чи громадянином-підприємцем, які виготовляють та продають товари, виконують роботи і надають послуги, незалежно від форм власності та організаційних форм підприємництва.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_8 щодо офіційного тлумачення положень пунктів 22, 23 статті 1, статті 11, частини восьмої статті 18, частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» у взаємозв'язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України (справа про захист прав споживачів кредитних послуг) дія цього Закону поширюється і на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.

За частиною першою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» між кредитодавцем та споживачем укладається договір про надання споживчого кредиту, відповідно до якого кредитодавець надає кошти (споживчий кредит) або бере зобов'язання надати їх споживачеві для придбання продукції у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач зобов'язується повернути їх разом з нарахованими відсотками.

Аналіз зазначених норм матеріального права дає підстави для висновку, що спори між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору, відповідно до пункту 14 частини першої статті 6 Закону України «Про третейські суди», незважаючи на наявність третейського застереження в договорі, не можуть бути предметом третейського розгляду, оскільки цим Законом від 3 лютого 2011 року виключено з компетенції третейського суду вирішення спорів щодо захисту прав споживачів, у тому числі споживачів послуг банку (кредитної спілки).

Відмежування цивільних правовідносин за участю споживачів від правовідносин з іншими суб'єктами здійснюється на підставі визначення правової форми їх участі в конкретних правовідносинах.

Незалежно від предмета й підстав позову та незважаючи на те, хто звертається з позовом до суду (банк або інша фінансова установа чи споживач), на правовідносини, що виникають зі споживчого кредиту, поширюється дія Закону України «Про захист прав споживачів».

У справі, яка переглядається, рішення постійно діючого третейського суду при Асоціації українських банків про стягнення заборгованості за договором споживчого кредиту, про скасування якого звернулася із заявою ОСОБА_6, ухвалено 30 березня 2015 року, тобто після внесення зазначених змін до Закону України «Про третейські суди».

Відповідно до статті 3895 ЦПК України рішення третейського суду може бути скасовано, якщо справа, в якій прийнято рішення третейського суду, не підвідомча третейському суду відповідно до закону.

Суди апеляційної та касаційної інстанцій, розглядаючи заяву ОСОБА_6, на вказану обставину не звернули уваги та відмовили в задоволенні заяви, помилково пославшись на те, що спірні правовідносини не регулюються Законом України «Про захист прав споживачів» та що цей спір підвідомчий третейському суду.

Оскільки спірне рішення третейського суду ухвалене після внесення змін до Закону України «Про третейські суди», а ОСОБА_6 є споживачем послуг банку, спір виник щодо стягнення з неї заборгованості за кредитом, то третейському суду в силу положень пункту 14 частини першої статті 6 цього Закону така справа не підвідомча.

Саме з такого розуміння зазначених норм матеріального права виходив суд першої інстанції у справі, яка переглядається.

Аналогічний висновок міститься й у постанові Верховного Суду України від 2 вересня 2015 року

Отже, у справі, яка переглядається Верховним Судом України, суди апеляційної та касаційної інстанцій неправильно застосували норми Закону України «Про третейські суди», що призвело до неправильного вирішення справи, а це відповідно до статті 3604 ЦПК України є підставою для скасування судових рішень цих судів та залишення в силі ухвали суду першої інстанції.

Керуючись пунктом 4 частини першої статті 355, пунктом 1 частини першої, частиною третьою статті 3603 , частиною першою, пунктом 2 частини другої статті 3604 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а :

Заяву ОСОБА_6 задовольнити.

Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 5 жовтня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 15 вересня 2015 року скасувати, залишити в силі ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва від 3 серпня 2015 року.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої

статті 355 Цивільного процесуального кодексу України.

Головуючий Л.І. Охрімчук

Судді: В.І. Гуменюк

Н.П. Лященко

Ю.Л. Сенін

А.Г. Ярема