ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 червня 2015 року м. КиївСудова палата у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

головуючого Сеніна Ю.Л.,суддів:Григор'євої Л.І.,Гуменюка В.І.,Лященко Н.П., Охрімчук Л.І.,Романюка Я.М.,Сімоненко В.М., Яреми А.Г.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Хмельницькій області до ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, треті особи: ОСОБА_13, об'єднання співвласників багатоквартирного будинку

«Барська, 45», про знесення самочинного будівництва за заявою ОСОБА_9 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 квітня 2014 року,

в с т а н о в и л а :

У лютому 2014 року Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю у Хмельницькій області (далі - Інспекція) звернулась до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що за результатами проведеної Інспекцією перевірки було встановлено, що ОСОБА_9 самочинно зробила реконструкцію квартири АДРЕСА_1 шляхом спорудження прибудови до квартири зовнішніми розмірами 6,05х3,92 м. По даному факту 31 жовтня 2011 року Інспекцією був складений акт та протокол про вчинення адміністративного правопорушення. Окрім того, ОСОБА_9 винесено припис з вимогою до 1 лютого 2012 року подати в Інспекцію декларацію про готовність побудованого об'єкта до експлуатації. 1 листопада 2011 року винесено постанову про накладення на ОСОБА_9 штрафу за правопорушення у сфері містобудівної діяльності. 26 червня 2012 року Інспекцією було проведено повторну перевірку щодо виконання ОСОБА_9 вимог припису Інспекції, за результатами якої встановлено, що остання вимог припису не виконала, будь-яких дій для узаконення самочинного будівництва чи приведення його у відповідність до містобудівного законодавства не вчинила, а тому позивач просив суд зобов'язати ОСОБА_9 знести самочинну прибудову до квартири.

Рішенням Деражнянського районного суду Хмельницької області

від 26 грудня 2013 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Хмельницької області від 27 березня 2014 року, позов задоволено, постановлено зобов'язати ОСОБА_9, ОСОБА_10 та ОСОБА_11 знести за власний рахунок самочинно споруджену ними прибудову до квартири АДРЕСА_1.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 квітня 2014 року відмовлено у відкритті касаційного провадження в справі за касаційною скаргою ОСОБА_9, ОСОБА_10 на вищезазначені рішення судів першої та апеляційної інстанцій на підставі пункту 5 частини четвертої статті 328 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

У поданій 16 квітня 2015 року до Верховного Суду України заяві

ОСОБА_9 просить скасувати ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 квітня 2014 року, а справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме статті 376 Цивільного кодексу України

(далі - ЦК України), статті 38 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності».

На підтвердження своїх доводів ОСОБА_9 наводить ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

від 4 лютого 2015 року.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи заяви, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно зі статтею 355 ЦПК України заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана виключно з підстав: неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах; неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм процесуального права - при оскарженні судового рішення, яке перешкоджає подальшому провадженню у справі або яке прийнято з порушенням правил підсудності або встановленої законом компетенції судів щодо розгляду цивільних справ; встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні даної справи судом; невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

Судами під час розгляду справи встановлено, що співвласниками однокімнатної квартири АДРЕСА_1 є ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, кожному з них належить по 1/4 частці. У 2009 році ОСОБА_9 та її синами ОСОБА_10, ОСОБА_11 було здійснено реконструкцію належної їм квартири шляхом будівництва на прибудинковій території на місці лоджії житлової кімнати площею 19,2 кв.м.

31 жовтня 2011 року Інспекцією було проведено перевірку дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, за результатами якої встановлено, що ОСОБА_9 самочинно здійснила реконструкцію вищезазначеної квартири шляхом спорудження прибудови до квартири зовнішніми розмірами 6,05х3,92 м, про що був складений відповідний акт.

Цього ж дня Інспекцією винесено припис, яким ОСОБА_9 зобов'язано до 1 лютого 2012 року надати декларацію про готовність об'єкта до експлуатації.

Постановою начальника Інспекції від 1 листопада 2011 року на ОСОБА_9 накладено адміністративне стягнення за статтею 97 Кодексу України про адміністративні правопорушення - штраф у розмірі 170 грн.

26 червня 2012 року Інспекцією було проведено повторну перевірку щодо виконання ОСОБА_9 вимог припису від 31 жовтня 2011 року, за результатами якої встановлено, що остання вимог припису не виконала, будь-яких дій для узаконення самочинного будівництва чи приведення його у відповідність до містобудівного законодавства не вчинила.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодились суди апеляційної та касаційної інстанцій, керувався тим, що ОСОБА_9 видано припис про усунення порушень та надано строк для добровільного виконання припису. Однак в установлений строк відповідачі не усунули порушення, будь-яких дій для узаконення самочинного будівництва чи приведення його у відповідність до містобудівного законодавства не вчинили, перебудова об'єкта є неможливою.

Проте у наданій для порівняння ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 4 лютого 2015 року суд касаційної інстанції, скасовуючи судові рішення судів попередніх інстанцій та закриваючи провадження в справі, керувався тим, що суди, розглядаючи спір про знесення самочинного будівництва, залишили поза увагою той факт, що позивач звернувся до суду як суб'єкт владних повноважень на виконання владних управлінських функцій зі здійснення контролю у сфері містобудування у зв'язку із порушенням забудовником вимог законодавства з питань будівництва та містобудування, таким чином відносини між сторонами були публічно-правовими, а тому зазначений спір підлягав розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Викладене свідчить про те, що існує неоднакове застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме статті 376 ЦК України.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції вищенаведеної норми матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого.

Відповідно до частини першої статті 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок (частина четверта статті 376 ЦК України).

Згідно із частиною сьомою вищезазначеної статті ЦК України в разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов'язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову. Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) будівництво. Особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, зобов'язана відшкодувати витрати, пов'язані з приведенням земельної ділянки до попереднього стану.

З урахуванням змісту вище наведеної правової норми в поєднанні з положеннями статей 16, 386, 391 ЦК України вимоги про знесення самочинно збудованого нерухомого майна на земельній ділянці, власником або користувачем якої є інша особа, можуть бути заявлені власником чи користувачем земельної ділянки або іншою особою, права якої порушено, за умови доведеності факту порушення прав цих осіб самочинною забудовою.

Зазначені положення узгоджуються з нормами статей 3, 15, 16 ЦК України та статті 3 ЦПК України.

Так, відповідно до частини першої статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Разом з тим відповідно до статті 38 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» право на звернення до суду з позовом про знесення самочинно збудованих об'єктів містобудування належить також відповідним інспекціям державного архітектурно-будівельного контролю. Такий позов може бути пред'явлено до суду в разі, якщо особа в установлений строк добровільно не виконала вимоги, встановлені в приписі про усунення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил із визначенням строку для добровільного виконання припису, та (або) якщо перебудова об'єкта є неможливою.

При цьому пунктом 1 Положення про Державну архітектурно-будівельну інспекцію України, затвердженого Указом Президента України від 8 квітня 2011 року № 439/2011, визначено, що Державна архітектурно-будівельна інспекція України (далі - Держархбудінспекція України) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України, входить до системи органів виконавчої влади і забезпечує реалізацію державної політики з питань державного архітектурно-будівельного контролю, контролю у сфері житлово-комунального господарства.

У пункті 3 вказаного Положення зазначено, що основними завданнями Держархбудінспекції України є реалізація державної політики з питань державного архітектурно-будівельного контролю, контролю у сфері житлово-комунального господарства, у тому числі здійснення в межах своїх повноважень державного контролю за дотриманням законодавства, стандартів, нормативів, норм, порядків і правил із зазначених питань.

Таким чином, розглянувши спір у порядку цивільного судочинства, суд першої інстанції, з висновком якого погодилися суди апеляційної та касаційної інстанцій, залишив поза увагою, що позивач - інспекція державного архітектурно-будівельного контролю - звернувся до суду як суб'єкт владних повноважень на виконання владних управлінських функцій зі здійснення архітектурно-будівельного контролю у зв'язку з порушенням забудовником вимог законодавства з питань будівництва, містобудування та архітектури та не перевірив, що відносини між сторонами є публічно-правовими й зазначений спір підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, передбаченому Кодексом адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Аналогічна правова позиція міститься у постанові судових палат у цивільних та адміністративних справах Верховного Суду України від 17 грудня 2014 року (№6-137цс14).

Відповідно до статті 3604 ЦПК України Верховний Суд України задовольняє заяву за наявності однієї з підстав, передбачених частиною першою статті 355 ЦПК України.

З урахуванням того, що неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах та призвело до порушення судами норм процесуального права при ухвалені судових рішень, прийнятих з порушенням встановленої статтею 15 ЦПК України компетенції судів щодо розгляду цивільних справ, рішення судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій відповідно до підпункту «б» пункту 1 частини другої статті 3604 ЦПК України підлягають скасуванню із закриттям провадження у справі.

Керуючись статтею 3603 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а :

Заяву ОСОБА_9 задовольнити частково.

Рішення Деражнянського районного суду Хмельницької області

від 26 грудня 2013 року, ухвалу Апеляційного суду Хмельницької області

від 27 березня 2014 року, ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 квітня 2014 року скасувати.

Провадження в порядку цивільного судочинства в справі за позовом Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Хмельницькій області до ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, треті особи: ОСОБА_13, об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Барська, 45», про знесення самочинного будівництва закрити.

Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 ЦПК України.

Головуючий Ю.Л. Сенін

Судді: Л.І.Григор'єва

В.І. Гуменюк

Н.П. Лященко

Л.І. Охрімчук

Я.М. Романюк

В.М. Сімоненко

А.Г. Ярема