ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 травня 2014 рокум. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого Терлецького О.О.,

суддів: Гриціва М.І., Гусака М.Б., Коротких О.А., Кривенди О.В., Маринченка В.Л., Прокопенка О.Б., Тітова Ю.Г., −

розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Дніпропетровського обласного військового комісаріату (далі − Військкомат) про зобов'язання вчинити дії,

в с т а н о в и л а:

У травні 2009 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив визнати дії відповідача протиправними та визнати його учасником бойових дій.

На обґрунтування позову зазначив, що рішенням комісії Військкомату від 26 лютого 2009 року № 4 (затверджене військовим комісаром Військкомату) йому відмовлено у визнанні учасником бойових дій, проте, на його думку, він має право на отримання статусу учасника бойових дій відповідно до пункту 2 частини першої статті 6 Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-ХIІ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 3551-ХIІ).

Дніпропетровський окружний адміністративний суд постановою від 20 січня 2010 року, залишеною без змін ухвалами Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 11 січня 2011 року та Вищого адміністративного суду України від 12 грудня 2013 року, у задоволенні позову відмовив.

Залишаючи без змін рішення судів першої та апеляційної інстанцій, касаційний суд погодився із їхнім висновком про відсутність підстав для визнання ОСОБА_1 учасником бойових дій, оскільки позивач не надав доказів щодо безпосередньої його участі у бойових діях або в забезпеченні бойової діяльності військ.

У заяві про перегляд судових рішень Верховним Судом України ОСОБА_1, посилаючись на неоднакове застосування касаційним судом пункту 2 частини першої статті 6 Закону № 3551-ХIІ, просить скасувати ухвалу Вищого адміністративного суду України від 12 грудня 2013 року та прийняти рішення про задоволення позовних вимог.

На обґрунтування заяви додано постанову Вищого адміністративного суду України від 3 листопада 2011 року (справа № К-6714/08), у якій касаційний суд, вирішуючи спір у подібних правовідносинах, по-іншому, ніж у справі, що розглядається, застосував одні й ті самі норми матеріального права. Так, касаційний суд виходив із того, що відповідач не в повній мірі виконав вимоги пункту 4 Положення про комісії для розгляду питань, пов'язаних із встановленням статусу ветеранів війни та визначенням осіб, на яких поширюється положення Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», затвердженого наказом Міністра оборони України від 26 липня 1996 року № 208 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України від 28 серпня 1996 року за № 484/1509; у редакції, чинній, на час виникнення спірних відносин), та вказав, що «зокрема, з анкети-запиту № 266184 не вбачається, що військовий комісаріат робив запит в архів про наявність відомостей саме щодо участі позивача у бойових діях, а лише формально зазначив про необхідність відомостей, які б підтверджували участь позивача у подавленні контрреволюційного заколоту в Чехословаччині». У зв'язку з наведеним суд дійшов висновку про протиправність дій відповідача при відмові у встановленні позивачу статусу учасника бойових дій та про наявність передбачених законом підстав для надання йому такого статусу.

Перевіривши наведені у заяві доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що заява не підлягає задоволенню з таких підстав.

У справі, що розглядається, суди встановили, що 4 вересня 1966 року ОСОБА_1 був призваний на строкову військову службу до лав Збройних Сил колишнього Союзу. Пройшовши курс молодого бійця та склавши присягу у військовій частині 31783, він був направлений в Групу Радянських Військ у Німеччині та зарахований до особового складу (штату) військової частини - п/п 64950. У зв'язку з політичною нестабільністю, яка склалася в 1968 році в Чехословаччині, був переведений 12 червня 1968 року на доукомплектування складу військової частини п/п 47545 та зарахований до штату третьої мотострілкової роти. 20 серпня 1968 року у військовій частині п/п 47545 був оголошений бойовий наказ, відповідно до якого особовий склад зазначеної військової частини до 12 листопада 1968 року згідно з рішенням Уряду колишнього Союзу виконував наказ із надання інтернаціональної допомоги братньому чехословацькому народу безпосередньо в м. Празі.

На підтвердження зазначеного позивач на розгляд комісії Військкомату надав довідку Центрального архіву Міністерства оборони Російської Федерації від 3 жовтня 2008 року № 8/113600 (далі − архівна довідка).

За наслідками розгляду заяви ОСОБА_1 комісія Військкомату прийняла рішення про відмову у визнанні його учасником бойових дій, оскільки наявні документи не відповідають вимогам пункту 2 частини першої статті 6 Закону № 3551-XII.

Вирішуючи питання про усунення неоднакового застосування зазначених норм права, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України виходить із такого.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 6 Закону № 3551-XII учасниками бойових дій на території інших країн визнаються, зокрема, військовослужбовці Радянської Армії, Військово-Морського Флоту, Комітету державної безпеки, особи рядового, начальницького складу і військовослужбовці Міністерства внутрішніх справ колишнього Союзу РСР (включаючи військових та технічних спеціалістів і радників), працівники відповідних категорій, які за рішенням Уряду колишнього Союзу РСР проходили службу, працювали чи перебували у відрядженні в державах, де в цей період велися бойові дії, і брали участь у бойових діях чи забезпеченні бойової діяльності військ. Перелік держав, зазначених у цьому пункті, періоди бойових дій у них та категорії працівників визначаються Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1994 року № 63 «Про організаційні заходи щодо застосування Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» затверджено Перелік держав, яким надавалася допомога за участю військовослужбовців Радянської Армії, Військово-Морського Флоту, Комітету державної безпеки та осіб рядового, начальницького складу і військовослужбовців Міністерства внутрішніх справ колишнього Союзу РСР, військовослужбовців Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, інших військових формувань, осіб рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ, і періодів бойових дій на їх території (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Перелік).

Відповідно до Переліку, Чехословаччина віднесена до держав, на території яких в період з 20 серпня 1968 року по 1 січня 1969 року проходили бойові дії.

За приписами Закону № 3551-ХIІ обов'язковою умовою для надання статусу учасника бойових дій є встановлення факту участі особи у бойових діях чи забезпеченні бойової діяльності військ на території Чехословаччини у зазначений вище період.

Суди встановили, що позивач не надав доказів про його особисту участь у бойових діях або в забезпеченні бойової діяльності військ, крім того, надана ОСОБА_1 архівна довідка не містить зазначених відомостей.

Отже, висновок суду касаційної інстанції у справі, що розглядається, про правомірність рішення комісії Військкомату щодо відмови у визнанні позивача учасником бойових дій ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права, а тому у задоволенні заяви ОСОБА_1 слід відмовити.

Ураховуючи наведене та керуючись статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

У задоволенні заяви ОСОБА_1 відмовити.

Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, передбаченого пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий О.О. Терлецький Судді: М.І. Гриців М.Б. Гусак О.А. Коротких О.В. Кривенда В.Л. Маринченко О.Б. Прокопенко Ю.Г. Тітов