П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 червня 2014 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючогоКривенка В.В., суддів:Гриціва М.І., Коротких О.А., Кривенди О.В., Маринченка В.Л., Панталієнка П.В., Прокопенка О.Б., Терлецького О.О., Тітова Ю.Г., -

розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Державної податкової адміністрації у Хмельницькій області (далі - ДПА), Славутської об'єднаної державної податкової інспекції (далі - Славутська ОДПІ), профспілкової організації державної податкової інспекції м. Нетішина про визнання неправомірним та скасування наказу, поновлення на роботі,

в с т а н о в и л а:

У травні 2010 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив визнати неправомірним та скасувати наказ ДПА від 20 квітня 2010 року № 101-0 про його звільнення з посади заступника начальника Славутської ОДПІ-начальника Нетішинського відділення згідно з пунктом 5 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України <http://pravo.ligazakon.ua/document/view/T213400?edition=1992_02_18> (далі - КЗпП; 'незявлення на роботу протягом більш як чотирьох місяців підряд внаслідок тимчасової непрацездатності <http://pravo.ligazakon.ua/document/view/Z950263?edition=1995_07_05>) та поновити на роботі.

На обґрунтування позову послався на те, що його звільнення відповідно до пункту 5 частини першої статті 40 КЗпП є незаконним та проведено з порушенням процедури, визначеної цим Кодексом.

Хмельницький окружний адміністративний суд постановою від 15 червня 2010 року, залишеною без змін ухвалами Львівського апеляційного адміністративного суду від

12 жовтня 2010 року та Вищого адміністративного суду України від 28 січня 2014 року, у задоволенні позову відмовив.

У заяві про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), ОСОБА_1, посилаючись на неоднакове застосування пункту 5 частини першої статті 40 КЗпП, просить скасувати ухвалу Вищого адміністративного суду України від 28 січня 2014 року та ухвалити нове рішення - про задоволення позову.

На підтвердження неоднакового застосування судом касаційної інстанції однієї й тієї самої норми права заявник надав ухвалу Вищого адміністративного суду України від 29 червня 2010 року (справа № К-50829/09).

Перевіривши наведені заявником доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України вважає, що заява не підлягає задоволенню з огляду на таке.

У справі, що розглядається, Вищий адміністративний суд України погодився із висновками судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні позову, оскільки безперервна непрацездатність позивача протягом більш як чотирьох місяців (з 17 грудня

2009 року по 23 квітня 2010 року) підтверджена листками непрацездатності і табелем обліку робочого часу, що є підставою для його звільнення на підставі пункту 5 частини першої статті 40 КЗпП.

Натомість у справі, рішення в якій надане на підтвердження неоднакового застосування норм матеріального права, подібні обставини не мали місця та не були встановлені судами. Касаційний суд, залишаючи в силі рішення суду першої інстанції про задоволення позову, дійшов висновку, що роботодавець не довів безперервності захворювання позивача, оскільки його тимчасова непрацездатність підтверджена вісьмома листками непрацездатності з різними захворюваннями та з певними перервами в часі.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 237 КАС перегляд Верховним Судом України судових рішень в адміністративних справах може здійснюватися виключно з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи.

Оскільки обставини, встановлені у справі, що розглядається, не є подібними до обставин, встановлених у справі, рішення у якій додано на обґрунтування наведених у заяві доводів, то у задоволенні заяви ОСОБА_1 слід відмовити.

Керуючись статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

У задоволенні заяви ОСОБА_1 відмовити.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий В.В. КривенкоСудді: М.І. Гриців О.А. Коротких О.В. КривендаВ.Л. Маринченко П.В. ПанталієнкоО.Б. Прокопенко О.О. ТерлецькийЮ.Г. Тітов