ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 березня 2015 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого Кривенка В.В.,суддів:Волкова О.Ф., Гриціва М.І., Коротких О.А., Кривенди О.В., Маринченка В.Л., Панталієнка П.В., Прокопенка О.Б., Самсіна І.Л., Терлецького О.О., -розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_11 до управління Пенсійного фонду України в Орджонікідзевському районі м. Маріуполя Донецької області (далі - управління ПФУ, ПФУ відповідно) про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії,

в с т а н о в и л а:

У жовтні 2013 року ОСОБА_11 звернулася до суду з позовом, у якому просила: визнати неправомірною відмову управління ПФУ у перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці з 1 січня 2012 року на підставі статті 129 Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 2453-VI) та довідок апеляційного суду Донецької області від 11 липня 2013 року; зобов'язати відповідача провести їй перерахунок щомісячного довічного грошового утримання на підставі статті 129 Закону № 2453-VI з 1 січня 2012 року з урахуванням проведених виплат без обмеження максимального розміру щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці та сплатити суму різниці виплаченого та підлягаючого сплаті розміру щомісячного довічного грошового утримання згідно з наданими довідками про зарплату.

Орджонікідзевський районний суд міста Маріуполя Донецької області постановою від 29 жовтня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 20 грудня 2013 року, позов задовольнив.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 27 березня 2014 року рішення апеляційного суду скасував, а постанову суду першої інстанції змінив, зобов'язавши управління ПФУ провести ОСОБА_11 перерахунок щомісячного довічного грошового утримання у розмірі 80 відсотків грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді, з 21 серпня 2013 року. У решті постанову залишив без змін.

Ухвалюючи таке рішення, суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій про право позивача на перерахунок розміру щомісячного довічного грошового утримання у зв'язку зі зміною порядку оплати праці працюючих суддів після набрання чинності статтею 129 Закону № 2453-VI (з 1 січня 2012 року). Однак такий перерахунок, на думку касаційного суду, має здійснюватися з дати звернення ОСОБА_11 до управління ПФУ за відповідним перерахунком (із 21 серпня 2013 року), а не з дати зміни розміру грошового утримання працюючих суддів. Крім того, касаційний суд дійшов висновку, що з огляду на положення чинної на час звернення ОСОБА_11 до управління ПФУ редакції частини третьої статті 138 Закону № 2453-VI довічне грошове утримання позивачу має виплачуватись у розмірі 80 відсотків грошового утримання працюючого судді, а не 88 відсотків, як було встановлено раніше.

У заяві про перегляд судових рішень Верховним Судом України ОСОБА_11, посилаючись на неоднакове застосування касаційним судом статті 129, частини третьої статті 138 Закону № 2453-VI, просить ухвалу Вищого адміністративного суду України від 27 березня 2014 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити.

На обґрунтування заяви додала рішення Вищого адміністративного суду України від 29, 30 січня, 13, 18, 19 лютого, 27 березня, 3 квітня 2014 року (№№ К/800/27459/13, К/800/58985/13, К/800/56778/13, К/9991/80389/12, К/800/20682/13, К/800/1903/14, К/800/20638/13 відповідно), у яких суд касаційної інстанції дійшов висновку, що відсотковий розмір довічного грошового утримання, який було визначено суддям (залежно від суддівського стажу) на момент їх звільнення з посади, не може змінюватись, тому і перерахунок такого грошового утримання у зв'язку зі зміною системи оплати праці суддів відповідно до статті 129 Закону № 2453-VI має проводитись виходячи з цього розміру. При цьому право на такий перерахунок виникає з дати зміни розміру грошового утримання працюючих суддів, тобто з дати набрання чинності зазначеною статтею Закону № 2453-VI - з 1 січня 2012 року.

Перевіривши наведені у заяві доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку про неоднакове застосування судом касаційної інстанції статті 129, частини третьої статті 138 Закону № 2453-VI.

Усуваючи розбіжності у застосуванні касаційним судом вищезазначених норм матеріального права, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України виходить із такого.

Частиною першою статті 126 Коституції України визначено, що незалежність і недоторканність суддів гарантуються Конституцією і законами України.

Відповідно до пункту 8 частини четвертої статті 47 Закону № 2453-VI незалежність судді забезпечується належним матеріальним та соціальним забезпеченням судді. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу визначених Конституцією України гарантій незалежності судді (частина шоста статті 47).

Суди встановили, що ОСОБА_11 працювала на посаді судді апеляційного суду Донецької області. Наказом голови цього суду від 10 листопада 2010 року № 402 на підставі Постанови Верховної Ради України від 7 жовтня 2010 року була звільнена у відставку, має стаж роботи суддею більше 24 років, перебуває на обліку в управлінні ПФУ. На підставі статті 43 Закону України від 15 грудня 1992 року № 2862-XII «Про статус суддів» (далі - Закон № 2862-XII), чинної на час відставки ОСОБА_11, їй призначено щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці у розмірі 88 відсотків грошового утримання судді.

За правилами частини четвертої зазначеної статті Закону № 2862-XII судді у відставці, який має стаж роботи на посаді судді не менше 20 років, виплачується за його вибором пенсія або звільнене від сплати податку щомісячне довічне грошове утримання в розмірі 80 відсотків заробітної плати працюючого на відповідній посаді судді. За кожний повний рік роботи понад 20 років на посаді судді розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки заробітку, але не більше ніж до 90 відсотків заробітку судді.

Наведене правило було закріплене і у статті 138 Закону № 2453-VІ, згідно з частиною третьою якої у редакції, чинній до 1 жовтня 2011 року, щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у розмірі 80 відсотків грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки заробітку, але не більше ніж 90 відсотків заробітної плати судді, без обмеження граничного розміру щомісячного довічного грошового утримання.

1 січня 2012 року введено в дію статтю 129 Закону № 2453-VІ, якою по-новому врегульовано питання, пов'язані із суддівською винагородою. У зв'язку з чим у серпні 2013 року ОСОБА_11 звернулася до управління ПФУ із заявою про перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці на підставі довідки апеляційного суду Донецької області від 11 липня 2013 року № 336 починаючи з 1 січня 2012 року. Листом від 21 серпня 2013 року № 103-Т-22-01-15 управління ПФУ у здійсненні перерахунку відмовило.

Частиною третьою статті 138 Закону № 2453-VІ у редакції Закону України від 8 липня 2011 року № 3668-VI «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» (набрав чинності з 1 жовтня 2011 року; далі - Закон № 3668-VI), чинною на час виникнення спірних відносин, передбачено, що щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у розмірі 80 відсотків грошового утримання судді, з якого було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, який працює на відповідній посаді.

У частині п'ятій вказаної норми Закону визначено, що виплата щомісячного довічного грошового утримання, призначеного відповідно до цієї статті, на період роботи на посадах, які дають право на його призначення або право на призначення пенсії в порядку та на умовах, передбачених законами України «Про прокуратуру», «;Про наукову і науково-технічну діяльність», «;Про статус народного депутата України», «;Про державну службу», припиняється. На цей період призначається і виплачується пенсія відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Максимальний розмір щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. Довічне грошове утримання суддям виплачується органами ПФУ за рахунок коштів Державного бюджету України.

Конституційний Суд України Рішенням від 3 червня 2013 року № 3-рп/2013 частину третю, перше, друге, третє речення частини п'ятої статті 138 Закону № 2453-VI у редакції Закону № 3668-VI визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними).

У зазначеному Рішенні Конституційний Суд України вказав на те, що Законом № 3668-VI змінено визначений Законом № 2453-VI порядок нарахування щомісячного довічного грошового утримання, внаслідок чого зменшено розмір щомісячного довічного грошового утримання суддів. Залишивши незмінним зміст права на щомісячне довічне грошове утримання суддів, Закон № 3668-VI звузив обсяг цього права, встановивши обмежену базу для нарахування суддям щомісячного довічного грошового утримання і його максимальний розмір, та скасував право суддів на одержання щомісячного довічного грошового утримання без обмеження граничного розміру, чим знизив і досягнутий рівень гарантій незалежності суддів, що не узгоджується з конституційним положенням про недопустимість звуження змісту чи обсягу гарантій незалежності суддів.

Ухвалюючи зазначене Рішення, Конституційний Суд України врахував попередні позиції стосовно гарантій незалежності суддів, викладені ним у рішеннях від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, 1 грудня 2004 року № 19-рп/2004, 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005, 18 червня 2007 року № 4-рп/2007, 22 травня 2008 року № 10-рп/2008, які полягають у тому, що визначені Конституцією та законами України гарантії незалежності суддів є невід'ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом. Такими гарантіями є надання їм за рахунок держави матеріального забезпечення (суддівська винагорода, пенсія, щомісячне довічне грошове утримання тощо) та надання їм у майбутньому статусу судді у відставці. Право судді у відставці на пенсійне або щомісячне довічне грошове утримання є гарантією належного здійснення правосуддя і незалежності працюючих суддів та дає підстави висувати до суддів високі вимоги, зберігати довіру до їх компетентності і неупередженості. Щомісячне довічне грошове утримання судді спрямоване на забезпечення гідного його статусу життєвого рівня, оскільки суддя обмежений у праві заробляти додаткові матеріальні блага, зокрема обіймати будь-які інші оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу. Конституційний принцип незалежності суддів означає, в тому числі, конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя.

Таким чином, конституційний статус судді передбачає достатнє матеріальне забезпечення судді як під час здійснення ним своїх повноважень (суддівська винагорода), так і в майбутньому у зв'язку з досягненням пенсійного віку (пенсія) чи внаслідок припинення повноважень і набуття статусу судді у відставці (щомісячне довічне грошове утримання). Статус судді та його елементи, зокрема матеріальне забезпечення судді після припинення його повноважень, є не особистим привілеєм, а засобом забезпечення незалежності працюючих суддів і надається для гарантування верховенства права та в інтересах осіб, які звертаються до суду та очікують неупередженого правосуддя.

Викладене відповідає положенням Європейської хартії про закон «Про статус суддів» від 10 липня 1998 року, за якими рівень винагороди суддям за виконання ними своїх професійних обов'язків має бути таким, щоб захистити їх від тиску, що може спричинити вплив на їхні рішення або взагалі поведінку суддів і таким чином вплинути на їхню незалежність та неупередженість (пункт 6.1); статус забезпечує судді, який досяг передбаченого законом віку для виходу у відставку із посади судді і який здійснював повноваження судді протягом певного строку, право на отримання виплат, рівень яких має бути якомога ближчим до рівня його останньої заробітної плати на посаді судді (пункт 6.4).

У Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обов'язки від 17 листопада 2010 року № (2010)12 зазначено: «оплата праці суддів повинна відповідати їх професії та виконуваним обов'язкам, а також бути достатньою, щоб захистити їх від дії стимулів, через які можна впливати на їхні рішення. Мають існувати гарантії збереження належної оплати праці на випадок хвороби, відпустки по догляду за дитиною, а також гарантії виплат у зв'язку з виходом на пенсію, які мають відповідати попередньому рівню оплати їх праці» (пункт 54).

Таким чином, з моменту ухвалення Рішення Конституційного Суду України від 3 червня 2013 року № 3-рп/2013 підлягає застосуванню частина третя статті 138 Закону № 2453-VI в редакції до змін, внесених Законом № 3668-VI: «Щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у розмірі 80 відсотків грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки заробітку, але не більше ніж 90 відсотків заробітної плати судді, без обмеження граничного розміру щомісячного довічного грошового утримання».

З огляду на викладене колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що суд касаційної інстанції всупереч висновку, викладеному в абзаці третьому пункту 8 Рішення Конституційного Суду України від 3 червня 2013 року № 3-рп/2013, неправильно застосував частину третю статті 138 Закону № 2453-VI в редакції до змін, внесених Законом № 3668-VI, позбавивши тим самим позивача права на збільшення на 8 відсотків розміру довічного грошового утримання.

Крім того, суд касаційної інстанції, вказавши на виникнення у позивача права на перерахунок довічного грошового утримання з часу звернення останньої до управління ПФУ з відповідною заявою, помилково визначив такою датою 21 серпня 2013 року, а не 8 серпня 2013 року, коли, як установили суди першої та апеляційної інстанції, така заява була подана.

Отже, рішення суду касаційної інстанції у справі, що розглядається, не ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права, тому ухвала Вищого адміністративного суду України від 27 березня 2014 року відповідно до частини другої статті 243 Кодексу адміністративного судочинства України підлягає скасуванню, а справа - направленню на новий касаційний розгляд.

Керуючись статтями 241-243 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

Заяву ОСОБА_11 задовольнити частково.

Ухвалу Вищого адміністративного суду України від 27 березня 2014 року скасувати, справу направити на новий касаційний розгляд.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий В.В. КривенкоСудді: О.Ф. Волков М.І. Гриців О.А. Коротких О.В. Кривенда В.Л. Маринченко П.В. Панталієнко О.Б. Прокопенко І.Л. СамсінО.О. Терлецький