ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 грудня 2015 року м. Київ

Судова палата у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

головуючого Яреми А.Г., суддів:Гуменюка В.І.,Охрімчук Л.І., Лященко Н.П.,Сімоненко В.М.,розглянувши справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, яка діє як законний представник ОСОБА_9, третя особа - служба у справах дітей Кіровоградської міської ради, про звернення стягнення на квартиру та виселення та за зустрічним позовом ОСОБА_8, яка діє як законний представник ОСОБА_9, до публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк», ОСОБА_6, ОСОБА_7 про визнання договору іпотеки недійсним за заявою ОСОБА_8 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 листопада 2014 року,

встановила:

У травні 2013 року публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, яка діє також як законний представник ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_1, про звернення стягнення на квартиру та виселення. Вимоги обґрунтовані тим, що 16 травня 2008 року між закритим акціонерним товариством комерційним банком «ПриватБанк» (далі -

ЗАТ КБ «ПриватБанк»), правонаступником якого є ПАТ КБ «ПриватБанк», та ОСОБА_6 укладено кредитний договір № KGPRGA01580003, відповідно до якого останньому було надано кредит у сумі 41 тис. 632 долари США зі сплатою 15 процентів та строком повернення до 16 травня 2028 року. У забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором цього ж дня

ЗАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_6 й ОСОБА_7 уклали іпотечний договір, предметом якого є двокімнатна квартира АДРЕСА_2. Відповідач порушив умови кредитного договору, у зв'язку із чим утворилась заборгованість у розмірі 125 тис. 52 долари США 71 цент.

Посилаючись на викладене позивач просив: звернути стягнення на зазначену квартиру шляхом визнання за ПАТ КБ «ПриватБанк» права власності на предмет іпотеки з вартістю, визначеною на момент набуття права власності на підставі оцінки предмета іпотеки; виселити ОСОБА_8 та ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_1, з квартири, що є предметом іпотеки, зі зняттям їх з реєстраційного обліку в територіальному органі Державної міграційної служби України.

25 вересня 2013 року ОСОБА_8, яка діє як законний представник неповнолітнього ОСОБА_9, звернулась до суду із зустрічним позовом до ПАТ КБ «ПриватБанк», ОСОБА_6, ОСОБА_7 про визнання договору іпотеки від 16 травня 2008 року, укладеного ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_6, ОСОБА_7, недійсним з огляду на те, що на момент укладення договору іпотеки спірної квартири неповнолітній ОСОБА_9 мав право користування зазначеною квартирою, проте договір був укладений без згоди органу опіки та піклування, що є підставою для визнання його недійсним.

Рішенням Ленінського районного суду м. Кіровограда від 21 листопада 2013 року в задоволенні позову ПАТ КБ «ПриватБанк» відмовлено. Зустрічний позов ОСОБА_8 в інтересах неповнолітнього ОСОБА_9 задоволено. Визнано недійсним іпотечний договір від 16 травня 2008 року, укладений

ЗАТ КБ «ПриватБанк» з ОСОБА_7, ОСОБА_6, та вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішенням Апеляційного суду Кіровоградської області від 14 серпня 2014 року рішення суду першої інстанції скасовано, у справі ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ПАТ КБ «ПриватБанк» та в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_8, яка діє як законний представник ОСОБА_9, відмовлено.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 листопада 2014 року касаційну скаргу ОСОБА_8 відхилено. Касаційну скаргу ПАТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково. Рішення Апеляційного суду Кіровоградської області від 14 серпня 2014 року в частині відмови в задоволенні позову ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, яка діяла як законний представник ОСОБА_9, про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення скасовано, справу в цій частині передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. В іншій частині рішення Апеляційного суду Кіровоградської області від 14 серпня 2014 року залишено без змін.

19 лютого 2015 року від ОСОБА_8 надійшла заява про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 листопада 2014 року, в якій порушується питання про скасування постановленої судом ухвали в частині залишення без змін рішення апеляційного суду й направлення справи в цій частині на новий розгляд до суду касаційної інстанції з передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме статей 32, 203, 215 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статті 177 Сімейного кодексу України (далі -

СК України), статті 17 Закону України «Про охорону дитинства», частини першої статті 6, частини першої статті 18 Закону України «Про іпотеку», статті 3 Конвенції про права дитини (далі - Конвенція).

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 6 квітня 2015 року справу допущено до провадження Верховного Суду України в порядку глави 3 розділу V ЦПК України з підстави неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, зокрема статей 32, 203, 215 ЦК України, статті 177

СК України, статті 17 Закону України «Про охорону дитинства», частини першої статті 6, частини першої статті 18 Закону України «Про іпотеку», статті 3 Конвенції.

За змістом пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 12 лютого 2015 року № 192-VIII «Про забезпечення права на справедливий суд» (далі - Закон № 192-VIII) заяви про перегляд Верховним Судом України рішень судів, що надійшли до судів касаційних інстанцій для вирішення питання про допуск справи до провадження Верховного Суду України та рішення за якими не було прийнято на день набрання чинності цим Законом, розглядаються у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Відповідно до статті 353 ЦПК України (в редакції, що діяла до набрання чинності Законом № 192-VIII) Верховний Суд України переглядає судові рішення у справі виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.

За положеннями пункту 1 частини першої статті 355 ЦПК України (в редакції, що діяла до набрання чинності Законом № 192-VIII) підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

На підставі статті 3604 ЦПК України (в редакції, що діяла до набрання чинності Законом № 192-VIII) Верховний Суд України скасовує судове рішення у справі, яка переглядається з підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, якщо установить, що воно є незаконним.

Обґрунтовуючи зазначені підстави подання заяви, ОСОБА_8 надала ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 4 липня та 28 грудня 2012 року, 29 травня та 24 липня 2013 року, 7 травня 2014 року, 14 та 21 січня 2015 року.

Так, у справах № 6-12589св12 (ухвала від 4 липня 2012 року), № 6-39653св12 (ухвала від 28 грудня 2012 року), № 6-9281св13 (ухвала від 29 травня 2013 року), № 6-24470св13 (ухвала від 24 липня 2013 року), № 6-5319св14 (ухвала від 7 травня 2014 року), №6-41734св14 (ухвала від 14 січня 2015 року) суд касаційної інстанції, погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, дійшов висновку про недійсність договору іпотеки з огляду на відсутність дозволу органу опіки та піклування на укладення договору іпотеки квартири, право користування якою на момент укладення договору мала неповнолітня дитина.

Водночас в оспорюваній ухвалі суд касаційної інстанції погодився з висновком суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для визнання договору іпотеки недійсним, оскільки, на думку суду, ОСОБА_8 як законний представник не довела факту порушення прав неповнолітнього ОСОБА_9 з огляду на те, що хоча неповнолітній ОСОБА_9 і мав право користування цією квартирою на час укладення договору іпотеки спірної квартири, однак

ОСОБА_8 та ОСОБА_6 приховали від ПАТ КБ «ПриватБанк» факт його проживання в спірній квартирі.

Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах щодо підстав недійсності договору іпотеки, а саме частини третьої статті 17 Закону України «Про охорону дитинства» та частини четвертої статті 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи заявника, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява підлягає задоволенню з таких підстав.

У справі, яка переглядається, суди установили, що 16 травня

2008 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк» (правонаступником якого є

ПАТ КБ «ПриватБанк») та ОСОБА_6 укладено кредитний договір, за умовами якого останньому був наданий кредит у розмірі 41 тис. 632 долари США зі сплатою 15 % річних та строком повернення до 16 травня 2028 року.

На забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором цього ж дня ЗАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_6 й ОСОБА_7 уклали договір іпотеки, предметом якого стала двокімнатна квартира АДРЕСА_2.

У зв'язку з неналежним виконанням ОСОБА_6 умов кредитного договору утворилась заборгованість у сумі 125 тис. 52 долари США 71 цент.

ОСОБА_6 та ОСОБА_8, які перебувають у зареєстрованому шлюбі з листопада 2001 року, є батьками ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_1.

ОСОБА_6 з 6 травня 2005 року був зареєстрований за адресою:

АДРЕСА_1. За цією ж адресою з 1999 року зареєстрована ОСОБА_7

Згідно з довідкою житлово-експлуатаційної контори № 12 за травень

2008 рік в квартирі АДРЕСА_2, яка належить ОСОБА_6 і ОСОБА_7, зареєстрована та проживає одна особа - ОСОБА_8

Відповідно до заяви ОСОБА_8 від 16 травня 2008 року, наданій нотаріусу під час оформлення договору іпотеки, їй був відомий факт передачі спірної квартири в іпотеку.

Під час укладання іпотечного договору в своїй заяві від 16 травня

2008 року ОСОБА_6 та ОСОБА_7 засвідчили, що на предмет іпотеки не мають права власності (часткової) або права користування діти та особи віком до 18 років та своїми заявами підтвердили, що право ді <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_2095/ed_2014_06_04/pravo1/T041618.html?pravo=1>тей при ук <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_2098/ed_2014_06_04/pravo1/T041618.html?pravo=1>ладенні пр <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_2100/ed_2014_06_04/pravo1/T041618.html?pravo=1>авочину не буде порушено. Крім того, у вказаній заяві приватним нотаріусом зазначено про те, що паспорт і довідку житлово-експлуатаційної контори нею перевірено, відміток про наявність дітей не виявлено (а.с.112).

Натомість згідно з листом управління Державної міграційної служби України в Кіровоградській області від 19 листопада 2013 року та поквартирною карткою квартири АДРЕСА_2 в указаній квартирі зареєстрований ОСОБА_9, який народився ІНФОРМАЦІЯ_1.

Відповідно до пояснень ОСОБА_8 дитина була зареєстрована в спірній квартирі з часу народження.

Згідно з довідкою дошкільного навчального закладу № 60 "Ягідка" управління освіти Кіровоградської міської ради від 7 жовтня 2013 року

ОСОБА_9 відвідував цей заклад з серпня 2004 року до серпня 2008 року.

Відповідно до копії витягу з Історії розвитку дитини Дитячої міської поліклініки № 1 ОСОБА_9 проживає у квартирі АДРЕСА_2.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судами касаційної інстанції норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Ве6рховного Суду України виходить з такого.

Так, згідно із частиною першою статті 405 ЦК України члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону.

Відповідно до частини четвертої статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я, в якому вона проживає.

Статтею 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» передбачено, що реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

За змістом частин першої, другої, четвертої статті 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) держава охороняє і захищає права та інтереси дітей під час вчинення правочинів щодо нерухомого майна. Неприпустиме зменшення або обмеження прав і охоронюваних законом інтересів дітей при вчиненні будь-яких правочинів стосовно нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти. Для здійснення таких правочинів потрібна попередня згода органів опіки та піклування.

Частиною третьою статті 17 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що батьки або особи, які їх замінюють, не мають права без дозволу органів опіки та піклування укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню або спеціальній реєстрації, відмовлятись від належних дитині майнових прав, здійснювати розподіл, обмін, відчуження житла, зобов'язуватись від імені дитини порукою, видавати письмові зобов'язання.

Відсутність попередньої згоди органу опіки та піклування на здійснення будь-якого правочину стосовно нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, є підставою для визнання такого правочину недійсним.

Отже, вирішуючи категорію справ за позовами в інтересах дітей про визнання недійсними договорів іпотеки, обґрунтованими порушенням статті 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей» (або Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей» залежно від моменту виникнення спірних правовідносин), судам необхідно в кожному конкретному випадку:

1) перевіряти наявність на момент укладення оспорюваного договору в дитини права користування житловим приміщенням, яке може ґрунтуватися на документальній підставі (наприклад, довідці про наявність зареєстрованих осіб на житловій площі, серед яких зазначена й дитина) або на законі (на підставі статті 29 ЦК України); за відсутності реєстрації дитини в спірному приміщенні на момент укладення оспорюваного договору з'ясовувати наявність у дитини іншого місця проживання;

2) враховувати добросовісність поведінки іпотекодавців щодо надання документів про права дітей на житло - предмет іпотеки при укладенні оспорюваних договорів.

Залишаючи без змін рішення апеляційного суду в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_8 в інтересах ОСОБА_9, суд касаційної інстанції помилково не застосував до спірних правовідносин норми статті 17 Закону України «Про охорону дитинства» та частини четвертої статті 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), не звернув уваги на довідку дошкільного навчального закладу і копію витягу з Історії розвитку дитини, не дав належної оцінки протилежним за змістом документам, а саме довідці житлово-експлуатаційної контори № 12 за травень 2008 рік та поквартирній картці, не звернув уваги на незаповнення графи "дата прописки і на який строк" відносно ОСОБА_9 та не з'ясував точної дати його прописки (реєстрації) в указаній квартирі.

З огляду на викладене ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 листопада 2014 року в частині залишення без змін рішення апеляційного суду щодо відмови ОСОБА_8 в інтересах неповнолітнього ОСОБА_9 в позові до ПАТ КБ «ПриватБанк», ОСОБА_6, ОСОБА_7 про визнання договору іпотеки недійсним підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Керуючись пунктом 1 статті 355, пунктом 1 частини першої статті 3603 , частиною першою статті 3604 ЦПК України (в редакції, що діяла до набрання чинності Законом № 192-VIII), Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а :

Заяву ОСОБА_8 задовольнити.

Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 листопада 2014 року в частині залишення без змін рішення Апеляційного суду Кіровоградської області від 14 серпня 2014 року скасувати, справу в цій частині направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України

Головуючий А.Г. ЯремаСудді В.І. Гуменюк Н.П. Лященко Л.І. Охрімчук В.М. Сімоненко